Вони тримали за нас небо

Вони тримали за нас небо

Медіа-година до Дня Героїв Небесної Сотні

Мета: донести  до свідомості учасників заходу історичні факти про події, що відбувалися на Майдані з листопада 2013 року по лютий 2014 року; сформувати  особистісні якості громадянина – патріота України, захисників Вітчизни на основі національних, культурно-історичних і військових традицій; виховувати у підростаючого покоління шанобливе ставлення  до Героїв Небесної Сотні, воїнів АТО, загиблих у боротьбі за свободу та цілісність України.

Сценарій проведення заходу

 (демонструється  відеозапис “Небесна сотня”)

Ведучий 1: Шановні вчителі, учні та гості нашого заходу! Сьогодні ми зібрались в цьому залі, щоб у глибокій скорботі низько схилити голови перед пам’яттю тих, хто боровся за честь, правду і гідність  і віддав своє життя за нас з вами.

Ведучий  2: Історія України мала багато трагічних періодів, коли свобода і навіть сам факт існування українського народу опинялися під загрозою. Але завжди в такі періоди найкращі сини і дочки України ставали на захист своєї землі, своєї держави, своїх співвітчизників.

Ведучий 1: Нині знову прийшов цей час – час вибору між свободою і рабством, світлим майбутнім та темним минулим, справедливістю та тиранією. На Майдані пліч-о-пліч стали українці і євреї, росіяни та вірмени, грузини і білоруси. Їх об’єднали українська земля та бажання жити у вільній країні.

Ведучий 2: Спочатку вони вимагали право вибору. Потім їм довелось вимагати право жити.
І хоч кулі снайперів – це вагомий аргумент, але ні кулі, ні гранати, ні нелюдська жорстокість не змогли перемогти цих людей. Вони гинули, та не здавались…
Трагічні події в Україні, починаючи з листопада 2013 року, тривожать та не залишають байдужими жодного громадянина країни. Кожному з нас необхідно усвідомити, за що боролися учасники Євромайдану, і заради чого пожертвувала своїм життям “Небесна Сотня”. А так все починалося.
(відео “Євромайдан”)

Ведучий 1:

Горить свіча і пам'яті сльоза,
Додолу з неї краплями стікає,
Земля ридає, плачуть небеса,
Майдан Героїв з почестю ховає.
Їх взяв Господь, щоб ангелом в раю
В його садах довічно проживати,
Вони завжди залишаться в строю,
Про них народ пісні буде співати.
Небесна сотня білих журавлів,
Душа, яких летить під небесами,
Ніхто із Вас вмирати не хотів,
Хай вічна пам'ять лишиться за вами...
Сьогодні туга душу розпина,
Багато з вас в коханні не признались,
Надворі скоро втішиться весна,
Чому ж її ви, хлопці, не діждались?..
Горить свіча і пам'яті сльоза,
Додолу з неї краплями стікає,
Земля ридає, плачуть небеса,
Героїв Україна пам'ятає..
Слава Україні!
Героям Слава!

(Богдан Пісний “Ангели Майдану”)

(джерело)

Ведучий  2: Саме цими словами Україна проводжала в останню путь своїх синів та дочок, тих, хто загинув за свою країну, за свій народ. Знову від нас пішли найкращі, ті, для кого “справедливість”, “гідність”, “свобода”, “Україна” були не просто словами, а сенсом їх життя.

Ведучий 1: 10 лютого 2015 року Президент України Петро Порошенко підписав Указ “Про вшанування подвигу учасників Революції гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні”. Відтепер щорічно 20 лютого по всій Україні відзначається День Героїв Небесної Сотні – на знак вшанування відваги, сили духу і стійкості громадян в боротьбі за свої права.

Ведучий 2: Ми вшановуємо пам'ять Героїв України, Героїв Небесної Сотні,  які віддали своє життя за нашу рідну землю, за Україну.
Кожен із цієї Небесної Сотні, як і ми з вами, мав свою сім`ю, батьків, друзів, захоплення, свої симпатії і свої невідкладні справи. Але поклик їхньої душі саме в цей час призвав їх до боротьби за вільну, демократичну, чесну Україну. Ось вони перед вами, Герої Небесної Сотні.
(слайд-презентація “Небесна сотня”)

 Читець 1: 

Майдан ридав, а сотня в небо йшла,
Один за одним наче янголята.
Тут, на землі прощались матері,
А в небі зустрічала Божа Мати.

Майдан стогнав, а сотня в небо йшла,
Земля змішалась з кров’ю і сльозами.
Ридали всі: і рідні, і чужі,
І кров текла із серця, наче з рани.

Летіли тихо, хоч земля тряслась,
Хоч небо поливало їх сльозами.
Лиш ангел колискову їм співав
На тій дорозі, що веде до мами.

Летіли тихо, хоч майдан ридав,
Як ті пташки летіли в небо раннє.
Востаннє хтось дитину цілував,
І сам не вірив, що це все востаннє.

Боліли рани та вже не болять,
Жовто-блакитний стяг покрив їх тіло.
Один за одним шикувались в ряд,
Героїв сотня в небо полетіла.

(Марія Сковронська “Прощання на Майдані”)

(джерело)

 Ведучий 2: 21 листопада 2014 року президент України Петро Порошенко підписав Указ про присвоєння Героям Небесної Сотні звання Героїв України.
(відео Ляпис Трубецкой “Воины света”)

Ведучий 1: Минає друга  річниця від трагічних подій на Майдані. Але, на превеликий жаль, Небесною Сотнею не закінчилися біль і страждання України, проклятий ворог хоче розділити нашу землю, змінити історію, знищити українську націю.
Від початку АТО на Сході України загинули біля 10 тисяч чоловік, серед них – військові та цивільні.
Кремлівська влада не хоче бачити єдиною, сильною і, головне, Європейською нашу державу, і тому вона постачає великий арсенал зброї для сепаратистів на Сході України, щоб порушити територіальну цілісність України.
(відеоролик Христини Панасюк “Білі лебеді у небесах”)

Ведучий 2: Наші солдати, якими сьогодні гордиться весь народ, ніколи не дозволять здійснитися путінським планам. Бо в їхніх серцях горить вогонь любові до рідної землі і велика віра в перемогу.

Захищаючи рідну землю від ворога, вони віддають найдорожче – своє життя. І ми сьогодні з сильним болем та великою гордістю згадуємо своїх  земляків,  які загинули  у боротьбі з російським агресором, героїв Руслана Сторчеуса, Олега Пєшкова, Владислава Ковальова, Олександра Чернова, Максима Жекова, Руслана Саливончика, Павла Мазура, Сергія Стадника, Михайла Шульца, Олександра  Райхерта, Андрія Брауха, які залишилися вірними Присязі і виконали свій військовий обов’язок до кінця, їм присвоєно посмертно ордени “За мужність” ІІІ ступеня.

Ведучий 1: 19 серпня бійці батальйону "Херсон" відправилися в зону антитерористичної операції. Спочатку передбачалося, що вони знаходитимуться в звільнених містах Донбасу, проте їх направили в саме “пекло" АТО під Іловайськ, де вже загинули сотні відважних патріотів. Вони віддали свої життя, захищаючи свободу, захищаючи Батьківщину, захищаючи майбутнє України і її дітей. Серед них:

Ведучий 2: Павло Мазур. Народився в Херсоні, закінчив Херсонський центр освіти молоді і дорослих Херсонської міської ради. Проходив службу у Збройних Силах України. Нашому землякові було всього 30 років. До  вашої уваги – відеофільм про нашого героя.
(відео  “Герої не вмирають. Мазур”)

Ведучий 1:  16 серпня 2014 року в Херсоні прощалися із загиблим в АТО старшим прапорщиком Сергієм Стадником. Військовослужбовець загинув 13 серпня в Донецькій області.
(відео “Герої не  вмирають. Стадник”)

(слайд-презентація “Присвячується Героям АТО”)

Ведучий 2:  Вісімнадцятирічний доброволець Олександр Райхерт (позивний “Чорний”) – боєць штурмової роти 5-го окремого батальйону ДУК “Правий сектор” загинув 9 листопада у селі Піски, що неподалік донецького аеропорту, під час ворожого обстрілу.
Олександр Райхерт підтримував протести на Майдані. Їздив у Київ, виходив на площу Свободи в Херсоні. Він хотів боротися з несправедливістю, стояти разом із товаришами за свій край, за своїх рідних. Згодом вирішив приєднатися до “Правого сектора”. Весною і влітку їздив із побратимами на військові збори. Незабаром пішов на фронт.
Під час чергового бойового виїзду в Сашка влучила куля. Від променевої кістки вона рикошетом вийшла через живіт. Він помер від внутрішньої кровотечі. Однокласники загиблого не стримували сліз, не могли повірити, що їх життєрадісний, веселий друг вже не з ними. “Він завжди був комунікабельним, всюди брав участь, грав на гітарі, співав. Здавалось, що йому було під силу все, за що брався, – згадує однокласник Олександра Райхерта Олексій Кузнєцов. – Коли був там, ми часто списувались, підтримували зв’язок. Він вірив, що повернеться,  завжди писав, що “живий і здоровий”. На війну пішов, щоб допомогти зупинити її там, щоб вона не прийшла до нас”. Поховали Олександра Райхерта на міському кладовищі на Алеї Слави воїнам АТО.  В день його народження, 21 січня 2015 року, на будівлі Херсонського гідрометеорологічного технікуму, де він навчався останні два роки, юному герою відкрили меморіальну дошку. В цей день йому виповнилося б 19 років.

 Ведучий 1: Комбат Руслан Сторчеус. Юрист і педагог, був на Майдані з перших днів і до перемоги, а вже в травні 2014 року записався добровольцем  в підрозділ УМВС України в Херсонській області. Коли над країною нависла загроза іноземної інтервенції, Руслан очолив батальйон спеціального призначення МВС  "Херсон", який зібрав патріотів Херсона.
Руслану Сторчеусу було 35 років, у нього залишилися сиротами троє дітей.
В музеї історії Херсонського державного університету 16 лютого 2015 року було відкрито експозицію, приурочену вшануванню пам’яті випускника, командира батальйону “Херсон” Руслана Сторчеуса.
Разом з командиром батальйону Русланом Сторчеусом загинув міліціонер 3-го взводу рядовий міліції водій Олег Пєшков. Йому було 43 роки. 
Він пішов добровольцем на фронт у складі  батальйону "Херсон".

Ведучий 2: Максим Жеков. Народився в 1985 році. У 2008 закінчив Національну юридичну академію України ім. Ярослава Мудрого за фахом "правознавство". Працював в міліції, юристом в приватному підприємстві, завідуючим сектором правової допомоги обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
У червні 2014 поступив на посаду старшого інспектора взводу № 5 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення "Херсон".

Ведучий 1: Владислав Ковальов. Закінчив Харківський національний  університет ім. Карамзіна за фахом “лікувальна справа”. Упродовж чотирьох років  працював у відомчій лікарні УМВС. Молодий лікар добровольцем записався в ряди батальйону. Він знав, що його знання і досвід роботи лікарем – хірургом обов'язково знадобляться в зоні проведення бойових дій.

Ведучий 2: Руслан Саливончик. Народився в Рівненській області. Вчився в Запорізькому  юридичному інституті. Після закінчення навчання прийшов працювати в Каховський райвідділ міліції. Шість років працював в секторі кримінального розшуку, його поважали колеги, добре знали жителі міста.
З початком проведення на Сході України антитерористичної операції він не міг залишатися осторонь і записався добровольцем у батальйон "Херсон".

Ведучий 1: Михайло, син херсонського священника Сергія Шульца, у зону АТО потрапив у складі першої танкової бригади і загинув поряд зі своїм танком. 
Найсумніше, що хлопцю залишалося декілька днів служби до повернення додому. Але, мабуть, не судилося. Поховали Михайла на Алеї Слави  на головному міському кладовищі.

Читець:

Мамо, не плач. Я повернусь весною.
У шибку пташинкою вдарюсь твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду.

Голубко, не плач. Так судилося, ненько,
Що слово бабуню вже не буде твоїм.
Прийду і попрошуся в сон твій тихенько
Розкажу, як мається в домі новім.

Мені колискову ангел співає
I рана смертельна уже не болить.
Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває
Душа за тобою, рідненька, щемить.

Мамочко, вибач за чорну хустину
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я любив. I любив Україну
Вона, як і ти, була в мене одна.

(Оксана Максимишин-Корабель “Мамо, не плач. Я повернуся весною...”)

(джерело)

Ведучий 2. 19 лютого 2015 року в Херсоні пройшли похорони 26-річного Олександра Чернова, військовослужбовця, що брав участь в АТО, і загиблого в Іловайському "котлі" в серпні 2014 року.
Батьки Олександра Чернова дізналися, що їх син загинув 29 серпня. Як розповів товариш Олександра Чернова по службі, їх частина потрапила в оточення.
На двох машинах-паливозаправниках вони намагалися прорватися через вогняне кільце. Але ці машини не можуть набирати велику швидкість, і попасти в них нескладно. Цим і скористався супротивник, почавши обстріл з танків.
У кабіну головної машини, де їхали Олександр Чернов і ще п’ять його товаришів по службі, потрапив снаряд. Вибух і пожежа не залишили нікому шансів.
Восени пошукові системи виявили згорілу машину і останки загиблих українських солдатів. Їх перевезли в Запоріжжя і узяли аналізи на ДНК, які встановили їх особи. У їх числі був і наш земляк Олександр Чернов. Його останки доставили в Херсон.
Поховали Олександра Чернова на Алеї загиблих героїв кладовища біля селища Геологів. Йому було всього 26. У нього залишилися дружина і малолітній син.

Ведучий 1: 25 лютого 2015 року декілька сотень херсонців  прощалися з солдатом  Андрієм  Браухом, що загинув, захищаючи Батьківщину під Дебальцево.
Андрій Браух був покликаний в ряди Збройних Сил України 24 березня 2014 року. Спочатку проходив службу в Херсоні, після чого був спрямований в зону АТО механіком-водієм БМП у складі тридцятої механізованої бригади. 
Смертельне кульове поранення отримав під час бою під Дебальцево 12 лютого. Довгий час тіло бійця не могли забрати з поля бою через щільний обстріл.
Андрію було всього 23 роки. У батьків хлопець був єдиним сином.

Читець:

Біль стискає і серце, і груди
За тих, що у вічність пішли,
Імена їх народ не забуде
У безсмертя вони відійшли.
А так їм хотілося жити
У вільнім і ріднім краю,
Промінчику сонця радіти
І мрію здійснити свою.
Та ні, не судилось їм жити,
Бо кат обірвав їм життя,
Та свободу не можна убити.
Немає цьому вороття.
То ж будьмо ми гідні героїв
І пам’ять про них збережем.
Нам не треба пролитої крові,
Та за свободу ми далі підем.

(Марія Сковронська. “За тих, що у вічність пішли”)

(джерело)

Ведучий 1: На нашому заході присутні учасники  воєнних дій на Сході України: радник голови обласної державної адміністрації з питань воїнів АТО Кохановський Євгеній Олександрович та заступник  голови товариства воїнів АТО  Бословяк Михайло Олександрович. Давайте привітаємо наших гостей і надамо їм слово.
(виступ гостей)

Читець:

У нашій пам’яті Ви назавжди лишились,
Історія одна, і Ви – її частина.
Ви тільки знайте, браття, ми за Вас молились,
І молимось: за Вами – ненька Україна!

Вже не повернеться додому той хлопчина,
Що його вчора тільки мати відпустила,
Поцілувала, тихо мовивши: “Іди, дитино,
За щастя України, бо вона – єдина”.

Казала мати берегти себе. Але даремно,
Бо хлопець був готовий йти безстрашно,
Аби лише країна, котру так кохав страшенно,
Не стала на коліна, а боролася відважно.

Хлопчина вірив, що колись, одного ранку,
Відкривши очі, він відчує повну волю.
Але та куля, в день зимовий, на світанку,
Перехопила подих та змінила долю.

Хлопчина вірив, що колись, одного дня,
Розкаже син йому, як любить Батьківщину.
Хіба він знав, що борючись за це щодня,
Все доведеться відпустити в мить єдину.

Так. Той хлопчина, він не знав тоді,
Що нелюд пострілом прицільним забере життя.
І браття хлопця, українці, у біді,
Заплачуть, відпустивши тіло в небуття.

Але ж душа! Душа Героя – вічно лине!
До тебе наші сльози, молитви, зізнання!
Повір, хлопчина, наша пам’ять не загине,
Як і омріяні тобою – воля та кохання.

Небесна сотня. Прапор. Чорна стрічка.
І сльози – бо ти, хлопче, словом вже не з нами.
Але в думках – ти поруч, і не згасне свічка,
І линуть буде: “Слава Україні!”, – над ланами.

Героям Майдану, впавшим мертвими за світле майбутнє України, присвячується.

(Ірина Дасюк “У нашій пам’яті Ви назавжди лишились”)

(джерело)

Ведучий 1: Вічна пам'ять Героям Небесної Сотні та всім воїнам АТО, в т.ч. нашим землякам,   які поклали своє життя, захищаючи незалежність і майбутнє нашої Батьківщини.

Ведучий 2:  Герої не вмирають! А живуть в наших душах, торкаються струн нашого серця. 
Ми закликаємо вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх Героїв, які поклали свої голови за наше майбутнє.  Хай пам'ять всіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі.
(запалюється свічка)

Ведучий 1: Нехай кожен з нас торкнеться пам’яттю цього священного вогню-частинки вічного. А світло цієї свічки хай буде даниною тим, хто навічно пішов   від нас, хто заради торжества справедливості жертвував собою. Вони будуть жити в нашій пам’яті!
(хвилина мовчання. Звучить пісня “Пливе кача”)
(відео Олександр  Пономарьов “Заспіваймо пісню за Україну”)

Сценарій підготувала Собчук Н.О. (бібліотека-філія № 15 Херсонської ЦБС)