Поки серце в нас живе – ми не стоятимо на колінах

Поки серце в нас живе – ми не стоятимемо на колінах

Година громадянського виховання

Мета: формування національно-патріотичної свідомості молоді, готової до виконання громадянського і конституційного обов’язку із захисту національних інтересів, цілісності, демократії, незалежності України; виховання самодостатнього толерантного громадянина; забезпечення умов для інтелектуального та фізичного розвитку юнацтва, усвідомлення ними моральних та культурних цінностей українського народу; поглиблення знань з історії; заохочення користувачів бібліотеки до благодійної діяльності, залучення нових читачів до бібліотеки та популяризація книги, формування активної громадянської позиції читачів, підтримка зв’язку поколінь.

Завдання:

• Виховання любові до рідної країни, поваги до Конституції України, Законів України, державної символіки.
• Залучення нових користувачів до бібліотеки.
• Популяризація читання як засобу самоосвіти та саморозвитку.
• Утвердження в свідомості і почуттях особистості патріотичних цінностей, переконань і поваги до культурного та історичного минулого України.
• Підвищення престижу військової служби.
• Усвідомлення взаємозв’язку між індивідуальною свободою, правами людини та її патріотичною відповідальністю.
• Сприяння набуттю патріотичного досвіду на основі спілкування з земляками-захисниками.
• Формування толерантного ставлення до інших народів, культур і традицій.
• Культивування кращих рис української ментальності – працелюбності, свободи, справедливості, доброти, чесності.
• Спонукання зростаючої особистості до активної протидії українофобству, аморальності, сепаратизму, шовінізму, фашизму.
• Формування серед молоді впевненості, що саме вона творить українську націю, а відтак несе повну відповідальність за її майбутнє.

Цільова аудиторія: молодь, жителі селища та району.

Партнери бібліотеки:

• Нововоронцовська районна державна адміністрація,
• загальноосвітні школи: Нововоронцовська №1, Нововоронцовська №2,
• філія  Гаврилівського професійно-технічного училища №26,
• газета “Вісті”,
• народний клуб ветеранів культури “Осіннє золото”,
• селищна ветеранська організація,
• спілка учасників АТО.

Особливості  проведення:

• в ході підготовки до заходу використовувались технології соціального партнерства: громадські організації, спілкування з зацікавленою аудиторією у соціальних мережах.

Соціальні ефекти:

• єднання національно-свідомих людей,
• виховується шанобливе ставлення до захисників Вітчизни,
• наочно демонструється вирішальна роль патріотичного  чинника у формуванні масової свідомості мешканців,
• виховуються патріотично налаштовані особистості,
• підвищення престижу професії військового,
• підсилюється публічна місія бібліотеки.

Додатки:

• відеоролики, 
• комп`ютерна презентація.

Сценарій проведення заходу

(Відео  “Присягу двічі не дають”)

Ведучий 1: Літа біжать, як швидкоплинні ріки, мчать у вічність. І не зупинити, не повернути, не догнати їх.

Ведучий 2: Тернистим шляхом йшла Україна до дня своєї самостійності. Багато випробувань і негараздів випало на її долю у боротьбі за свободу та незалежність. І завжди поруч із народом йшов воїн-захисник, який, виконуючи  обов’язок перед країною,  ціною свого життя захищає рідну землю. Ніколи не будуть забуті імена тих, хто в тяжкий для нашої країни час здійснив героїчні подвиги.

Ведучий 1: Війна...  Жахливе слово. У ньому – біль втрат,  розпач матерів, стогін поранених, плач сиріт, а ще останній потиск руки, останній поцілунок, останній погляд найдорожчої людини... Ось уже 75  років минуло з часу, коли піднявся титан – народ на оборону Батьківщини в грізні роки Другої світової  війни, в ході якої саме на території України відбулися ключові битви за визволення Європи від фашизму.                             

(Відеоролик “Визволення України” )

Ведучий 2: У кровопролитних боях за Україну ввійшли у безсмертя сотні тисяч героїв різних національностей. Для них українська земля стала останньою домівкою. Виконуючи свій обов`язок, кожен з них вписав свою сторінку в історію героїзму.

Читець: 

Зранений повз, бо іти не міг,
Болем скувало вологі скроні.
В білий холодно-колючий сніг
Падали крові краплі червоні.
Хвилинку б спочити, заснуть. О ні!
Ні, не спинятись: це смерть солдату.
«Мушу повзти (а тіло в огні),
Треба ж розвідане все передати».
Зранений повз до останніх сил.
Стріли його ми вже ледве живого.
Все розповів про ворожий тил,
Карту дістав… І тільки нічого,
Тільки не встиг, не розповів,
Хто він і звідки…
Стулив повіки
І безіменним серед степів,
Ніби заснувши, замовк навіки.
Трави вкраїнські щорік над ним
Тихо шумлять…
Може, хоч їм відомо,
Хто той розвідник, що молодим
Не повернувсь із війни додому.
Хочу збагнути я мову трави
Та й розповісти – хай знає мати:
Справжнім героєм син помирав,
Справжнім, Великим Солдатом.

(джерело)

Ведучий 2: Таких Справжніх Великих Солдатів, що стали на захист своєї Батьківщини, були мільйони. І серед них – 3325 жителів Нововоронцовщини: (демонструється презентація зі  світлинами)

Сердюк Микола Степанович, Глотов  Олександр Георгійович, Диба Микола Лаврентійович, Ткаченко Василь Степанович,  Ляшенко Григорій Антонович, Анащенко Дмитро Петрович, Матяш Микола Дем'янович, Міщенко Микола Дем'янович, Боженко Микола Васильович, Ремез Олексій Митрофанович, Нога Панас Іванович, Загоренко Василь Федорович, Прокопенко Іван Григорович,  Крастін Вілен Андрійович та багато інших.

Ведучий 1: Народ України зробив величезний внесок у перемогу над фашизмом. Україна дала Збройним Силам Радянського Союзу 6 мільйонів бійців. Кожен другий з них загинув в боях, кожен другий з тих, хто залишився живим, став на все життя інвалідом. Визначною  силою духу, високим розумінням честі та патріотизму наділені представники нашої нації. Підтвердження цього є те, що  зі ста п’ятнадцяти воїнів, удостоєних звання двічі Героїв Радянського Союзу, тридцять два – українці  або уродженці України. Іван  Микитович Кожедуб – один із  трьох  тричі Героїв Радянського Союзу.

Ведучий 2: У серцях сучасників та нащадків назавжди збережеться пам'ять про  земляків – Героїв Радянського Союзу: Карнаушенка Михайла Павловича, Нагорного Михайла Петровича, Стрижака Володимира Степановича, Бережного Івана Михайловича.

(проекція світлин)

Учениця: Карнаушенко Михайло Павлович  з перших днів війни знаходився на фронті. Свій найвищий подвиг командир стрілецького батальйону гвардії старший лейтенант Карнаушенко здійснив 1 серпня 1944 року на території Польщі, коли одержав наказ першим у полку форсувати річку Вісла в районі міста Магнушев. Батальйон під його командуванням зайняв вигідні позиції на правому березі Вісли і раптово для німців форсував  річку, захопивши плацдарм на лівому  березі. Ворог  кинув проти сміливців значні сили: 11 танків, 5 самохідок, велику кількість піхоти. Бійці батальйону, озброєні лише гранатами  і автоматами, тихо підкралися до позицій ворога і раптово напали. У ворожому таборі зчинилася страшна паніка. За час бою бійці знищили 80 фашистів, захопили чимало трофеїв, серед них – 7 ворожих танків.

За успішне форсування Вісли і бої на плацдармі чимало бійців батальйону було   відзначено високими урядовими нагородами, а семи воїнам, в тому числі командиру батальйону М.Карнаушенку,  присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Учень: Нагорний Михайло Петрович, уродженець села Фирсівки, яке знаходилося біля Осокорівки та зникло внаслідок затоплення плавнів,  здійснив подвиг при форсуванні Дніпра на Чернігівщині. 10 жовтня 1943 року під час переправи замінив пораненого командира. Під пекельним кулеметним вогнем на примітивних плавзасобах взвод під командуванням Нагорного переправився на правий берег і захопив невеличкий плацдарм. Німці вели сильний вогонь. Вони підповзли вже на відстань кидка гранати і були готові зім'яти гвардійців. У цей час Нагорний піднявся на весь зріст і повів за собою товаришів у штикову атаку. Понад 30 німецьких солдат залишились мертвими на полі бою. Останні не витримали натиску жменьки хоробрих і відступили.  Прийшов до тями Нагорний у госпіталі під Москвою. Шість поранень  і важка контузія надовго вивели його з строю.  15 січня 1944 року Нагорному було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Потім був знову фронт. Війну він закінчив у Німеччині.

Учениця: Стрижак Володимир Степанович брав участь в боях з 1942 року. Був командиром батареї 205-го гвардійського гарматно-артилерійського полку (60-а армія, Центральний фронт). Гвардії капітан Стрижак одним з перших вийшов до Дніпра в районі села Страхолісся (Чорнобильський район Київської обл.). Вогнем своєї батареї він сприяв форсуванню ріки стрілецькими підрозділами, потім переправився на правий берег сам і, знаходячись у бойових порядках піхоти, коректував по радіо вогонь гармат. Навіть пораненим не залишив поля бою. 17 жовтня 1943 року Стрижаку В. С. присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Брав  участь у боях за визволення міста Київ і тому був почесним громадянином міста.

Учень: Бережний Іван Михайлович брав участь у боях Великої Вітчизняної війни з жовтня 1942 року:  битва під Сталінградом, бої за звільнення Ростова-на-Дону, Донбасу, прорив довготривалої німецької оборони на річці Молочній. Потім бої в напрямку Запоріжжя, Каховки й Берислава, а при підході до Дніпра його військова частина була перекинута на Крим.

10 квітня 1944 року поблизу  селища Суворове Червоноперекопського району Кримської області (існувала з 30 червня 1945 року по 12 лютого 1991 року) під час прориву ворожої оборони на Перекопському перешийку кулеметний взвод Бережного стримував натиск ворога, котрий вів атаку за атакою. Проти нього діяли дві роти фашистських автоматників і чотири самохідні гармати.  Після нальоту бомбардувальників, артпідготовки німці пішли в чергову атаку. Раптом на лівому фланзі  один за одним замовкли два станкових кулемети. Фашисти почали обходити фланг. Бережний кинувся до мовчазного кулемета. Його розрахунок загинув. Тоді він сам лягає за кулемет і починає стріляти. Німці зосередили вогонь по кулеметнику, який їм найбільше дошкуляв. Від термітного снаряду, що вибухнув поруч, Бережний був поранений, на ньому загорівся одяг, але до останнього подиху він тримав ручки кулемета і продовжував вести вогонь по противнику. Десятки ворожих солдат падали перед кулеметом гвардійця, але так і не змогли заволодіти його вогневою позицією. Два батальйони полку пішли в атаку, дізнавшись про героїчну загибель Івана Бережного. Після бою бійці поховали свого улюбленого командира в окремій могилі неподалік селища Суворове.  За цей подвиг Івану Михайловичу Бережному посмертно було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Читець:

Солдат вмирав.
‒ О де ти, смерть?
Прийди…
А смерть над ним:
‒ Я тут стою, солдате,
Забрать тебе?
‒ Ні, тільки підведи,
Допоможи на ноги ще раз стати…
Смерть підвела.
‒ Куди ж ти йдеш? Ти мій!
У тебе шлях один тепер – до ями…
А він з гранатами пішов у бій.
Пішов… І впав під чорний танк з хрестами.
Здригнувся степ.
Фашистський танк димів…
І тут, і там гули бої уперті.
‒ Не мій солдат, ‒ сказала смерть, ‒ не мій.
Такі ніколи не належать смерті!

(Павло Ключина)  

                                               (джерело)

Ведучий 2: Самовіддано захищали рідну землю  наші земляки. За мужність і героїзм 1182 жителя Нововоронцовщини були нагороджені орденами  і медалями.

Ведучий 1:  Це далеко не всі випробування, які винесли на своїх плечах наші воїни. Грудень 1979 року… Далека країна Афганістан… Чужа  громадянська борня, в яку було втягнуто Радянський Союз. На прохання уряду Афганістану 25 грудня 1979 року в країну введені радянські війська. З цього дня для багатьох, в тому числі, українських військовослужбовців, їхніх батьків, матерів, братів, сестер розпочалося жорстоке випробування, 3650 тривожних буднів і безсонних ночей.

Ведучий 2: Скільки смертей, скільки горя за 10 років принесла холодна смерть. Але наші хлопці не зламалися і залишилися вірні військовій присязі.

Ведучий 1: За офіційними даними в Афганській війні взяли участь 620 тис. радянських військовослужбовців і 21 тис. цивільних осіб. В тому числі 150 тис. українських військових. Із них 3280 загинули, понад 3,5 тис. повернулися інвалідами, 80 пропало безвісти.

Ведучий 2: 78  наших земляків брали участь у цій війні. Тридцять два повернулись інвалідами, 8 – пораненими. Двоє не повернулися з Афганістану – Анатолій Ігнатенко, підполковник, та Ігор Ісаченко, рядовий строкової служби з села Дудчани. 

 Ведучий 1: Падали хлопці на чужій землі.   Вони ще не звідали смаку життя, не зазнали сімейного щастя, радості батьківства, разом з ними пішло в небуття чиєсь щастя. Але вони вічно житимуть у зболених, згорьованих, люблячих серцях рідних, у пам’яті бойових друзів, продовжують всміхатися із сторінок солдатських альбомів.

(перегляд відеоролика “Нововоронцовці”)

Ведучий 2: І знову біда постукала у мирні домівки українців. Події останніх років змусили кожного українця відчути себе патріотом і замислитися над майбутнім своєї країни.

(відеоролик “Нас не зламає холодна байдужість”)

Ведучий 1:  Останні роки докорінно змінили життя України. Безжальна історія уготовила нашій нації багато жахливих подій, про які раніше не могли й подумати.  Вона назавжди їх закарбує у серцях українців нестерпним болем і  з року в рік нагадуватиме.

Ведучий 2: Майдан та Революція Гідності потрясли не тільки зігріту палкими серцями мільйонів національно свідомих українців Україну, а й увесь світ. Незалежна держава продемонструвала, що українці – міцна духом волелюбна нація, яка навчилася поважати себе і яка зуміла відстояти свій демократичний вибір.  

Учень: Почалося все 21 листопада 2013 року, коли студенти Києва вийшли на Майдан Незалежності на мирну акцію в підтримку євроінтеграції. Кількість активістів зростала з дня в день.

Учениця:   А далі – не підписання угоди про асоціацію,  жорстоке побиття студентів в ніч з 24 на 25 листопада,  покалічені людські тіла та серця, Михайлівський Собор, Майдан, залитий кров’ю, барикади, шини.

(перегляд кліпу на пісню Павла Табакова “Небесну Сотню, Господи, прийми”)

Ведучий 1: Ніч знову розкрила чорні крила, нашу землю в темряву сповила. Сльози застигли в очах матері - України, змучене тіло стогне від болю, душу рве невимовний крик за  втратами в зоні АТО.

Ведучий 2:  Майже кожну родину так чи інакше опалило полум’я військових дій. На полі битви – мужні, сміливі, хоробрі воїни. Героям ХХІ сторіччя,  нашим односельцям,  присвячений літературно-художній альманах «Я напишу Вам про АТО…», який створює Валентина Саланська.

(Абзелімов Олексій та Саланська Валентина Іванівна презентують книгу - Відео “Презентація альманаху”)

Ведучий 1: Сьогодні серед нас присутні  жителі нашого квітучого Нововоронцовського краю, які волею долі стали  учасниками АТО. Це люди –надійні захисники, віддані патріоти. За це їм наша вдячність і низький уклін. (присутні аплодують стоячи)

Ведучий 2:  Нинішній складний час, коли суспільство зрозуміло силу єднання, силу патріотизму, став певною мірою “лакмусовим папірцем” для всіх.  Про те, що у найвідповідальніші моменти спонукало людей до боротьби, самопожертви,   розповість безпосередній учасник історичних подій  на Майдані та  на сході нашої країни Анатолій Миколайович Ковалик.

(розповідь Ковалика А.)

Дівчина (в вишиванці, босоніж, з непокритою головою) :

Це не сон, не синдром маячні,
Ця війна не в далекій країні,
Не в Іраку чи десь там в Чечні,
А в вишневій моїй Україні.
Саме зараз її вояки
Схід країни від зла захищають,
Б’ються на смерть мої земляки,
Кров’ю землю святу поливають.
Щоб країна ввійшла в майбуття
Вільна, сильна, без чвар та війни.
Віддають саме цінне – життя,
України найкращі сини!

(Світлана Александрова)

(джерело)

 Ведучий 1: Захищати рідну землю – святий обов’язок чоловіків. Хоч як боліло мамине серце, а мусила вона в усі часи благословляти синів в похід і  благала Бога, щоб повернулися. А вони часто зірками йшли на небеса. Колисала, любила, навчала, ростила – а війна забрала… Самотня мати до кінця своїх днів чекає синів.

(хореографічна композиція “Мамочко, вибач за чорну хустину”)

Учениця: Пам’ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і слід, який вона лишає на землі. В спокійне життя нашого селища шквальним, пронизливим вітром ввірвалася звістка про смерть мужнього бійця Андрія Лепехи. Схиляємо голову перед пам`яттю звичайного чоловіка, який, не вагаючись, віддав життя за мир у країні, перед матір`ю, вдовою та дітьми полеглого героя. Звісно, ніякі слова, ніякі співчуття не повернуть Андрія  Анатолійовича родині, тож  пам`ятаймо, що завдяки таким хлопцям ми зараз живемо, працюємо, кохаємо... 

Ведучий 2: Аби пожертвувати своїм життям, потрібно мати велику силу духу, любов та чисту душу. Ми закликаємо вас сьогодні згадати усіх Героїв, які спочили під рідним прапором, боронячи  наш спокій.

 (Елеонора Веста  + хвилина мовчання)

Ведучий І: Сучaснa ситуація в Україні хaрaктеризується соціальною нестабільністю, зниженням рівня життя населення, падінням моральних норм і цінностей, зростанням злочинності і насильства,  на противагу цьому – піднесенням патріотизму, доброчинності, жертовності. Волонтерський рух набув глобальний характер і,  як прояв милосердя та доброчинності, буде існувати доти, доки існує потреба людей у допомозі та  підтримці. Іноді здається, що вся країна допомагає армії, переселенцям, хворим та пораненим. Головне, щоб кожен з нас не залишився байдужим.

(Відео “Волонтерський марафон”)

Ведучий 2:  Заради  всіх невинно убитих,  ми мусимо згуртуватися для зміцнення незалежної держави на власній землі. Бо завдяки їм, можемо вільно піднімати до небес Державний Прапор, насолоджуватися мелодійним Гімном України та шанувати і примножувати національні звичаї і традиції.

Ведучий 1: На нашому заході присутній керівник краєзнавчо-пошукового клубу “КАРАТ” Селецький Андрій Анатолійович, який теж не стоїть осторонь подій, що відбуваються в Україні та в нашому селищі.  Просимо його розповісти про свою діяльність.

(розповідь А.Селецького)

Ведучий 2:   У Світі без миру, дружби і взаєморозуміння не прожити. Це повинен розуміти кожен і йти з цією думкою по життю.  Сподіваємося,  що дуже скоро настане мирне, щасливе життя. Ми довіку будемо вдячні тим, хто до останнього подиху відстоює наше право на вільне майбутнє. Віримо, що кожен з них повернеться додому. Велика шана їх родинам, які підтримують і чекають своїх рідних.

(виконання пісні або відео “Повертайся, солдате” )

Ведучий 2: Україна – калинова мати волелюбного народу, який, попри все, завжди буде прославляти та оберігати її. Ми безмежно любимо  рідну землю і молимося за неї.

Учениця:

Перед іконою я стану на коліна,
Воскову свічку тихо запалю
І помолюсь за рідну Україну,
За тих солдатів,
Що полягли в жорстокому бою.
Солдате український, я за тебе
Щодня благаю Бога і молю,
Щоб захистив жовте поле, синє небо,
І щоб живим лишився ти в бою.
Перед солдатом стану на коліна,
Воскову свічку тихо запалю
За те, що захищає Україну
В запеклому жорстокому бою.
І вірю я: настане день розплати,
Господь засудить наших ворогів,
В огні пекельному довічно їм палати,
Бо прокляли їх українські матері.
І пам’ятник величний звести треба
Тим, хто Україну так любив свою,
Життя віддав за жовте поле, синє небо
В запеклому жорстокому бою.

(Л.Удіванова)

(джерело)

(Відеоролик “Дитяча молитва”)

Ведучий 1: Просимо кожного замислитися над почутим і стати гідними пам`яті тих, хто дивиться із небес очима-зорями, чиї душі  журавлями, сумно курличучи, пролітають над нами в небесній височині. Запам`ятайте: наша сила – в єдності, бо згуртований народ – непереможний.

Сценарій склали: Зайченко В.В., Сисенко Н.В., Зуєнко Л.П. (КЗ “Нововоронцовська ЦРБ”)