"Сторінками українського кіно"
Сторінками українського кіно
мистецька година
Мета: Познайомити читачів та користувачів з шедеврами українського кіномистецтва.
Обладнання: Книжкова виставка "Українське кіно”, виставка книг письменників, за творами яких було створено кінофільми, фільмопроектор для показу слайдів.
Ведуча: Сьогодні майже кожен має телефон чи айфон, з допомогою яких можна вийти в інтернет, вдома є комп’ютер чи відеомагнітофон. Все це дає змогу дивитись будь-які фільми не виходячи з дому. І важко уявити що 30-ь років тому найпопулярнішим було кіно. Якщо до кінотеатру привозили цікаву стрічку, то це було свято для всього селища. Запитайте у своїх батьків – почуєте цікаві розповіді...
– А з чого ж все почалося? Кого вважають батьками кіно?
(фото братів Люм’єр)
Ведуча: А почалося все 28 грудня 1895 року. В цей день в Парижі, на бульварі Капуцинів у “Гранд кафе” відбувся перший платний сеанс “сінематографа” братів Люм’єр. Можливо він проходив так.
(кадри з х/ф “Людина з бульвару капуцинів”)
Ведуча: З того часу минуло багато років. Кінематограф став найпоширенішим видовищем. “Сінематограф” (як його тоді називали) з блискавичною 
швидкістю завойовує країни та континенти. Через десять років після перш кіносеансу в Парижі сінематограф з’являється в Росії. 4 травня 1896 року в розважальному закладі “Акваріум” в Санкт-Петербурзі почалися гастролі іноземного атракціону “Синематограф братів Люм’єр”. А вже в 1918 році в цьому ж приміщені знімались перші радянські художні фільми.
В Україні першими фільмами після жовтневої революції були хронікальні. В них зафіксовано окремі епізоди з життя міcт та сіл України.
(демонстрація кадрів фільму “Людина з кіноапаратом”)
Ведуча: 26 червня 1922 року було організовано Всеукраїнське фотокіноуправління – скорочено ВУФКУ.
– Які ви знаєте українські кіностудії?
(Одеська, Ялтинська, у Києві – кіностудія ім. О. Довженка)
Ведуча: З осені того ж 1922 року на берегах Чорного моря – в Ялті та Одесі – розпочалося виробництво художніх фільмів (київська студія виникла пізніше – наприкінці 20-х років)
(заставки Одеської та Ялтинської кіностудій)
Ведуча: Серед фільмів ВУФКУ заслуговують на увагу дві, на той час, взірцеві картини. Це фільм “Два дні” режисера Георгія Стабова та “Нічний візник” – Георгія Тасіна.
(показ каталогу “Українське німе” – представлений каталог який є в бібліотеці (коротка анотація), а також представлені диски з фільмами)
Ведуча: Оскільки мова зайшла про фільми ВУФКУ, то хочу познайомити вас з каталогом “Українське німе” – це колекція раннього українського кіно. Видання першого тому “Українське німе” приурочено до 90-річчя ВУФКУ.
Перший том колекції містить шість класичних фільмів:
– Людина з кіноапаратом. Д. Ветрова (1929)
– Навесні. М. Кауфмана (1929)
– Звенигора. О. Довженка (1930)
– Перекоп. І. Кавалерідзе (1930)
І вже згадані картини
– Два дні Г. Стабова (1927)
– Нічний візник Г. Тасіна (1929)
Ведуча: “Два дні” демонстрували не лише в тодішньому Радянському Союзі, а й за кордоном (фільм потрапив у комерційний прокат США). Численні статті та рецензії в іноземній пресі високо оцінювали картину.
Ведуча: У минулому столітті в Україні працювало кілька творчих кінематографічних колективів, які випускали фільми різних видів, жанрів та призначення.
Це – Київська кіностудія художніх фільмів ім. О. Довженка,
– Одеська кіностудія художніх фільмів,
– кіностудії “Укртелефільм”, “Київнаукфільм”,
– Творче об’єднання художньої мультиплікації
– Українська студія хронікально-документальних фільмів.
Сьогодні з вищеназваних працюють:
– Київська кіностудія художніх фільмів ім. О. Довженка,
– Одеська кіностудія художніх фільмів,
– кіностудії “Укртелефільм”, “Київнаукфільм”
Ведуча: Ми говорили про студії та фільми. Але за усім цим стоять люди. Тож давайте згадаємо про тих, хто створює кіномистецтво.
– Ви можете назвати прізвища відомих режисерів?
(Федеріко Фелліні, Чарлі Чаплін, Квентін Тарантіно, Джон Форд, Стенлі Крамер, Сергій Ейзенштейн, Михайло Ромм, Василь Шукшин... )
– А українських?
(Олександр Довженко, Сергій Параджанов, Сергій Бондарчук, Леонід Биков, Іван Миколайчук)
Серед імен видатних режисерів світу, які добре відомі широкому загалу є ім’я Олександра Довженка.
(фото О. Довженка)
– Які фільми О. Довженка ви знаєте?
(перелік його картин)
Одним з кращих фільмів Довженка “німого періоду” є стрічка “Звенигора”. З неї почався український кінематограф. Це поема про минуле й майбутнє рідного краю, про його духовні скарби.
(демонстрація кадрів фільму “Звенигора”)
Далі були “Арсенал”, “Земля”, “Іван”, “Аероград”, “Щорс”, “Мічурін”, але саме “Звенигора” є початком українського кіно.
Сам О. Довженко найкращим своїм фільмом вважав стрічку “Щорс”. Фільм було випущено на екран за чотири місяці до початку Великої Вітчизняної.
Ведуча: З початком війни на передній край знову виходить хроніка.
Саме хроніка та кінодокументалістика першими відобразили сувору реальність, трагізм війни. Поряд з репортажами з фронту, знятими на місцях боїв кінооператорами, виходили й публіцистичні фільми про конкретні бойові операції.
Правду про війну показував і О. Довженко. Відомі його документальні фільми “Битва за нашу Радянську Україну” та “Перемога на Правобережній Україні”...
(кадри періоду другої світової війни “Битва за нашу Радянську Україну”)
Ведуча: Закінчилась війна. Життя входило в звичне русло... Поволі виходить із глибокої кризи й виробництво кінокартин. В повоєнний час було знято чимало картин, та я хочу зупинитись на одній картині. Це фільм який ми дивимось із задоволенням і сьогодні хоча знятий він у 1961. Це стрічка Віктора Іванова поставлена за однойменною п’єсою М. Старицького. Знято фільм на кіностудії ім. Довженко.
(кадри з х/ф “За двома зайцями”)
Ведуча: Треба сказати, що фільм одержав ІІ-у категорію, бо знятий був українською мовою і демонструвати його планували лише на території Української республіки.
Згодом картину дубльовано на російську мову. Оригінальна звукова доріжка українською мовою збереглась у звукоцеху кіностудії ім. Довженка і вже зроблено її копію. Зйомки кінострічки частково проходили в Києві.
Фільм Віктора Іванова отримав державну премію імені Олександра Довженка тільки в 1999 році, коли режисера і Олега Борисова вже не було серед живих. А на Андріївському узвозі головним персонажам картини встановлений пам’ятник.
(фото пам’ятника)
Значним досягненням українського кінематографа є фільми народного артиста УРСР Леоніда Бикова.
– Які фільми Л. Бикова ви знаєте?
(“В бій ідуть тільки “старики”, “Ати-бати йшли солдати”)
– А в яких стрічках знімався Л. Биков?
(“Альошчина любов”, “Максим Перепелиця”, “Добровольці”, “Зайчик”)
(фото Л. Бикова та кадри з фільмів)
Ведуча: Фільми “В бій ідут тільки “старики”, та “Ати-бати йшли солдати” розповідають про події Великої Вітчизняної. Герої обох стрічок зображені не як супермени з рисами винятковості, а як звичайні люди – зі своїми думками, звичками, переживаннями. Вони закохуються, згадують довоєнне життя, порушують дисципліну – одним словом живуть так, як і всі ми.
(кадри з х/ф “В бій ідуть тільки “старики”)
Стрічка “В бій ідут тільки “старики”, одержала почесну медаль ім. О. Довженка. За постановку обох картин Л. Бикова відзначили Державною премією ім. Т. Г. Шевченка.
Ведуча: Говорячи про українське кіно не можна не згадати прізвище й іншого актора та режисера. Кого? Давайте переглянемо уривок фільму.
(кадри з х/ф “Тіні забутих предків”)
(фото І. Миколайчука)
– Назвіть ім’я цього актора та фільми з його участю.
(“Сон, “Тіні забутих предків”, “Бур’ян”, “Камінний хрест”, “Захар Беркут”, “Білий птах з чорною ознакою”, “Пропала грамота”, “Вавілон –ХХ”)
Ведуча: В українському кіно 60–70-х років минулого століття, практично жоден фільм не обходився без його участі. Миколайчук знявся у таких відомих стрічках як “Сон”, “Тіні забутих предків”, “Бур’ян”, “Камінний хрест”, “Захар Беркут”, “Білий птах з чорною ознакою”, “Пропала грамота”, “Вавілон –ХХ” та ін.
Із перших ролей у фільмах “Сон” та “Тіні забутих предків” І. Миколайчук стає популярним актором. Але слава не була його метою. Досить скоро рамки цієї професії стали затісними і він відчув потребу висловитися й іншим чином – стати режисером. Та це було непросто, адже в українському кіно тих років кінопрофесії чітко розмежовувались, і якщо кінооператори ще могли перейти в режисуру, то актори – ні.
За своє життя Миколайчук написав 12 сценаріїв, 10 з яких у співавторстві. Ось деякі з них “Каміна душа” за Г. Хоткевичем, “Украдене щастя” за драмою І. Франка, “Вавілон ХХ” за романом В. Земляка “Лебедина зграя”.
(показ книги “Іван Миколайчук. Сценарії” – книга знаходиться у фонді Каланчацької центральної бібліотеки)
Ведуча: “Вавілон ХХ” – це й режисерська робота І. Миколайчука, у якій він зіграв і одну з головних ролей. Давайте переглянемо кілька кадрів з цього фільму.
(кадри з х/ф “Вавілон– ХХ”)
Він був особливим, народним, справжнім, найкращим... Однак звання народного артиста Миколайчуку так і не дали, бо ідеологи тих часів винесли вирок – “націоналіст”.
Державну Шевченківську премію Миколайчуку присвоїли вже посмертно. Та на зустрічах з глядачами Івана Миколайчука представляли виключно як народного артиста.
Ведуча: Говорити про українського кіно можна ще довго. Ми сьогодні не згадали про фільми Ігоря Савченка “Богдан Хмельницький”, “Тарас Шевченко”, про фільми Івана Кавалерідзе “Перекоп”, “Злива”, “Коліївщина”, про фільми Юлії Солнцевої, яка втілила на екрані сценарії написані О. Довженком.
– А ви знаєте ці фільми?
(“Поема про море”, “Повість полум’яних літ”, “Зачарована Десна”, “Незабутнє”)
А ще були “Танкер “Дербент” за повістю Юрія Кримова, “Подвиг розвідника” Бориса Барнета фільми Сергія Параджанова та Кіри Муратової і багато-багато інших, та на цьому ми закінчимо перегортати сторінки українського кіно. Дякуємо за увагу і до нових зустрічей.
Підготувала: керівник сектора мистецтв Молдован М. М.
Каланчацької центральної бібліотеки.
