Головна Електронний каталог Видано в бібліотеці Заради користувача працюємо та творимо "Не існує геноциду проти “когось”, геноцид завжди проти всіх"

"Не існує геноциду проти “когось”, геноцид завжди проти всіх"

“Не існує геноциду проти “когось”, геноцид завжди проти всіх”

година людяності

Мета: формування національно-патріотичної свідомості молоді, готової до виконання громадянського і конституційного обов’язку із захисту національних інтересів, цілісності, демократії, незалежності України; виховання самодостатнього толерантного громадянина; забезпечення створення умов для інтелектуального та фізичного розвитку юнацтва, усвідомлення ними моральних та культурних цінностей українського народу; поглиблення знань з історії; заохочення користувачів бібліотеки до благодійної діяльності, залучення нових читачів до бібліотеки та популяризація книги, формування активної громадянської позиції читачів, підтримка зв’язку поколінь.

Обладнання: мультимедійне обладнання, тематична виставка “Полюс нелюдськості…Наш біль. Наша пам’ять”, свічки, презентація.

Учень 1:

Де страх в повітрі висне до цих пір,
І хоч усе вже поросло мохами,
Його ніхто забути не зумів.
                         (джерело)

Учень 2:

Це Голокост – всього одне лиш слово,
Та його сенс – пекучий болі жар,
Вбивали всіх!.. старого і малого,
І мало хто життя порятував.
                        (джерело)

Учень 1:

Дивились в вічі, не щеміло серце,
Пуста душа і всі думки пусті,
“Як можеш ти стрілять? Скажи, убивце!
Вони ж прийдуть до тебе уві сні”.
                      (джерело)

Учень 2:

Чи їх вина, що родом із євреїв?
Чи їх вина, що не такі, як всі?
Невже ж і смерть заслужує трофеїв?
І щастя можна віднайти в сльозі?
                   (джерело)

Учень 1:

Постане між думками знову прірва,
Над Яром смерть махне своїм крилом,
Якщо убивства – це є ваша віра,
Тоді скажіть: “Що ви назвете Злом?”
                  (джерело)

Учень 2:

Їм – неоплаканим і невідспіваним...
їм – похованим без Труни й молитви,
позбавленим могили й шани – присвячується
година людяності “Не існує геноциду проти “когось”, геноцид завжди проти всіх”.

Ведуча 1: 27 січня у всьому світі відмічається День пам’яті жертв Голокосту. Дата 27 січня була обрана тому, що саме в цей день радянські війська визволили концтабір Освенцим, який знаходився на території Польщі. А 5-го липня 2011 року Верховна Рада України прийняла постанову про щорічне відзначення  цього дня в нашій державі.

  Учень 1:

  Надходить час Добра.
  Ніч розбрату минає.
  Світанок провістить
  Єднання всіх сердець:
  “Є брат, і є сестра,
  А ворога – немає”.
  Людина прагне жить
  Пам'ять промовляє:
  “Ми тут, ми з Вами, Ми живі!”
                  (джерело)

 Ведуча 2: Історію неможливо повернути назад, але необхідно розповісти про неї всю правду. Історія нашої Батьківщини, на жаль, має  й сумні сторінки. Україна – це країна пісні й краси. Україна в роки Голокосту – це країна смерті. Смерті безвинних…

Ведуча 1: Голокост – трагедія, злочин проти людства, який тривалий час був закритим. Вивчення документів, спогадів доводить, що територія України стала своєрідним полігоном, де нацистські нелюди опрацьовували методи “остаточного розв’язування єврейського питання”. Трагедія українських євреїв була не просто частиною Катастрофи європейського єврейства у роки світової війни. Вона стала тією сходинкою, переступивши яку нацисти вирішили остаточно знищити всіх євреїв Європи.

Ведуча 2: В Україні антиєврейський геноцид носив особливо жорстоку форму. Це пояснювалося тим, що, у розумінні нацистів, тут жили не просто євреї, а євреї «більшовицькі», нібито складаючи основу радянської влади, що й представляють собою рушійну силу світової революції, для запобігання якої й необхідно було будь-якими способами позбутися її носіїв.

Ведуча 1: Найжорстокішим і звірячим було масове вбивство євреїв у Бабиному Яру. На світанку 29 вересня київські євреї з різних кінців міста повільно йшли вулицями в бік єврейського цвинтарю, на Лук’янівку.

Ведуча: Більшість з них думали, що їх чекає переїзд, але багато розуміли – це смерть. В цей день було багато самовбивств. Родини пекли хліб на дорогу, шили похідні речові мішки, наймали підводи, двоколки, підтримуючи один одного, йшли старенькі.

Ведуча 1: Матері несли немовлят на руках, везли їх у візочках. Йшли люди з мішками, пакунками, валізами, ящиками. Діти плелися рядом з батьками. Молодь нічого з собою не брала, а люди похилого віку намагалися взяти з собою з дому якнайбільше.

Ведуча 2: Натовп людей безперервним потоком йшов по Львівській вулиці, а на тротуарах стояли німецькі патрулі. Велика кількість людей зранку до ночі рухались по бруківці; важко було перейти з одного боку Львівської вулиці на іншу. Ця процесія смерті продовжувалася три дні і три ночі.

Ведуча 1: Люди йшли, зупиняючись, і без слів обіймалися, прощалися, молилися. Місто притихло. На Львівську вулицю вливались натовпи з Павлівської, Дмитрієвської, Володарського, Нєкрасовської.

Ведуча 2: За Львівською вулицею починається вулиця Мельникова, а далі – пустельна дорога, голі пагорби, балки з крутими схилами – Бабин Яр. З наближенням до нього наростав гомін, змішуючись зі стонами та риданнями.

Ведуча 1: Під відкритим небом була розгорнута ціла канцелярія, стояли письмові столи. Від натовпу кожного разу вилучали по 30-40 чоловік і вели під конвоєм “реєструвати:. У людей відбирали документи і цінності.

Ведуча 2: Потім німці примушували людей роздягатися догола. Усіх без виключення – і дівчат, і жінок, і дітей, і старих; одяг їх збирали, охайно складали. Потім  приречених  кати ставили на край глибокого яру і впритул розстрілювали.

Ведуча 1: Тіла падали в яму. Маленьких дітей зіштовхували в яр живими. Багато, підходячи до місця страти, втрачали розум. Велика кількість киян до останньої хвилини розправи не знали, що робили німці в Бабинім Яру.

Ведуча 2: Свої “Бабині Яри” були практично в кожній з окупованих нацистами областей України. За такою ж схемою проходило знищення євреїв у більших і малих містах і містечках. Однак масові розстріли були далеко не єдиним методом знищення радянських євреїв. Уже в перші тижні війни людей заживо спалювали в Галичині й інших областях Західної України. Як практично й на всій території Радянського Союзу.

Ведуча 1: В Україні окупанти застосовували найжорстокіші способи знищення людей, особливо маленьких дітей. Нацисти кидали їх живими в могилу, підкидали в повітря й ловили на багнети, роздирали, змазували губи отрутою. Євреїв топили в річках, болотах, колодязях, кидали в стовбур шахт, замуровували живими, розпилювали на частини.

Ведуча 2: Вишуканості в жорстокості і цинізмі не було меж. Підтвердженням цьому є розстріли в’язнів у Янівському концтаборі (Львівська область) під звучання мелодії, названої в’язнями “Танго смерті”, у виконанні живого оркестру музикантів-смертників.
(відео “Танго смерті”)

Ведуча 1: Про те, в яких нелюдських принизливих умовах існували євреї в гетто, говорять спогади тих небагатьох, кому випало зберегти своє життя, щоденники, записки, заповіти загиблих, а також накази та розпорядження нацистської влади, що нині відтворені в документальній та художній літературі.
(огляд тематичної книжкової виставки “Полюс нелюдськості…Наш біль. Наша пам’ять”)

Інформаційне повідомлення про євреїв Нововоронцовщини

(директор Нововоронцовського краєзнавчого музею В. Тартиця):

Матеріали районного краєзнавчого музею є підтвердженням того, що українсько- єврейські відносини – це феномен високої загальнолюдської вартості, який склався  історично,  потребує  вивчення і популяризації.
(презентація)

Слайд 1: З історії відомо, що на місці теперішньої Нововоронцовки постійне поселення з’явилося у 1795  році – село Миколаївка, що належало генерал-майору фон Сталю. В 1821 році його придбав граф М. С. Воронцов перейменував на Нововоронцовку, яка з 1829 року вже була невеличким торгівельним містечком.

Слайд 2: Це підтверджує витяг з книги А. С. Афанасьєва (Чужбинського) “Поездка в южную Россию”. Очерки Днепра. т. VІІ, виданої в С-Петербурзі, 1891року. В містечку мешкали євреї, які здебільшого займалися комерційною діяльністю і це визначало статус населеного пункту, як торгівельного містечка. На початку ХХ ст. у Нововоронцовці жило понад 6 тисяч чоловік і одну третину населення складали євреї, близько 2 тисяч. В історії краю відомі прізвища євреїв, що мешкали тут: Нейштадт, Зільберман, Богуславський, Літвінов, Болотін, Гурфінкель та інші. Багато єврейських будинків лишилося в селищі.

Слайд 3: Серед них будинок Зільбермана,

Слайд 4: аптека Гурфінкеля, заснована у 1874 році,

Слайд 5:  млин, збудований Миколою Йосиповичем Нейштадтом у 1912 році, що донедавна діяв на території харчосмакової фабрики. По різному склалися долі їх власників. Одні емігрували за кордон. Так родина Нейштадта виїхала до Америки ще до першої світової війни і не змогла повернутися.

Слайд 6: Родина Бориса Богуславського – до Франції. Музей листується з нащадком цієї родини правнуком Бориса Богуславського Ремі Клавелем,

Слайд 7: що проживає в Парижі.

Слайд 8: Наприкінці квітня 2013 року він приїздив у Нововоронцовку, щоб подивитись де жили його пращури. Інших євреїв, що лишилися в селищі, не оминула страшна рука нацизму під час окупації  в роки Другої Світової війни.

Слайд 9: Матеріали про цивільних осіб потерпілих від фашистської окупації у районі, свідчення очевидців, зібрані колишнім директором музею Клочанюк Валентиною Дмитрівною, лягли в основу Книги скорботи Нововоронцовського району. В ній  перелік закатованих і розстріляних німцями. Але це далеко не повний список потерпілих, а лише  прізвища тих, кого зберегла людська пам’ять, бо вже пройшло багато часу – більше півстоліття. Серед них 22 євреї.

Слайд 10: Вони були розстріляні у жовтні 1941 року за селищем на старому глинищі (нині район дитячого садочку “Колосок” та кафе “Гривня”. Надруковані свідчення очевидців цієї жахливої трагедії.

Слайд 11: Багато молодих людей було вивезено з району на примусові роботи до Німеччини та у табори. У списку 59 мешканців Нововоронцовки – це ті, хто працював на заводах і фабриках, у бауерів.  З тих хто був у концтаборах повернулися живими  одиниці.

Слайд 12: У музейному фонді зберігаються спогади  остарбайтерів Запишної Ірини Семенівни, Трояна (Рольянова) Григорія Михайловича,

Слайд 13: Гончара Івана Дмитровича – в’язня за №19024, Булавацького Івана Михайловича – в’язня ДАХАУ, №1934,

Слайд 14: Прокопенко Віри Никифорівни.

Слайд 15: У фонді музею історія повідана Ремі Клавелем про своїх дідуся і бабусю, які були євреями. Вона є підтвердженням переслідувань німцями євреїв на території всієї Європи. Це було в селищі Турнан ан Брі поблизу Парижа під час німецької окупації 1942-43 рр. Гестапівці прийшли арештувати Андре Ламберта, дідуся Ремі, який був лікарем. Лише щасливий збіг обставин врятував його. В цей час лікар пішов з оглядом до пацієнтів. Поки німці вперто чекали на нього вдома дружина з малим онуком на руках вистрибнула з вікна другого поверху будинку, де її заперли, і втекла. Через місцевих жителів попередила чоловіка про небезпеку, що чекала вдома. До кінця війни подружжя переховувалося у Парижі. Дякуючи турнанцям за спасіння життя, після війни Андре пообіцяв служити громаді поки вистачить сил і

Слайд 16: заповів свій будинок громаді після смерті.

Слайд 17: До музею потрапила копія листа випускниці Нововоронцовської ЗОШ № 1, журналістки Юлії Далекої, в якому вона ділиться враженнями про відвідування музеїв, організованих на місцях колишніх концтаборів Аушвіц та Біркенау у 2006 році під час участі в роботі конференції присвяченої вшануванню пам’яті жертв голокосту. Дуже емоційний лист. Цікавий в плані розуміння і сприйняття голокосту молодим поколінням. Але мене найбільше вразило у листі те місце, де описано ставлення місцевого населення до пам’яті загиблих. Авторка пише, що Освенцім – це звичайне польське містечко з неймовірно красивою природою (з якою не асоціюється поряд смерть), банками, магазинами, перукарнями та ін. Живуть звичайнісінькі люди з буденним ритмом життям. Вся різниця тільки в тому, що немає тут барів з музикою і не влаштовуються вуличні гуляння, свята. Це своєрідна данина пам’яті тим, хто був закатований у концтаборах.

Cьогодні багато дослідників сходяться на думці про те, що радянський тоталітарний режим також доклав чимало зусиль до винищення євреїв, але не фізично, а духовно. Так закривалися школи, руйнувалися синагоги, а їх у Нововоронцовці до революції 1917 року було 2. Одна була на місці районного Будинку культури.

Слайд 18: Будівля другої збереглась на розу вул. Катерини Чернишенко і провулку Аптечного. В цьому будинку мешкають люди і не знають, що раніше тут молилися євреї.

За свідченням старожила Володимира Шостака, ця споруда вирізнялася небувалою красою. Коли вона вже не діяла, хлопчики-підлітки забігали погратися в піжмурки. На стінах були різні розписи і малюнки, а на горищі безліч сувоїв із баранячої шкіри, на яких були написані тексти незрозумілою мовою, напевно івритом. До цього часу на фасаді будівлі збереглися елементи оздоблення тих часів.

Таким чином знищувалися національна культура і гідність під прикриттям  доктрини існування особливої спільності “радянський народ”.

Учень 1:

Страшна ніч огорнула мою Україну.
В небі високо засяяли зорі.
Чому ж до зірок я думкою лину,
Схиляючи голову в тихій покорі?
                     (Т. А. Гончар Свічка  памяті)

Учень 2:

Може, ті зорі – то душі людей,
Які відлетіли в трагічні  часи?...
А серед них було скільки дітей!
Їм не бачити більше земної краси.
Ніколи вже їм не пізнати Кохання...
Не пройтися щасливими лісом, ні полем...
Голокост  знищив життя й сподівання...
                     (Т. А. Гончар Свічка  памяті)

Учень 1:

Раптом туга стискає душу мою...
Свічку поставлю і запалю.
Прошепчу я тихенько молитву свою
Тих жертв замордованих гріх замолю.
                    (Т. А. Гончар Свічка  памяті)                               

Учень 2:

Хай світло від свічки у небо летить
Хоча б одну Душу зігріє в цю мить,
Щоб Душа ця загублена спокій знайшла
І у Вічність до Бога вона відійшла.
                     (Т. А. Гончар Свічка  памяті)

Ведучий 1: На знак вшанування світлої пам’яті тих, хто став жертвами Голокосту, увійшовши в безсмертя, схилімо голови і вшануймо їх хвилиною мовчання.
(хвилина мовчання)

Ведуча 2: Чи визнаємо ми в повній мірі причину того, що сьогодні убивство людини людиною знову набуло такого величезного розмаху, як у роки Другої Світової війни? Світ Голокосту існує й зараз, адже Голокост не лише єврейське питання. Геноцид, расизм, націоналізм можуть торкнутися будь-якого народу.

Ведуча 1: Зрозуміти причини сучасного геноциду, усвідомити світову історію ХХ сторіччя, зупинити фашизм, що відроджується, неможливо без знання історії Голокосту.

Ведуча 2: Ми не сміємо забувати цей крик. Це не історія. Це сьогодні. А що завтра? Які нові Яри, Майданек, Хіросіми, в яких нових технічних формах приховані ще в небутті, в очікуванні свого часу? І хто з нас, живих, вже, може бути, кандидат в них?

Чи будемо ми розуміти коли-небудь, що найдорожче на світі – життя людини і його свобода? Чи ще може відбутися варварство?

З надією на краще майбутнє, мир і спокій ми закінчуємо наш захід.

 

      Підготували: бібліотекар Н. Белінська та провідний бібліотекар
О. Мандрика КЗ “Нововоронцовська центральна районна бібліотека”.

Календар подій

      1
234 5 678
9101112131415
16171819202122
23 24 2526272829
30