за 2018 рік
Бібілотека: всі тут, все тут
Цього року першій бібліотеці Великоолександрівщини виповнилося 120!
Мабуть, у кожного з нас звичайна книгозбірня асоціюється з довжелезними стелажами періодичних видань, із запахом запилених книжок, із тишею, яку порушує хіба що шелест зачитаних сторінок книги. Сьогодні нам хочеться відійти від цих зашкарублих стереотипів і нарешті показати вам, якою насправді є сучасна бібліотека. Але спочатку повернемося в далеку історію бібліотеки....
Архівна довідка.
14 травня (за старим стилем) 1898 року Херсонське повітове кураторство народної тверезості відкрило у Великій Олександрівці чайну, при ній бібліотеку, фонд якої складався з 367 книжок, переважно релігійного змісту. Читання в бібліотеці було платним: хто хотів щось прочитати мусив купувати чай, лише тоді одержував книгу. Дітям вхід до читальні був заборонений. Газета «Юг» у 1900 році повідомляла, що у Великоолександрівській бібліотеці з 14 травня 1898 року по 1 січня 1900-го видано 629 примірників книг, зате чаю було випито понад 12 тисяч склянок...
Для бібліотеки того часу ці статистичні факти стали справжніми здобутками. А от, якими досягненнями живуть сьогоднішні книгозбірні району дізнаємося від директора Центральної бібліотечної системи Ірини Кравець.
- Ірино Богданівно, у далекому 1898 році книжковий фонд району складався із 367 примірників друкованих видань. Яка ж кількість книжок сьогодні зберігається в бібліотечних стінах Великоолександрівщини?
- У першу чергу хочеться відмітити, що за ці 120 років розвиток бібліотечної системи району дійсно відбувся. На сьогоднішній день наша система складається із 18 бібліотек (п'ять відійшло Борозенській ОТГ). Загальний бібліотечний фонд району налічує 234 тисячі 190 примірників, із яких 31 тисяча 300 екземплярів знаходиться в Центральній бібліотечній системі, що у Великій Олександрівці. Тішить і кількість абонентів, котрі приходять до наших бібліотек за друкованими виданнями, такиху нас - 12 тисяч. У тому числі 4 тисячі 200 абонентів зареєстровано в центральній бібліотеці.
- Сто двадцять років тому послуги бібліотеки були «платними». У сьогоденні ситуація змінилася?
- Усі бібліотечні послуги - безкоштовні. Але від благодійних внесків, котрі здебільшого йдуть на придбання комерційної літетатури, ми не відмовляємося.
- За останні роки, коли в світі відбувся бум інноваційних технологій, чи спостерігається зниження кількості читачів?
- Хіба, що в зв'язку з демографічною ситуацією в країні. А так в основному інтерес до бібліотеки є. І. звичайно, ми докладаємо чималих зусиль, аби тримати планку. От, приміром, у бібліотеках району успішно діє програма «Обслуговування віддаленого читача», коли ми обслуговуємо наших абонентів безпосередньо на робочих місцях. Крім того, маємо ще одну програму «Обслуговування клієнтів на дому» (насамперед це стосується тих людей, котрі мають вади пересування) тощо.
- У бібліотеці не тільки книжки читають?
- Звичайно! Сьогодні бібліотека - це не лише приміщення для читання, а ще й місце для спілкування, обговорення та вирішення насущних питань та проблем. Ми постійно проводимо різнопланові заходи, створюємо читацькі клуби. От приміром, відносно молодий клуб за інтересами «Гармонія», так би мовити, прописався в нашій читальній залі, як годиться. Традиційно кожного місяця відбуваються зустрічі клубу «Недільна світлиця». У гості приходять члени клубу «Надвечір'я». Для дітей проводимо тематичні екскурсії, інтерактивні заходи. Не забуваємо оновлювати виставки робіт майстрів Великоолександрівщини. Коротше кажучи, намагаємося робити усе можливе, аби наша бібліотека була цікавою та пізнавальною для наших відвідувачів.
- На вашу думку, яким повинен бути сучасний бібліотекар?
- У першу чергу, професіоналом своєї справи. Мабуть, і трішки педагогом, і психологом. Не менш важливо для бібліотечного працівника, бути людиною-новігатором в інформаційному просторі, аби в повній мірі забезпечити доступ клієнта до будь-якої інформації. Загалом, бібліотекар - це людина-трансформер, котра повинна вміти змінюватися на виклик сьогодення, випереджаючи час.
- Як відбувається поповнення бібліотечного фонду?
- Основне джерело - державна програма «Українська книга», завдяки котрій ми отримали велику партію друкованих видань. Не забуває про нас і районна влада. Так за рахунок районних коштів маємо змогу поповнювати репертуар періодики новими виданнями. Крім того, маємо подарунковий фонд, який поповнюють наші абоненти. На сьогодні хвилює питання дефіциту літератури для маленьких дітей, котрим не до вподоби зачитані книги, навпаки їх цікавить все нове, яскраве.
-Проблеми є?
- Сьогодні бібліотека - це насамперед простір для спілкування, котрий потрібно модернізовувати та насичувати сучасним обладнанням. Звичайно, що хочеться, аби наші інформаційні ресурси були більш потужними і поповнювалися новими виданнями «в ногу з часом». Відкритим залишається питання поповнення штату бібліотек новими молодими кадрами, які не хочуть сьогодні йти до нас на роботу через низьку заробітну плату.
- Ірино Богданівно, не книжками ж єдиними живуть сьогодні працівники центральної бібліотечної системи?
- Звичайно. Ми намагаємося брати участь у різноманітних фахових конкурсах та фестивалях, де можемо не лише побачити роботу колег по цеху, але й достойно представити себе. От зовсім нещодавно наша ЦБС зайняла перше місце у конкурсі на кращу еколого-орієнтовну діяльність за напрямком «ресурсозбереження» та, як бонус, отримала сертифікат на придбання товарів на суму 1500 тис.грн. Крім того, за організацію активної участі бібліотек та молоді району в щорічній обласній національно-патріотичній акції «Ми - українці», нашому колективу вручено сертифікат на отримання ноутбука тощо.
- На вашу думку, що має залишатися в пріоритеті - новітні інформаційні гаджети чи звичайна паперова книга?
- Безсумнівно, книга. Адже паперове видання - це, по-перше, тактильний та зоровий контакт. По-друге, жоден гаджет не зрівняється зі своєрідним запахом книги. Комп'ютер, телефон, Інтернет - це лише джерело інформації, а книга завжди була, є і буде основою духовного та розумового прогресу грамотно підкованого людства.
- А скільки у вашому житті було книг?
- О, складно сказати. Однозначно, що дуже багато. За рік прочитую близько трьохсот книг. Останнім часом захоплююся сучасними українськими авторами, але найулюбленішим протягом багатьох років залишається роман американської письменниці Маргарет Мітчелл «Віднесенні вітром».
- Ірино Богданівно, яку пораду можете дати сучасному читачеві?
- Не лінуйтеся читати! І не важливо, яке друковане видання ви берете до рук: газету, багатотомний роман чи то наукову літературу, головне, що ви отримаєте навзаєм від книги - це саморозвиток. У свою чергу ми - працівники бібліотечної системи завжди готові прийти вам на допомогу в пошуку цікавої книги, діалогу чи то просто гарного проведення часу. Адже всі ми впевненні, що бібліотека має право зустрічати в своїх стінах всіх і давати читачем змогу знайти все.
Бесіду вела Ю.Головко // Жайвір. – 2018. – №40 (06 жовт.). – С.5.
Іконопис в селі Борозенське
Іконопис - різновид живопису, призначений для створення священних зображень - ікон. Іконописання, в першу чергу, являється духовним процесом. Всі отці церкви говорять, що ікона - це молитва. І у майстра, який пише ікони, повинен бути відкритим духовний зір.
Іконописець Павло КУЗНЄЦОВ (на фото під час роботи), уродженець міста Херсон (з 2005 року проживає в селі Борозенське), - багато років провів в монастирях Молдови, Росії, України...
В кінці 80-х років, перебуваючи в Молдавії, Павло випадково, за волею долі, зайшов до чоловічого Свято-Успенського монастиря поблизу міста Атаки, і сталося так, що, на запрошення настоятеля монастиря о. Євгенія, залишився виконати реставраційні роботи по відновленню собору. Саме тут, в стінах монастиря, відбулася зміна світогляду і творчого шляху художника. Далі - благословення митрополита Кишинівського і всієї Молдови Володимира як духовне народження для нового духовного життя. Одинадцять років проживаючи в монастирі, Павло Кузнєцов займався розписом храмів, реставрацією старих ікон і фресок, писав ікони для багатьох церков Молдови.
В 2000 році почався новий етап в житті майстра. Близько трьох років Павло працював іконописцем і проживав в Свято-Донському чоловічому монастирі міста Старочеркаськ, писав ікони в церквах Порт-Катона, Акая, Недвиговки та в інших храмах Ростовської-на-Дону єпархії (Росія). Звідти пішов в м. Тимошевськ Краснодарського краю; на запрошення ігумена Свято-Духова чоловічого монастиря о. Георгія проживав і працював в монастирі, попутно виконуючи художні роботи в храмах Краснодарського краю. І всі ці роки займався не лише живописом - маючи віру, іконописець вивчав богослов'я, історію церкви, християнства, історико-критичний аналіз Біблії, антропологію містиків-ісихастів від Ареопагітиків до Григорія Палами, труди древніх отців-подвижників.
Повернувшись в Україну, Павло в Свято-Онуфріївському чоловічому монастирі Черкаської єпархії займався відновленням старовинних фресок XIII століття. Працював майже в усіх (крім Сумської та Чернігівської) єпархіях України: розписував храми, писав ікони. І скрізь, коли до нього зверталися з проханням, навчав місцевих художників іконопису: так було і при розписі храму Різдва Пресвятої Богородиці в станиці Донській, так було в 2003 році і під час роботи в одній із сільських церков Донецької області - коли Павло розписував місцеву церкву, до храму зайшов чоловік з юною донькою та звернувся до іконописця з проханням взяти юну художницю в підмайстри, щоб працювала разом і вчилась - і дівчина, дійсно-таки, багато чому навчилась).
Пройшовши довгий і тяжкий шлях від художника до іконописця, з роками відпрацьовуючи техніку письма, осягаючи канони церкви, маючи багатий досвід, майстер іконопису проявляє готовність поділитися з будь-яким художником здобутими навичками іконописної творчості.
«Робота над іконою - це труд духовний, - говорить Павло. - В поєднанні з постом і молитвою він здатен показати невидимий внутрішній світ християнина, тобто через видимі фарби передати сенс того, що відбувається з людиною при її зустрічі з Богом. Тому дивитися на ікону треба духовними очима, бо саме ними можна розрізнити істинний образ від релігійної листівки-картинки протестантських церков» (в протестантських церквах немає ікон - прим, автора). Ми продовжуємо нашу бесіду: «Бог дає кожному дар - якийсь талант. Але він дається на Божу справу. Що я можу зробити, щоб віддячити Богові? Я пишу ікони». І далі іконописець міркує: «Людина, отримавши від Бога дар творчості, самостійно, без допомоги Божої, не здатна здійснити творчий подвиг - просто тоді немає натхнення. А при участі Святого Духа весь творчий процес відбувається з такою легкістю і швидкістю, що викликає подив навіть у того, хто творить. Після цього навіть важко повірити, що створений витвір являється твоїм власним творінням...».
...Павло Кузнєцов з раннього дитинства дуже любив малювати. Після школи, в 1981 році, закінчив Запорізьку філію художнього училища зі спеціальності художник-портретист, під час служби в лавах Радянської Армії був художником при політвідцілі військової частини. Повернувшись додому, працював у Херсонському рекламному комбінаті художником-оформлювачем (оформлював дитячі садки, школи, поштові відділення, універмаги, магазини, кафе, ресторани - всі заклади, звідки приходили заявки на оздоблювальні роботи).
І ось, - здавалося би, випадкова зустріч в Херсонській єпархії с о. Павлом (Павло Степанович Галуненко помер 10 серпня цього року, похований на території Свято-Катерининського собору в м. Херсоні, де протягом багатьох років служив Господу і людям), на прохання якого молодий художник відновив стару афонську ікону на кипарисовій дошці. Ця ікона св. Пантелеймона побувала в пожежі, і на обгорілій лицьовій стороні збереглися лише кисті рук з ложечкою та скринькою. «Витримуючи колір, тон і стиль, я відновив її і повернув священику, - пригадує наш співрозмовник. - Він чомусь довго і суворо дивився на відновлену ікону, потім посміхнувся та... благословив мене іти в монастир». Молодий чоловік здивувався і не придав тоді цьому значення. А через пару років життєва дорога привела художника до стін Свято-Успенського монастиря...
Ще один штрих до творчого портрету нашого майстра: Павло з далекої юності і до сьогодні - затятий поціновувач рок-музики, шанувальник і знавець творчості багатьох рок-груп і рок-виконавців як світового масштабу, так і регіонального рівня. «Люди мого покоління виросли на рок-культурі - дуже багато священиків, монахів, ігуменів слухають і сьогодні важкий рок... У середині 70-х років по «Голосу Америки» кожного Різдва передавали рок-оперу "Ісус Христос - суперзірка" Тіма Райса та Ендрю Ллойд Веббера. Ми, комсомольці, вслухалися в музику, намагаючись зрозуміти, хто ж, дійсно-таки, цей Ісус Христос, чию партію співає сам Ієн Ґіллан - вокаліст найулюбленішої нами групи Dеер Purple. Вранці я приніс в клас Новий Заповіт, що залишився від прабабусі, - в школі виникла черга, щоб його прочитати. Це протест? Так. Протест проти атеїстичного суспільства, в якому ми росли. Цей вплив на наші душі рок-музики змусив нас доторкнутися до того, важливішого за що просто не існує... І ті, хто через роки життя проніс любов до року, так і залишилися людьми чесними, відкритими, думаючими, такими, що вміють відчувати прекрасне і щиро любити... А скільки в світі брехні та лицемірства! В цій рок-опері Христос на запитання Іуди: «Чому?» - так і не дав відповіді...». Сучасні технічні засоби надають можливість слухати музику повсякчас, навіть в церковній підсобці. де пишуться ікони. Сьогодні іконописець Павло створює ікони під супровід улюбленої рок-музики...
В 2005 році пілігрим Павло Кузнєцов прийшов у село Борозенське (Великоолександрівський р-н Херсонської обл.) Саме в той час у селі щойно збудували храм, і вміння іконописця стало в пригоді. Майстер почав працювати: розписав купол, зробив ряд ікон, дві Голгофи. Тоді ж, на прохання прихожан церкви св. Олександра Невського (смт Велика Олександрівка), написав храмову ікону. Іконописець залишився жити в селі Борозенське. Відтоді щороку з благословення настоятеля місцевого Свято-Іллінського храму о. Володимира він у приміщенні церкви пише ікони для храму. Під час роботи і обговорення, в процесі спілкування священика о. Володимира і художника Павла відбуваються живі конструктивні дискусії з богословських питань. Також майстер-іконописець при створенні ікон тісно співпрацює з місцевим майстром-будівельником Анатолієм Самцовим і щиро відзначає: «Дивовижно і радісно бачити, як Анатолій, працюючи над прикрасою храму, до своєї майстерної праці докладає і часточку своєї душі». На завершення сьогоднішньої розповіді із задоволенням наведу слова нашого співрозмовника - іконописця Павла Кузнєцова: «Торкнувшись сердець борозенців, Господь створив в селі чудесний дім Божий».
P.S. Цей нарис підготовлено в рамках проекту Херсонського обласного Центру народної творчості «Нематеріальна культурна спадщина».
І. Загребельна, завідуюча Борозенською сільською бібліотекою // Жайвір. – 2018. – №37 (15 верес.). – С.5.
Обласна рада виділила борозенцям півмільойна гривень, і...
... над Борозенським будинком культури ім. Андрія Снігача нависла загроза: ми втрачаємо унікальність нашого об'єкту культури. Під час проведення капітального ремонту благоустрою території, прилеглої до Борозенського сільського будинку культури, йде процес поховання гранітних сходів під тротуарною плиткою (уявляю реакцію фахових будівельників: ховати граніт під тротуарною плиткою - це поза межами здорового глузду!) Постає запитання: хто замовляв такий безглуздий проект?
Більше того, робітникам для реалізації цього проекту "заважала" верхня сходинка і її демонтували, фактично, розтрощивши. Уламки знищених гранітних сходів, ніби вибиті зуби, валяються на купі будівельного сміття. І знову постає запитання: хто допустив це варварство?
На додаток до цього, унікальну, міцну й неушкоджену тридцятирічною експлуатацією тротуарну плитку, якою були вимощені площадки величних сходів нашого Палацу культури (саме так ми його раніше називали), - цю плитку демонтують і викидають зі схилів пагорбу, як будівельне сміття (навіть падаючи з триметрової висоти, вона не б'ється!), А поруч вже стоять стоси новесенької тротуарної плитки...
Шановні земляки! Чи відома вам на теренах Великоолександрівщини ще хоча б одна представницька споруда із гранітними сходами, крім Борозенського будинку культури і контори СВК «Борозенське»? Граніт вважають благородним будівельним каменем, і використання граніту - це будівництво з поглядом у майбутнє. Куди ж спрямовують свій погляд сьогоднішні борозенські очільники, знищуючи гранітні конструкції під час проведення капітального ремонту?
Що стосується тротуарної плитки, яку демонтують, зверну вашу увагу, що точнісінько така ж уже більш, як тридцять років, лежить на Алеї Слави в Херсоні. Саме там колись виконроб радгоспу «Більшовицький наступ» Борис Пигида побачив, як її укладають, розпитав, де таку можна придбати (криворізький завод), порадився з директором радгоспу Шугаєм Миколою Іоновичем - плитку закупили і вимостили нею площадки сходів контори (яку в той час будували) і будинку культури (в якому робили капітальний ремонт). Так от, херсонці чомусь не поспішають із заміною цієї плитки, а борозенцям приспічило - а як же, грошей нам сипонули! Та краще б їх не було, тих грошей, щоб ось так, власноруч, безглуздо і, головне, безповоротно знищувати свою ж унікальність!
І всі ці дійства відбуваються у мене під вікнами бібліотеки. Що б ви зробили на моєму місці? Я порадилась із виконробом кооперативу «Борозенське» Анатолієм Самцовим, ми спонтанно організували депутатську групу, і всі разом вийшли на буд-майданчик, де й вирішили наступного дня зустрітись тут же, біля будинку культури, із сільським головою та підрядником, щоб отримати роз'яснення стосовно демонтажу гранітних сходів та плитки. Зустріч відбулася. В цій виїзній комісії брали участь сільський голова Галина Кузьміна, директор приватного підприємства «Агропроменерго» Валерій Кіженцев (виконавець робіт), депутат облради Любов Глоба, депутат райради Сергій Фокін, виконроб кооперативу Анатолій Самцов, колишній виконроб радгоспу (колишній сільський голова Борозенської сільської ради) Борис Пигида, представники депутатського корпусу та працівники фінвідділу сільради. На запитання: «Чому були демонтовані гранітні сходи і тротуарна плитка?» отримуємо відповідь: «Всі роботи ведуться згідно з проектом».
Звертаюсь до сільського голови: «Проект повинен виготовлятися на підставі дефектного акту. Хто склав і хто підписав дефектний акт?» Відповіді не прозвучало.
- Шановні депутати, вам відомо було, в якому форматі відбуватиметься капітальний ремонт фасаду будинку культури? З вами радились стосовно гранітних сходів та демонтажу плитки, яка простояла тридцять років і ще може прослужити не менше?
-Ні.
Запитую підрядника:
- Опорні колони будете ремонтувати, водовідведення з даху робитимете?
- Ні, це не передбачено проектом.
- А Вам відомо, що на плитку, під якою вже поховані гранітні сходи, під час дощу та танення снігу з даху стіною водоспадом ллється вода?
???
- Шановні депутати, зверніть увагу: мало того, що граніт поховано під плиткою, але навіть не передбачено водостоки. Що з цією плиткою буде через рік-два?
А де ж ваше клопотання про водостоки? Чому ви не подавали клопотання? - це вже було запитання від одного з депутатів до мене - до мене, сільського бібліотекаря, а не до замовника будівництва і розпорядника коштів, сільського голови, яка тридцять років пропрацювала в будинку культури і не гірше за мене знає про дану проблему, але чомусь не порушує цього питання.
З часу імпровізованого засідання виїзної комісії, на момент написання цієї статті, минув тиждень. Роботи по капітальному ремонту невпинно рухаються вперед. Депутати, в більшості своїй, мовчать. Лише одна депутат офіційно звернулася до сільської ради з депутатським запитом, але задовольнилася відповіддю сільського голови. Депутати мовчать. Що криється за цією мовчанкою: неприпустима для депутатського статусу байдужість чи схвалення дій голови? Від одного з депутатів на село пішла інформація: «Нам дали півмільйона, а Загребельна заважає їх освоїти». Шановні! Та ми ж з вами не папуаси, щоб добровільно діаманти обмінювати на біжутерію!
Депутати мовчать. Але раптово в соціальних мережах секретар сільської ради Альона Охрі-мовська провела інформаційну кампанію стосовно капітального ремонту благоустрою території, прилеглої до Борозенського СБК, запевняючи громаду, що пакет документів на виконання робіт виготовлений в повному обсязі та у відповідності до всіх норм чинного законодавства. Враховуючи той факт, що сільська рада на мій запит про доступ до публічної інформації не надала цей повний пакет документів, можна припустити, що така, терміново викладена в публічний простір, казуїстика фактично є окозамилюванням, спробою легалізувати, одягнути в правові шати вже вчинене чиєсь безглузде та безвідповідальне діяння. Під час даного інформаційного проекту жителям громади зболили повідомити, що демонтовану в будинку культури плитку постелять на тротуарах в лікарні. Альоно Іллівно, сьогодні ключове питання: не де буде «прилаштована» плитка, а хто, під виглядом капітального ремонту, вирішив демонтувати гранітні сходи та унікальну фігурну тротуарну плитку, які, крім того, що вони гарні (добре, пропустимо морально-етичну сторону питання, - дійсно, у кожного свій смак), -вони ще можуть служити десятиліттями!
Коли будівельники, що працюють на об'єкті, нашу демонтовану плитку підмощували, як будівельне сміття, під бордюр, щоб трактору зручніше було заїжджати на площадку, я підійшла і попросила:
- Хлопці, не чіпайте плитку - у вас вистачає каміння. В сільській раді лежить клопотання - забезпечити збереження цієї плитки, допоки не буде визначено, чи законно вона демонтована. Ми її ще назад будемо стелити.
- Та що їй станеться? Тут ЗІЛ заїжджав - і нічого.
- Так чому ж ви її демонтуєте?!
- А це ви у своєї голови питайте...
Галино Луківно, втретє, вже через газету, публічно запитую Вас: «Хто склав і хто підписав дефектний акт? Хто взяв на себе відповідальність визнати вище згадані елементи конструкції дефектними?» І, при всій повазі до Вашого професійного фаху керівника хорового колективу, скажіть, будь ласка, хто був Вашим консультантом під час організації капітального ремонту будинку культури, який кваліфікований будівельник надав Вам такі недолугі поради? І чому при складанні дефектного акту Ви «забули» про ділянку прилеглої до будинку культури території, яку, правда, не всі бачать, бо вона - поза фасадом, але яка мала б увійти до проекту: покоцані, вищерблені сходи, що ведуть до обшарпаного, непридатного для використання,заблокованого величезною порослю запасного (аварійного) виходу із глядацької зали на шістсот місць? Ця зала підчас концертів зірок-гастролерів заповнена вщент, і на осінь вже анонсовано нові зіркові концерти. А діючий, зручний запасний вихід на вулицю дуже важливий для такої великої глядацької зали на випадок непередбачуваної ситуації - і це вже не морально-етичне, а суто життєве (!!!) питання.
Сьогодні ще можна врятувати ситуацію! В приватній розмові Валерій Кіженцев висловив готовність розкрити гранітні сходи і встановити назад гранітну сходинку. Але для цього замовник - сільська рада - повинна внести зміни до договору і зміни до проектно-кошторисної документації. Аналізуючи вище озвучені умови, напрошується висновок, що саме таким чином - шляхом внесення змін до договору та до проектно-кошторисної документації - можна повернути на місце нашу демонтовану тротуарну плитку. Ще все можна зробити по-розумному. Але рішення приймає замовник. І шанс у нас є. Хоча зовсім скоро може настати «точка неповернення» - роботи по капітальному ремонту, згідно з затвердженим проектом, невпинно ідуть вперед.
Галино Луківно, Ви, колишній директор і художній керівник Борозенського БК, пам'ятаєте, як оперативно, після стихійного лиха, сільська рада перекрила зруйнований ураганом дах над глядацьким залом? Як ми, в умовах гострого бюджетного дефіциту, власноруч робили поточні косметичні ремонти - бракувало грошей на матеріали, не було грошей на замовлення будівельних бригад. І як обговорювали - тільки-но з'явиться можливість, запросимо підрядника, установимо водостоки на будівлі, а потім відшліфуємо стіни, покриті плиткою із білого ракушняка - і засяє Борозенський будинок культури над таврійськими полями білосніжною степовою чайкою.
Дорогі борозенці, викладаючи в мережі фото з краєвидами рідного села, ми з гордістю вислуховуємо здивовані захоплення від своїх друзів: «Невже це у вас в селі?!» А з яким задоволенням ми, прогулюючись зі своїми гостями сільськими вулицями, демонструємо їм дитсадок, школу, будинок культури контору, церкву, паркан з чавунної огорожі, ошатні і, часом, навіть розкішні приватні будинки. А гості, трішки спантеличен неочікуваною красою - вони ж їхали в село - називають Борозенське степовим містечком. Так, старше покоління борозенців розбудовувало своє село стильно, зі смаком, з шиком і з розмахом. Наші орденоносці і Герої створили перлину Таврійського краю.
Друзі мені кажуть: «Невже ти не розумієш: тобі не дозволять втрутитись - на кону стоїть більш, ніж півмільйона. Не рви серце, відступись». А я звертаюсь до громадськості: «Допоможіть!» Допоможіть врятувати від варварського знищення шляхетну красу, яку ми з вами отримали у спадок!
Уявіть собі картину в недалекому майбутньому: поруч - дві ансамблеві споруди, одна з яких - контора господарства - велично хизується гранітом, а друга - будинок культури - спаплюжена і обцяцькована «пісочним печивом», як бідний родич, стоїть мовчазно і понуро. Після такого горе-ремонту ми вже ніколи не зможемо відновити цілісність архітектурного ансамблю, якщо сьогодні ми нічого не створюємо, то давайте хоча б розумно берегти надбання старшого покоління. Настав час нашої з вами відповідальності!
І.Загребельна, завідуюча Борозенською сільською бібліотекою // Жайвір. – 2018. – №30 (04 серп.). – С.4.
Сонячне літо у вашій банці
Липень - для господинь гаряча пора заготовок на зиму. На горді зараз овочевий бал: кабачки, огірки, помідори, кавуни та різноманітні трави для приправ. Саме з цього приводу в приміщенні Давидово-Брідського СБК в сільській бібліотеці зібралися члени клубу «У Тетяни» на чергове своє засідання на тему «Сонячне літо в банці». Гостей зустріла завідуюча бібліотекою О.Маринченко. Вона ознайомила їх із тематичною виставкою літератури «Посмішка сонця у банці».
Всі гарно підготувалися до зустрічі. На столі з'явилися банки з консервованими овочами та рецепти їх приготування. Давидово-Брідські господині ділилися своїми секретами консервованої смакоти та мали змогу скуштувати її. Дуже сподобався всім рецепт заготовки огірків із лимоном, - кабачки «як грузді», аджика по-новому, мохіто та варення із огірків з горіхами, які учасниці клубу зразу ж записали собі в записнички. О.Малишева, в минулому вчитель біології, цікаво розповіла про корисні та цілющі властивості овочів та фруктів, а також про вміст у них вітамінів. За чашечкою запашного чаю жінки із задоволенням та користю провели свій час.
// Жайвір. – 2018. – №29 (28 лип.). – С.8.
Творчість дарує радість життя
На запрошення жіночого клубу «Гармонія» минулого тижня в малому залі районного Будинку культури зібралося шість ветеранських клубів «У Тетяни», «Надія», «Світлиця», «Надвечір'я», «Недільна світлиця» та «Гармонія». Серед 81 учасника було представлено багато робіт майстринь вишивки хрестиком, бісером, в'язання гачком, бісероплеті-ння, співу, художнього читання та ін.
Бібліотекарі районної бібліотеки Л.Критченко та Н.Товста підготували гарний сценарій, присвячений самому поняттю «Творчість».
Голова районної ради ветеранів Г.Ілючик та голова первинної ветеранської організації Великоолександрівської селищної ради Л.Мудра зустріли гостей пишним короваєм. На захід завітала голова районної організації Всеукраїнського об'єднання «Батьківщина» С.Гриньок, яка від депутатів обласної ради Г. Мороз та Л. Глоби вручила кожному клубу сувеніри та пригостила солодким печивом.
Учасники клубів підготували музичні номери. Порадували своїм співом учасниці клубу «У Тетяни», а Т.Гордєєва та Є.Васько подарували музичне привітання для червневих іменинників.
О.Висоцька та С.Гасілов подарували свій виступ. Ансамбль «Таврійська перлина» зачарувала всіх своїми піснями. Керівник клубу «Світлиця» В.Фруль вручила всім присутнім гарний коровай. Голова районної ради ветеранів Г.Ілючик нагородила керівників цих клубів дипломами за активну участь у ветеранському русі. Всі присутні мали можливість переглянути виставку робіт майстринь, пригостилися солодощами та смачними напоями. Всі із задоволенням співали пісні своєї молодості та приємно спілкувалися.
Дякуємо всім, хто завітав на захід та подарував чудовий настрій!
Г.Ілючик // Жайвір. – 2018. – №26 (07 лип.). – С.5.
Неповнолітнім про використання їх праці
Найважливіша умова ефективної протидії трудової експлуатації молоді полягає у тому, щоб сформувати мислення молодої людини, направлене на повагу до себе через додержання передбачених державою трудових прав та гарантій. Саме задля цього для учнівської молоді ЗОШ №1 бібліотекарем Н.Шевчук та начальником Великоолександрівського бюро правової допомоги О.Соколенко проведено круглий стіл «Праця неповнолітніх. Що вам про це відомо?». В діалозі з учнями обговорили основні риси трудових взаємовідносин між роботодавцем та працівником.
У такий спосіб молодь дізнавалась про зобов'язання роботодавця щодо дотримання трудових прав та гарантій працівників, зокрема неповнолітніх осіб, та обов'язки працівників щодо дотримання правил внутрішнього трудового розпорядку, сумлінного виконання дорученої роботи. Ми сподіваємось, що отримані знання стануть корисними молоді на початку трудового життя. Вони сприятимуть захисту їх інтересів від не доброчесних роботодавців.
Під час зустрічі учні отримали буклети з інформацією про права неповнолітніхутрудових правовідносинах, права та гарантії неповнолітніх, обмеження при використанні їх праці, що є важливим фактором у вихованні кожної людини. Тож продовження заходу в рамках роботи Кіноклубу медіа-просвіти з прав людини Docudays при Великоолександрівській центральній бібліотеці відбувся перегляд та обговорення фільму режисера Робертса Рубінса «Як у тебе справи, Рудольфе Мінг?». Фільм порушує важливу тему дорослішання й пошуку себе. 13-річний Рудольф живе манією робити кіно. Передусім його цікавлять фільми жахів; він їх виготовляє за спеціальною технологією: малює кожний кадр на довгих смугах паперу. Він крутить готові фільми на проекторі для слайдів під спеціальний живий звуковий супровід. Історія Рудольфа ілюструє конфлікт між уявним світом хлопчика та суспільством, де його налаштовують жити за певними правилами й догмами. Як він з тим впорається? Найбільша несподіванка відбувається тоді, коли місцевий священик просить Рудольфа зробити фільм, який будуть показувати під час служби. Це конфлікт між уявним світом 13-річного хлопчика та суспільством, де його налаштовують жити за певними правилами й догмами. Під час обговорення в кожного з присутніх була своя точка зору щодо Рудольфа, комусь він здався «важким підлітком», «не сповна розуму», злим та жорстоким. А от свяще-никзміг знайти підхід до Рудольфа та з розумінням ставився до вибору хлопцем свого заняття. По закінченню заходу учні вибрали статті з Конвенції 00Н з прав дитини, які були порушені у фільмі, обґрунтувавши їх в своїх відповідях.
// Жайвір. – 2018. – №22 (09 черв.). – С.8.
Запрошує євромайстерня
Задля вшанування Дня Європи працівники центральної бібліотеки провели багато цікавих та пізнавальних заходів. Родзинкою святкування стала творча майстерня «Ми - українці, ми - європейці».
До майстерні приєдналися талановиті, творчі вихованці художнього відділення школи мистецтв під керівництвом Оксани Білецької. Молоде покоління українців, що народилося в незалежній Україні, однозначно асоціюють себе з Європейським світоглядом, Європейськими цінностями й традиціями. Кожна з представлених робіт по-своєму привертає увагу. Дякуємо учням школи мистецтв за їх роботи представлені на виставці «З Україною в серці творимо дива». Виставка такого рівня - показник творчих досягнень дітей, які своїми роботами демонструють любов до рідного краю та своєї Батьківщини.
З метою поглиблення знань учнів про Європу, формування європейського світогляду, сприяння поширенню знань про Європейський Союз, підвищення громадянської та політичної культури у ЗОШ №1 відбувся бібліоглобус «Європейський союз: дізнайтеся більше». Україна впевнено йде шляхом євроінтеграції та поважає європейські цінності.
// Жайвір. – 2018. – №20 (26 трав.). – С.1.
Про минуле і сьогодення маленької Батьківщини
...Ірина КРАВЕЦЬ, директор районної бібліотечної системи.
Визначна подія? Звичайно ж відкриття нового приміщення Будинку культури 4 липня 1992 р. Не стерлися з пам'яті ті хвилювання, копіткі моменти самого переселення в новий храм культури. Не можна не згадати тодішнього голову РДА Володимира Білоканя, завдяки якому багаторічний процес будівництва РБК вдалося завершити за декілька місяців. Чесно кажучи, для бібліотекарів сам факт переселення став серйозним поштовхом у роботі... того ж 92-го у нашому читальному залі відбулося перше засідання клубу за інтересами «Недільна світлиця», ініціатором створення якого була Н.Рубан. от вже 26 років він плідно функціонує.
Сьогодення у нас дійсно нелегке. Але тішить те, що ми стаємо більш прогресивнішими в наших планах, амбіціях. Залучення інвестицій - позитивний рух уперед.
Для прикладу Трифонівка-енерджі, що забезпечує людей робочими місцями. Реконструюван-ня ГЕС - теж позитивна зміна...
Особисто мені хочеться благоустрою усіх територій району, щоб у нас було гарно. Щоб наші люди були більш вихованішими, культурними, щоб у нас жили села - це наше майбутнє. І, головне, щоб наша молодь трудилася на рідній землі...
// Жайвір. – 2018. – №16 (28 квіт.). – С.4.
"Гармонія" для "молодих" пенсіонерів
За ініціативи районної ради ветеранів на базі районної бібліотеки в листопаді минулого року створено жіночий клуб «Гармонія».
- Ідея створення такого клубу за інтересами саме для «молодих» пенсіонерів в нас виношувалася ще з 2016 року. Але, як саме спланувати організаційний процес, ми, чесно кажучи, не знали. Та завдяки співпраці з районною бібліотекою, врешті-решт, було прийнято рішення створити наше «дітище» на базі РБ - розповідає організатор клубу, голова районної ради ветеранів Галина Ілючик.
- Ми ж у свою чергу взялися саме за організацію дозвілля для наших жіночок. Чим керувалися? - Бажанням надати можливість пенсіонерам приємно проводити час; пробуджувати в них нові інтереси; створити належні умови для дружнього спілкування, - підтримує розмову бібліотекар читального залу Наталія Товста.
За відносно невеликий проміжок часу "Гармонія" вже має чимало зацікавлених прихильників. На сьогодні членами клубу вже є 28 жінок селища.
Відвідавши чергове засідання клубу, власне впевнилася, що його учасниці - активні, небайдужі до життя, сучасності люди.
Захоплення цих подруг за інтересами - найрізноманітніші. Є серед них і рукодільниці, і куховарки, і справжні берегині української пісні, є і свої поетеси, гумористи тощо. От, приміром, у рамках святкових заходів до відзначення 95-річчя від дня створення нашого району, останнє засідання «Гармонії» було присвячене поетам Великоолександрівщини.
Таке своєрідне літературне знайомство під назвою «На хвилях творчості» презентувало членам клубу творче життя відомого поета Приінгулецького краю Олеся Чайківського. Цього дня Наталія Товста декламувала поетичні її рядки нашого земляка. У свою чергу власні вірші перед присутнім читали творчі учасниці клубу Галина Ілючик, Ольга Прокіпець, Галина Голівець. Кожне творче творіння талановитих жінок слухачі сприймали оплесками посмішками, а інколи зі сльозами на очах.
Після «офіційної» частини наші «молоді» пенсіонерки влаштовують традиційне чаювання, під час якого діляться враженнями від проведеного заходу, обговорюють буденні теми, діляться найрізноманітнішими порадами, а головне спілкуються.
Як зізнаються учасники «Гармонії», саме дружнє тепле спілкування робить їхнє літнє життя більш активним та насиченим.
// Жайвір. – 2018. – №14 (14 квіт.). – С.4.
Тиждень дитячої та юнацької книги
Книжкові симпатії
Тиждень дитячої та юнацької книги проведено в Борозенському закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ст. спільними зусиллями бібліотекарів Борозенської сільської та шкільної бібліотек. Центром проведення стала шкільна бібліотека Борозенсько-го ЗЗСО І-ІІІ ст.
Тиждень розпочали з посвяти в читачі першокласників. Шкільний бібліотекар Олена Давидько провела для найменших читачів екскурс в книжкове царство та познайомила з загальними правилами читання книг. Дітям в цей день було надано право вибрати найяскравішу книжку. Незважаючи на те, що першокласників було небагато, наступного дня вони «атакувал» бібліотеку, бо з «книжковим десантом» у книгозбірню потрапили яскраві, сучасні книжки та журнали з Борозенської СБ.
Бібліотечна завідувачка Ірина Загребельна, з метою популяризації дитячої книги, розповіла про цікаві літературні новинки українських та зарубіжних письменників. Отож в садочку світової літератури, на який перетворилася бібліотека, з'явилися багато школярів, що вибирали книжки до вподоби та змагались у кросвордних баталіях на сторінках популярних дитячих журналів «Яблунька», «ВДГ» (Велика дитяча газета) та ін.
Ірина Загребельна та Олена Давидько провели в початкових класах бібліотечні уроки, на яких познайомили дітей з тематикою наявних книг та запросили на книжкові іменини до дитячої письменниці, поетеси та казкарки Наталі Забіли, якій у березні цього року виповнилося 115 років з Дня народження. Свою улюблену казку діти мали змогу відобразити фарбами, олівцями та фломастерами, взявши участь у конкурсі малюнків «Край казковий - край книжковий».
Конкурс «Кращий читач року»
Родзинкою Тижня дитячої книги стало проведення II етапу конкурсу «Найкращий читач року-2018» серед учнів 6-7 кл. бібліотечних закладів Борозенської ОТГ. Конкурс проведено в Борозенській шкільній бібліотеці.
Незадовго до проведення Тижня в Чарівненській, Новокубанській, Борозенській і Кучерській сільських бібліотеках було проведено відбірковий І етап конкурсу. Кращими читачами Чарівненської бібліотеки визнано шестикласницю Мержиот Поліну та семикласницю Падюк Катерину, але через технічні причини діти не змогли прибути для участі в II турі.
Проведення конкурсу стало можливим завдяки злагодженій роботі працівників культури - сільських бібліотекарів Юлії Павліченко, Наталії Ботнарюк, Ірини Бедрій та координатора відбіркового конкурсу Ірини Загребельної. Окрема подяка вчителю Новокубанського НВК Яні Гаман.
Діти були щирими, творчими, відвертими і безпосередніми в книжкових конкурсах, але найбільш цікавим видався конкурс книжкової презентації. Шестикласник Сергій Муренець з Нової Кубані, одягнувшись козаком, колоритно розповів про прочитану книгу Олеся Ільченка «Козак, король, крук». Журі конкурсу зацікавилось незвичним сюжетом, в якому козак перехитрив невблаганну смерть.
Не менш змістовною та патріотичною була презентація Дарії Павліченко прочитаної книги В.Шевченка «Про що співають солов'ї», вякій йдеться про історичні події Великоолександрівського району в роки Другої світової війни. Читання поетичних рядків, обпалених війною, супроводжувалося документальним відеорядом, підготовленим учасницею разом з мамою - бібліотекарем Новокубанської книгозбірні Юлією Павліченко.
Презентація книги Люсі-Мод Монтгомері «Енн із Зелених Дахів» Єлізаветою Сагун не залишилась без уваги журі. Незважаючи на свій дебют у книжкових баталіях, семикласниця без запинки розповідала про пригоди рудоволосої дівчинки, чітко вимовляла імена головних героїв зарубіжного твору, що вдається не кожному дорослому читачеві.
Під час розповіді про книгу української письменниці Ніки Ініної «Хрангели» учениця Борозенського ЗЗСО Оксана Кулініч зачарувала присутніх своїм внутрішнім, незвичайним світосприйманням. За сюжетом в книзі розповідається про дітей-вундеркіндів, яких охороняли, підтримували, оберігали від зла фантастичні створіння - хрангели. Хрангелам протистоять у творі Темнони - сили зла. Добро, розум, віра завжди перемагають. Оксана висловлювала свої здивування, як книга про надзвичайні особливості людської сутності може вплинути на реальний стан речей. Вразив той факт, що Оксана дуже не любить насилля надлюдьми. Дівчина вважає, що книга має свої магічні властивості та надзвичайний вплив на людину. Сама конкурсантка незвичайна дівчинка: творча, добра, емоційна, талановита, адже її власне оповідання зовсім скоро буде опубліковано в збірці юних дарувань Харківського видавництва.
Під час конкурсу діти показали неабиякі знання в книжкових вікторинах і проявили себе знавцями літературних творів та персонажів, а журі за конкурсним відбором визнало переможцем серед учнів 7 класів - Павліченко Дар'ю, серед учнів 6 кл. - Кулініч Оксану. Спеціаліст сектору культури, молоді та спорту Борозенської ОТГ І.Бедрій вручила символічні призи. Додатково учасники конкурсу «Найкращий читач 2018 року» будуть відзначені грамотами в номінаціях: «Крок до зірок» - учень 6 кл. Новокубанського НВК І-ІІ ст. Сергій Муренець; «Книжковий ерудит» - учениця 7 кл. Новокубанського НВК І-ІІ ст. Павліченко Дар'я; «Творча особистість» - учениця 6 кл. Борозенського ЗЗСО І-ІІІ ст. Кулініч Оксана; «Книжкова симпатія» - учениця 7 кл. Борозенського ЗЗСО І-III ст. Сагун Єлизавета.
«Гончар крокує Борозенським краєм!»
Не менш цікавим та душевним видався наступний деньТиждня. Учні 7-8 кл. Борозенського ЗЗСО взяли участь у літературній естафеті. Естафета мала історичне спрямування. У розповіді її учасників майоріли пам'ятними датами 95-ої річниці з дня утворення Великоолександрівського району, 84-ої річниці утворення радгоспу «Більшовицький наступ», 70-річчя з дня народження нашого славного земляка Андрія Прокоповича Снігача, 100-річчя з дня народження Олеся Гончара. Всі дати тісно перепліталися з прізвищами людей, які творили історію маленької батьківщини.
Спочатку шкільний бібліотекар розповіла і запропонувала подивитись книги місцевих поетів та письменників про наш край. Короткий бібліотечний огляд з демонстрацією книг наших земляків поетів та письменників Анатолія Анастасьєва, Миколи Швидуна, Геннадія Довнара.
Показуючи дітям світлини передовиків праці одного з найбільших в Україні сільськогосподарських кооперативів, бібліотекар О.Давидько веде розповідь про людей нашого краю та поступово просить приєднатись до обласної літературної естафети з нагоди 100-річчя з дня народження Олеся Гончара «Гончар крокує Херсонщиною» і взяти участь у місцевій естафеті «Гончар крокує Борозенським краєм».
Її розповідь підхоплює колега Ірина Загребельна з демонстрацією музейного експонату-альбому про приїзд у 1979 р. Олексія Терентійовича в Борозенське. Вчитель історії Жанна Компанець демонструє короткий документальний нарис про життєвий шлях письменника та доповнює розповідь власними спогадами про зустріч із ним у шкільному віці та про знатних людей села.
В центрі уваги цього дня були світлини з зображенням Героїв Соціалісичної Праці Т.М.Дядюна та М.М.Котляра, славетного земляка А.П.Снігача, ім'я якого носить Борозенський БК, неодноразово говоримо про М.М.Медвідя, С.І.Фокіна, А.В.Галушка та знаходимо їх на фотографіях і в книгах.
До діалогу приєднується Тамара Семенівна Буряк, заступник директора школи з виховної роботи, та висловлює прохання дорослих до учнів, розглядаючи світлини на тематичних виставках у кабінетах, в бібліотеках пізнавати там наших прославлених земляків.
Ірина Загребельна розповідає про творчий шлях письменника, воїна, депутата, про неодноразовий приїзд до нашого степового села і зупиняється на одному із творів Гончара, який має нерозривний зв'язок з людьми нашого орденоносного радгоспу «Більшовицький наступ» - це твір «Тронка». Прообразом директора південного чабансько-хліборобського радгоспу в творі Пахома Хрисантовича - став Тимофій Микитович Дядюн «сухарюватий, хворий на виразку чоловічок, що і в день сидить в своєму кабінеті при світлі лампи, як Діоген у бочці, бо вікна йому знадвору затуляє зеленими лапами виноград».
Непомітно промайнув урок. З квітня в обласній бібліотеці О.Гончара завершиться естафета «Гончар крокує Херсонщиною», та для борозенців будуть жити його твори в старих спорудах колишньої Борозенської школи та контори радгоспу, в неповторних співучих голосах жителів П'ятихаток, у старому шкіряному дивані з директорського кабінету Дядюна, який сьогодні є експонатом музею в Борозенському.
Цікаво, чи запамятали діти що-небудь з прочитанного та побаченого? Чи зрозуміли вони сенс назви твору? Дуже б хотілося, щоб виставка книг О.Гончара в шкільній бібліотеці «Його душа - собор надій високих», фото про зустріч з письменником, спільні розповіді і спогади бібліотекарів та вчителів про творчі дороги Гончара борозенським краєм, додали нашим дітям нових знань про те місце, де нам судилось жити. Завершено літературну естафету, заключними словами з твору, зверненням до нашого нащадка: «Хоч де буде він, хоч під якими сузірями, всюди йому, як позивна мелодія степового рідного краю ніжно і сумовито дзеленчатиме тронка».
Хочеться дуже подякувати всім, хто взяв участь у Тижні книги: учням і вчителям. Особлива подяка Ірині Загребельній за фахову методичну допомогу, за участь, за книжкове забезпечення новими виданнями, адже рівень нових видань занадто низький в шкільній бібліотеці.
Віримо, що тиждень Дитячої книги не промайне осторонь дитячих сердець, що з'явиться бажання читати, взяти участь у благодійній акції «Подаруй бібліотеці книгу»!
О.Давидько, бібліотекар Борозенського ЗЗСО І-ІІІ ст. // Жайвір. – 2018. – №13 (07 квіт.). – С.8.
Люди нашого краю
З нагоди 95-ої річниці утворення Великоолександрівського району в складі Херсонської області в центральній бібліотеці у відділі обслуговування на абонементі в рамках проекту Арт-галереї «3 Україною в серці творимо дива» відбулася зустріч з людиною цікавої долі Павлом Михайловичем Ріпою. На зустріч завітали учні 8 класу ЗОШ №2.
Бібліотекар Н. Говорун зроби-ла невеличкий екскурс сторінками історії району. Павло Михайлович розповів свою біографію: народився 4 листопада 1946 року в смт Велика Олександрівка, навчався у Великоолександрівській СШ №1, у Херсонському державному педінституті за спеціальністю «Учитель фізики та математики».
Працював за фахом, заступником директора, директором Садківської восьмирічки, потім керуючим відділка №2 ордена Леніна радгоспу «Більшовицький наступ», інспектором районного відділу освіти. Протягом двадцяти трьох років був директором Новодмитрівської ЗОШ І-ІІІ ст.
Затамувавши подих, учні слухали розповідь про нелегке дитинство, про дідуся та батька. Курйозні випадки з дитинства, навчання, пригадав смішний випадок з будівництва ЗОШ №2, про перший свій вірш, який був написаний у п'ятому класі. Поділився враженнями про побачену роботу В.Васнецова, а саме картину «Три богатирі». Розповів про свої художні роботи. Ця людина не тільки малює, а й пише гуморески, байки, анекдоти, смішинки. Павло Михайлович має свої власні збірки «А ми - українці», «Жменя сміху всім на втіху». Під час зустрічі познайомилися та прослухали гуморески зі збірки «Школярик», яку і подарував учням на згадку. Своїм дотепним гумором, майстерним декламуванням він полонив школярів. Цікавою була розповідь про те, як він у Твердомедівському клубі грав на танцях, пригадав також «дворові пісні». Виконав авторську пісню «Рідна школа», яку присвятив Новодмитрівській ЗОШ. Познайомив присутніх зі своєю піснею «Від серця до серця» і розповів історію, яка спонукала до її написання.
Зустріч відбулася в атмосфері емоційного піднесення, кожна прочитана гумореска і виконана пісня супроводжувалися аплодисментами.
Ми дуже вдячні за це Павлу Михайловичу! Бажаємо йому здоров'я, добра, натхнення і щоб джерело душі було нескінченне.
// Жайвір. – 2018. – №12 (31 берез.). – С.8.
Зустріч з поетом, музикантом, художником
У малому залі районного Будинку культури наприкінці минулого тижня відбулася творча зустріч під назвою «З Україною в серці» із поетом, музикантом, художником та вчителем від Бога Павлом Ріпою.
Представляла нашого талановитого земляка людина, що не з чуток знає життєву позицію Павла Михайловича, його онука Тетяна Павленко.
Впродовж автобіографічного заходу наш земляк розповідав про те, як у його життя прийшли перо, фарби, музика... Заглиблюючись у власні спогади, часом жартував, часом із сумом розповідав про своє поправу цікаве життя.
У цей творчий вечір Павло Михайлович читав гуморески, вірші, дарував глядачам свої пісні. А за плідну співпрацю з Центральною районною бібліотекою подарував її стінам картину з неперевер-шеними видноколами рідного краю.
Лунали авторські пісні автора у виконанні його онучок, а ще колег по школі.
Зі словами привітаннями до Павла Михайловича цього дня зверталися теперішні та колишні колеги, друзі, родичі, бібліотекарі. Приймав теплі слова від голови районної ради Світлани Гречаної та її заступника В'ячеслава Литвина.
Наприкінці зустрічі Павло Михайлович подякував гостям за те, що вони не оминули увагою творчий захід.
Особливі слова вдячності талановитий земляк висловив працівникам районної бібліотечної системи та районного Будинку культури.
Ю.Макарецька // Жайвір. – 2018. – №12 (31 берез.). – С.2.
З дитинства - до Тараса
На базі Трифонівської ЗОШ відбувся 13-й районний фестиваль читців «Іду з дитинства до Тараса», присвячений 204-ій річниці від дня народження Т. Г. Шевченка. Фестиваль на конкурсній основі зібрав шанувальників Кобзаревого слова, а саме 16 читців-декламаторів двох вікових категорій і 4 художників. Юні любителі поезії декламували вірші Тараса Григоровича Шевченка та уривки з його творів, вірші про великого Кобзаря. Організатори фестивалю - працівники центральної бібліотеки КУ «Великоолександрівська РЦБС». Оцінювало акторські здібності декламаторів компетентне журі - Т.Мартиненко (голова журі - головний режисер ра йонного Будинку культури), А.Берегова (завідуюча методичним відділом районного відділу освіти), Т.Безродня (завідуюча Трифонівською сбф), К.Демченко (представник благодійного фонду Ігоря Колихаєва), Н.Говорун (бібліотекар центральної бібліотеки), О.Голівець (заступник директора по роботі з дітьми).
Нелегким завданням для журі було визначення серед юних дарувань переможців, але все ж найкращий результат мали такі учасники: серед середньої категорії читців - учениця 8 класу Яна Кожушко за вірш Т. Шевченка "Стоїть в селі Суботові", заохочувальний приз отримав учень 8 класу Євгеній Макаров за вірш «Чигрине, Чигрине». Переможницею старшої категорії стала учениця 11 класу Марина Мельниченко за вірш Т.Шевченка «Чума», заохочувальним призом відзначена учениця 11 класу Оксана Кицела за вірш «Лілея». В категорії "Художники" перемогу здобула учениця 10 класу Ніна Лях за малюнок «Портрет Шевченка», заохочувальним призом нагороджено ученицю 6 класу Діану Федорак за малюнки «Козак біля моря» та «Дівчина коло криниці». Всі учасники фестивалю за участь нагороджені дипломами та призами. Зачарували присутніх літературно-мистецька композиція «Коли настане мир в Україні», інсценізація «Розмова малого Тараса з матір’ю» та пісня у виконанні О.Нірі «Пісня про добро». Щира подяка директору школи Л.Коваленко, вчителю української мови та літератури Л.Журавльовій, педагогічному та учнівському колективу Трифонівської ЗОШ та бібліотекарю школи Т.Безродній за організацію фестивалю. Особлива подяка спонсору фестивалю - благодійному фонду Ігоря Колихаєва.
В рамках заходу організована виставка-інсталяція «Шевченкова свіча століттями горить», присвячена життю та творчості великого Кобзаря. По закінченню фестивалю членам журі вручені обереги, зроблені з любов'ю вихованцями Трифонівського дитячого садочка "Сонечко".
// Жайвір. – 2018. – №11 (24 лют.). – С.2.
Бібліотечний простір її життя
Бібліотекар, як відомо, дуже давня професія. В різні часи та епохи це був і хранитель,і проповідник, і співбесідник, і психолог, і науковець, який серед тисячі і тисяч книг, газет і журналів міг легко знайти те, що вкрай необхідно людині. На шляху до знань та людської мудрості він завжди залишався справжнім помічником і порадником. Саме про такого відданого своїй справі бібліотечного працівника, ветерана праці Аллу Іванівну Картпенко (на фото у центрі) - наша розповідь. Адже цій професії Алла Іванівна віддала 52 роки життя, всі свої сили, знання та любов до людей, книги. В трудовій книзі Алли Іванівни - три записи: з серпня 1955 року після закінчення Херсонського технікуму підготовки культурно-освітніх працівників призначена завідувачем Новомиколаївською сільською бібліотекою Високопільського району, з травня 1960 року - завідувач бібліотекою Білокриницького вапняного заводу, з липня 1969 року - бібліотекар Кар’єрської селищної бібліотеки.
В березні цього року цій чудовій жінці виповнюється 80 років, за якими - чималі здобутки, люди і книги, без яких наша ювілярка не уявляє свого життя. Народилася Алла Іванівна 19 березня 1938 року у Великій Олександрівці. її дитинство і юність припали на важкі воєнні й повоєнні роки. Рано довелося подорослішати та допомагати бабусі, яка виховувала Аллу.
Багато праці, розуму, винахідливості, таланту віддала А.І.Карпенко книгозбірні рідного селища. Емоційна, енергійна, весела, залюблена в життя і людей, Алла Іванівна має справжній талант об’єднувати довкола себе тих, хто закоханий у книгу, прагне спілкуватися, завдяки чому бібліотека завжди мала чудових союзників - місцеву творчу інтелігенцію, лідерів читання, керівників організацій, установ, представників місцевої влади. За роки роботи Алли Іванівни бібліотека стала справжнім осередком просвітництва, культури та духовності.
Професійну діяльність завжди поєднувала з громадською роботою: була кореспондентом заводської, районної газет, очолювала товариство книголюбів, була ініціатором та організатором загально-сільських заходів. Її активна громадянська позиція, професіоналізм, вагомий особистий внесок у розвиток бібліотечної справи району відзначені десятками почесних грамот, подяк відділу культури, керівництва району, області.
І зараз на заслуженому відпочинку ювілярка завжди готова підтримати колег мудрою думкою і конструктивною порадою.
Алла Іванівна виховала двох дітей, нині вже тішиться успіхами онуків. Для цієї жінки дуже важливою є спадкоємність, адже, на її думку, справу, почату одним, повинні підтримати й продовжити інші. Тому, мабуть, свою доньку, Людмилу, теж привела в бібліотечну професію.
Шановна наша Алло Іванівно! Вітаємо Вас зі славним життєвим ювілеєм і засвідчуємо Вам нашу шану. Бажаємо міцного здоров’я, душевної гармонії, добробуту й злагоди! Нехай і надалі не полишає вас бажання ділитися душевним теплом та щедрістю душі, а найкращі перлини людських стосунків - любов, взаєморозуміння, щира повага навколишніх - зажди зігрівають серце і наповнюють його життєдайною силою!
Від імені бібліотечних працівників району, І.Мацак, методист КУ «Великоолександрівська РЦБС» // Жайвір. – 2018. – №11 (24 лют.). – С.4.
З Україною в серці творимо дива
Мистецтво - це мова, якою висловлюється художник, і чим багатша ця мова, тим сильніша культура країни. Сучасна бібліотека - це не тільки читальня, це центр громадського життя, де проводяться різноманітні форми масової роботи, зокрема персональні виставки картин. Працівники центральної районної бібліотеки запрошують до Арт-галереї «З Україною в серці творимо дива» в рамках проекту «Майстри Великоолександрівщини» відвідати персональну виставку нових робіт жителя села Новодмитрівка Павла Михайловича Ріпи. Картини вражають фотографічною чіткістю мазків, різноманітністю сюжетів, композиційними рішеннями. Вже створене, переконує - в художника великий творчий потенціал.
Помилуватися творчістю майстра пензля, приходять всі охочі. Картини справляють сильне враження і надовго запам'ятовуються. Полотна наповнені світлом та ніжними барвами. Мали змогу насолодитись гармонійною та чудовою виставкою І.Цвігуненко, голова районної державної адміністрації та С.Гречана, голова районної ради. Павло Михайлович також відвідав бібліотеку і цього разу подарував її відвідувачам власні збірки гуморесок, байок, анекдотів, смішинок «Жменя сміху всім на втіху», «А ми - українці».
Бажаємо Павлу Михайловичу невичерпної наснаги, нових цікавих ідей, щастя, здоров'я і добра!
Усі бажаючі мають можливість ознайомитись з виставкою в бібліотеці з 8.00-17.00, крім понеділка. Бажаємо Вам приємних вражень.
// Жайвір. – 2018. – №6 (17 лют.). – С.8.
Бібліотека - це скарбниця інформації
«Бібліотека - це можливості. І від вас залежить, як ви ці можливості будете використовувати»,- зазначив голова Херсонської ОДА Андрій Гордєєв у своєму виступі перед керівниками районів, головами ОТГ.
Яскравими штрихами до слів губернатора є позитивні зміни у Великоолександрівській центральній бібліотеці. Отримана перша партія сучасних стелажів та виставкових вітрин. На оновлення бібліотечного інтер'єру книгозбірні з районного бюджету було виділено 72 тис. гривень, придбано 508 примірників книг на суму 34 тис.568 гривень, аби користувачі могли з задоволенням відвідувати бібліотеку. Тут створюються комфортні умови для здобуття знань, інтелектуального розвитку та приємного спілкування. Працівники та користувачі бібліотеки вдячні районній владі за підтримку бібліотечної справи та сподіваються на подальшу співпрацю.
// Жайвір. – 2018. – №2 (20 січ.). – С.4.