за 2018 рік

Бібілотека: всі тут, все тут

Цього року першій бібліо­теці Великоолександрівщини виповнилося 120!
Мабуть, у кожного з нас зви­чайна книгозбірня асоціюється з довжелезними стелажами пері­одичних видань, із запахом запи­лених книжок, із тишею, яку порушує хіба що шелест зачитаних сторінок книги. Сьогодні нам хо­четься відійти від цих зашкаруб­лих стереотипів і нарешті пока­зати вам, якою насправді є су­часна бібліотека. Але спочатку повернемося в далеку історію бібліотеки....
Архівна довідка.
14 травня (за старим сти­лем) 1898 року Херсонське по­вітове кураторство народної тверезості відкрило у Великій Олександрівці чайну, при ній бібліотеку, фонд якої складався з 367 книжок, переважно релігійного змісту. Читання в бібліотеці було платним: хто хотів щось прочи­тати мусив купувати чай, лише тоді одержував книгу. Дітям вхід до читальні був заборонений. Га­зета «Юг» у 1900 році повідомля­ла, що у Великоолександрівській бібліотеці з 14 травня 1898 року по 1 січня 1900-го видано 629 примірників книг, зате чаю було випито понад 12 тисяч склянок...
Для бібліотеки того часу ці ста­тистичні факти стали справжніми здобутками. А от, якими досяг­неннями живуть сьогоднішні книгозбірні району дізнаємося від директора Центральної бібліо­течної системи Ірини Кравець.
- Ірино Богданівно, у дале­кому 1898 році книжковий фонд району складався із 367 примірників друкованих ви­дань. Яка ж кількість книжок сьогодні  зберігається в бібліотечних стінах Великоо­лександрівщини?
-  У першу чергу хочеться відмітити, що за ці 120 років розвиток бібліотечної системи рай­ону дійсно відбувся. На сьо­годнішній день наша система складається із 18 бібліотек (п'ять відійшло Борозенській ОТГ). За­гальний бібліотечний фонд рай­ону налічує 234 тисячі 190 при­мірників, із яких 31 тисяча 300 ек­земплярів знаходиться в Цент­ральній бібліотечній системі, що у Великій Олександрівці. Тішить і кількість абонентів, котрі прихо­дять до наших бібліотек за дру­кованими виданнями, такиху нас - 12 тисяч. У тому числі 4 тисячі 200 абонентів зареєстрова­но в центральній бібліотеці.
- Сто двадцять років тому послуги бібліотеки були «платними». У сьогоденні си­туація змінилася?
- Усі бібліотечні послуги - без­коштовні. Але від благодійних внесків, котрі здебільшого йдуть на придбання комерційної літетатури, ми не відмовляємося.
- За останні роки, коли в світі відбувся бум інновацій­них технологій, чи спостері­гається зниження кількості читачів?
- Хіба, що в зв'язку з демогра­фічною ситуацією в країні. А так в основному інтерес до бібліоте­ки є. І. звичайно, ми докладаємо чималих зусиль, аби тримати планку. От, приміром, у бібліоте­ках району успішно діє програма «Обслуговування віддаленого читача», коли ми обслуговуємо наших абонентів безпосередньо на робочих місцях. Крім того, маємо ще одну програму «Об­слуговування клієнтів на дому» (насамперед це стосується тих людей, котрі мають вади пересу­вання) тощо.
-  У бібліотеці не тільки книжки читають?
- Звичайно! Сьогодні бібліоте­ка - це не лише приміщення для читання, а ще й місце для спілкування, обговорення та вирішен­ня насущних питань та проблем. Ми постійно проводимо різноп­ланові заходи, створюємо чи­тацькі клуби. От приміром, відносно молодий клуб за інте­ресами «Гармонія», так би мови­ти, прописався в нашій читальній залі, як годиться. Традиційно кожного місяця відбуваються зустрічі клубу «Недільна світли­ця». У гості приходять члени клу­бу «Надвечір'я». Для дітей прово­димо тематичні екскурсії, інте­рактивні заходи. Не забуваємо оновлювати виставки робіт майстрів Великоолександрівщи­ни. Коротше кажучи, намагаємо­ся робити усе можливе, аби наша бібліотека була цікавою та пізнавальною для наших відвідувачів.
- На вашу думку, яким пови­нен бути сучасний бібліоте­кар?
- У першу чергу, професіона­лом своєї справи. Мабуть, і трішки педагогом, і психологом. Не менш важливо для бібліотеч­ного працівника, бути людиною-новігатором в інформаційному просторі, аби в повній мірі забез­печити доступ клієнта до будь-якої інформації. Загалом, бібліо­текар - це людина-трансформер, котра повинна вміти зміню­ватися на виклик сьогодення, ви­переджаючи час. 
- Як відбувається поповнен­ня бібліотечного фонду?
- Основне джерело - держав­на програма «Українська книга», завдяки котрій ми отримали ве­лику партію друкованих видань. Не забуває про нас і районна влада. Так за рахунок районних коштів маємо змогу поповнюва­ти репертуар періодики новими виданнями. Крім того, маємо по­дарунковий фонд, який попов­нюють наші абоненти. На сьо­годні хвилює питання дефіциту літератури для маленьких дітей, котрим не до вподоби зачитані книги, навпаки їх цікавить все нове, яскраве.
-Проблеми є?
- Сьогодні бібліотека - це на­самперед простір для спілкуван­ня, котрий потрібно модернізовувати та насичувати сучасним обладнанням. Звичайно, що хо­четься, аби наші інформаційні ресурси були більш потужними і поповнювалися новими видан­нями «в ногу з часом». Відкритим залишається питання поповнен­ня штату бібліотек новими моло­дими кадрами, які не хочуть сьо­годні йти до нас на роботу через низьку заробітну плату.
-   Ірино  Богданівно,  не книжками ж єдиними живуть сьогодні працівники центральної бібліотечної системи?
- Звичайно. Ми намагаємося брати участь у різноманітних фа­хових конкурсах та фестивалях, де можемо не лише побачити ро­боту колег по цеху, але й достой­но представити себе. От зовсім нещодавно наша ЦБС зайняла перше місце у конкурсі на кращу еколого-орієнтовну діяльність за напрямком «ресурсозбережен­ня» та, як бонус, отримала сер­тифікат на придбання товарів на суму 1500 тис.грн. Крім того, за організацію  активної участі бібліотек та молоді району в щорічній обласній національно-патріотичній акції «Ми - українці», нашому колективу вручено сер­тифікат на отримання ноутбука тощо.
- На вашу думку, що має за­лишатися   в  пріоритеті  - новітні інформаційні гаджети чи звичайна паперова книга?
- Безсумнівно, книга. Адже паперове видання - це, по-пер­ше, тактильний та зоровий кон­такт. По-друге, жоден гаджет не зрівняється зі своєрідним запа­хом книги. Комп'ютер, телефон, Інтернет - це лише джерело інформації, а книга завжди була, є і буде основою духовного та розумового прогресу грамотно підкованого людства.
- А скільки у вашому житті було книг?
- О, складно сказати. Одно­значно, що дуже багато. За рік прочитую близько трьохсот книг. Останнім часом захоплююся су­часними українськими автора­ми, але найулюбленішим протя­гом багатьох років залишається роман американської письмен­ниці Маргарет Мітчелл «Відне­сенні вітром».
- Ірино Богданівно, яку по­раду можете дати сучасному читачеві?
- Не лінуйтеся читати! І не важ­ливо, яке друковане видання ви берете до рук: газету, багатотом­ний роман чи то наукову літера­туру, головне, що ви отримаєте навзаєм від книги - це самороз­виток. У свою чергу ми - праців­ники бібліотечної системи завж­ди готові прийти вам на допомо­гу в пошуку цікавої книги, діало­гу чи то просто гарного прове­дення часу. Адже всі ми впев­ненні, що бібліотека має право зустрічати в своїх стінах всіх і да­вати читачем змогу знайти все.

Бесіду вела Ю.Головко // Жайвір. – 2018. – №40 (06 жовт.). – С.5.

Іконопис в селі Борозенське

Іконопис - різновид живо­пису, призначений для ство­рення священних зображень - ікон. Іконописання, в пер­шу чергу, являється духов­ним процесом. Всі отці церк­ви говорять, що ікона - це молитва. І у майстра, який пише ікони, повинен бути відкритим духовний зір.
Іконописець Павло КУЗНЄ­ЦОВ (на фото під час роботи), уродженець міста Херсон (з 2005 року проживає в селі Борозенське), - багато років провів в монастирях Молдо­ви, Росії, України...
В кінці 80-х років, перебуваю­чи в Молдавії, Павло випадково, за волею долі, зайшов до чоло­вічого Свято-Успенського мона­стиря поблизу міста Атаки, і сталося так, що, на запрошення на­стоятеля монастиря о. Євгенія, залишився виконати рестав­раційні роботи по відновленню собору. Саме тут, в стінах мона­стиря, відбулася зміна світогля­ду і творчого шляху художника. Далі - благословення митропо­лита Кишинівського і всієї Мол­дови Володимира як духовне народження для нового духов­ного життя. Одинадцять років проживаючи в монастирі, Павло Кузнєцов займався розписом храмів, реставрацією старих ікон і фресок, писав ікони для багатьох церков Молдови.
В 2000 році почався новий етап в житті майстра. Близько трьох років Павло працював іко­нописцем і проживав в Свято-Донському чоловічому монастирі міста Старочеркаськ, писав ікони в церквах Порт-Катона, Акая, Недвиговки та в інших храмах Ростовської-на-Дону єпархії (Росія). Звідти пішов в м. Тимошевськ Краснодарського краю; на запрошення ігумена Свято-Духова чоловічого мона­стиря о. Георгія проживав і пра­цював в монастирі, попутно ви­конуючи художні роботи в хра­мах Краснодарського краю. І всі ці роки займався не лише живо­писом - маючи віру, іконописець вивчав богослов'я, історію цер­кви, християнства, історико-критичний аналіз Біблії, антро­пологію містиків-ісихастів від Ареопагітиків до Григорія Пала­ми, труди древніх отців-подвижників.
Повернувшись в Україну, Пав­ло в Свято-Онуфріївському чо­ловічому монастирі Черкаської єпархії займався відновленням старовинних фресок XIII століття. Працював майже в усіх (крім Сумської та Чернігівської) єпархіях України: розписував храми, писав ікони. І скрізь, коли до нього зверталися з прохан­ням, навчав місцевих худож­ників іконопису: так було і при розписі храму Різдва Пресвятої Богородиці в станиці Донській, так було в 2003 році і під час ро­боти в одній із сільських церков Донецької області - коли Павло розписував місцеву церкву, до храму зайшов чоловік з юною донькою та звернувся до іконо­писця з проханням взяти юну художницю в підмайстри, щоб працювала разом і вчилась - і дівчина, дійсно-таки, багато чому навчилась).
Пройшовши довгий і тяжкий шлях від художника до іконопис­ця, з роками відпрацьовуючи тех­ніку письма, осягаючи канони церкви, маючи багатий досвід, майстер іконопису проявляє го­товність поділитися з будь-яким художником здобутими навичка­ми іконописної творчості.
«Робота над іконою - це труд духовний, - говорить Павло. - В поєднанні з постом і молитвою він здатен показати невидимий внутрішній світ християнина, тобто через видимі фарби пере­дати сенс того, що відбуваєть­ся з людиною при її зустрічі з Богом. Тому дивитися на ікону треба духовними очима, бо саме ними можна розрізнити істинний образ від релігійної листівки-картинки протестантсь­ких церков» (в протестантських церквах немає ікон - прим, ав­тора). Ми продовжуємо нашу бесіду: «Бог дає кожному дар - якийсь талант. Але він дається на Божу справу. Що я можу зроби­ти, щоб віддячити Богові? Я пишу ікони». І далі іконописець міркує: «Людина, отримавши від Бога дар творчості, самостійно, без допомоги Божої, не здатна здійснити творчий подвиг - про­сто тоді немає натхнення. А при участі Святого Духа весь твор­чий процес відбувається з такою легкістю і швидкістю, що викли­кає подив навіть у того, хто тво­рить. Після цього навіть важко повірити, що створений витвір являється твоїм власним творінням...».
...Павло Кузнєцов з раннього дитинства дуже любив малюва­ти. Після школи, в 1981 році, за­кінчив Запорізьку філію худож­нього училища зі спеціальності художник-портретист, під час служби в лавах Радянської Армії був художником при політвідцілі військової частини. Повернувшись додому, працював у Херсонському рекламному комбі­наті художником-оформлювачем (оформлював дитячі садки, школи, поштові відділення, універмаги, магазини, кафе, рес­торани - всі заклади, звідки приходили заявки на оздоблю­вальні роботи).
І ось, - здавалося би, випад­кова зустріч в Херсонській єпархії с о. Павлом (Павло Сте­панович Галуненко помер 10 серпня цього року, похований на території Свято-Катерининського собору в м. Херсоні, де протягом багатьох років служив Господу і людям), на прохання якого молодий художник відновив стару афонську ікону на ки­парисовій дошці. Ця ікона св. Пантелеймона побувала в по­жежі, і на обгорілій лицьовій сто­роні збереглися лише кисті рук з ложечкою та скринькою. «Вит­римуючи колір, тон і стиль, я відновив її і повернув священи­ку, - пригадує наш співрозмов­ник. - Він чомусь довго і суворо дивився на відновлену ікону, потім посміхнувся та... благо­словив мене іти в монастир». Молодий чоловік здивувався і не придав тоді цьому значення. А через пару років життє­ва дорога привела ху­дожника до стін Свято-Успенського монастиря...
Ще один штрих до творчого портрету на­шого майст­ра: Павло з далекої юності і до сьогодні - затятий поціновувач рок-музики, шанувальник і зна­вець творчості багатьох рок-груп і рок-виконавців як світово­го масштабу, так і регіонально­го рівня. «Люди мого покоління виросли на рок-культурі - дуже багато священиків, монахів, ігу­менів слухають і сьогодні важкий рок... У середині 70-х років по «Голосу Америки» кожного Різдва передавали рок-оперу "Ісус Христос - суперзірка"  Тіма Райса та Ендрю Ллойд Веббера. Ми, комсомольці, вслухалися в музику, намагаючись зрозуміти, хто ж, дійсно-таки, цей Ісус Христос, чию партію співає сам Ієн Ґіллан - вокаліст найулюблені­шої нами групи Dеер Purple. Вранці я приніс в клас Новий Заповіт, що залишився від прабабусі, - в школі виникла черга, щоб його прочита­ти. Це протест? Так. Протест проти атеїстичного суспіль­ства, в якому ми росли. Цей вплив на наші душі рок-му­зики змусив нас доторкнути­ся до того, важливішого за що просто не існує... І ті, хто через роки життя проніс любов до року, так і залишили­ся людьми чесними, відкри­тими, думаючими, такими, що вміють відчувати пре­красне і щиро любити... А скільки в світі брехні та лице­мірства! В цій рок-опері Христос на запитання Іуди: «Чому?»   -  так і  не дав відповіді...». Сучасні технічні засоби надають можливість слухати музику повсякчас, навіть в церковній підсобці. де пишуться ікони. Сьогодні іко­нописець Павло створює ікони під супровід улюбленої рок-му­зики...
В 2005 році пілігрим Павло Кузнєцов прийшов у село Боро­зенське (Великоолександрівський р-н Херсонської обл.) Саме в той час у селі щойно збудували храм, і вміння іконописця ста­ло в пригоді. Майстер почав працювати: розписав купол, зробив ряд ікон, дві Голгофи. Тоді ж, на прохання прихожан церкви св. Олександра Невського (смт Велика Олександрівка), написав храмову ікону. Іконописець залишився жити в селі Борозенське. Відтоді щоро­ку з благословення настоятеля місцевого Свято-Іллінського храму о. Володимира він у при­міщенні церкви пише ікони для храму. Під час роботи і обгово­рення, в процесі спілкування священика о. Володимира і ху­дожника Павла відбуваються живі конструктивні дискусії з богословських питань. Також майстер-іконописець при ство­ренні ікон тісно співпрацює з місцевим майстром-будівельником Анатолієм Самцовим і щиро відзначає: «Дивовижно і радісно бачити, як Анатолій, працюючи над прикрасою хра­му, до своєї майстерної праці докладає і часточку своєї душі». На завершення сьогодніш­ньої розповіді із задоволенням наведу слова нашого співроз­мовника - іконописця Павла Кузнєцова: «Торкнувшись сердець борозенців, Господь створив в селі чудесний дім Божий».
P.S. Цей нарис підготовлено в рамках проекту Херсонського обласного Центру народної творчості «Нематеріальна культурна спадщина».

І. Загребельна, завідуюча Борозенською сільською бібліотекою  // Жайвір. – 2018. – №37 (15 верес.). – С.5.

Обласна рада виділила борозенцям півмільойна гривень, і...

... над Борозенським будинком культури ім. Андрія Снігача нависла загроза: ми втрачаємо унікальність нашого об'єкту культури. Під час проведення капітального ремонту благоустрою території, прилеглої до Борозенського сільського будинку культури, йде процес похован­ня гранітних сходів під тротуарною плиткою (уявляю реакцію фахових бу­дівельників: ховати граніт під тротуар­ною плиткою - це поза межами здо­рового глузду!) По­стає запитання: хто замовляв такий безглуздий проект?
Більше того, ро­бітникам для реалі­зації цього проекту "заважала" верхня сходинка і її демон­тували, фактично, розтрощивши. Уламки знищених гранітних   сходів, ніби вибиті зуби, ва­ляються на купі бу­дівельного сміття. І знову постає запитання: хто допустив це вар­варство?
На додаток до цього, унікаль­ну, міцну й неушкоджену трид­цятирічною експлуатацією тро­туарну плитку, якою були вимо­щені площадки величних сходів нашого Палацу культури (саме так ми його раніше називали), - цю плитку демонтують і викида­ють зі схилів пагорбу, як буді­вельне сміття (навіть падаючи з триметрової висоти, вона не б'ється!), А поруч вже стоять стоси новесенької тротуарної плитки...
Шановні земляки! Чи відома вам на теренах Великоолександрівщини ще хоча б одна пред­ставницька споруда із гранітни­ми сходами, крім Борозенського будинку культури і контори СВК «Борозенське»? Граніт вва­жають благородним будівель­ним каменем, і використання граніту - це будівництво з погля­дом у майбутнє. Куди ж спрямо­вують свій погляд сьогоднішні борозенські очільники, знищую­чи гранітні конструкції під час проведення капітального ре­монту?
Що стосується тротуарної плитки, яку демонтують, зверну вашу увагу, що точнісінько така ж уже більш, як тридцять років, лежить на Алеї Слави в Херсоні. Саме там колись виконроб рад­госпу «Більшовицький наступ» Борис Пигида побачив, як її ук­ладають, розпитав, де таку мож­на придбати (криворізький за­вод), порадився з директором радгоспу Шугаєм Миколою Іоновичем - плитку закупили і вимостили нею площадки сходів контори (яку в той час будували) і будинку культури (в якому ро­били капітальний ремонт). Так от, херсонці чомусь не поспішають із заміною цієї плитки, а борозенцям приспічило - а як же, грошей нам сипонули! Та краще б їх не було, тих грошей, щоб ось так, власноруч, безглуздо і, головне, безповоротно знищувати свою ж унікальність!
І всі ці дійства відбуваються у мене під вікнами бібліотеки. Що б ви зробили на моєму місці? Я порадилась із виконробом коо­перативу «Борозенське» Ана­толієм Самцовим, ми спонтан­но організували депутатську групу, і всі разом вийшли на буд-майданчик, де й вирішили на­ступного дня зустрітись тут же, біля будинку культури, із сільським головою та підрядни­ком, щоб отримати роз'яснення стосовно демонтажу гранітних сходів та плитки. Зустріч відбу­лася. В цій виїзній комісії брали участь сільський голова Галина Кузьміна, директор приватного підприємства «Агропроменерго» Валерій Кіженцев (викона­вець робіт), депутат облради Любов Глоба, депутат райради Сергій Фокін, виконроб коопе­ративу Анатолій Самцов, ко­лишній виконроб радгоспу (ко­лишній сільський голова Борозенської сільської ради) Борис Пигида, представники депу­татського корпусу та працівни­ки фінвідділу сільради. На запи­тання: «Чому були демонтовані гранітні сходи і тротуарна плит­ка?» отримуємо відповідь: «Всі роботи ведуться згідно з проек­том».
Звертаюсь до сільського го­лови: «Проект повинен виготов­лятися на підставі дефектного акту. Хто склав і хто підписав дефектний акт?» Відповіді не прозвучало.
- Шановні депутати, вам відо­мо було, в якому форматі відбу­ватиметься капітальний ремонт фасаду будинку культури? З вами радились стосовно гранітних сходів та демонтажу плит­ки, яка простояла тридцять років і ще може прослужити не менше?
-Ні.
Запитую підрядника:
- Опорні колони будете ре­монтувати, водовідведення з даху робитимете?
- Ні, це не передбачено про­ектом.
- А Вам відомо, що на плитку, під якою вже поховані гранітні сходи, під час дощу та танення снігу з даху стіною водоспадом ллється вода?
???
- Шановні депутати, зверніть увагу: мало того, що граніт по­ховано під плиткою, але навіть не передбачено водостоки. Що з цією плиткою буде через рік-два?
А де ж ваше клопотання про водостоки? Чому ви не подава­ли клопотання? - це вже було запитання від одного з депутатів до мене - до мене, сільського бібліотекаря, а не до замовника будівництва і розпорядника коштів, сільського голови, яка тридцять років пропрацювала в будинку культури і не гірше за мене знає про дану проблему, але чомусь не порушує цього питання.
З часу імпровізованого засі­дання виїзної комісії, на момент написання цієї статті, минув тиждень. Роботи по капітально­му ремонту невпинно рухають­ся вперед. Депутати, в більшості своїй, мовчать. Лише одна депу­тат офіційно звернулася до сільської ради з депутатським запитом, але задовольнилася відповіддю сільського голови. Депутати мовчать. Що криється за цією мовчанкою: неприпусти­ма для депутатського статусу байдужість чи схвалення дій го­лови? Від одного з депутатів на село пішла інформація: «Нам дали півмільйона, а Загребельна заважає їх освоїти». Шановні! Та ми ж з вами не папуаси, щоб добровільно діаманти обміню­вати на біжутерію!
Депутати мовчать. Але раптово в соціальних мережах секре­тар сільської ради Альона Охрі-мовська провела інформаційну кампанію стосовно капітально­го ремонту благоустрою тери­торії, прилеглої до Борозенського СБК, запевняючи громаду, що пакет документів на вико­нання робіт виготовлений в по­вному обсязі та у відповідності до всіх норм чинного законодав­ства. Враховуючи той факт, що сільська рада на мій запит про доступ до публічної інформації не надала цей повний пакет до­кументів, можна припустити, що така, терміново викладена в публічний простір, казуїстика фактично є окозамилюванням, спробою легалізувати, одягнути в правові шати вже вчинене чиєсь безглузде та безвідпові­дальне діяння. Під час даного інформаційного проекту жите­лям громади зболили повідоми­ти, що демонтовану в будинку культури плитку постелять на тротуарах в лікарні. Альоно Іллівно, сьогодні ключове питан­ня: не де буде «прилаштована» плитка, а хто, під виглядом капі­тального ремонту, вирішив де­монтувати гранітні сходи та уні­кальну фігурну тротуарну плит­ку, які, крім того, що вони гарні (добре, пропустимо морально-етичну сторону питання, - дійсно, у кожного свій смак), -вони ще можуть служити деся­тиліттями!
Коли будівельники, що пра­цюють на об'єкті, нашу демон­товану плитку підмощували, як будівельне сміття, під бордюр, щоб трактору зручніше було заїжджати на площадку, я підійшла і попросила:
- Хлопці, не чіпайте плитку - у вас вистачає каміння. В сільській раді лежить клопотан­ня - забезпечити збереження цієї плитки, допоки не буде визначено, чи законно вона демон­тована. Ми її ще назад будемо стелити.
- Та що їй станеться? Тут ЗІЛ заїжджав - і нічого.
- Так чому ж ви її демонтуєте?!
- А це ви у своєї голови питай­те...
Галино Луківно, втретє, вже через газету, публічно запитую Вас: «Хто склав і хто підписав дефектний акт? Хто взяв на себе відповідальність визнати вище згадані елементи конструкції дефектними?» І, при всій повазі до Вашого професійного фаху керівника хорового колективу, скажіть, будь ласка, хто був Ва­шим консультантом під час організації капітального ремон­ту будинку культури, який квалі­фікований будівельник надав Вам такі недолугі поради? І чому при складанні дефектного акту Ви «забули» про ділянку прилег­лої до будинку культури тери­торії, яку, правда, не всі бачать, бо вона - поза фасадом, але яка мала б увійти до проекту: покоцані, вищерблені сходи, що ве­дуть до обшарпаного, непри­датного для використання,заб­локованого величезною порос­лю запасного (аварійного) вихо­ду із глядацької зали на шістсот місць? Ця зала підчас концертів зірок-гастролерів заповнена вщент, і на осінь вже анонсова­но нові зіркові концерти. А діючий, зручний запасний вихід на вулицю дуже важливий для такої великої глядацької зали на випа­док непередбачуваної ситуації - і це вже не морально-етичне, а суто життєве (!!!) питання.
Сьогодні ще можна врятува­ти ситуацію! В приватній роз­мові Валерій Кіженцев висловив готовність розкрити гранітні сходи і встановити назад грані­тну сходинку. Але для цього за­мовник - сільська рада - повин­на внести зміни до договору і зміни до проектно-кошторисної документації. Аналізуючи вище озвучені умови, напрошується висновок, що саме таким чином - шляхом внесення змін до до­говору та до проектно-кошто­рисної документації - можна повернути на місце нашу демон­товану тротуарну плитку. Ще все можна зробити по-розумному. Але рішення приймає замовник. І шанс у нас є. Хоча зовсім ско­ро може настати «точка непо­вернення» - роботи по капіталь­ному ремонту, згідно з затвер­дженим проектом, невпинно ідуть вперед.
Галино Луківно, Ви, колишній директор і художній керівник Борозенського БК, пам'ятаєте, як оперативно, після стихійно­го лиха, сільська рада перекрила зруйнований ураганом дах над глядацьким залом? Як ми, в умовах гострого бюджетного дефіциту, власноруч робили поточні косметичні ремонти - бракувало грошей на матеріа­ли, не було грошей на замов­лення будівельних бригад. І як обговорювали - тільки-но з'я­виться можливість, запросимо підрядника, установимо водо­стоки на будівлі, а потім відшліфуємо стіни, покриті плиткою із білого ракушняка - і засяє Борозенський будинок культури над таврійськими по­лями білосніжною степовою чайкою.
Дорогі борозенці, викладаю­чи в мережі фото з краєвидами рідного села, ми з гордістю вис­луховуємо здивовані захоплен­ня від своїх друзів: «Невже це у вас в селі?!» А з яким задово­ленням ми, прогулюючись зі своїми гостями сільськими ву­лицями, демонструємо їм дит­садок, школу, будинок культури контору, церкву, паркан з чавун­ної огорожі, ошатні і, часом, навіть розкішні приватні будин­ки. А гості, трішки спантеличен неочікуваною красою - вони ж їхали в село - називають Борозенське степовим містечком. Так, старше покоління борозенців розбудовувало своє село стильно, зі смаком, з шиком і з розмахом. Наші орденоносці і Герої створили перлину Тав­рійського краю.
Друзі мені кажуть: «Невже ти не розумієш: тобі не дозволять втрутитись - на кону стоїть більш, ніж півмільйона. Не рви серце, відступись». А я звертаюсь до громадськості: «Допо­можіть!» Допоможіть врятувати від варварського знищення шляхетну красу, яку ми з вами отримали у спадок!
Уявіть собі картину в недале­кому майбутньому: поруч - дві ансамблеві споруди, одна з яких - контора господарства - велич­но хизується гранітом, а друга - будинок культури - спаплюжена і обцяцькована «пісочним печи­вом», як бідний родич, стоїть мовчазно і понуро. Після такого горе-ремонту ми вже ніколи не зможемо відновити цілісність архітектурного ансамблю, якщо сьогодні ми нічого не створюємо, то давайте хоча б розумно берегти надбання старшого покоління. Настав час нашої з вами відповідальності!

І.Загребельна,  завідуюча Борозенською сільською бібліотекою // Жайвір. – 2018. – №30 (04 серп.). – С.4.

Сонячне літо у вашій банці

Липень - для господинь га­ряча пора заготовок на зиму. На горді зараз овочевий бал: кабачки, огірки, помідори, ка­вуни та різноманітні трави для приправ. Саме з цього приво­ду в приміщенні Давидово-Брідського СБК в сільській бібліотеці зібралися члени клубу «У Тетяни» на чергове своє засідання на тему «Со­нячне літо в банці». Гостей зу­стріла завідуюча бібліотекою О.Маринченко. Вона ознайо­мила їх із тематичною вистав­кою літератури «Посмішка сонця у банці».
Всі гарно підготувалися до зустрічі. На столі з'явилися банки з консервованими ово­чами та рецепти їх приготу­вання. Давидово-Брідські гос­подині ділилися своїми секре­тами консервованої смакоти та мали змогу скуштувати її. Дуже сподобався всім рецепт заготовки огірків із лимоном, - кабачки «як грузді», аджика по-новому, мохіто та варення із огірків з горіхами, які учас­ниці клубу зразу ж записали собі в записнички. О.Малишева, в минулому вчитель біо­логії, цікаво розповіла про ко­рисні та цілющі властивості овочів та фруктів, а також про вміст у них вітамінів. За ча­шечкою запашного чаю жінки із задоволенням та користю провели свій час.

// Жайвір. – 2018. – №29 (28 лип.). – С.8.

Творчість дарує радість життя

На запрошення жіночого клубу «Гармонія» минулого тижня в малому залі районно­го Будинку культури зібралося шість ветеранських клубів «У Тетяни», «Надія», «Світлиця», «Надвечір'я», «Недільна світлиця» та «Гармонія». Серед 81 учасника було представле­но багато робіт майстринь ви­шивки хрестиком, бісером, в'язання гачком, бісероплеті-ння, співу, художнього читан­ня та ін.
Бібліотекарі районної бібліотеки Л.Критченко та Н.Товста підготували гарний сценарій, присвячений само­му поняттю «Творчість».
Голова районної ради вете­ранів Г.Ілючик та голова первинної ветеранської органі­зації Великоолександрівської селищної ради Л.Мудра зус­тріли гостей пишним коро­ваєм. На захід завітала голо­ва районної організації Всеук­раїнського об'єднання «Бать­ківщина» С.Гриньок, яка від депутатів обласної ради Г. Мо­роз та Л. Глоби вручила кожно­му клубу сувеніри та пригости­ла солодким печивом.
Учасники клубів підготували музичні номери. Порадували своїм співом учасниці клубу «У Тетяни», а Т.Гордєєва та Є.Васько подарували музичне привітання для червневих іме­нинників.
О.Висоцька та С.Гасілов по­дарували свій виступ. Ансамбль «Таврійська перлина» зачарувала всіх своїми пісня­ми. Керівник клубу «Світлиця» В.Фруль вручила всім при­сутнім гарний коровай. Голо­ва районної ради ветеранів Г.Ілючик нагородила керів­ників цих клубів дипломами за активну участь у ветерансько­му русі. Всі присутні мали можливість переглянути вис­тавку робіт майстринь, приго­стилися солодощами та смач­ними напоями. Всі із задово­ленням співали пісні своєї мо­лодості та приємно спілкува­лися.
Дякуємо всім, хто завітав на захід та подарував чудовий настрій!

Г.Ілючик // Жайвір. – 2018. – №26 (07 лип.). – С.5.

Неповнолітнім про використання їх праці

Найважливіша умова ефек­тивної протидії трудової експлу­атації молоді полягає у тому, щоб сформувати мислення мо­лодої людини, направлене на повагу до себе через додержан­ня передбачених державою тру­дових прав та гарантій. Саме задля цього для учнівської мо­лоді ЗОШ №1 бібліотекарем Н.Шевчук та начальником Вели­коолександрівського бюро пра­вової допомоги О.Соколенко проведено круглий стіл «Праця неповнолітніх. Що вам про це відомо?». В діалозі з учнями об­говорили основні риси трудових взаємовідносин між роботодав­цем та працівником.
У такий спосіб молодь дізна­валась про зобов'язання робо­тодавця щодо дотримання тру­дових прав та гарантій праців­ників, зокрема неповнолітніх осіб, та обов'язки працівників щодо дотримання правил внут­рішнього трудового розпорядку, сумлінного виконання дорученої роботи. Ми сподіваємось, що отримані знання стануть корис­ними молоді на початку трудо­вого життя. Вони сприятимуть захисту їх інтересів від не доброчесних роботодавців.
Під час зустрічі учні отримали буклети з інформацією про пра­ва неповнолітніхутрудових пра­вовідносинах, права та гарантії неповнолітніх, обмеження при використанні їх праці, що є важливим фактором у вихованні кожної людини. Тож продовжен­ня заходу в рамках роботи Кіноклубу медіа-просвіти з прав людини Docudays при Великоолександрівській центральній бібліотеці відбувся перегляд та обговорення фільму режисера Робертса Рубінса «Як у тебе справи, Рудольфе Мінг?». Фільм порушує важливу тему дорослішання й пошуку себе. 13-річний Рудольф живе манією робити кіно. Передусім його цікавлять фільми жахів; він їх виготовляє за спеціальною технологією: малює кожний кадр на довгих смугах паперу. Він крутить готові фільми на проекторі для слайдів під спеціальний живий звуковий супровід. Історія Рудольфа ілю­струє конфлікт між уявним світом хлопчика та суспіль­ством, де його налаштовують жити за певними правилами й догмами. Як він з тим впораєть­ся? Найбільша несподіванка відбувається тоді, коли місце­вий священик просить Рудоль­фа зробити фільм, який будуть показувати під час служби. Це конфлікт між уявним світом 13-річного хлопчика та суспільством, де його налаштовують жити за певними правилами й догмами. Під час обговорення в кожного з присутніх була своя точка зору щодо Рудольфа, ко­мусь він здався «важким підлітком», «не сповна розуму», злим та жорстоким. А от свяще-никзміг знайти підхід до Рудоль­фа та з розумінням ставився до вибору хлопцем свого заняття. По закінченню заходу учні вибрали статті з Конвенції 00Н з прав дитини, які були порушені у фільмі, обґрунтувавши їх в своїх відповідях.

// Жайвір. – 2018. – №22 (09 черв.). – С.8.

Запрошує євромайстерня

Задля вшанування Дня Європи працівники центральної бібліотеки провели багато цікавих та пізнаваль­них заходів. Родзинкою святкування стала творча майстерня «Ми - ук­раїнці, ми - європейці».
До майстерні приєдналися тала­новиті, творчі вихованці художнього відділення школи мистецтв під кері­вництвом Оксани Білецької. Молоде покоління українців, що народилося в незалежній Україні, однозначно асоціюють себе з Європейським світоглядом, Європейськими цінно­стями й традиціями. Кожна з пред­ставлених робіт по-своєму привер­тає увагу. Дякуємо учням школи ми­стецтв за їх роботи представлені на виставці «З Україною в серці твори­мо дива». Виставка такого рівня - показник творчих досягнень дітей, які своїми роботами демонструють любов до рідного краю та своєї Батьківщини.
З метою поглиблення знань учнів про Європу, формування європейсь­кого світогляду, сприяння поширенню знань про Європейський Союз, підви­щення громадянської та політичної культури у ЗОШ №1 відбувся бібліоглобус «Європейський союз: дізнайтеся більше». Україна впев­нено йде шляхом євроінтеграції та поважає європейські цінності.

// Жайвір. – 2018. – №20 (26 трав.). – С.1.

Про минуле і сьогодення маленької Батьківщини

...Ірина КРАВЕЦЬ, директор районної бібліотечної системи.
Визначна подія? Звичайно ж відкриття ново­го приміщення Будинку культури 4 липня 1992 р. Не стерлися з па­м'яті ті хвилю­вання, копіткі моменти самого переселення в новий храм культури. Не можна не згадати тодішнього го­лову РДА Володимира Білоканя, завдяки якому багаторічний про­цес будівництва РБК вдалося за­вершити за декілька місяців. Чесно кажучи, для бібліотекарів сам факт переселення став серйозним поштовхом у роботі... того ж 92-го у нашому читально­му залі відбулося перше засідан­ня клубу за інтересами «Недільна світлиця», ініціатором створення якого була Н.Рубан. от вже 26 років він плідно функціонує.
Сьогодення у нас дійсно нелег­ке. Але тішить те, що ми стаємо більш прогресивнішими в наших планах, амбіціях. Залучення інве­стицій - позитивний рух уперед.
Для прикладу Трифонівка-енерджі, що забезпечує людей ро­бочими місцями. Реконструюван-ня ГЕС - теж позитивна зміна...
Особисто мені хочеться благо­устрою усіх територій району, щоб у нас було гарно. Щоб наші люди були більш вихованішими, культур­ними, щоб у нас жили села - це наше майбутнє. І, головне, щоб наша мо­лодь трудилася на рідній землі...

// Жайвір. – 2018. – №16 (28 квіт.). – С.4.

"Гармонія" для "молодих" пенсіонерів

За ініціативи районної ради ветеранів на базі районної бібліотеки в листопаді мину­лого року створено жіночий клуб «Гармонія».
-   Ідея створення такого клубу за інтересами саме для «молодих» пенсіонерів в нас виношувалася ще з 2016 року. Але,   як  саме   спланувати організаційний процес, ми, чесно кажучи, не знали. Та завдяки співпраці з районною бібліотекою,   врешті-решт, було прийнято рішення ство­рити наше «дітище» на базі РБ - розповідає організатор клу­бу, голова районної ради вете­ранів Галина Ілючик.
-  Ми ж у свою чергу взяли­ся саме за організацію дозві­лля для наших жіночок. Чим керувалися? - Бажанням на­дати можливість пенсіонерам приємно проводити час; про­буджувати в них нові інтереси; створити належні умови для дружнього  спілкування,   - підтримує розмову бібліоте­кар читального залу Наталія Товста.
За відносно невеликий проміжок часу "Гармонія" вже має чимало зацікавлених прихильників. На сьогодні членами клубу вже є 28 жінок селища.
Відвідавши чергове засідання клубу, власне впевнилася, що його учасниці - активні, не­байдужі до життя, сучасності люди.
Захоплення цих подруг за інтересами - найрізно­манітніші. Є серед них і руко­дільниці, і куховарки, і справжні берегині української пісні, є і свої поетеси, гумори­сти тощо. От, приміром, у   рамках святкових заходів до відзна­чення 95-річчя від дня ство­рення нашого району, останнє засідання «Гармонії» було при­свячене поетам Великоолександрівщини.
Таке своєрідне літературне знайомство під назвою «На хвилях творчості» презентува­ло членам клубу творче життя відомого поета Приінгулецького краю Олеся Чайківського. Цього дня Наталія Товста дек­ламувала поетичні її рядки нашого земляка. У свою чергу власні вірші перед присутнім читали творчі учасниці клубу Галина Ілючик, Ольга Прокіпець, Галина Голівець. Кожне творче творіння талановитих жінок слухачі сприй­мали оплесками посмішками, а інколи зі сльозами на очах.
Після «офіційної» частини наші «мо­лоді» пенсіонерки влаштовують тради­ційне чаювання, під час якого діляться враженнями від проведеного заходу, обговорюють буденні теми, діляться найрізноманіт­нішими порадами, а головне спілкуються.
Як зізнаються учасники «Гармонії», саме дружнє тепле спілкування робить їхнє літнє життя більш активним та наси­ченим.

// Жайвір. – 2018. – №14 (14 квіт.). – С.4.

Тиждень дитячої та юнацької книги

Книжкові симпатії

Тиждень дитячої та юнацької книги проведено в Борозенському закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ст. спільними зусилля­ми бібліотекарів Борозенської сільської та шкільної бібліотек. Центром проведення стала шкільна бібліотека Борозенсько-го ЗЗСО І-ІІІ ст.
Тиждень розпочали з посвяти в читачі першокласників. Шкільний бібліотекар Олена Давидько провела для найменших читачів екскурс в книжкове цар­ство та познайомила з загальни­ми правилами читання книг. Дітям в цей день було надано пра­во вибрати найяскравішу книжку. Незважаючи на те, що першок­ласників було небагато, наступно­го дня вони «атакувал» бібліотеку, бо з «книжковим десантом» у кни­гозбірню потрапили яскраві, су­часні книжки та журнали з Боро­зенської СБ.
Бібліотечна завідувачка Ірина Загребельна, з метою популяри­зації дитячої книги, розповіла про цікаві літературні новинки украї­нських та зарубіжних письмен­ників. Отож в садочку світової літератури, на який перетворила­ся бібліотека, з'явилися багато школярів, що вибирали книжки до вподоби та змагались у кросвордних баталіях на сторінках попу­лярних дитячих журналів «Яблунь­ка», «ВДГ» (Велика дитяча газета) та ін.
Ірина Загребельна та Олена Давидько провели в початкових класах бібліотечні уроки, на яких познайомили дітей з тематикою наявних книг та запросили на книжкові іменини до дитячої письменниці, поетеси та казкарки Наталі Забіли, якій у березні цього року виповнилося 115 років з Дня народження. Свою улюбле­ну казку діти мали змогу відобра­зити фарбами, олівцями та фло­мастерами, взявши участь у кон­курсі малюнків «Край казковий - край книжковий».

Конкурс «Кращий читач року»

Родзинкою Тижня дитячої кни­ги стало проведення II етапу кон­курсу «Найкращий читач року-2018» серед учнів 6-7 кл. бібліо­течних закладів Борозенської ОТГ. Конкурс проведено в Борозенській шкільній бібліотеці.
Незадовго до проведення Тиж­ня в Чарівненській, Новокубанській, Борозенській і Ку­черській сільських бібліотеках було проведено відбірковий І етап конкурсу. Кращими читачами Чарівненської бібліотеки визнано шестикласницю Мержиот Поліну та семикласницю Падюк Катери­ну, але через технічні причини діти не змогли прибути для участі в II турі.
Проведення конкурсу стало можливим завдяки злагодженій роботі працівників культури - сільських бібліотекарів Юлії Пав­ліченко, Наталії Ботнарюк, Ірини Бедрій та координатора відбіркового конкурсу Ірини Загребельної. Окрема подяка вчителю Новокубанського НВК Яні Гаман.
Діти були щирими, творчими, відвертими і безпосередніми в книжкових конкурсах, але найбільш цікавим видався кон­курс книжкової презентації. Шес­тикласник Сергій Муренець з Нової Кубані, одягнувшись козаком, колоритно розповів про про­читану книгу Олеся Ільченка «Ко­зак, король, крук». Журі конкурсу зацікавилось незвичним сюже­том, в якому козак перехитрив не­вблаганну смерть.
Не менш змістовною та патріо­тичною була презентація Дарії Павліченко прочитаної книги В.Шевченка «Про що співають со­лов'ї», вякій йдеться про історичні події Великоолександрівського району в роки Другої світової війни. Читання поетичних рядків, обпалених війною, супроводжу­валося документальним відеорядом, підготовленим учасницею разом з мамою - бібліотекарем Новокубанської книгозбірні Юлією Павліченко.
Презентація книги Люсі-Мод Монтгомері «Енн із Зелених Дахів» Єлізаветою Сагун не залишилась без уваги журі. Незва­жаючи на свій дебют у книжкових баталіях, семикласниця без за­пинки розповідала про пригоди рудоволосої дівчинки, чітко ви­мовляла імена головних героїв за­рубіжного твору, що вдається не кожному дорослому читачеві.
Під час розповіді про книгу ук­раїнської письменниці Ніки Ініної «Хрангели» учениця Борозенського ЗЗСО Оксана Кулініч зачарува­ла присутніх своїм внутрішнім, не­звичайним світосприйманням. За сюжетом в книзі розповідається про дітей-вундеркіндів, яких охо­роняли, підтримували, оберігали від зла фантастичні створіння - хрангели. Хрангелам протистоять у творі Темнони - сили зла. Доб­ро, розум, віра завжди перемага­ють. Оксана висловлювала свої здивування, як книга про надзви­чайні особливості людської сутності може вплинути на реальний стан речей. Вразив той факт, що Оксана дуже не любить насилля надлюдьми. Дівчина вважає, що книга має свої магічні властивості та надзвичайний вплив на люди­ну. Сама конкурсантка незвичай­на дівчинка: творча, добра, емоц­ійна, талановита, адже її власне оповідання зовсім скоро буде опубліковано в збірці юних дарувань Харківського видавництва.
Під час конкурсу діти показали неабиякі знання в книжкових вікто­ринах і проявили себе знавцями літературних творів та персо­нажів, а журі за конкурсним відбо­ром визнало переможцем серед учнів 7 класів - Павліченко Дар'ю, серед учнів 6 кл. - Кулініч Оксану. Спеціаліст сектору культури, мо­лоді та спорту Борозенської ОТГ І.Бедрій вручила символічні призи. Додатково учасники конкурсу «Найкращий читач 2018 року» бу­дуть відзначені грамотами в но­мінаціях: «Крок до зірок» - учень 6 кл. Новокубанського НВК І-ІІ ст. Сергій Муренець; «Книжковий ерудит» - учениця 7 кл. Новоку­банського НВК І-ІІ ст. Павліченко Дар'я; «Творча особистість» - уче­ниця 6 кл. Борозенського ЗЗСО І-ІІІ ст. Кулініч Оксана; «Книжкова симпатія» - учениця 7 кл. Боро­зенського ЗЗСО І-III ст. Сагун Єлизавета.

«Гончар крокує Борозенським краєм!»

Не менш цікавим та душевним видався наступний деньТиждня. Учні 7-8 кл. Борозенського ЗЗСО взяли участь у літературній ес­тафеті. Естафета мала історичне спрямування. У розповіді її учас­ників майоріли пам'ятними дата­ми 95-ої річниці з дня утворення Великоолександрівського райо­ну, 84-ої річниці утворення рад­госпу «Більшовицький наступ», 70-річчя з дня народження нашо­го славного земляка Андрія Прокоповича Снігача, 100-річчя з дня народження Олеся Гончара. Всі дати тісно перепліталися з прізвищами людей, які творили історію маленької батьківщини.
Спочатку шкільний бібліотекар розповіла і запропонувала поди­витись книги місцевих поетів та письменників про наш край. Ко­роткий бібліотечний огляд з де­монстрацією книг наших зем­ляків поетів та письменників Анатолія Анастасьєва, Миколи Швидуна, Геннадія Довнара.
Показуючи дітям світлини пе­редовиків праці одного з най­більших в Україні сільськогоспо­дарських кооперативів, бібліотекар О.Давидько веде розповідь про людей нашого краю та посту­пово просить приєднатись до обласної літературної естафети з нагоди 100-річчя з дня наро­дження Олеся Гончара «Гончар крокує Херсонщиною» і взяти участь у місцевій естафеті «Гон­чар крокує Борозенським краєм».
Її розповідь підхоплює колега Ірина Загребельна з демонстра­цією музейного експонату-альбому про приїзд у 1979 р. Олек­сія Терентійовича в Борозенське. Вчитель історії Жанна Компанець демонструє короткий докумен­тальний нарис про життєвий шлях письменника та доповнює розповідь власними спогадами про зустріч із ним у шкільному віці та про знатних людей села.
В центрі уваги цього дня були світлини з зображенням Героїв Соціалісичної Праці Т.М.Дядюна та М.М.Котляра, славетного зем­ляка А.П.Снігача, ім'я якого но­сить Борозенський БК, неодно­разово говоримо про М.М.Медвідя, С.І.Фокіна, А.В.Галушка та знаходимо їх на фотографіях і в книгах.
До діалогу приєднується Тама­ра Семенівна Буряк, заступник директора школи з виховної робо­ти, та висловлює прохання дорос­лих до учнів, розглядаючи світли­ни на тематичних виставках у ка­бінетах, в бібліотеках пізнавати там наших прославлених зем­ляків.
Ірина Загребельна розповідає про творчий шлях письменника, воїна, депутата, про неодноразо­вий приїзд до нашого степового села і зупиняється на одному із творів Гончара, який має нероз­ривний зв'язок з людьми нашого орденоносного радгоспу «Більшовицький наступ» - це твір «Тронка». Прообразом директора південного чабансько-хлібо­робського радгоспу в творі Пахома Хрисантовича - став Тимофій Микитович Дядюн «сухарюватий, хворий на виразку чоловічок, що і в день сидить в своєму кабінеті при світлі лампи, як Діоген у бочці, бо вікна йому знадвору затуляє зеленими лапами виноград».
Непомітно промайнув урок. З квітня в обласній бібліотеці О.Гон­чара завершиться естафета «Гон­чар крокує Херсонщиною», та для борозенців будуть жити його твори в старих спорудах колишньої Борозенської школи та кон­тори радгоспу, в неповторних співучих голосах жителів П'ятихаток, у старому шкіряному дивані з директорського кабінету Дядюна, який сьогодні є експонатом музею в Борозенському.
Цікаво, чи запамятали діти що-небудь з прочитанного та побаче­ного? Чи зрозуміли вони сенс назви твору? Дуже б хотілося, щоб виставка книг О.Гончара в шкільній бібліотеці «Його душа - собор надій високих», фото про зустріч з письменником, спільні розповіді і спогади бібліотекарів та вчителів про творчі дороги Гончара борозенським краєм, дода­ли нашим дітям нових знань про те місце, де нам судилось жити. Завершено літературну естафе­ту, заключними словами з твору, зверненням до нашого нащадка: «Хоч де буде він, хоч під якими сузірями, всюди йому, як позив­на мелодія степового рідного краю ніжно і сумовито дзеленча­тиме тронка».
Хочеться дуже подякувати всім, хто взяв участь у Тижні книги: уч­ням і вчителям. Особлива подяка Ірині Загребельній за фахову ме­тодичну допомогу, за участь, за книжкове забезпечення новими виданнями, адже рівень нових видань занадто низький в шкільній бібліотеці.
Віримо, що тиждень Дитячої кни­ги не промайне осторонь дитячих сердець, що з'явиться бажання читати, взяти участь у благодійній акції «Подаруй бібліотеці книгу»!

О.Давидько, бібліотекар Борозенського ЗЗСО І-ІІІ ст. // Жайвір. – 2018. – №13 (07 квіт.). – С.8.

Люди нашого краю

З нагоди 95-ої річниці утво­рення Великоолександрівського району в складі Херсонської області в центральній бібліотеці у відділі обслуговування на або­нементі в рамках проекту Арт-галереї «3 Україною в серці тво­римо дива» відбулася зустріч з людиною цікавої долі Павлом Михайловичем Ріпою. На зустріч завітали учні 8 класу ЗОШ №2.
Бібліотекар Н. Говорун зроби-ла невеличкий екскурс сто­рінками історії району. Павло Михайлович розповів свою біографію: народився 4 листо­пада 1946 року в смт Велика Олександрівка, навчався у Великоолександрівській СШ №1, у Херсонському державному пед­інституті за спеціальністю «Учитель фізики та математики».
Працював за фахом, заступ­ником директора, директором Садківської восьмирічки, потім керуючим відділка №2 ордена Леніна радгоспу «Більшовицький наступ», інспектором ра­йонного відділу освіти. Протя­гом двадцяти трьох років був директором Новодмитрівської ЗОШ І-ІІІ ст.
Затамувавши подих, учні слу­хали розповідь про нелегке ди­тинство, про дідуся та батька. Курйозні випадки з дитинства, навчання, пригадав смішний ви­падок з будівництва ЗОШ №2, про перший свій вірш, який був написаний у п'ятому класі. По­ділився враженнями про поба­чену роботу В.Васнецова, а саме картину «Три богатирі». Розповів про свої художні робо­ти. Ця людина не тільки малює, а й пише гуморески, байки, анекдоти, смішинки. Павло Михайлович має свої власні збірки «А ми - українці», «Жменя сміху всім на втіху». Під час зустрічі познайомилися та прослухали гуморески зі збірки «Школярик», яку і подарував учням на згадку. Своїм дотепним гумором, май­стерним декламуванням він по­лонив школярів. Цікавою була розповідь про те, як він у Твердомедівському клубі грав на танцях, пригадав також «дворові пісні». Виконав авторську пісню «Рідна школа», яку присвятив Новодмитрівській ЗОШ. По­знайомив присутніх зі своєю піснею «Від серця до серця» і розповів історію, яка спонукала до її написання.
Зустріч відбулася в атмосфері емоційного піднесення, кожна прочитана гумореска і виконана пісня супроводжувалися апло­дисментами.
Ми дуже вдячні за це Павлу Михайловичу! Бажаємо йому здоров'я, добра, натхнення і щоб джерело душі було не­скінченне.

// Жайвір. – 2018. – №12 (31 берез.). – С.8.

Зустріч з поетом, музикантом, художником

У малому залі районного Будинку культури наприкінці минулого тижня відбулася творча зустріч під назвою «З Україною в серці» із поетом, музикантом, художником та вчителем від Бога Павлом Ріпою.
Представляла нашого тала­новитого земляка людина, що не з чуток знає життєву пози­цію Павла Михайловича, його онука Тетяна Павленко.
Впродовж автобіографічно­го заходу наш земляк розпо­відав про те, як у його життя прийшли перо, фарби, музи­ка... Заглиблюючись у власні спогади, часом жартував, ча­сом із сумом розповідав про своє поправу цікаве життя.
У цей творчий вечір Павло Михайлович читав гуморески, вірші, дарував глядачам свої пісні. А за плідну співпрацю з Центральною районною бібліотекою подарував її стінам картину з неперевер-шеними видноколами рідного краю.
Лунали авторські пісні авто­ра у виконанні його онучок, а ще колег по школі.
Зі словами привітаннями до Павла Михайловича цього дня зверталися теперішні та ко­лишні колеги, друзі, родичі, бібліотекарі. Приймав теплі слова від голови районної ради Світлани Гречаної та її заступ­ника В'ячеслава Литвина.
Наприкінці зустрічі Павло Михайлович подякував гостям за те, що вони не оминули ува­гою творчий захід.
Особливі слова вдячності талановитий земляк висловив працівникам районної бібліо­течної системи та районного Будинку культури.

Ю.Макарецька // Жайвір. – 2018. – №12 (31 берез.). – С.2.

З дитинства - до Тараса

На базі Трифонівської ЗОШ відбувся 13-й районний фестиваль читців «Іду з дитинства до Тараса», присвячений 204-ій річниці від дня народження Т. Г. Шевченка. Фестиваль на конкурсній основі зібрав шанувальників Кобзаревого слова, а саме 16 читців-декламаторів двох вікових категорій і 4 художників. Юні любителі поезії декламували вірші Тараса Григоровича Шевченка та уривки з його творів, вірші про великого Кобзаря. Організатори фестивалю - працівники центральної бібліотеки КУ «Великоолександрівська РЦБС». Оцінювало акторські здібності декламаторів компетентне журі - Т.Мартиненко (голова журі - головний режисер ра йонного Будинку культури), А.Берегова (завідуюча методичним відділом районного відділу освіти), Т.Безродня (завідуюча Трифонівською сбф), К.Демченко (представник благодійного фонду Ігоря Колихаєва), Н.Говорун (бібліотекар центральної бібліотеки), О.Голівець (заступник директора по роботі з дітьми).
Нелегким завданням для журі було визначення серед юних дарувань переможців, але все ж найкращий результат мали такі учасники: серед середньої категорії читців - учениця 8 класу Яна Кожушко за вірш Т. Шевченка "Стоїть в селі Суботові", заохочувальний приз отримав учень 8 класу Євгеній Макаров за вірш «Чигрине, Чигрине». Переможницею старшої категорії стала учениця 11 класу Марина Мельниченко за вірш Т.Шевченка «Чума», заохочувальним призом відзначена учениця 11 класу Оксана Кицела за вірш «Лілея». В категорії "Художники"  перемогу здобула учениця 10 класу Ніна Лях за малюнок «Портрет Шевченка», заохочувальним призом нагороджено ученицю 6 класу Діану Федорак за малюнки «Козак біля моря» та «Дівчина коло криниці». Всі учасники фестивалю за участь нагороджені дипломами та призами. Зачарували присутніх літературно-мистецька композиція «Коли настане мир в Україні», інсценізація «Розмова малого Тараса з матір’ю» та пісня у виконанні О.Нірі «Пісня про добро». Щира подяка директору школи Л.Коваленко, вчителю української мови та літератури Л.Журавльовій, педагогічному та учнівському колективу Трифонівської ЗОШ та бібліотекарю школи Т.Безродній за організацію фестивалю. Особлива подяка спонсору фестивалю - благодійному фонду Ігоря Колихаєва. 
В рамках заходу організована виставка-інсталяція «Шевченкова свіча століттями горить», присвячена життю та творчості великого Кобзаря. По закінченню фестивалю членам журі вручені обереги, зроблені з любов'ю вихованцями Трифонівського дитячого садочка "Сонечко".

 // Жайвір. – 2018. – №11 (24 лют.). – С.2.

Бібліотечний простір її життя

Бібліотекар, як відомо, дуже давня професія. В різні часи та епохи це був і хранитель,і проповідник, і співбесідник, і психолог, і науковець, який серед тисячі і тисяч книг, газет і журналів міг легко знайти те, що вкрай необхідно людині. На шляху до знань та людської мудрості він завжди залишався справжнім помічником і порадником. Саме про такого відданого своїй справі бібліотечного працівника, ветерана праці Аллу Іванівну Картпенко (на фото у центрі) - наша розповідь. Адже цій професії Алла Іванівна віддала 52 роки життя, всі свої сили, знання та любов до людей, книги. В трудовій книзі Алли Іванівни - три записи: з серпня 1955 року після закінчення Херсонського технікуму підготовки культурно-освітніх працівників призначена завідувачем Новомиколаївською сільською бібліотекою Високопільського району, з травня 1960 року - завідувач бібліотекою Білокриницького вапняного заводу, з липня 1969 року - бібліотекар Кар’єрської селищної бібліотеки.
В березні цього року цій чудовій жінці виповнюється 80 років, за якими - чималі здобутки, люди і книги, без яких наша ювілярка не уявляє свого життя. Народилася Алла Іванівна 19 березня 1938 року у Великій Олександрівці. її дитинство і юність припали на важкі воєнні й повоєнні роки. Рано довелося подорослішати та допомагати бабусі, яка виховувала Аллу.
Багато праці, розуму, винахідливості, таланту віддала А.І.Карпенко книгозбірні рідного селища. Емоційна, енергійна, весела, залюблена в життя і людей, Алла Іванівна має справжній талант об’єднувати довкола себе тих, хто закоханий у книгу, прагне спілкуватися, завдяки чому бібліотека завжди мала чудових союзників - місцеву творчу інтелігенцію, лідерів читання, керівників організацій, установ, представників місцевої влади. За роки роботи Алли Іванівни бібліотека стала справжнім осередком просвітництва, культури та духовності.
Професійну діяльність завжди поєднувала з громадською роботою: була кореспондентом заводської, районної газет, очолювала товариство книголюбів, була ініціатором та організатором загально-сільських заходів. Її активна громадянська позиція, професіоналізм, вагомий особистий внесок у розвиток бібліотечної справи району відзначені десятками почесних грамот, подяк відділу культури, керівництва району, області.
І зараз на заслуженому відпочинку ювілярка завжди готова підтримати колег мудрою думкою і конструктивною порадою. 
Алла Іванівна виховала двох дітей, нині вже тішиться успіхами онуків. Для цієї жінки дуже важливою є спадкоємність, адже, на її думку, справу, почату одним, повинні підтримати й продовжити інші. Тому, мабуть, свою доньку, Людмилу, теж привела в бібліотечну професію.
Шановна наша Алло Іванівно! Вітаємо Вас зі славним життєвим ювілеєм і засвідчуємо Вам нашу шану. Бажаємо міцного здоров’я, душевної гармонії, добробуту й злагоди! Нехай і надалі не полишає вас бажання ділитися душевним теплом та щедрістю душі, а найкращі перлини людських стосунків - любов, взаєморозуміння, щира повага навколишніх - зажди зігрівають серце і наповнюють його життєдайною силою!

Від імені бібліотечних працівників району, І.Мацак, методист КУ «Великоолександрівська РЦБС» // Жайвір. – 2018. – №11 (24 лют.). – С.4.

З Україною в серці творимо дива

Мистецтво - це мова, якою висловлюється художник, і чим багатша ця мова, тим сильніша культура країни. Сучасна бібліоте­ка - це не тільки читальня, це центр громадського життя, де проводяться різноманітні форми масової роботи, зокрема персо­нальні виставки картин. Працівни­ки центральної районної бібліоте­ки запрошують до Арт-галереї «З Україною в серці творимо дива» в рамках проекту «Майстри Великоолександрівщини» відвідати персональну виставку нових робіт жителя села Новодмитрівка Павла Михайловича Ріпи. Картини вражають фотографічною чіткістю мазків, різноманітні­стю сюжетів, композиційними рішеннями. Вже створене, пе­реконує - в художника вели­кий творчий потенціал.
Помилуватися творчістю майстра пензля, приходять всі охочі. Картини справляють сильне враження і надовго за­пам'ятовуються. Полотна на­повнені світлом та ніжними барвами. Мали змогу насоло­дитись гармонійною та чудо­вою виставкою І.Цвігуненко, голова районної державної адміністрації та С.Гречана, голо­ва районної ради. Павло Михай­лович також відвідав бібліотеку і цього разу подарував її відвіду­вачам власні збірки гуморесок, байок, анекдотів, смішинок «Жменя сміху всім на втіху», «А ми - українці».
Бажаємо Павлу Михайловичу невичерпної наснаги, нових цікавих ідей, щастя, здоров'я і добра!
Усі бажаючі мають можливість ознайомитись з виставкою в бібліотеці з 8.00-17.00, крім по­неділка. Бажаємо Вам приємних вражень.

 // Жайвір. – 2018. – №6 (17 лют.). – С.8.

Бібліотека - це скарбниця інформації

«Бібліотека - це можливості. І від вас залежить, як ви ці мож­ливості будете використовува­ти»,- зазначив голова Хер­сонської ОДА Андрій Гордєєв у своєму виступі перед керів­никами районів, головами ОТГ.
Яскравими штрихами до слів губернатора є позитивні зміни у Великоолександрівській центральній бібліотеці. Отримана перша партія сучасних стелажів та виставкових вітрин. На онов­лення бібліотечного інтер'єру книгозбірні з районного бюд­жету було виділено 72 тис. гривень, придбано 508 при­мірників книг на суму 34 тис.568 гривень, аби користу­вачі могли з задоволенням відвідувати бібліотеку. Тут створюються комфортні умови для здобуття знань, інтелекту­ального розвитку та приємно­го спілкування. Працівники та користувачі бібліотеки вдячні районній владі за підтримку бібліотечної справи та споді­ваються на подальшу співпрацю.

 // Жайвір. – 2018. – №2 (20 січ.). – С.4.