Сьогодні бібліотеки нашої держави перебувають у процесі пошуку нових форм своєї роботи. Міркували над ними і учасники Школи інноваційної майстерності для сільських та селищних бібліотекарів Херсонської ЦБС. Бібліотекарі намагалися узагальнити власний досвід проведення новаторських заходів, обговорювали перспективи розвитку сільських книгозбірень.
Кирило Стремоусов представив делегацію з України в Ротердамі (Голландія), де обговорювалися питання розвитку інтелекту людини за допомогою книг. Не секрет, що саме книга може стати причиною розвитку мозку людини.
Нинішнє століття розвитку електронних гаджетів практично призупинило розвиток інтелекту людини. Все більше і більше люди стали користуватися протезами для мізків.
Відомий американський підприємець і філантроп Білл Гейтс, запросив цікавих людей з 50-ти країн світу обговорити питання розвитку людини за допомогою книг.
Рівненська обласна бібліотека для молоді "Автобуси, бібліотекар на виклик та смачна їжа: як у Фінляндії змалку привчають до читання! Мрія чи реальність для бібліотек України, як гадаєте?"
Книгарня з Далласу «The Wild Detectives» в соцмережах робить з класичних романів рекламні заголовки, щоб привернути увагу людей до читання. Наприклад, заголовок «Ніколи не вгадаєте, що сталося з цією дівчинкою-підлітком з Канзасу після того, як її будинок знищив торнадо» — є описом «Дивовижного чарівника країни Оз». Або ще: «Який новий синтетичний наркотик перетворює лондонців у жорстоких маніяків?» — це заголовок до книги Роберта Стівенсона «Дивна історія доктора Джекіла і містера Гайда».
Проект отримав назву літбейт (litbait), від англійської клікбейт (clickbait) — терміну, який означає вірусний контент із рекламними заголовками.
За допомогою літбейту на сайті книгарні, а також у соцмережах суттєво підвищилося відвідування. Крім того, магазин «The Wild Detectives» працює до півночі, пропонує голодним читачам їжу та напої, а при замовленні книги додому, може привезти вам чогось попити.
Пуфи, Хармс і візити поліції: Як оживають українські бібліотеки
Все більше українських бібліотек перетворюються з нудних книгосховищ на креативні простори. Донедавна бібліотеки в Україні прогресивна молодь вважала ледь не атавізмом радянської епохи. Мовляв, набурмошені працівники і пошарпані твори класиків, які можна без проблем скачати в Інтернеті навряд чи стануть у нагоді людині, хоча б трохи обізнаній з цифровими технологіями.
Між тим у Європі ситуація інакша, адже до читання людей схиляють не лише цікавими творами, а й креативними форматами.
Зокрема, на одній з вулиць в Берліні існує "книжковий ліс", в якому запастися новою книжкою можна, прочинивши дверцята у дереві. Для проекту ранити живі дерева не захотіли, скористалися колодами. Креативна читальня існує десять років і весь цей час приваблює людей. Книгу тут можна взяти безкоштовно, а натомість принести свою.
У бібліотеці Book Mountain у Нідерландах відвідувачів заманюють масштабами і еко-рішеннями - завдяки особливостям скляної конструкції тут багато світла, а настрій створюють зелені насадження.
У бібліотеці норвезького міста Венессла не тільки читають книги, а й слухають концерти, беруть участь у творчих зустрічах. Дизайн закладу у вигляді ребер зробив її однією з туристичних цікавинок країни.
На щастя, не так давно в Україні взяли на озброєння бібліотечний досвід інших європейських міст.
ЧИТАЙ І ГОЙДАЙСЯ
Так, два роки тому в Києві запрацювала перша приватна бібліотека Botan. Засновники – Анна Стороженко, Олексій і Альона Іванови – започаткували проект на власні кошти. Простір облаштували на Воздвиженській, подбавши про гарний вибір книг і комфорт. Зокрема, дізнаватися про нове, або подорожувати у світ мистецтва користувачам пропонують, відпочиваючи в гамаку, потягуючи напій, яких у меню аж 16.
Спочатку перебування в бібліотеці було платним, але потім плату скасували. Читати книги у закладі можна безкоштовно, а от щоб взяти книгу додому, доведеться заплатити 50 грн за тиждень.
Практикується в бібліотеці і традиція літературних читань – послухати Булгакова чи то Хармса у виконанні київських акторів у закладі коштує 150 грн.
МІСЦЕ ЗУСТРІЧІ ЗМІНИТИ МОЖНА
У Львові популярності набирає Urban-бібліотека. Ідея переробити класичну радянську читальню на місце збору цікавих людей у активістів виникла півтора роки тому. Міська влада пішла назустріч.
Зараз закладу вдалося забути про застарілі стандарти – гості можуть читати книги чи обговорювати враження і події на м'яких пуфах чи на лавці-сходах, біля великого вікна. Потім можна записувати думки крейдою на стіні в коридорі. Продумані спеціальні приміщення для майстер-класів та проведення кінопоказів. Наразі в бібліотеці проходять костюмовані читання, тренінги і театральні кастинги, а скоро запрацює франкомовний культурний клуб.
Не так давно бібліотека виграла грант як найкращий соціально-культурний проект, тож збирається і далі вдосконалюватися.
Вражаючі зміни сталися і з Одеською обласною бібліотекою ім. Грушевського. За кошти благодійного фонду "На благо Одеси" в приміщенні зробили ремонт, провели wi-fi, обладнали зони для майстер-класів. Перший поверх виділили для спілкування і тепер позиціонують як хаб або коворкінг, книжки ж та читальний зал зайняли другий.
Бібліотекарі залучають користувачів до буккросингу - просять приносити свої книжки, а натомість забирати інші.
ЯК ЛЮДИ СТАЮТЬ КНИГАМИ
В менших населених пунктах ситуація не така радісна. Як розповіла depo.ua письменниця і видавець Міла Іванцова, яка займалася проектом "100 книжок для сільської бібліотеки" на периферії з особливими інноваціями стикатися не доводиться.
"Все вивозять на собі небайдужі бібліотекарки. А технічно - дуже слабо, бо грошей немає. Єдине що бачила суперського - це Жива Бібліотека. Я написала роман "Живі книги", а у Центральній Хмельницькій бібліотеці і втілили написане у життя, ще й удосконалили", - зазначила письменниця.
Директор закладу Тамара Козицька розповідає, що працівники і справді надихнулися твором Іванцової, а згодом ініціатива переросла в цікавий проект.
Читання людей як книг вже практикували канадські студенти у 2000-х, українці ж дали проекту нове життя. Як саме це зробити - підказав роман Іванцової.
На захід запрошують шість "живих книг" - цікавих особистостей, яким є що про себе розповісти. Кожна книга готує невеличку передмову у вигляді цікавої історії.
Гості обирають одну чи дві "книжки", з якими дістають можливість поспілкуватися 20 хвилин тет-а-тет. Після цього книжку належить "здати", аби діалог могли почати інші відвідувачі. За правилами, до книжок потрібно ставитися обережно, хоча за особисті запитання тут не лають.
"Після звичайної лекції обов’язково залишаються люди, які хочуть щось підійти до гостя особисто і про щось спитати. Деякі соромляться задавати питання при всіх. Це і мотивувало нас обрати формат один на один. Ми хочемо, щоб люди подружилися, був зворотній зв'язок", - пояснює бібліотекар.
У ролі книжок виступають письменники, шоумени, волонтери, переселенці, іноземці. Наприкінці зустрічі люди пишуть, кого б хотіли "почитати" ще. Одного разу запросили байкера, і байк занесли прямо в бібліотеку, також в гостях був чемпіон з пауер-ліфтингу.
"До нас приїжджала бібліотекар з Нідерландів, ми розробили піар-кампанію, випустили брендовані кружки. Гості сподобався проект, кружку забрала з собою. А на днях у гостях була бібліотекар зі Слов'янська - вона хоче зробити такий проект у себе в місті", - ділиться Козицька.
Зауважує, що девіз акції - "Цікавих історій набагато більше, ніж написаних книг".
Інших івентів у бібліотеці теж вистачає. Наприклад, можна записатися на безкоштовні курси програмування.
Сьогодні ж відбудеться гра "Країна гідності" - студенти-правознавці разом з місцевою поліцією спробують у грі побудувати щасливу країну.
"Обирається парламент, йому треба спланувати бюджет… В процесі люди краще розуміють державний устрій: з'ясовують, як важливо вміти домовлятися. Поліція попросилась до нас сама – сказали, що хочуть зіграти у гру зі старшокласниками чи студентами", - коментує Козицька.
Додає, що з поліцією бібліотека дружить давно - зокрема, допомогала влаштувати фотоконкурс "100 днів поліції".
ОСВІТА БЕЗКОШТОВНО
Цікаві зміни намічаються у Бердичівській міській централізованій бібліотечній системі. 30 вересня відбудеться презентація повністю оновленого закладу. Окрім читального і інтернет-залів у бібліотеці працюватиме клуб дозвілля у форматі коворкінгу.
Як зазначає заступник директора бібліотеки Тетяна Кущук, проект відбувся завдяки підтримки місцевої влади.
"Іноді депутати не підтримують розвиток бібліотечних систем. Я чула, що в Смілі хочуть закривати бібліотеки. Нам пощастило. Наша влада вважає, що бібліотека має бути культурним осередком", - акцентує Кущук.
Проект молодіжного центру почали розкручувати з весни, а потім почали ремонт приміщення. І от, наразі проект готовий.
"У нас буде сучасний дизайн, гарні меблі. Ми хочемо, щоб люди приходили до нас з будь-якою ідеєю, і могли її реалізувати. У нас шість філій, хочемо і там зробити подібні центри", - наголошує бібліотекар.
Запланована серія психологічних тренінгів, також бердичівців запрошують до безкоштовної школи екскурсоводів.
Раніше започаткували проект соціального репетиторства - учням пропонували безкоштовно підготуватися до ЗНО.
Можливість вчитися передбачена і для дорослих - наразі мешканці міста вирішили вчитися малювати мурали, а кожного місця - проводити культурний фестиваль. Гроші на подібні проекти бібліотека отримала, вигравши гранд від німецьких меценатів.
Також останнім часом популярним в Україні стає формат відкритих бібліотек. Так, Літературний музей Харкова обладнав невеличку читальню – кілька полиць і лавочок. У Києві почитати книги влітку можна було на Трухановому острові та у парку "Позняки".
В Україні запущено ряд проектів, які б змогли реанімувати простір бібліотек, які в Україні досі відповідають реаліям середини минулого століття. Першими створення сучасних і актуальних на сьогодні закладів дозвілля взяли на себе Київ та Львів.
Перша бібліотека – на Русанівці
У Києві в рамках фестивалю "PRO місто" оголосили переможців конкурсу соціальних стартапів для міста "Best Urban Social Startup". Перше місце отримав проект "Оціум-бібіліотека. Мережа публічних просторів".
Проект покликаний створити не лише сучасну бібліотеку, а й простір, який би об’єднав мешканців району чи громади.
"Перший етап проекту – це перетворення пілотної бібліотеки імені Маяковського на Русанівці в Києві на доступний публічний простір для культури, а отже на місце, яке об'єднуватиме місцеву спільноту і слугуватиме потребам усіх її соціальних і вікових груп, яке житиме заради неї" – повідомляє на своїй сторінці у ФБ один з авторів проекту культуролог Ігор Тищенко.
Як повідомляє Прес-служба Департаменту містобудування та архітектури міста Києва, усього на конкурс було подано 162 проекти, за які могли голосувати всі бажаючі. За результатами голосування та розглядом журі було обрано десятку фіналістів, до якої увійшли проекти, що стосуються практично всіх аспектів життя у великому місті. Це проект "Карта безпечного міста для дітей", "ЕкоМапа", "Слухняними Вуличними Ліхтарями", "Yourtree", проект спільного картографування позитивних місць Києва, "Мистецька інтервенція в простір Києва", "connectable", "HappyNeighbour", "EmptyPlace", "Оціум-бібіліотека".
Сучасний простір Українського католицького університету
А у Львові Український Католицький університет розпочав будівництво бібліотеки, яка стане частиною нового студмістечка.
2 червня на сторінці УКУ у Фейсбуці з’явилася фотографія з будмайданчику з написом: "З Богом! Починаємо будувати першу за часів незалежності України Бібліотеку УКУ імені митрополита Андрея Шептицького".
"Ми вирішили поєднати академічну й громадську бібліотеки. На Заході таких прецедентів поєднання майже немає, адже в розвинутих країнах і громадська, й університетська мережі бібліотек є самодостатніми. У нас, на жаль, система громадських бібліотек не функціонує, зокрема у Львові ці заклади перебувають у критичному стані. Тож хочемо від університету зробити подарунок для громади міста, відкривши перший поверх бібліотеки для широкого загалу", – зазначав раніше директор нинішньої бібліотеки УКУ Тарас Тимо.
Бібліотека стане однією із частин студентського містечка УКУ, що на вулиці Козельницькій (за Податковою). До 2025 року в УКУ реалізують проект нового студмістечка, де обіцяють побудувати трьохярусний храм, бібліотеку, їдальню, галерею, кафе і готель. Це частина плану керівництва УКУ зі створення сучасного простору, в якому студентам буде приємно і комфортно вчитися, а викладачам – працювати.
До речі, нещодавно ми писали про бібліотеку bOtaN на Воздвиженській, яка вже діє і не залишить байдужими любителів почитати щось нове.
Напередодні Всеукраїнського дня бібліотек Іванівська районна бібліотека провела марафон-агітацію "Я добився успіху тому, що читав" для читачів райцентру. Відповіді вразили своєю відвертістю, щирістю, любов'ю до книги, бібліотеки. І ось деякі думки читачів: добилася успіху тому, що читала з дитинства мудрі книги, книга допомагала в освоєнні професії. Завдяки прочитанню в бібліотеці роману Теодора Драйзера "Фінансист" читачка обрала професію економіста.Більшість опитаних читачів добилися успіху завдяки читанню як спеціальної, так і науково-пізнавальної, художньої літератури для розширення кругозору та інтелектуального розвитку, потреби душі. Одноголосною була думка опитаних, що люди, які читають інтелектуально вищі своїми розумовими здібностями.
Политики поняли, что можно получать гораздо большую отдачу от вложенных средств, если инвестировать не в музеи и художественные галереи, а в библиотеки
Для завсегдатаев библиотек, к коим я причисляю и себя, все складывается не так уж плохо и безнадежно. При том, что на работе библиотек сказывается сокращение расходов, либо их вообще закрывают, справедливости ради стоит отметить, что в течение последнего десятилетия можно было наблюдать обновление публичных библиотек – как в Великобритании, так и во всем мире. На следующей неделе запланировано открытие новой библиотеки в Бирмингеме, на создание которой было потрачено 186 миллионов фунтов стерлингов и которая станет самой большой публичной библиотекой в Европе. Ожидается, что ежедневно ею будут пользоваться 10 тысяч посетителей. А роскошную библиотеку Митчелла (Mitchell library) в Глазго, которая раньше считалась самой большой справочной библиотекой в Европе, великолепно отремонтировали и обновили. Начиная с 2000 года, были открыты новые здания библиотек в городах Борнмут, Брайтон, Кардифф, Глазго, Ливерпуль, Ньюкасл, Норидж, районах Большого Лондона Пекэм, Уайтчепел, Кэнэда Уотер, Клэпэм, Дагенэм и в других местах, причем, посещаемость этих библиотек достигла рекордного уровня.
Почему же библиотеки вновь стали частью городской жизни? В настоящее время увеличилось число людей, которые учатся в высших учебных заведениях или повышают квалификацию, им требуется место для занятий и доступ в интернет, что для многих не всегда возможно организовать дома. Увеличение в крупных городах количества квартир, рассчитанных на одного человека – в некоторых европейских столицах их число достигает 50% - означает, что библиотеки все чаще становятся местом встречи или вторым домом, например, для мигрантов, беженцев и даже туристов. Концепция использования библиотек в качестве «гостиной в черте города» впервые была предложена в дизайнерских решениях скандинавских библиотек 1970-х годов. Этим самым архитекторы старались удовлетворить требования посетителей, которые хотели побыть в библиотеке подольше, выпить кофе, посидеть и послушать рассказы других, послушать дневные концерты или поучаствовать в заседаниях читательских обществ. Когда я был в библиотеке города Эрншельдсвик (Örnsköldsvik) на севере Швеции вблизи Полярного круга, я обратил внимание, что некоторые посетители принесли с собой домашние тапочки и свертки с едой. Такое новое понимание роли помещения библиотеки воплощено, например, в здании библиотеки в Сиэтле, построенном Ремом Коолхаасом (Rem Koolhaas - видный голландский архитектор – прим. перев.), в котором на трех из пяти этажей расположены специальные помещения – читальный зал, гостиная и зал для встреч и общения.
Возрождающийся всеобщий интерес к библиотекам (из которых библиотека в Сиэтле, пожалуй, самая впечатляющая) впервые наметился в 1990-годы в Северной Америке. Став свидетелями провала дорогостоящих проектов по созданию традиционных музеев и галерей, которые строились для показухи – чтобы сделать города более заметными и значимыми, политики поняли, что гораздо выгоднее вкладывать деньги в строительство современных библиотек. Когда в 2001 году открылась библиотека в Нэшвилле, над ее входом красовалось изречение: «Город с великой библиотекой – это великий город». Историк Шэннон Мэттерн (Shannon Mattern) недавно посвятил целую книгу описанию того, как современная городская библиотека обрела видную роль в общественной жизни Америки.
В Европе наблюдалось точно такое же разочарование с последующим «эффектом Бильбао», названным в честь необычайно успешного проекта музея и художественной галереи в испанском городе, который был предложен Фрэнком Гери (Frank Gehry). («Эффект Бильбао» - символ возрождения города и олицетворение нового прогресса, филиал Музея Гуггенхайма стал мировым архитектурным аттракционом и значительно повлиял на экономику города – прим. перев.). В течение некоторого времени многие архитекторы считали, что только традиционные музеи, построенные знаменитыми архитекторами, смогут спасти приходящие в упадок города от краха и забвения. Пронизанная сарказмом книга Деяна Суджича (Deyan Sudjic) «Архитекторов комплекс» (The Edifice Complex) подробно описывает помпезность и заоблачную стоимость многих из этих честолюбивых проектов, начатых во всех странах мира, а затем безвременно закончившихся полной неудачей. В Британии самый крупный из них – «Купол тысячелетия» (Millennium Dome), выкачавший из государственного бюджета почти миллиард фунтов стерлингов, был изначально задуман как постоянно действующий выставочный комплекс для демонстрации достижений науки и произведений искусства. Но затем в спешке он был сдан в аренду для проведения корпоративов и организации поп-зрелищ. Не исключено, что такая же участь ожидает и Олимпийский парк со всеми его сооружениями и оборудованием.
Представить себе, что нечто подобное произойдет и с публичными библиотеками, почти невозможно. Вход в библиотеки бесплатный, и, просуществовав в течение полутора веков, они прочно вплелись в канву повседневной жизни. В некоторых городах Британии читательские билеты есть почти у половины жителей – даже если те бывают в библиотеке не очень часто. Мы шутим о робких библиотекарях, которые прячутся между кипами книг или в книгохранилищах, но люди им доверяют, как мало кому еще. Возможно, в отличие от нравственного безразличия работников книжных магазинов, библиотекарей волнуют вопросы стиля, пристойности и целесообразности тех книг, которые хранятся в их библиотеках, и, тем не менее, это их неравнодушие нас восхищает. И, что самое главное, нам кажется, что, в отличие от государственных театров, художественных галерей, музеев и концертных залов, публичные библиотеки принадлежат нам по праву.
Способность библиотеки приспособиться к меняющимся требованиям посетителей выражена в ее современном дизайне. Рабочие столы и конторки библиотекарей, в основном, исчезли. Система самообслуживания освободила библиотекарей, и они могут уделять больше времени самим посетителям, организовывать беседы, автограф-сессии на презентациях книг, работу читательских кружков (во время последнего учета в библиотеках Англии и Уэльса было более 100 тысяч членов библиотечных кружков). Фойе, как правило, представляют собой открытые помещения, в которых установлены кресла - сидя в них удобно просматривать каталоги, осуществлять поиск в интернете, поскольку выдача книг теперь совмещена со справочно-библиографическим обслуживанием. Не все же пользуются интернетом, чтобы подготовиться к школьному сочинению на тему комедии Шекспира «Бесплодные усилия любви» или узнать о последних событиях в Сирии. Кто-то ищет в интернете работу или просматривает списки службы знакомств, или же просто задремал в ярко-розовом кресле – точной копии кресла-яйца, созданного Арне Якобсеном (Arne Jacobsen, датский архитектор и дизайнер – прим. перев.) над номером журнала для велогонщиков Racing Post. Ну и что? Для множества разных людей библиотека является убежищем, которого в городе больше нигде не найти. Публичная библиотека это ярчайший символ так называемого «большого общества».
«Три самых важных документа, которое выдает человеку общество, - писал американский писатель Эдгар Доктороу (EL Doctorow), - это свидетельство о рождении, паспорт и читательский билет». В новых библиотеках часто можно увидеть молодежь – неожиданная и весьма приятная культурная тенденция. Несомненно, их привлекают более яркие и легкие дизайнерские решения, которые отражают тот более легкомысленный образ жизни, который они считают нормой. И, по всей видимости, они хорошо и легко чувствуют себя там, где к ним относятся с уважением, которого ни в каких других общественных местах им не оказывают.
Не все приветствуют тот новый дух, который царит в современных библиотеках, и который можно коротко описать как «от собрания книг к собранию людей». Некоторых приводит в ужас надвигающаяся новая техническая революция, которая не просто преобразует мир, но при этом еще и меняет конфигурацию, перестраивает публичную библиотеку. Возможно, сразу и не скажешь, узнали бы основатели библиотек 19 века библиотеки в их современных зданиях 21 века. Но если бы они зашли внутрь, то почувствовали бы себя как дома. Даже сегодня атмосфера внутри библиотек изменилась гораздо меньше, чем мир за их стенами.
Уже сегодня библиотеки — это не просто книгохранилище. Это креативное пространство, где люди могут общаться, пользоваться интернетом и взаимодействовать с литературой. Но что ожидает библиотеки завтра? Рассмотрим несколько современных читален и концепты библиотек будущего.
Библиотека без книг
Представьте, вы заходите в здание, в котором привыкли брать современную и классическую литературу, и не находите ни одной книги. Что будете делать? Ответ прост — вам нужно найти вот такую машину:
Этот огромный принтер называется Espresso Book Machine, и название это выбрано не случайно — всего за минуту машина напечатает 150 страниц книги. Почти столько же занимает приготовление эспрессо.
Стоит отметить, что Espresso Book Machine подключена к онлайн-каталогу, который включает семь миллионов книг, так что вам будет из чего выбрать.
Мобильная библиотека
Иногда мы хотим почитать в самых неожиданных местах, однако книга не всегда оказывается под рукой. Заботливые библиотекари могут исправить эту ситуацию, открыв передвижную
читальню.
Всего за 20 минут мобильная библиотека будет готова к обслуживанию. Она включает в себя 250 бумажных книг, 50 читалок и тысячи электронных книг и образовательных приложений. Так что хватить должно на всех.
Библиотека с подсказками
Китайская дизайн-студия Toout представила концепт устройства, которое выглядит как обыкновенная закладка для книги. Этот гаджет обладает встроенным GPS-приёмников, благодаря которому, читатели смогут с лёгкостью отыскать в библиотеке интересующую их книгу.
На радость забывчивым читателям, умная закладка напоминает о необходимости вернуть книгу, так что теперь вам будет не стыдно смотреть в глаза сотрудникам библиотеки.
Сенсорная библиотека
Nimble — это концепт продвинутой библиотеки. На сенсорной поверхности вы можете открыть любую книгу, отыскать необходимый отрывок, скопировать или вставить текст и выполнить другие базовые операции.
Кроме того, по задумке авторов, Nimble будет взаимодействовать с классическими бумажными книгами — вы можете сканировать, выделять отдельные слова и предложения и сохранять их.
Дрон-библиотекарь
Чтобы взять книгу в библиотеке вам больше не придется выходить из дома. Речь идет не об электронном формате, а о «бумажной» литературе. Просто скачайте приложение, выберите понравившееся вам произведение и ждите.
Компания Flirtey вместе с библиотекой Zookal уже внедрила летающего дрона, который доставляет книги австралийским читателям. Что удивительно, дрон находит адресата по координатам его смартфона, поэтому вам вовсе не обязательно указывать фиксированный адрес - робот доставит книгу даже во время прогулки. В какую библиотеку вы бы записались?
29 липня в Генічеську відкрився перший сезон вуличної бібліотеки. У цей день приходили люди і приносили свої прочитані книги, а також вибирали для себе вподобані.
Розпочався захід з флешмобу «Читаюча молодь - читаюче покоління». Біля стелажів з книгами був встановлений вільний мікрофон, і люди із задоволенням розповідали про свої улюблені твори, а також радили ті книги, які слід прочитати.
Усіх присутніх пригощали лимонадом, який надав приватний підприємець Анатолій Харламов. Вулична бібліотека - це нова форма роботи з читачами в місті. Будь-який бажаючий може принести свою книгу безкоштовно взяти одну або кілька книг. При цьому зняті всі обмеження традиційних бібліотек - книгу можна тримати у себе скільки завгодно.
Організаторами заходу виступили: відділ культури Генічеської РДА, РДК, центральна районна та дитяча бібліотеки. Вони дякують за допомогу у вирішенні організаційних питань ГО "Патріот", Тетяну Захарченко та всіх небайдужих людей, які створили книжковий фонд вуличної бібліотеки.
1 червня 2015 року в Києві відкрився проект сучасної ділової літератури «Бізнес Бібліотека». Відмінною особливістю цього ресурсу є те, що інтернет-бібліотека пропонує своїм читачам не електронні версії книг, а справжню паперову книгу, яку можна взяти в руки і почитати у вільний час.
Цей сервіс буде корисний у першу чергу керівникам вищої та середньої ланки, менеджерам продажів, маркетологам, підприємцям, для яких в бібліотеці знайдуться і книжкові бізнес-новинки, і світові бестселери. Користувачі як у Києві, так і по всій Україні можуть скористатися послугами сайту і замовити додому для прочитання необхідну книгу.
За словами організатора «Бізнес Бібліотеки», необхідність у створенні такого інтернет-ресурсу виникла у зв'язку з серйозним підвищенням цін на ділову літературу, багатьом такі книги виявилися не по кишені.
«Основна мета створення «Бізнес Бібліотеки» - знання за доступною ціною, - розповідає Олексій Отрошко. - Я і мої знайомі самі зіткнулися з проблемою покупки дорогої ділової літератури, а в існуючих бібліотеках знайти сучасну бізнес-літературу практично неможливо. Тому й вирішили запустити саме такий проект».
«Бізнес Бібліотека» пропонує 3 варіанти абонементів для читачів, які відрізняються кількістю книг, що одночасно знаходяться на руках. Мінімальна вартість абонемента на місяць становить 149,00 грн. За цю суму користувачі бібліотеки можуть взяти книгу, яка в магазині коштує 500 - 700 грн. Читач, за час дії абонемента, може змінювати книги в необмеженій кількості.
Доставка літератури по Києву здійснюється 2 способами: можна забрати книгу в пункті видачі в центрі столиці або замовити доставку додому. По Україні отримати книгу можна через кур'єрські служби.
Проект «Бізнес Бібліотека» працюватиме до кінця літа в тестовому режимі. За цей час фонд бібліотеки планується поповнювати новинками бізнес-літератури з урахуванням побажань і переваг читачів.
У планах подальшого розвитку «Бізнес Бібліотеки» - запуск корпоративних абонементів і можливість прочитання книг в електронному вигляді.
Презентацію, присвячену відкриттю, можна переглянути за посиланням: goo.gl/31Bxnm.
Контактна інформація:
www.2b.kiev.ua
info@2b.kiev.ua
067-77-00-994
Бібліотечна родина Скадовщини звітує перед владою та громадою
За складних умов сьогодення бібліотека відіграє не останню роль у житті суспільства. Сюди приходять за інформацією, за змістовним дозвіллям, а також за добрим словом та затишком.
Щоб продемонструвати широкій громадськості, як сучасні бібліотеки розвивають власні місцеві громади та покращують життя українців КЗ «Скадовська ЦБС» вже другий рік поспіль влаштовує Публічний звіт перед громадою міста та району.
5 березня у читальній залі центральної бібліотеки для дорослих на запрошення структурних підрозділів зібралися представники органів влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадських об’єднань, актив книгозбірні…Одним словом усі ті, з ким бібліотеки будують партнерські стосунки, реалізують спільні проекти, проводять найрізноманітніші заходи.
На початку, усі присутні хвилиною мовчання вшанували пам’ять про загиблих шахтарів внаслідок аварії на донецькій шахті імені Засядька, а також всіх тих, хто віддав своє життя за незалежність, територіальну цілісність України, відстоюючи права і свободи громадян.
Від Скадовської районної державної адміністрації до присутніх звернулась начальник відділу культури і туризму Миронець О.В. «В світлі останніх подій, пріоритетним у діяльності всіх без винятку закладів культури району особливого значення набуває патріотичне виховання» – такими словами розпочала вона свій виступ. «Це багатогранна діяльність, яка включає в себе формування таких якостей, як любов до рідної Землі, повага до духовної спадщини, історії та культури своєї Батьківщини. А реалізація поставлених суспільством завдань, неможлива без залучення інформаційного потенціалу бібліотек, без використання їх багатого практичного досвіду». Ольга Василівна подякувала колективу за плідну роботу у цьому напрямку та загалом, наголосивши, що на розширеному засіданні колегії управління культури обласної державної адміністрації, яке відбулося 25 лютого на базі обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Олеся Гончара, заклади культури Скадовського району, в тому числі і КЗ «Скадовська ЦБС», за результатами роботи у 2014 році були визнані одними з кращих в області.
По черзі, про здобутки і перемоги колективу розповіли завідувач відділу обслуговування центральної бібліотеки для дорослих О.Г.Купенко, завідувач центральною бібліотекою для дітей О.М.Малашкова та завідувач міською бібліотекою-філією Л.Г.Мендришора. На слайдових презентаціях можна було побачити найяскравіші моменти та найвдаліші заходи.
Провідний методист Чуп’як А.Д. презентувала усім присутнім концепцію плану роботи публічних бібліотек району на 2015 рік. Головним її стержнем є участь у регіональному бібліотечно-патріотичному проекті «Єдина країна – единая страна», а головний меседж – Читай! Навчайся, відпочивай, твори і люби Україну разом із КЗ «Скадовська ЦБС»!
Даний захід демонструє, що книгозбірня працює прозоро та відкрито, гостинно зустрічає всі категорії відвідувачів, постійно вивчає та впроваджує нові форми роботи, намагається бути якомога ближче до користувачів створюючи сучасні умови обслуговування та одержання інформації, а місцева громада та платники податків, мають можливість дізнатись про проблеми та здобутки книгозбірні.
Висока оцінка її діяльності на обласному рівні – це не подарунок долі. Це успіх, який складається зі щоденної кропіткої праці на благо країни кожного працівника комунального закладу. Саме тому бібліотекарі – це універсальні «солдати» в інформатизованому суспільстві. А бібліотеки – не тільки зібрання книжкових колекцій. Це сучасні центри громади, культурно-дозвіллєві осередки. Не вірите? Просто завітайте до бібліотеки і переконайтесь!
Під час Революції Гідності в «Українському дому» зібрали «Бібліотеку Майдану». Нею користувалися наші повстанці в часи відпочинку. Саме книгозбірня однією з перших зазнала атаки «беркутів», котрі відбили приміщення собі. Книжки, навіть російською мовою, виявилися для них чимось чужим, не зрозумілим, а значить – небезпечним. Щоправда, коли 20 лютого 2014 року ввечері я разом із незнайомими людьми прибирав «Український дім» від слідів життєдіяльності силовиків, окремі книжки знаходив серед кинутих під час поспішного відступу особистих солдатських речей. І взагалі, частину бібліотеки розтягнули, що непрямо підтверджує – принаймні серед солдатів строкової служби були нормальні люди. Котрим книга потрібна для загального розвитку. Улітку було кілька ініціатив із збирання книжок для Східного фронту. Перевіривши, що несуть, я трохи заспокоївся: книги були не нові, але потрібні, актуальні й корисні – від Джека Лондона й Ернеста Хемінгуея до Джеймса Чейза та Василя Шкляра. Але коли восени побачив, що несуть пораненим у Центральний військовий госпіталь – попросив у Бога пробачення, зібрав «оте» й провів смітникову люстрацію. Недавно Сергій Жадан подзвонив із підконтрольної Україні частини Донбасу та переказав із перших вуст: наші солдати на блокпостах дуже хочуть книжок. І навіть висловили побажання щодо авторів та жанрів. Тому мій проект «Книжкова Сотня» підключився, книги для фронту збираються. Це означає лише одне: всякий, хто хоче мати бодай невеличку бібліотеку, ніколи в житті не здасть країну ворогу. Говоримо насамперед про зовнішнього. І потреба наших хлопців у читанні, причому – читанні вибірковому, а тому – свідомому, свідчить про сформований проукраїнський світогляд та стійкий моральний дух. Але разом із тим час показує: книги й бібліотеки потрібні не лише для фронту. Скажу більше – в тилу їх потребують не менше, а навіть більше. Адже там, де читають, нема війни й сепаратизму. Ватна орієнтація, звісно, має місце навіть у Львові, не кажучи про Київ. Та ватники проявляють себе значно менше на фоні читаючих, озброєних книжками мас. Книгарні є не всюди. Натомість бібліотеки збереглися. Тому їхнє оновлення, нехай власними силами, реалізуючи скромні можливості «Книжкової Сотні» - ось ділянка фронту, яку можна й треба обрати для себе всім бажаючим. Де в бібліотеках є актуальні книжки – там захищені тили. Значить, хлопці на блокпостах можуть стояти спокійно. Їм є, кого й що захищати.
Виявляється, не лише мені приходить таке в голову. Цитую фейсбучний пост Олени Максименко:
«Останнім часом багато доводиться їздити по селах та провінційних містечках. Те, що я бачу і розумію, не новина, проте по-новій цим проникаюся. Розумна-активна-вольова фб-спільнота - то настільки мізерна частка нашого електорату!!! Більшість - це вкрай депресивний і бідний люд, котрий радо віддасть свій голос якщо не за гречку, то за того, хто перекриє прогнилий дах у сільській школі, приміром, або ж залатає убиті вщент (кортіло написати грубіше) дороги. Або ж просто привітно поспілкується.
Зустріла днями жінку, в якої чоловіка не відпускають на ротацію з квітня місяця! Бідолаха покірно пакує на передову передачки двічі на тиждень, і їй навіть на думку не спадало добитися законної відпустки, звернутися до військкомату, влаштувати пікет чи бодай висвітлити проблему в ЗМІ. Ну тобто навіть натяку на ідею не виникає робити хоч якісь кроки».
А далі – очевидний висновок:
«Тільки потужні освітні проекти, тільки хардкор. Книжки в бібліотеки, інтелектуальне кіно, зустрічі з правниками, лекції-майстер-класи-спілкування... Люди відкриті до нового, люди радо ідуть на контакт. Люди не дурні, вони просто в глибокому анабіозі. Без підняття рівня освіти та соціальної позиції нашої більшості цей лід не зрушиться».
Як бачимо, книжки для бібліотек, особливо – міських, районних та сільських, і є отой культурний тил, який треба забезпечити, аби здобути перемоги на культурному фронті. І не лише культурному. P.S. Ця колонка є водночас закликом до всіх, хто готовий допомогти в справі регулярного пововнення провінційних бібліотек актуальними книгами. Звертатися можна і треба до мене.
Когда практически любую книгу можно найти в электронном варианте, возникает вопрос: зачем и для кого существуют библиотеки. Редактор bit.ua Наташа Орлова провела день в читальном зале Национальной библиотеки Украины имени В.И. Вернадского и рассказывает, кто и зачем туда ходит.
Доступный безлимитный интернет появился как раз тогда, когда я поступила на первый курс. Поэтому потребности в читательском билете у меня не возникало. Теперь я стою на пороге самой большой библиотеки Украины и смотрю, как открываются и закрываются ее двери. Вопреки моим ожиданиям, люди сюда все еще ходят.
Регистрация
Оказавшись внутри, я почувствовала себя ребенком, которого забыли в супермаркете. Вокруг — «уверенные пользователи» библиотеки. Они точно знают, куда и зачем пришли, обращаются к сотрудникам по имени и даже здороваются друг с другом. Я в полной растерянности. Охранник на входе просит предъявить читательский билет. Говорю, что я здесь впервые. Он любезно указывает на стойку регистрации.
Чтобы оформить пропуск, нужно предъявить паспорт, заполнить анкету и заплатить 25 гривен. Иду фотографироваться. В комнате регистрации даже зеркало есть — кому надо поправить прическу и макияж. Уже через минуту мне выдали пластиковую карту на пять лет. Надо сказать, фотография получилась лучше, чем на паспорт.
Чтобы пройти в библиотеку с ноутбуком и фотоаппаратом, нужно получить разрешение. Но это скорее формальность, потому что отказы никто не получает. Зарегистрировав всю имеющуюся технику, поднимаюсь на второй этаж.
В читальном зале
В зале с электронной литературой сидят пожилые мужчины профессорского вида и что-то изучают на мониторах середины 90-х. На их фоне выгляжу примерно так же, как героиня Муравьевой в Ленинской библиотеке («Москва слезам не верит»). За столами, обложившись книгами, сидят молодые люди с толстыми черновиками. Всего — человек 30.
Есть wi-fi и розетки — что-то вроде бесплатного коворкинга. Правда, через полчаса начинают мерзнуть пальцы рук и ног, а через час я уже жалею, что оставила пальто в гардеробе.
Интернет довольно быстрый, только фейсбук почему-то все время тормозит. Создается впечатление, что здесь намеренно блокируют социальные сети. Но работать можно, если не обращать внимание на холод и угнетающую тишину.
Немного освоившись, захожу в разные залы и пристаю к людям с вопросом «что они здесь делают и почему интернет не может заменить библиотеку».
Людмила, работает в государственной структуре
Я працюю над дисертацією «Управляння організаційною культурою розвитку підприємства». Це відносно нова тема. Звісно, є якась інформація на інтернет-сайтах, але для мене важлива першочергова література. До того ж, це дуже зручно — береш одну книгу і дивишся в бібліографії, яку літературу використовує автор. Можна її виписати та одразу ж замовити в бібліотеці. Тому, мені здається, не варто витрачати час на пошуки в інтернеті, коли можна все знайти тут.
Анастасия, студентка
Сейчас я пишу магистерскую работу и мне не хватает тех источников, которые есть в интернете. Приходится ходить в библиотеку. Здесь есть даже те учебники, которые нельзя найти в книжных магазинах. За художественной литературой не хожу — обычно я покупаю книги или читаю в электронном варианте. Но предпочтение отдаю бумажным.
Александр, научный работник, преподаватель
До бібліотеки ходжу за науковою літературою — беру книги до навчальних курсів та своїх наукових робіт. В мережі також є деяка література, але якщо обирати між інтернетом та бібліотекою, я оберу друге. Посилання на електронне джерело — завжди ризик, бо цю інформацію складно перевірити. Я користуюсь інтернет-виданнями, але у своїх роботах посилаюсь лише на друковані книжки.
Екатерина, студентка
В интернете не хватает новых учебников, некоторые издания вообще запрещено публиковать в сети. А в библиотеке все это есть, можно даже сделать ксерокопию. К тому же, преподаватели не поощряют, когда мы ссылаемся на интернет-источники. Те монографии и учебники, которые есть в библиотеке, написаны известными авторами, а информацию из интернета все равно приходится перепроверять.
Надежда, этнограф
Я взагалі не користуюся інтернетом і комп'ютером, бо в мене проблеми з очима. В цю бібліотеку я ходжу вже більше сорока років. Мені тут дуже подобається — прекрасні спеціалісти, бібліографи, надзвичайні фонди. Зараз я на відпочинку, але мене продовжує цікавити моя робота, тому не можу обійтись без першоджерел. Для мене ходити в бібліотеку — це задоволення. Мені приємно торкатися стародруків і відчувати їх особливу енергетику. Для того щоб створити таку книжку, треба докласти багато зусиль передових людей, інтелектуалів. Тому книга — це найбільша цінність у світі.
Олег
Вообще я пишу кандидатскую, но сейчас взял литературу для души — просто читаю. Прихожу сюда пару раз в неделю. В интернете много информации, но мне не нравится читать с монитора. У книги есть свой дух, запах. Что касается научной деятельности, то статей из интернета недостаточно, чтобы написать полноценную работу. Вся нужная база есть здесь.
Оля, сотрудник сельскохозяйственной библиотеки
Забегаю сюда, когда директор дает задание наработать материал для научной статьи. Еще собираю информацию для своей кандидатской диссертации. Художественную литературу не беру — сейчас нет свободного времени. Если есть электронные варианты, качаю из интернета, но чаще читаю бумажные книги.
На выходе охрана спрашивает, что в рюкзаке. Объясняю, что кроме личных вещей и фотоаппарата, на который есть разрешение, там ничего нет — не верят. Раскрываю рюкзак, показываю. После осмотра женщина просит в следующий раз сдавать его в гардероб. Теперь вот думаю, что могло бы привести меня сюда «в следующий раз».
Кто больше читает, тот лучше живет, утверждают специалисты исследовательской компании DJS Research. Они провели опрос 1500 жителей Великобритании и выявили зависимость благосостояния граждан и их любви к чтению. Социологи DJS Research провели исследование «читателей» и «не читателей» книг и пришли к неожиданным результатам. Они доказали, что для повышения демографических показателей необходимо прививать привычку к чтению с раннего возраста, и особенно в неблагополучных районах страны. Вот лишь некоторая статистика этого исследования.
Как выяснилось в результате опроса, довольно значительное количество взрослых британцев негативно относятся к чтению.
Почти пятая часть опрошенных (18%) никогда не читала бумажных книг, и 71% —никогда не читали электронных.
20% опрошенных вообще никогда не покупали бумажных книг.
36% часто начинают книгу, но скучают, 35% не могут найти время, чтобы почитать.
56% думают, что Интернет и компьютеры заменят книги за следующие 20 лет, пропорция с этим представлением повышается до 64% у респондентов 18 - 30 лет.
27% опрошенных предпочитают Интернет и социальные СМИ чтению книг. Среди британцев 18-30 лет эта цифра увеличивается до 56%.
45% предпочитают смотреть телевизор и DVD, чем читать.
Частота чтения различных книжных форматов
К счастью, все-таки и у значительной части населения Великобритании к чтению более положительное отношение:
76% говорят, что чтение улучшает их жизнь и помогает заставить их чувствовать себя хорошо;
28% взрослых читают бумажные книги каждый день, 22% читают их, как минимум, еженедельно;
Почти половина (49%) очень любит читать книги, еще 23% любят читать.
Более половины опрошенных имеют у себя дома не менее 50 книг (в среднем эта цифра составляет 200 книг)
Как выявили социологи, люди, которые читали книги регулярно, в среднем были более удовлетворены жизнью и счастливы, чем те, которые не читают или читают очень редко. Любители книг, как оказалось, как правило, живут в лучших районах, имеют более высокий достаток и меньше детей.
«Не любители книг» живут чаще в менее благополучных районах, имеют меньший достаток и больше детей.
Частота чтения бумажных книг
A - топ-менеджеры, специалисты высшего звена B - менеджеры среднего звена, специалисты C1 - младший офисный персонал, менеджеры низшего звена C2 - квалифицированные рабочие D - рабочие средней и низшей квалификации E - рабочие с временной занятостью и безработные
В среднем, по данным исследователей, чем выше социально-экономический статус группы, к которой принадлежит респондент, тем чаще он читает:
27% представителей рабочих профессии или безработных (категории D и E) никогда не читают книг, в то время как среди представителей высококвалифицированного, умственного труда (категории А и В) это процент в два раза ниже (13%).
62% представителей умственного труда (АВ) читают ежедневно или еженедельно, среди «рабочих» (DE) этот показатели на треть ниже (42%).
Хотя большинство из тех, кто читает книги, говорит, что это улучшает их жизнь и/или заставляет их чувствовать себя хорошо, более явно это описывают представители более высоких социально-экономических групп:
83% интеллектуалов (АВ) чувствуют, что чтение улучшает их жизнь, по сравнению с 72% «рабочих» (DE).
85% работников умственного труда (АВ) говорят, что чтение помогает им чувствовать себя хорошо, по сравнению с 69% среди пролетариев (DE).
На каждого интеллектуала в Британии имеется в среднем 376 книг, у рабочих и безработных вполовину меньше (156).
Частота чтения бумажных книг (деление по полу и возрасту)
Интересным социологам показался факт того, что респонденты из более низких социальных групп чаще говорили, что Интернет и компьютеры в итоге заменят книги, и сами предпочитали смотреть ТВ и соцсети вместо чтения.
В то время как данные исследования прямо указывают на то, что у тех, кто прочитал больше книг, более высокий социально-экономический статус, чем у тех, кто не читает.
Теперь специалисты DJS Research намерены выяснить причины таких неоднозначных показателей.
1. Традиційна книга – жива
Попри те, що Україна останні півтора десятиліття переживає надзвичайно масштабну інтернетизацію й дедалі частіше можна зустріти думки щодо втрати традиційною друкованою книгою перспектив, ця книга – жива, й ховати її зарано. Як показує дослідження компанії R&B Group, проведене у 2013 р., щонайменше 87% українців схиляються до вибору традиційної друкованої книги, читання ж електронних книг становить лише 10-13%, і лише 1% читачів і читачок купували книги в електронному варіанті. Ознайомлення з художньою літературою за посередництва аудіокниг здійснюють лише 2% українців. Але Інтернет стає одним із головних джерел поінформованості щодо літератури (близько 46% читачів шукають потрібні відомості про книги саме там).
2. Книжковому ринку є куди зростати
Окрім того, що традиційна друкована книга й далі актуальна, слід сказати, що в Україні існує виразна диспропорція між читачами й покупцями книг, адже різниця між цими групами становить 21%. У докризовий період в Україні спостерігалася тенденція до нарощування книжкової інфраструктури (так, лише у 2007-2008 рр. кількість книгарень по Україні зросло більш ніж удвічі, від 500 до 1116). При адекватному маркетингу та культурному менеджменту можна очікувати зростання кількості покупців мало не на чверть. Принаймні, ці 21% мають інтригувати видавців.
3. Культура читання формується насамперед у родині
Первинні групи соціалізації визначальні при формуванні читацької культури на індивідуальному рівні: звичка читати формується родиною, від неї залежить наявність та обсяг домашньої книгозбірні. Наявність дружнього кола в обговоренні може суттєво сприяти закріпленню «звички читати» й перетворення її в «культуру читати». А якщо це доповнюється перевагою зацікавлення над примусом, то вважайте, що культурно сформований читач – гарантований. Саме це засвідчили фокус-групи проведені фахівцями GFK Ukraine в 2013 р. Результати опитування цієї ж компанії виявили, що приблизно на одному рівні перебувають показники покупців і читачів книг серед дорослого населення (15-59 років) – 30 і 51%, й покупців і читачів книг для дітей до 15 років – 28 і 57% відповідно (за словами батьків). Різниця складає 2-6%, що дає підстави стверджувати: щодо своїх дітей батьки поширюють стратегії читацької поведінки, властиві їм самим. Якщо у людини в дитинстві чи ранній юності (зазвичай, до рівня університету) не сформована звичка читати, то факт її набуття в майбутньому є доволі сумнівним у більшості випадків.
4. Мета шкільної програми – не зацікавлювати, а інформувати
Мабуть, чимало читачів погодяться з думкою, що метою шкільної програми з літератури (української чи зарубіжної) не є формування зацікавлення. Це так. Цим дорікають. Але неправильно встановлені пріоритети призводять до хибно підібраних засобів. Шкільна програма з літератури не повинна зацікавлювати, вона повинна інформувати. Функції зацікавлювати як головної вона ніколи не виконувала й не виконує зараз, тож було би недоречним вимагати від неї того, чого вона не може виконати в принципі. Вплив школи на формування культури читання насправді доволі помірний. Якщо керуватися пріоритетом цікавості середньостатистичного несформованого школяра, тоді є загроза, що рівень шкільної програми аж до 11-го класу не вийде за межі «Гаррі Поттера» чи адаптованих сучасних тлумачень казок братів Грімм. Наявність у програмі творів Валерія Шевчука, Томаса Манна, Франца Кафки чи В. Домонтовича – це «висока планка», яка, можливо, й не викликатиме дикого захвату в покоління сенсорних телефонів, але є необхідною, адже поряд із Інтернетом, школа насамперед інформує, зокрема, про наявність високого рівня літератури. Про те, що ж формує – дивися попередній пункт. Можна погодитися із припущенням деяких дослідників, що Ліні Костенко посприяло в одержанні найвищого показника впізнаваності за дослідженням GFK Ukraine 2013 р. те, що із переліку вона єдина авторка із обов’язкової частини шкільної програми з української літератури (В. Шевчук, С. Жадан, Ю. Андрухович можуть розглядатися в позакласному режимі й лише, здається, у профільних школах і класах із поглибленим вивченням гуманітарних дисциплін). Принаймні, так було в шкільні часи автора цих рядків.
5. Літературна критика під питанням
Не варто боятися, у цьому пункті не йтиметься про тиражовані банальності щодо «відсутності» літературної критики в Україні. Радше йтиметься про її непомітність для читачів. Літературній критиці в тандемі з Інтернетом варто попрацювати над здоланням розриву між різними сегментами літературного процесу. Як засвідчило дослідження GFK Ukraine, вибір книжок доволі хаотичний – власні вподобання (інтерес до змісту чи оформлення) й принагідні рекомендації – саме це часто стає вирішальним у виборі книги. Дуже слабко читачі розрізняють видавництва (а відповідно й зважають на них) і вкрай погано поінформовані про сучасних авторів – немає жодного українського письменника, якого знала би хоч половина населення України. Навряд чи статус літературної критики залежить лише від неї самої, проте їй варто готувати себе до виходу за межі вузького кола посвячених.
6. «Нечитання» – це форма культури
Мабуть, вказана проблема буде не такою простою в розв»язанні. Адже, як засвідчило дослідження R&B Group, близько 51% українців взагалі не читають художньої літератури. Можна припускати, що останні приблизно 8 років ця частка є стабільною (у 2006 р. Держкомтелерадіо повідомляло, що в Україні близько 32-46% населення не читають книг). 38% респондентів дослідження GFK Ukraine у 2013 р. вказали головною причиною відмову від читання нестачу часу і лише 1% – коштів. 11-12% або ніколи не цікавилися читанням або втратили інтерес із плином часу. Отже, нечитання можна розглядати як елемент сучасної пришвидшеної культури. Воно свідчить про появу нового стилю життя з іншими пріоритетами, переважно трансльованими ТБ і замкненими у вузькому просторі приватного життя. Самі респонденти схильні вказувати на відсутність об’єктивних бар’єрів для задоволення читацьких інтересів. Якщо ж ці бар’єри «суб’єктивні», то вони засвоїлися настільки, що стали елементом певної культурної моделі сприйняття себе в світі. Нечитання перетворюється на форму культури, як і читання.
7. Скажи чи ти читаєш…
І я скажу щось про тебе. Читачі та покупці книги за багатьма соціальними характеристиками суттєво відрізняються від тих, хто не читає і не купує книги. Перші більш активні й різноманітні в зацікавленнях, натомість другі схильні одноманітно проводити час поруч із телевізором. Перші цілеспрямовано плекають звичку читати у дітей, другі байдуже ставляться до цього. Перші є суспільно активними, другі – не будуть планів на майбутнє. Регулярні читачі газет мають і вищі рівні доходу, освіти й професійного статусу (особливо це стосується аудиторій таких видань, як «День» чи «Дзеркало тижня»). Це засвідчують дослідження Інституту соціології НАН України та GFK Ukraine. Читання, хай якою ізольованою практикою здавалося б, є атрибутом суспільно активних і свідомих свого місця в суспільстві людей. Навряд чи можна впевнено стверджувати, мовляв, якщо ти читаєш – ти суспільно активна людина, але якщо я дізнаюся, що ти суспільно активна людина, то можу припускати, що ти любиш читати.
8. Хлопці читають суттєво рідше за дівчат, а кияни рідше за тих, хто виріс поза Києвом
Найрізноманітніші дослідження підтверджують виразну гендерну тенденцію: жінки в Україні схильні читати частіше за чоловіків. Дослідження GFK Ukraine 2013 р. засвідчило, що найбільше жінок серед читачів-покупців, а чоловіків – серед тих, хто не читає й не купує книги. Того ж року проведене дослідження R&B Group виявило, що 57% тих, хто схильний ігнорувати читання, – чоловіки. Подібна гендерна диспропорція не корелює з віком і спостерігається в усіх вікових категоріях. Проведене серед студентів КНУКіМ опитування у 2010 р. навіть на цій локальній групі продемонструвало, що юнаки не читають частіше (21%), ніж юнки (7%). Той факт, що частка осіб, які не читають літературу (18%) вища серед тих, хто зростав у Києві, порівняно з «провінціалами», може викликати подив, адже саме на Київ припадає левова частка книговидання України. Соціологиня Людмила Скокова припускає, що така тенденція може бути пов’язана із більш інтенсивним розвитком інформаційно-комунікативних технологій в урбанізованому мегаполісі, що розширює простір вибору молоді не на користь читання. Щодо читання й щодо Києва стереотип про «просунутого» киянина й «відсталого» провінціала підтвердження не знаходить.
9. Домашня книгозбірня – романтика вчорашнього дня
Мало знайдеться «професійних читачів», які не погодяться із важливістю затишку, що його дарує висота книжкових полиць, коли йде дощ, а ти закутаний у плед читаєш книгу, яка вже стала улюбленою. Ми знаємо масу старих світлин із видатними інтелектуалами на фоні їхніх книг. Скоро кількість таких чорно-білих світлин переважить кількість кольорових. В Україні невпинно скорочується частка людей, які володіють домашньою книгозбірнею (понад 100 найменувань). Таку тенденцію фіксував у моніторингу «Українське суспільство» Інститут соціології НАН України: від 31% у 1994 р. до 18% домогосподарств у 2010 р. мають такі бібліотеки. Можливо, інтенсифікація квартирного будівництва в українських містах, що спостерігається останніми роками, поряд із гаряче очікуваним розширенням доступності житла, спинять цей спад?!
10. Читання як секс і нічого більше
Задоволення від тексту лишаємо для Р. Барта. Якщо з художньою літературою не все так просто, то є один тип читання, який лишається стабільним для українців, незалежно від різних обставин – прагматичний. Аналогія з переходом у домінуючому типі стосунків від романтичного кохання до вільного сексу, від емоційної глибини до ситуативного задоволення базових потреб – цілком доречна до аналізу читання в Україні. Якщо за даними моніторингу Інституту соціології НАН України, частка тижневої аудиторії художньої літератури між 1994 та 2012 роками впала на 18% й становить 20%, то частка читачів фахової нехудожньої літератури стабільна на рівні 7-9%, її чимало серед молоді (29%), студентів ВНЗ (50%), студентів курсів підвищення кваліфікації (44%). Навряд чи такий тип читання приносить задоволення, але задовольняє… базові потреби.
Проект научно-исследовательской работы "Библиотеки нового типа". Основной целью настоящей научно-исследовательской работы является разработка концепции создания и функционирования общедоступных библиотек нового типа как коммуникационных социокультурных центров и мультимедийная визуализация для практической реализации проектов новых библиотек в субъектах Российской Федерации. Объект исследования – муниципальные общедоступные библиотеки городских и сельских поселений, имеющие различные параметры рабочих площадей и фондов, различные показатели оказываемых услуг и количества пользователей, а также общедоступные библиотеки зарубежных стран, практически реализующих новые модели развития библиотек как общественных коммуникационных площадок с функционально ориентированными дизайнерскими и архитектурными решениями.
Перш ніж стати великим письменником Еріх Марія Ремарк створив два огидні романи, п'єсу і цілу книгу оповідань низької якості. Практично нікому ще не вдавалося швидко стати чудовим журналістом або літератором. Тільки «набивши руку» і витративши величезну кількість паперу, а також незлічену кількість разів натиснувши клавішу delete, є шанси домогтися успіху в своєму виборі. Адже, журналіст – це і покликання, і улюблене заняття. Це не може бути просто «підпрацюванням», журналіст – це назавжди.
9 жовтня у КЗ «Скадовська ЦБС» відбулося урочисте відкриття другого сезону «Школа юного журналіста», координатором якої є бібліотекар I категорії Ольга Купенко. Це був не просто захід, до якого звикли діти, це було незабутнє дійство, яке кожен присутній школяр буде згадувати ще дуже довго. До нашої книгозбірні завітали почесні гостей зі столиці та нашого міста: громадський діяч, політичний експерт, журналіст Олександр Черненко, співзасновник громадянського руху «Чесно», виконавчий директор «Центр UA» Світлана Залищук, головний редактор газети «Чорноморець» Тетяна Підгородецька, директор центру дитячої та юнацької творчості Олег Лиховид, начальник відділу культури та туризму районної державної адміністрації Ольга Миронець, телерадіокомпанія «Обрій». Запрошені друзі та наші партнери з великим задоволенням ділилися з учнями власним досвідом, історіями успіху, розповідали про нелегкий та тернистий шлях їхньої журналістської діяльності. Діти мали можливість почути багато яскравих та захоплюючих прикладів з перших вуст відомих людей нашої країни. І кожна така зустріч є надзвичайно важливою, адже вона вселяє в серця дітей надію на велике майбутнє та запалює вогник у їхніх очах. Серед присутніх була Юлія Безугла, учениця Скадовської ЗОШ №2, яка отримала подяку за активну участь, креативний та творчий підхід у роботі «Школа юного журналіста».
Так, Світлана Залищук, розповівши свою історію успіху, звернулася до кожного присутнього школяра, можливо, до майбутнього журналіста: «Кожен із нас, коли говорить про успіх, перш за все розповідає про власні здобутки та досягнення. Аби стати успішним, не обов’язково бути багатим чи «фартовим», головне – правильно визначити свої життєві пріоритети і мету. Життєва ціль – це як внутрішній двигун, який працює постійно, мотивує, підштовхує людину. Тому, ризикуйте, будьте наполегливими і майте власну позицію!». Естафету побажань підхопила Ольга Миронець, яка має великий досвід роботи на телебаченні, а тому знає, якою ціною приходить до людини успіх.
Відоме англійське прислів’я говорить: «Хороший початок породжує гарне закінчення»! Ми впевнені, що захід пройшов «на ура», а тому це була лише друга серія нашого багатосерійного фільму!
Перед современными библиотеками стоит выбор: измениться или умереть. Тем, кто собирается выжить, придется сделать все возможное, чтобы вернуть читателя в свои стены. Библиотечная реформа во всем мире идет уже несколько десятков лет; в России же ее начали лишь несколько лет назад. Один из главных идеологов реформы — заместитель директора Московского библиотечного центра Борис Куприянов. Мы беседуем с ним о том, что именно меняется, какие препятствия при этом приходится преодолевать и какие возможности откроются для самих библиотек и для их посетителей.
- Отечественные библиотеки формировались в ту пору, когда книги были дефицитом, а цифровых технологий еще не существовало. Теперь, когда все изменилось, что со всем этим делать?
- Судьба городских библиотек, которые находятся «на районах», о каком бы мы городе ни говорили — Лондоне, Стокгольме, Хельсинки, Москве, Владивостоке, загадочна и непонятна. Если бы в нашем распоряжении был готовый рецепт, все было бы просто. Пока у нас есть лишь некоторый зарубежный и российский опыт, удачный и неудачный, который можно трансформировать для Москвы.
Я не согласен с тем, что библиотеки сформировались в эпоху книжного дефицита, хотя, отчасти, это, конечно, так. Действительно, библиотек в советское время стало очень много, но общественные библиотеки, «районные», появились еще до революции, и основной задачей их было просвещение. Они были частные, меценатские, подпольные, самые разнообразные… В советское время библиотеки служили многим важным задачам, но если мы посмотрим на 1970–1980-е годы, то они были важнейшим идеологическим местом. Они так и планировались: детские библиотеки должны были учить детей читать, а взрослые — рассказывать, что и как надо читать (не забудем, что это время было модернистское, Советский Союз был модернистским государством), а кроме того, давать гражданам возможность самообразования для их дальнейшей очень быстрой интеллектуальной и культурной мобилизации. Люди должны были быстро изменяться, и практика чтения, самостоятельного обучения для этого была очень важна. Просвещение — основная функция библиотеки, от которой она не откажется никогда.
Сейчас проблема в том, что «заводы стоят, одни гитаристы в стране»: основные модернизационные задачи сняты, мобилизовать общество при помощи доступных знаний нет необходимости. Нет такой повестки дня. Плохо это или хорошо, не хочу обсуждать. Если консерватора можно причислить к сторонникам модернизма, то я — страшный консерватор. И проблема библиотек заключается в том, что вопрос с повестки дня снят, а сеть осталась. Осталось «сокровище» — то, что, по Марксу, имеет гипотетическую ценность, но используется не полностью. В Москве на 27 тысяч человек приходится одна библиотека. Это соответствует стандартам, которые приняты во всем мире: в Канаде одна библиотека приходится на 28 тысяч человек, в Скандинавии — на 25 тысяч, в Голландии — на 26 тысяч. И с ними со всеми происходят трансформации. Последние двадцать — двадцать пять лет библиотеки меняются во всем мире. В России какие-то библиотеки подстраивались, но далеко не все. В массе своей библиотеки так и не стали «капиталом», а остались тем самым «сокровищем».
- Проблема российских библиотек в том, что, пока они думали, приспосабливаться им к новым условиям или нет, люди потеряли мотивацию туда ходить.
- Они ее потеряли гораздо раньше, в 1980-е, мне кажется, когда библиотеки становились все более и более идеологическими, а чтение оставалось во многом контридеологическим моментом — это была свободная и в некоторой степени интимная практика. Потеря интереса к библиотекам свершилась в основном еще до распада Советского Союза, с тех пор они существовали инерционно, эта инерция сохраняется и сейчас. Многие из них стали такими закрытыми учреждениями, и люди даже не знают, что они есть. В 1990-е годы библиотеки стали себя оберегать и охранять, причем не только от захватчиков, но и от читателей. Они закрылись от общества. Не все, далеко не все, у нас есть библиотеки, которые переживают новое рождение, и их много. Они очень хорошие, но если мы говорим о средней температуре по больнице, то библиотеки стали менее заметны. Они вырезаны из общественного контекста. Они превратились в специальные учреждения для своих, для тех, кто ходит в библиотеку уже тридцать, сорок, пятьдесят лет. С детскими библиотеками другая ситуация, но тоже не очень хорошая. Потому что дети в библиотеку приходят вместе с классом из школы, для детей это скорее обязательная нагрузка, чем потребность.
- Что представляет собой идеальная библиотека? Существует ли таковая в реальности?
- У нас есть идеальная библиотека. Это библиотека, построенная великим архитектором Алваро Аалто в 1930-е годы в Выборге. Это центральная городская библиотека, не очень большая — три тысячи квадратных метров. Она не потеряла свою актуальность — ни архитектурную, ни сервисную, ни качественную — с того времени. Наоборот, все культурные институции, которые есть в Выборге, так или иначе связаны с библиотекой. Там огромная активность краеведов, историков, следопытов, историков архитектуры, огромное количество образовательных программ: от обучения языкам до совсем экзотических. Это прекрасная библиотека, которая является важным городским центром.
- Может быть, в Выборге так сложилось, потому что там не хватает других центров? На примере московского «Гоголь-центра» мы видим, что театр тоже стремится к новым формам взаимодействия с публикой и у него это получается. В чем уникальность предложения библиотеки?
- Ее уникальность в том, что она бесплатна. И конкурент библиотеки сейчас не «Гоголь-центр», не «Винзавод», не «Красный Октябрь», а поликлиника, как это ни странно. Потому что поликлиника — это коммуникативный центр, куда ходит огромное количество людей вовсе не для того, чтобы вылечиться, а для того, чтобы пообщаться, найти какую-то связь друг с другом. Библиотека может и должна стать как раз таким коммуникативным центром, потому что «базис рецепта» хуже, чем «базис просвещения». Это не главное предназначение библиотеки, просто мы часто забываем о ее коммуникационных, культурно-социальных функциях.
Библиотека как место выдачи книг сейчас действительно выглядит достаточно странно (пока странно, скоро это тоже изменится), потому что есть другие возможности получения книги, есть интернет, есть пиратство. Хотя мы понимаем, что книги сильно дорожают, да и с интернетом у нас не все складывается очень хорошо: крупные издательства лоббируют закрытие интернета для пиратских книг, что, на мой взгляд, плохо. И библиотека, возможно, в скором времени останется единственным местом, где можно будет бесплатно почитать книгу. И этот ее классический функционал очень скоро вернется. Он уже возвращается и в мире, и в России, мы это видим. Но помимо этого у библиотеки есть огромный потенциал, который либо не используется, либо используется не в полную силу. «Гоголь-центр» — один, это то место, куда съезжаются люди со всего города. Он не работает на район Басманная-Курская. Наши библиотеки, которые находятся «на районах», скажем так, должны работать на удовлетворение потребностей тех людей, которые живут вокруг нее. И это очень важно, потому других таких учреждений культуры у нас нет. У нас есть какое-то не очень большое количество клубов, но клубы занимаются несколько другой деятельностью. Других культурных центров, которые распределены по всему гигантскому городу, у нас не существует.
Ближе всего к библиотекам, если сравнивать с другими учреждениями культуры, парки. И в южных странах библиотеки развиты намного хуже, чем в северных, потому что там нет потребности в закрытых общественных пространствах, там все вопросы человек может решить на улице, на площади. В странах Латинской Америки вкладываются гигантские деньги в развитие парков, потому что там понимают их социальное значение. Помимо того что это безопасное, комфортное место для отдыха людей, это еще и единственное место, где богатый может встретиться с бедным, и эта встреча будет нетравматичной для обоих. Через парки реализуется важнейшая история социальных контактов и социальных метаморфоз. Мы видим, что и в Москве парки работают прекрасно, притом что департамент культуры строит сейчас парки не только центральные, но и отдаленные. Например, Гончаровский парк, который находится на улице Руставели. Он небольшой, но он работает на район. И то, что эти парки меняются, очень важно. Но у нас есть свои климатические нюансы: парк не может работать круглогодично на любую аудиторию.
- Какие социальные контакты возможны в библиотеке? Методом исключения я могу предположить, что там не будут встречаться бедные и богатые?
- Бедные и богатые тоже. Когда мы открыли в Москве библиотеку Достоевского, на это реагировали следующим образом: «Они сделали библиотеку для богатых», — потому что библиотека была сделана хорошо, библиотека была сделана качественно. И существует русский стереотип: если что-то сделано качественно — значит, это сделано для богатых, а если черт знает как — значит, для бедных. Так вот, мы как раз пытались изменить эту историю. Библиотека не для богатых, она для всех. Библиотеки нового типа, которые сейчас строятся, не унижают человеческого достоинства. В эту библиотеку может прийти и, простите, бомж, и люди с очень небольшим достатком, и мигрант, которому нужно по скайпу позвонить домой или нужно зайти в электронную почту и нет возможности зайти в нее где-либо еще, кроме как в бесплатной библиотеке, и человек, который пишет диссертацию.
По поводу библиотеки Достоевского, или библиотеки «Проспект», или библиотеки Тургенева, или библиотеки имени Волошина, или библиотеки Ахматовой нам инкриминируют массу историй, но все они показывают, что в нормальных условиях библиотеки могут быть серьезнейшим местом самых разных пересечений. В них ходят люди с разным достатком, всех возрастных и образовательных, и культурных, и национальных, и каких угодно групп. И в библиотеке физически невозможна какая-то национальная и расовая сегрегация. В библиотеке поводятся лекции, круглые столы, обсуждения. Там есть кофемашины. У нас в библиотеках люди знакомятся, женятся — есть несколько таких примеров, и это правильно.
Есть два определения библиотеки: первое — это возможность, вторая — это роскошь. Библиотека — это чистая трата. Никогда ни в одном государстве мира не зарабатывали на библиотеках больше двадцати процентов от того, что было на них потрачено. Если это роскошь, то государство может создать такие условия для людей, которые априори лучше, чем те условия, которые есть у них дома. Например, в библиотеке можно поставить такой плоттер, который человек у себя дома ни при каких обстоятельствах не поставит, потому что держать у себя дома плоттер накладно: это очень специальная вещь, которая занимает много места. Мы очень внимательно относимся к архитектуре, к интерьеру, к деталям. Это очень важно, потому что в библиотеке это должно быть лучше, чем может себе позволить среднестатистический москвич у себя дома. Библиотеки не должны унижать, а должны возвеличивать человека. Библиотека — это возможность самосовершенствования, образования, получения уникальных знаний.
- Какое место книга занимает во всей этой структуре?
- Главное. Книга — это базис. Это социальный маркер. Книга — это возможность просвещения. Она не обязательно должна быть бумажная, она может быть и электронная. Я ретроград, поэтому люблю бумажную книгу, так получилось, но у нас во многих библиотеках в Москве уже есть фонд, состоящий по крайней мере из 220 тысяч электронных документов. Сейчас начинается работа над тем, чтобы библиотеки могли легально выдавать онлайн на дом электронные книги, чтобы вы могли зайти на сайт библиотеки и, если вы зарегистрированный пользователь, получить доступ к новой, только что вышедшей книге. Причем вы сами ее выбираете, неважно, есть она в библиотеке или нет. Понятно, что у средней городской библиотеки фонд не очень большой. Есть тысячи различных практик общения сознания с текстом, и мы стараемся их все учитывать. Библиотека — это портал, куда человек заходит и получает доступ к самой различной информации.
- Что при этом должно произойти с библиотекарем?
- Он тоже должен тотально измениться. Потому что библиотекарь в библиотеке старого типа — это человек, который выдает и забирает книги, который звонит через две недели и говорит: «Вы не принесли книгу, принесите ее срочно», человек, который занимается библиографией, описанием книг. А если вы приходите в библиотеку, то вы контактируете с двумя людьми: с тем, который занимается мероприятиями, и с человеком, который выдает книгу из окошка или из-за кафедры. Система довела библиотекарей до того, что сейчас по функционалу они не всегда отличаются от работников прачечной, за одним исключением: так как прачечные заведения коммерческие, их работники всегда улыбаются, а библиотекари улыбаются не всегда. А вместо этой функции, чисто механической, библиотекарь должен выполнять функцию эксперта, проводника, навигатора, он должен помогать найти людям то, что им нужно, или сформулировать за них то, что им нужно, что они хотят сейчас читать, найти ту литературу, ту информацию, которая им нужна. Она может быть в книге, она может быть на электронном носителе, а может, она будет на сайте «Госуслуги», которым не умеют пользоваться пенсионеры. Это тоже доступ к информации. И тогда у библиотекаря начинается другая жизнь, куда более достойная, чем жизнь человека, который говорит на специальном библиотечном языке.
Если мы посмотрим на всю нашу российскую книжную жизнь, то увидим, что с экспертизой у нас дела обстоят очень плохо. У нас очень плохая книжная критика. Хороших критиков можно пересчитать по пальцам двух рук. У нас мало книжной периодики, а та, что есть, находится в ужасающем состоянии. У нас далеко не во всех журналах и газетах есть полосы, посвященные книжным новинкам. Если вы живете в Нью-Йорке, вы можете получать информацию от тридцати-сорока различных экспертов, из которых вы прислушиваетесь к мнению десяти, а когда их мнение совпадает, вы делаете выбор, что вам читать. В Москве эта система практически разрушена.
Внутренние интерьеры библиотеки Достоевского спроектированы архитек-турным бюро Svesmi
Фото Олега Сердечникова
Следующая экспертиза — экспертиза издательств. Если вы выбираете книгу какого-либо издательства, вы примерно представляете себе, чем занимается это издательство, какие книги оно выпускает. У него должны быть свои критерии качества: например, это издательство никогда не выпустит попсу или женский любовный роман. Эта ситуация в России очень тяжелая. Фактически, кроме десятка издательств, все остальные книги, и хорошие и плохие, выходят в монструозных монополистах, которые захватили 70–80 процентов рынка художественной литературы. Там экспертиза весьма условна: хорошо если вы знаете про «Редакцию Елены Шубиной», про издательство Corpus, про Ad Marginem или «Лимбус». Но в монструозном издательстве может выйти и очень хорошая, и очень плохая книга: для них это поток, товар, им совершенно все равно, какого автора продвигать: Сорокина или Донцову. И Донцову выгоднее, потому что ее они больше продадут, неизбежно.
Третья экспертиза — это премии, которых должно быть много и они должны быть разнообразны. Если мы посмотрим на премиальный список этого года, то во всех премиях шорт-лист одинаков за редким исключением, плюс-минус одна фамилия. Кто-то получит здесь, кто-то получит там, и все будут довольны. Следующая история — книжные магазины. Независимых книжных магазинов, которые в России тоже выступают как эксперты, очень мало. Библиотеки — единственная государственная структура, которая получает за это деньги. Они должны стать тем самым экспертным центром. Но не цензурным центром, а именно экспертным. Библиотекарь должен быть во многом психологом. Он должен понимать, что именно человек хочет читать, что ему интересно. Он должен выявлять его интересы и пытаться очень осторожно, нежно, не дидактично вести его по этому пути знаний. Это сложнейшая задача, и ее очень трудно решить, потому что образование библиотечное безобразное.
- Вы говорите, что вся среда находится в очень сложном состоянии, и одновременно настаиваете на том, чтобы в ней появился идеальный библиотекарь. Как это возможно?
- Это не мы хотим, к несчастью. Может быть, мы как раз хотим, чтобы все те замечательные люди, которые проработали там по пятьдесят лет, остались там работать и дальше. Этого хочет город. Не только власть, а все вместе: власть, люди, посетители библиотек и те, кто не ходит в библиотеки, но могли бы туда ходить. У библиотеки просто нет выбора. Не важно, будет там Куприянов, не будет там Куприянова, будет мой руководитель Максим Фетисов, не будет Максима Фетисова. Будет первый заместитель Сергея Александровича Капкова Елена Зеленцова, не будет. Будет сам Сергей Александрович Капков или не будет. Будет Собянин, не будет Собянина, выбора нет. Библиотекарь должен открыться, прийти к людям и стать нужным. В другом случае никто — ни я, ни Капков, ни Собянин — не защитит его. Если библиотеку не видно, если в библиотеку ходит десять человек в неделю, то включается прямой, простой аргумент, против которого ничего нельзя сказать: город тратит огромные деньги, очень большие на самом деле, на содержание библиотек, чтобы туда ходили десять человек, которые ходят туда последние пятнадцать лет. Здесь нельзя прикрыться культурой и великим значением.
Я враг слова «эффективность», я против того, чтобы мерить финансовыми составляющими культурные процессы, но мы понимаем, что если в год на библиотеку, на ее содержание тратится три миллиона и делается это ради десяти людей и пяти, которые там работают, — это та роскошь, которую город позволить себе не может. К несчастью, наш конфликт с библиотеками основан на представлении о том, что вот пришли какие-то люди, непонятно чего хотят, непонятно что делают, непонятно за чьи деньги, что они вообще производят, ничего не понимают в библиотечном деле, и так далее. Да, не понимаем, но научились уже достаточно многому, достаточно для того, чтобы понять: человек прикрывается знанием о библиотечном деле или действительно обладает им, хочет человек изменяться или не хочет, готов человек изменить свою практику работы или предпочитает остаться таким как есть.
Порой мы слышим, что библиотека — это Священный Грааль знаний, но это не совсем так, в районной библиотеке фонд очень небольшой: от 30 до 70 тысяч книг. Он не может быть полным, это не Ленинская библиотека, не Иностранка, не Историчка. Тем не менее люди примеряет на себя образ охранителей и настоятелей монастырей. Велкам, будьте ими! Но от настоятеля монастыря требуется знание молитв, а у нас в библиотеках нечасто знают, кто получил какие премии и кто такой писатель. На нас страшно наехали в прошлом году за то, что мы закупили книжку российского писателя Байтова, лауреата всех премий, какие только возможны, она называется «Любовь Муры». А представитель одной очень важной и известной библиотеки отказывался у нас брать книжку «Хлыст» Эткинда со словами, что это «книжка о сектантах, а у нас рядом церковь». Если культурный уровень низкий, то в библиотеке делать ничего, вы не можете в этом случае прикрыться библиотечными знаниями и опытом работы. Примеров сколько угодно: водопроводчик должен знать не только то, как называется каждая деталь, но и как устроен водопровод. В этом случае основное ремесло библиотекаря — знание того, что происходит и происходило в литературе, а не только библиотечное дело.
- А что делать с людьми, которые пришли в библиотеки в другой ситуации и они их полностью устраивали? Что делать с сопротивлением среды, которое неизбежно?
- Если посмотреть на другие города России, где библиотекарь в среднем получает не 34 тысячи рублей, как в Москве, а семь, то там работают энтузиасты. Может быть, жизнь у них неправильно сложилась? Нет, они любят свое дело, любят книги, любят тексты, любят язык, они любят то, чем они занимаются. Глупо говорить, что в России люди часто работают на работе, которую терпеть не могут. Да, так оно и есть, но это же ненормально: можно обсуждать медиков, которые не любят пациентов, военных, которые не любят воевать, журналистов, которые не любят писать, но это абсурдно. Действительно, в Москве была странная история, когда люди шли в библиотеки, чтобы получить перед пенсией какой-то стаж. А так как работа в библиотеках (далеко не во всех) была непыльная, то они там и после пенсии оставались. У нас у одной из заведующих библиотекой, очень крупной и известной, на телефоне стоит мелодия «Ах какая женщина, мне б такую». Наверное, с таким бэкграундом работать в библиотеке не следует. Сопротивление среды, конечно, есть, но, слава богу, оно значительно меньше, чем могло показаться на первый взгляд, потому что для нормального человека унизительно работать там, где им пренебрегают. Нужно быть очень циничным человеком, очень прожженным, чтобы удовлетворяться работой в пустой библиотеке и требовать, чтобы все льготы, преференции и зарплаты сохранялись вечно. Слава богу, большинство библиотекарей, которые не любят нас и с нами спорят, иногда аргументированно, иногда истерически, понимают, что дальше так продолжаться не может. Конечно, если у них нет на телефоне звонка с шансоном.
- Что представляют собой библиотеки, которые вам уже удалось переделать?
- Первой библиотекой, которую мы открыли в конце сентября прошлого года, стала библиотека имени Достоевского. Сейчас в эту библиотеку ходит в день в среднем 280 человек. Это число избыточное. Библиотека еле-еле может переварить такое количество народу: у нас даже ломаются двери от того, что их слишком часто открывают, протирается пол. Это библиотека на 500 квадратных метров. В нее приходят когда 350 человек, когда 220. Это цифра очень велика даже для таких библиотечных стран, как Швеция и Финляндия. К нам совершенно случайно зашли финны, и они были удивлены такой большой посещаемостью. Главное, что это не начетничество, это видно, это нельзя скрыть: нам уже высказывают претензии, что мы по разнарядке туда людей заводим.
Следующая претензия, что люди не читают книги. Ничего подобного.2 Книговыдача в этой библиотеке тоже очень велика: примерно 200 книг в день выдается читателям на абонементе. Огромное количество людей работает как с электронными, так и бумажными документами, люди пишут там диссертации и дипломы. И это люди из самых разных социальных, экономических, возрастных страт. Есть и такие, которые просто поселились в этой библиотеке: одна девушка в течение трех месяцев писала диссертацию по Гоголю и работала там постоянно. Люди записываются в очередь, чтобы поработать на компьютере. Из-за того что мало мест, происходят конфликты. Когда в одном из залов, который специально сделан трансформируемым, перед началом лекции убираются столы, начинается скандал: «Зачем вы приходите со своей лекцией дурацкой и не даете нам работать?».
Концепцию и визуальную форму внутренней навигации для московских биб-лиотек разработало агентство Saatchi & Saatchi
Фото Олега Сердечникова
Мы видим: если библиотека в городе будет одна, она развалится. Она просто придет в негодность. Библиотек должно быть много. Мы на примере одной библиотеки показали, что количество ее посетителей можно увеличить в десять раз, что количество людей, которые приходят, чтобы взять книги, можно увеличить в пять раз, и время работы тоже можно увеличить: в десять часов приходится выгонять людей из библиотеки. Но с ноября мы планируем сделать там ночной коворкинг, чтобы люди за небольшую плату могли работать и ночью, когда библиотека уже имеет право не работать.
Честно скажу, когда мы начинали это делать, мы не ожидали такого успеха. Все претензии к нам, что библиотека бездушная, белая, неинтересная, плохая, разбиваются о те 280 человек, которые ходят туда ежедневно, она работает без выходных. И когда уже совсем руки опускаются, мы работаем только потому, что доверяем департаменту культуры, и потому, что видим людей, которым это действительно нужно. Мы хотим, чтобы таких библиотек было намного больше.
- Можно ли спрогнозировать, что ждет библиотеки в обозримом будущем?
- В абстрактном городе N, если библиотеки не будут изменяться вообще никак, сначала закроют одну часть библиотек, потом другую, потом сделают по три-четыре библиотеки на огромные районы. И они будут так же незаметно, как и раньше, доживать свой век. То есть мы лишим наших внуков и правнуков, которые у нас когда-то, наверное, появятся, такого явления, как районная библиотека. Хотелось бы, чтобы в абстрактном городе N, это может быть Владивосток, Чита, Улан-Удэ, библиотеки и библиотекари стали модераторами городской культурной жизни, экспертами литературы. На самом деле люди в абстрактном городе N, да и не в абстрактном, в Москве, например, живут не в городе, а в квартирах: не в районе Хамовники, а в однушке, двушке или трешке, вся жизнь проходит там. Никакого сообщества нет. Люди приходят после неприятной работы и неприятной длинной дороги с работы домой, и там начинается настоящая жизнь, которая не связана с самопознанием, а связана, наоборот, с самоудовлетворением, и мы надеемся, что жители однушек и двушек с помощью библиотек превратятся в жителей районов, кварталов, города. Вот что должно быть. И это должно основываться на базисе культуры, просвещения и приобретения знаний.
Одна маленькая деталь: во всех московских библиотеках на окнах решетки, а если их снять, то ничего не произойдет, окна не бьют. Люди изменились, город изменился, изменились дворы, они стали чище, изменились парки, изменились улицы, раньше парковались черт знает как, сейчас плюются, но паркуются нормально. Если не замечать этих изменений, то можно прийти к такому Пепперштейну — абстрактной истории черных деревень, которых не существует на самом деле. Если библиотека не заметна, не видна — ее нет.
Своє професійне свято працівники книгозбірень, хранителі багатовікової мудрості відзначають в день, коли Православна Церква вшановує пам'ять святих мучениць Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії. І мабуть це зовсім не випадково, адже з грецької це ім’я означає мудрість.
30 вересня у читальній залі центральної бібліотеки для дорослих зібралися працівники КЗ «Скадовськ ЦБС» до складу якої входять центральна бібліотека для дорослих, центральна бібліотека для дітей, міська бібліотека-філія, 1 селищна та 15 сільських бібліотек району.
Цьогорічні урочистості особливі, тому що відбуваються у дуже складний час для всієї країни, і кожного її громадянина. Тисячі наших співвітчизників ризикують своїм життям захищаючи мир, спокій, незалежність і територіальну цілісність нашої держави. Тому розпочалися урочистості з хвилини мовчання в знак пам’яті про тих, хто не повернувся до своїх рідних. Кожен з них – справжній Герой!
Право першими привітати бібліотекарів з професійним святом було надано Скадовській районній державній адміністрації. Керівник апарату Олександр Іванович Чуприненко, у своєму виступі, зокрема зазначив: «Сьогодні заклади Скадовської централізованої бібліотечної системи – це справжні центри інтелектуального та духовного життя, одні з самих затребуваних установ культури. Здійснюючи свою просвітницьку місію, вони відіграють найважливішу роль в розвитку освіти, науки і культури, завжди залишаючись гарантом цивілізованості суспільства». По закінченню виступу він побажав всім доброго здоров'я, оптимізму, благополуччя, нових творчих здобутків, вдячних читачів та вручив грамоту голови Скадовської районної державної адміністрації завідувачу центральної бібліотеки для дітей Малашковій О.М.
Привітали бібліотекарів і представники районної та міської рад, відзначивши кращих працівників – бібліотекаря І категорії Антонівської книгозбірні Подрєзову Л.С., завідуючу відділом обслуговування центральної бібліотеки для дорослих Чигринову Т.В. та бібліотекаря центральної бібліотеки для дітей Озембловську С.А.
По особливому тепло і щиро привітала зі святом бібліотекарів начальник відділу культури і туризму Скадовської районної державної адміністрації О.В. Миронець. Зовсім нещодавно вона разом з колективом центральних книгозбірень змагалася у конкурсі інноваційних ідей Обласного фестивалю «Бібліотечна палітра Херсонщини», додавши шарму та креативності презентаційній програмі скадовчан. В результаті, серед 40 учасників, які представляли всю область, колектив КЗ «Скадовська ЦБС» виявився найкращим, зайнявши почесне І місце. Ольга Василівна подякувала всім за результативну роботу і вручила грамоти колективу КЗ «Скадовська ЦБС», який очолює директор Старенька Н.І., а також провідному методисту Чуп’як А.Д., та бібліотекарю І категорії Купенко О.Г. Разом з бібліотекарем центральної бібліотеки для дітей Чечіковою Т.В. їх також, було нагороджено і грамотами Херсонської обласної організації профспілки працівників культури.
Грамотами Скадовської районної організації профспілки працівників культури, які вручила голова організації Стеапнова Є.І. було відзначено працівників центральної бібліотеки для дорослих Мусулевську Г.Ю., Гордієнко Н.В. та Храмцовську Т.А.
Знайшла вишукані слова для привітання і директор комунального закладу Наталія Іллівна Старенька, яка уміло згуртувавши працівників міста і села, по праву може пишатися колективом справжніх професіоналів, кожним його членом. Та найкращі у цьому році виявилися Дудченко Л.О. та Котова Н.Ф. бібліотекарі Улянівської та Широківської книгозбірень, яким було вручено відзнаки
З увагою присутні слухали виступ кожного поважного гостя, серед яких друзі та партнери бібліотек, користувачі, ветерани праці…, одним словом всі ті, хто поряд – і в будні, і свята! Це і КЗ «Скадовський районний будинок культури ім. Шевченко» та Скадовська школа мистецтв, які подарували ще й виступи творчих колективів, Скадовський історико-краєзнавчий музей, Скадовська громадська організація «Жіночий центр Відродження нації», районна організація Всеукраїнська екологічна ліга та ін.
Творчою знахідкою свята був віртуальний флеш-моб «Херсонщина читає Кобзаря» що об’єднав віртуально Херсон та Скадовськ, який представляли учні ЗОШ №2 і №3. В он-лайн режимі діти натхненно читали твори Кобзаря та щиро спілкувалися один з одним.
Завершилося свято сюрпризом усім пристунім від «винуватців події». Пісня у виконанні бібліотекарів стала справжньою кульмінацією заходу та ще однією спробою освідчитатися у коханні своїм користувачам. Без них бібліотека, це просто приміщення, в якому зберігаються книги.
Перші чотири століття свого існування паперова пластика вважалася європейським мистецтвом–елітним і елегантним. Захоплювалась “паперовим рукоділлям” навіть англійська принцеса Єлизавета.
Нещодавно у нашій бібліотеці було представлено виставку-дефіле «На крилах паперової фантазії». Вся читальна зала бібліотеки перетворилася на справжній подіум на чолі з «прекрасними білявими моделями»-фігурками різноманітних казкових ляльок, виконаних у техніці об’ємної паперової скульптури. Все це диво створено виключно з паперу і виготовлено власноруч учнями Скадовської дитячої школи мистецтв (12–14 років), які відвідують заняття факультативу образотворчого мистецтва (керівник- Зінченко Катерина Михайлівна). Їхні паперові ляльки – вишукані, витончені та чарівні. Використовуючи картон та папір, діти створили справжні витвори мистецтва, які не можуть не викликати захоплення. Вироби об’ємні, виглядають, наче справжні.
«Папір - надзвичайний матеріал, який дає художникові різноманітні можливості для самореалізації та втілення найрізноманітніших задумів. Це також надзвичайний матеріал для дитячої творчості, і діти дуже швидко і з великим задоволенням його “приборкують”,- зазначила Катерина Михайлівна.
Відвідувачі нашої бібліотеки, яким бібліотекарі презентують цю незвичайну виставку, висловлюють захоплення тонкою й вишуканою казково-білою феєрією скульптурних образів. Адже це дійсно дивовижне видовище, коли з площини білого аркуша учні видобувають об’єми найпримхливіших фантастичних красунь. І це всього лиш за допомогою рук і тонкого, гострого різця, надрізи якого роблять папір гнучким та слухняним!
25 серпня 2014 року ми могли б відзначати 90-річчя від дня народження Павла Загребельного. Ця дата – ще один привід згадати цього чи не найяскравішого сучасного українського прозаїка.
скадовська центральна районна бібліотека підготувала до цієї події вечір – портрет «Павло Загребельний – письменник, мислитель, громадянин». На заході були присутні члени клубу «Літературної вітальня». Бібліотекарі підготували для запрошених цікаву та пізнавальну розповідь про нашого видатного письменника, адже він був дуже неординарною, освіченою людиною. Любив книгу, міг цитувати напам’ять безліч цитат. Емоційний, не байдужий до оточуючих, гострий на слово, він був людиною обдарованою та різнобічною. Коли писав «Роксолану», цікавився історією Туреччини і ретельно її вивчав. З ранку до вечора писав на машинці скрізь, навіть на лавці у дворі. Література для нього була святістю. Дуже цікавою була інформація про відпочинок письменника у нашому рідному місті. Адже немало літературного матеріалу було написано саме в той період. Вся зустріч супроводжувалась відеорядом та слайд – презентаціями, що ілюструють факти з біографії письменника та інформацію про найбільш відомі художні фільми за сценаріями Павла Загребельного.
Майстер слова, письменник від Бога, він пішов в обійми вічності, а нам залишається пам’ять про його слово, яке притягувало, немов магніт, наповнювало хвилюванням душу, бентежило, гріло, надихало. Воно не зів’яне, не пропаде, не згине, не забудеться. Бо це слово загартоване серцем читачів. Мудрість його, доброта, сяйво душі, нетлінний розум, не згаслий дух – серед нас!
Цьогорічне свято Дня знань працівники нашого закладу розпочали рано-вранці незвичайною акцією на підтримку читання, книги та бібліотеки – бібліодесантом «Бібліотека збирає друзів». Першого вересня Скадовська центральна бібліотека завітала до Скадовської гімназії, Скадовської ЗОШ I-III ступенів №2, №3 та Скадовської школи-інтернату, де презентували учням книги скадовських авторів, літературу про рідне місто та запросили усіх бажаючих завітати до бібліотеки за цікавою інформацією, новими знаннями або книгою для душі. Наша книгозбірня має змогу надавати ряд дуже потрібних у навчальному процесі послуг інформаційного характеру, зокрема і через Центр вільного доступу до мережі Internet. Вихованці шкіл зацікавлено сприймали розповіді бібліотекарів про нові надходження книг та охоче гортали барвисті сторінки нових бібліотечних видань. Особливо приємним моментом зустрічі було вручення школярам подарунків від бібліотеки, які напередодні свята зібрали наші працівники та користувачі. Це набори ручок, фломастерів, кольорових олівців, пенали, зошити та альбоми для малювання.
Дуже добре починати навчальний рік зі свята, це заряджає гарним настроєм на нелегкі, але цікаві навчальні будні. На прощання, бібліотекарі побажали усім школярам успіхів у навчанні, здоров’я та мирного неба над головою.
Зустрічі з читачами – це одна з найцікавіших сторін письменницької діяльності. І особливо приємно, коли все відбувається у формі діалогу, живого спілкування автора з читачами. Саме такі зустрічі вже стали традицією у нашій бібліотеці.
21 серпня, напередодні Дня незалежності України, у читальній залі Скадовської центральної бібліотеки для дорослих пройшла творча зустріч з письменником із Дніпропетровська Ігорем Йосиповичем Наровлянським. Це вже не перша зустріч з ним у стінах нашої книгозбірні, але ця зустріч – символічна, адже наш гість народився в Білорусії, мешкає у Дніпропетровську, а одружений на скадовчанці. І не має значення, якою мовою ти розмовляєш, у якій країні ти живеш, головне для кожного з нас – бути людиною серед людей.
Творчість Ігоря Наровлянського багатогранна – позитивні та іронічні оповідання, повісті, вірші, а також притчі, міфи та легенди. Прозу письменника можна назвати читабельною та психологічно витонченою, вона є одним із елементів позитивного мислення та оптимізму у сучасній літературі. Перу автора належать понад 300
іронічних, розрахованих на масового читача, оповідань.
Під час творчої зустрічі прихильники Ігоря Наровлянського не просто слухали поета, але й висловлювали свої думки, задавали питання щодо творчості автора, сюжетів його творів, улюблених письменників, про зв’язок минулого і сучасності, адже не так часто можна поспілкуватися з цікавою людиною. На згадку про зустріч гості охоче фотографувалися з письменником, деякі придбали його нову книгу «Баллады Прекрасным дамам» з автографом автора.
А Наталія Яківна Остахова, яка є прихильницею творчої діяльності Ігоря Йосиповича, наприкінці зустрічі висловила захоплення та вдячність поетові за його вміння дуже яскраво, з гумором передавати сутність навколишнього світу через слово.
Усе найкраще, що є на землі, починається з сім’ї. Без неї, як без природи, людство обійтися не може. Мамина ласка, бабусина доброта, дідусева мудрість, тепло хатнього затишку у колі рідних на все життя залишають глибокий слід у душі та серці кожної дитини. Українська сім’я є першою школою національного виховання, світлицею моральних чеснот, формування пошани до рідної мови, народних звичаїв.
Але щаслива, гармонійна, згуртована сім’я, здорова морально-психологічна атмосфера в ній не виникають самі по собі. Їх нескінченно творить родина, плекає й охороняє держава. Щаслива сім’я – це напружена й наполеглива щоденна праця її членів. Цій праці треба вчитися. Потрібно розуміти, усвідомлювати та вправлятися у відповідних діях, учинках і ставленнях на основі любові до себе та своїх найближчих.
Працівники читального залу Верхньорогачицької центральної районної бібліотеки підготували та провели усний журнал «Сім‘я – найцінніший скарб». На заході були присутні читачі бібліотеки, а також працівники районного центру соціальних служб для сім‘ї, дітей та молоді. Гортаючи сторінки журналу, бібліотекарі розповідали про те, що потрібно щасливій родині, знайомили з психологічною, педагогічною літературою, що є в фонді бібліотеки, директор РЦССДМ Мезенцева Т.П. розповіла про роботу з сім‘ями, про фактори, що впливають на психологічний клімат сім‘ї. Всі учасники заходу ознайомилися з літературою, представленою на виставці «Моя сім‘я – моя фортеця».
05 серпня 2014 року у читальній залі Скадовської центральної бібліотеки відбулося засідання «круглого столу» за темою «Партнерство як запорука ефективної діяльності на благо людей», координатором якого став перший заступник голови районної державної адміністрації Анатолій Розумний. Активну участь у його роботі взяли представники структурних підрозділів районної державної адміністрації, громадськості та бібліотек міста.
Саме працівники книгозбірні стали ініціаторами та організаторами проведення заходу, на якому було презентовано широкому загалу партнерський соціальний проект «Скадовськ благодійний». Його головною метою є залучення ІТ-технологій до надання допомоги тим мешканцям громади, які її потребують.
«Комунальний заклад «Скадовська ЦБС» вже давно і плідно співпрацює з районними структурними підрозділами районної державної адміністрації: управлінням праці і соціального захисту населення, центром соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, відділом освіти, молоді та спорту та районним управлінням юстиції, центром зайнятості та ін. « Це є запорукою успішного втілення ідеї нового для нас проекту», - зазначила у своїй доповіді директор КЗ «Скадовська ЦБС» Наталя Старенька.
Провідний методист книгозбірні Алла Чуп'як розповіла, чому і як виникла думка про його створення. Зокрема, присутні дізналися, що у червні КЗ «Скадовська ЦБС» розпочав районні громадські обговорення «Разом з бібліотекою – до успіху!». У його рамках проведено низку опитувань, анкетувань, експрес-інтерв’ю. І, власне, самі користувачі підказали напрям роботи, який необхідно активізувати. Поряд з нами знаходиться багато людей, яким потрібна найрізноманітніша допомога – від дороговартісного лікування до простого спілкування. А бібліотеки, використовуючи Інтернет, зокрема електронні технології, мають для цього широкі можливості.
На попередніх обговореннях, враховуючи ситуацію, яка зараз склалася в державі, і зокрема в районі, вирішено розпочати допомогу тим, хто тимчасово переселився до нашого міста зі сходу України.
Перший заступник голови районної державної адміністрації Анатоліій Розумний досить змістовно розказав присутнім про роботу, яку вже здійснюють органи влади та окреслив коло проблем, які потребують нагального вирішення.
Бібліотекар І категорії Ольга Купенко детально розповіла про он-лайн ресурс, який буде створено для досягнення поставленої мети. «На ньому буде сконцентровано корисну інформацію для тих, хто допомагає, і тих, хто потребує допомоги правового, юридичного, соціального, психологічного, гуманітарного характеру, тощо. А центральна бібліотека стане платформою для обміну досвідом та інформування з цих питань ,» – сказала бібліотекар.
Усі присутні жваво долучилися до дискусії: ставили питання, давали поради та рекомендацї. Одним словом, разом шукали найефективніший шлях від ідеї до проекту, від проекту до втілення.
Завершуючи засідання, представники книгозбірні подякували усім присутнім за плідну роботу і наголосили, що тільки партнерство і спільна робота дадуть можливість справді допомогти людям і втілити найсміливіші проекти у реальність.
Скадовська земля багата своїми талантами, вона виколисала безліч достойників Духовності. В цьому була нагода ще раз переконатися під час творчої зустрічі з видатною людиною - знаним письменником і поетом Георгієм Крюковим, яка пройшла 5 серпня у стінах нашої бібліотеки.
Зустріч розпочалась із вступного слова завідувача відділом обслуговування Тамари Володимирівни Чигринової, яка зупинилась на основних віхах життєвого і творчого шляху нашого талановитого земляка. Георгій Крюков вже не вперше завітав до світлиці центральної бібліотеки на зустріч зі своїми читачами,тому усі присутні мали можливість ще ближче познайомитися з письменником і збагатити для себе палітру творчих персоналій Скадовщини.
Під час свого виступу автор зачитав уривки із добре відомих читачам та нових творів, а також представив свій власний компакт- диск пісень на його вірші. Все дійство супроводжувалось музикою, відеокадрами та співом прекрасного дуету районного будинку культури «Журавка», учасниці якого спеціально завітали на зустріч, аби висловити свою шану і повагу до талановитого словотворця, цікавої особистості і просто неординарної людини. Учасниці дуету «Журавка» подякували Георгію Крюкову за його правдиві, щирі та відверті вірші, такі, як і він сам.
Ця захоплююча і талановита людина уміє глибоко проникати у психіку персонажів власних творів та унікальним талантом в алегоричній формі, з застосуванням психоаналізу, відтворювати найпотаємніші й не завжди світлі закутки людської душі.
Автор також є прекрасним читцем своїх творів, що блискуче продемонстрував у ході зустрічі.Він подарував присутнім в залі годину доброго настрою. Під час виступу автора учасникам було цікаво усе: і розповіді з особистого життя, і пережитий досвід, і плани на майбутнє. Георгій Крюков , як завжди, легко і відкрито ділився з гостями тим, як народжуються сюжети його творів, як він знаходить своїх героїв,а також які проблеми сучасності його хвилюють. Він також презентував своїм шанувальникам варіант своєї нової книги «Опалені війною», яка розповідає про героїв-визволителів від німецько-фашистських загарбників села Тарасівки.
Зустріч із письменником відбувалася у вигляді діалогу, прозвучало чимало запитань щодо творчих і людських уподобань автора, його поглядів на сучасну українську літературу, на які наш гість дав змістовні та цікаві відповіді. Поет з радістю відповідав на численні питання, які виникали у ході зустрічі. Його гумор, жарти, розповіді зі свого життя та цікава манера спілкування підкорили кожного і не залишили байдужим жодного, хто був присутнім на цьому дійстві.
Наприкінці зустрічі директор нашої бібліотеки Наталія Іллівна Старенька подякувала Георгію Крюкову за його письменницьку та поетичну працю , побажала нових творчих злетів. Приємним подарунком для працівників та читачів бібліотеки стали подаровані книги з автографом автора. Учасники заходу охоче спілкувалися, слухали уривки з його нових творів, брали участь в автограф- та фотосесіях.
Звичайно, про таку талановиту людину, як Георгій Крюков, можна говорити багато, а сам автор говорить зі своїми читачами на сторінках своїх книг.
Розпорядженням голови районної державної адміністрації від 23 липня 2014 року № 446 схвалено кандидатуру Крюкова Г.В. щодо присвоєння звання «Почесний громадянин Скадовського району».
У Скадовську стартувала літня бібліотечна акція "Книжкові вітрила"! Її театралізоване відкриття привернуло увагу як скадовчан, так і гостей міста. Першого ж дня користувачами бібліотеки стали 37 нових шанувальників її Величності Книги з різних куточків України та ближнього зарубіжжя. Книжковий корабель розпочав своє плавання, побажаємо йому "сім футів під кілем"!
Пропонуємо вашій увазі черговий випуск матеріалів на допомогу системі підвищення кваліфікації бібліотечних працівників. Явища сучасного суспільства виявили необхідність пошуку нових моделей бібліотечного розвитку, які зможуть забезпечити життєздатність бібліотеки як необхідного суспільству соціального інституту в контексті побудови відкритого суспільства знань в умовах розвитку інформаційної цивілізації. Тому до цієї збірки увійшли матеріали про нові форми роботи, які можуть стати у нагоді для створення у бібліотеках комфортного інтелектуального середовища, здатного залучати і виховувати нові покоління читачів
Асоціація бібліотечних послуг для юнацтва (у складі Американської бібліотечної асоціації) протягом року обговорювала стан бібліотечного обслуговування підлітків і в січні 2014 р. оприлюднила звіт «Майбутнє бібліотечних послуг для та з підлітками: заклик до дій» (“The Future of Library Services for and with Teens: a Call to Action”). Мова йде про підходи до організації якісного бібліотечного обслуговування молоді, їхнього залучення до організації цих послуг з огляду на вимоги та виклики 21-го століття. Пропонуємо вашій увазі основні висновки цього звіту у перекладі автора блогу "Творчість та інновації в українськиї бібліотеках" Пашкової Валентини Степанівни.
З 21 квітня щонеділі о 9:10 ранку в ефірі «5-го каналу» дивіться програму «Простір ідей».Станьте першими глядачами та дізнайтеся про бібліотечні інновації та діяльність «зіркових» бібліотек. Ведучі програми - відомі українці - завітають до 12 бібліотек та дізнаються, чим сьогодні книгозбірні привертають увагу своїх громад.
«Простір ідей» - суспільно-культурний проект про розвиток, оновлення та вдосконалення бібліотек, які, на сьогодні, перестали бути лише осередками збереження книжок та періодичних видань, а стали великим інформаційно-технологічним банком збереження та розповсюдження інформації. Щонеділі разом з відомими українцями «5 канал» доводить, що сучасна бібліотека -- це місце, яке збирає однодумців, яке допомагає реалізовувати творчі задуми та саморозвиватися, це те місце, де людям подобається з користю проводити час. Пропонуємо переглянути репортажі.
Щороку у Білому Домі перша леді США вручає Національну медаль за музейне та бібліотечне обслуговування (National Medal for Museum and Library Service) десяти найкращим установам країни. Національна медаль за музейне та бібліотечне обслуговування є найвищою нагородою Сполучених штатів для музеїв та бібліотек, які зробили значний і винятковий внесок в розвиток місцевих громад, продемонстрували надзвичайні та інноваційні підходи, що перевищують очікувані рівні роботи з населенням. З досягненнями лауреатів пропонуємо ознайомитися на сайті УБА.
Цікавий досвід інноваційної діяльності бібліотек:
Херсонська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Олеся Гончара:
людей до читання. Наприклад, заголовок «Ніколи не вгадаєте, що сталося з цією дівчинкою-підлітком з Канзасу після того, як її будинок знищив торнадо» — є описом «Дивовижного чарівника країни Оз». Або ще: «Який новий синтетичний наркотик перетворює лондонців у жорстоких маніяків?» — це заголовок до книги Роберта Стівенсона «Дивна історія доктора Джекіла і містера Гайда».
Все більше українських бібліотек перетворюються з нудних книгосховищ на креативні простори. Донедавна бібліотеки в Україні прогресивна молодь вважала ледь не атавізмом радянської епохи. Мовляв, набурмошені працівники і пошарпані твори класиків, які можна без проблем скачати в Інтернеті навряд чи стануть у нагоді людині, хоча б трохи обізнаній з цифровими технологіями. 
Зокрема, на одній з вулиць в Берліні існує "книжковий ліс", в якому запастися новою книжкою можна, прочинивши дверцята у дереві. Для проекту ранити живі дерева не захотіли, скористалися колодами. Креативна читальня існує десять років і весь цей час приваблює людей. Книгу тут можна взяти безкоштовно, а натомість принести свою. 
завдяки особливостям скляної конструкції тут багато світла, а настрій створюють зелені насадження.
досвід інших європейських міст. 
Воздвиженській, подбавши про гарний вибір книг і комфорт. Зокрема, дізнаватися про нове, або подорожувати у світ мистецтва користувачам пропонують, відпочиваючи в гамаку, потягуючи напій, яких у меню аж 16.
Спочатку перебування в бібліотеці було платним, але потім плату скасували. Читати книги у закладі можна безкоштовно, а от щоб взяти книгу додому, доведеться заплатити 50 грн за тиждень.
у виконанні київських акторів у закладі коштує 150 грн.
У Львові популярності набирає Urban-бібліотека. Ідея переробити класичну радянську читальню на місце збору цікавих людей у активістів виникла півтора роки тому. Міська влада пішла назустріч.
Не так давно бібліотека виграла грант як найкращий соціально-культурний проект, тож збирається і далі вдосконалюватися.
книжки ж та читальний зал зайняли другий.
Бібліотекарі залучають користувачів до буккросингу - просять приносити свої книжки, а натомість забирати інші.
"Все вивозять на собі небайдужі бібліотекарки. А технічно - дуже слабо, бо грошей немає. Єдине що бачила суперського - це Жива Бібліотека. Я написала роман "Живі книги", а у Центральній Хмельницькій бібліотеці і втілили написане у життя, ще й удосконалили", - зазначила письменниця.
соромляться задавати питання при всіх. Це і мотивувало нас обрати формат один на один. Ми хочемо, щоб люди подружилися, був зворотній зв'язок", - пояснює бібліотекар.
сьогодні закладів дозвілля взяли на себе Київ та Львів.
Проект покликаний створити не лише сучасну бібліотеку, а й простір, який би об’єднав мешканців району чи громади.
Бібліотека стане однією із частин студентського містечка УКУ, що на вулиці Козельницькій (за Податковою). До 2025 року в УКУ реалізують проект нового студмістечка, де обіцяють побудувати трьохярусний храм, бібліотеку, їдальню, галерею, кафе і готель. Це частина плану керівництва УКУ зі створення сучасного простору, в якому студентам буде приємно і комфортно вчитися, а викладачам – працювати.
тю, любов'ю до книги, бібліотеки. І ось деякі думки читачів: добилася успіху тому, що читала з дитинства мудрі книги, книга допомагала в освоєнні професії. Завдяки прочитанню в бібліотеці роману Теодора Драйзера "Фінансист" читачка обрала професію економіста.Більшість опитаних читачів добилися успіху завдяки читанню як спеціальної, так і науково-пізнавальної, художньої літератури для розширення кругозору та інтелектуального розвитку, потреби душі. Одноголосною була думка опитаних, що люди, які читають інтелектуально вищі своїми розумовими здібностями.
Рассмотрим несколько современных читален и концепты библиотек будущего.
29 липня в Генічеську відкрився перший сезон вуличної бібліотеки. У цей день приходили люди і приносили свої прочитані книги, а також вибирали для себе вподобані.
Будь-який бажаючий може принести свою книгу безкоштовно взяти одну або кілька книг. При цьому зняті всі обмеження традиційних бібліотек - книгу можна тримати у себе скільки завгодно.
1 червня 2015 року в Києві відкрився проект сучасної ділової літератури «
абонемента на місяць становить 149,00 грн. За цю суму користувачі бібліотеки можуть взяти книгу, яка в магазині коштує 500 - 700 грн. Читач, за час дії абонемента, може змінювати книги в необмеженій кількості.
За складних умов сьогодення бібліотека відіграє не останню роль у житті суспільства. Сюди приходять за інформацією, за змістовним дозвіллям, а також за добрим словом та затишком.
утні хвилиною мовчання вшанували пам’ять про загиблих шахтарів внасл
ідок аварії на донецькій шахті імені Засядька, а також всіх тих, хто віддав своє життя за незалежність, територіальну цілісність України, відстоюючи права і свободи громадян.
льством завдань, неможлива без залучення інформаційного потенціалу бібліотек, без використання їх багатого практичного досвіду». Ольга Василівна подякувала колективу за плідну роботу у цьому напрямку та загалом, наголосивши, що на розширеному засіданні колегії управління культури обласної державної адміністрації, яке відбулося 25 лютого на базі обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Олеся Гончара, заклади культури Скадовського району, в тому числі і КЗ «Скадовська ЦБ
С», за результатами роботи у 2014 році були визнані одними з кращих в області.
айся, відпочивай, твори і люби Україну разом із КЗ «Скадовська ЦБС»!
форми роботи, намагається бути якомога ближче до користувачів створюючи сучасні умови обслуговування та одержання інформації, а місцева громада та платники податків, мають можливість дізнатись про проблеми та здобутки книгозбірні.
Під час Революції Гідності в «Українському дому» зібрали «Бібліотеку Майдану». Нею користувалися наші повстанці в часи відпочинку. Саме книгозбірня однією з перших зазнала атаки «беркутів», котрі відбили приміщення собі. Книжки, навіть російською мовою, виявилися для них чимось чужим, не зрозумілим, а значить – небезпечним. Щоправда, коли 20 лютого 2014 року ввечері я разом із незнайомими людьми прибирав «Український дім» від слідів життєдіяльності силовиків, окремі книжки знаходив серед кинутих під час поспішного відступу особистих солдатських речей. І взагалі, частину бібліотеки розтягнули, що непрямо підтверджує – принаймні серед солдатів строкової служби були нормальні люди. Котрим книга потрібна для загального розвитку. Улітку було кілька ініціатив із збирання книжок для Східного фронту. Перевіривши, що несуть, я трохи заспокоївся: книги були не нові, але потрібні, актуальні й корисні – від Джека Лондона й Ернеста Хемінгуея до Джеймса Чейза та 
Оказавшись внутри, я почувствовала себя ребенком, которого забыли в супермаркете. Вокруг — «уверенные пользователи» библиотеки. Они точно знают, куда и зачем пришли, обращаются к сотрудникам по имени и даже здороваются друг с другом. Я в полной растерянности. Охранник на входе просит предъявить читательский билет. Говорю, что я здесь впервые. Он любезно указывает на стойку регистрации.
В зале с электронной литературой сидят пожилые мужчины профессорского вида и что-то изучают на мониторах середины 90-х. На их фоне выгляжу примерно так же, как героиня Муравьевой в Ленинской библиотеке («Москва слезам не верит»). За столами, обложившись книгами, сидят молодые люди с толстыми черновиками. Всего — человек 30.
Немного освоившись, захожу в разные залы и пристаю к людям с вопросом «что они здесь делают и почему интернет не может заменить библиотеку».
Людмила, работает в государственной структуре
Анастасия, студентка
Александр, научный работник, преподаватель
ернете не хватает новых учебников, некоторые издания вообще запрещено публиковать в сети. А в библиотеке все это есть, можно даже сделать ксерокопию. К тому же, преподаватели не поощряют, когда мы ссылаемся на интернет-источники. Те монографии и учебники, которые есть в библиотеке, написаны известными авторами, а информацию из интернета все равно приходится перепроверять.
Надежда, этнограф
Олег
Оля, сотрудник сельскохозяйственной библиотеки
На выходе охрана спрашивает, что в рюкзаке. Объясняю, что кроме личных вещей и фотоаппарата, на который есть разрешение, там ничего нет — не верят. Раскрываю рюкзак, показываю. После осмотра женщина просит в следующий раз сдавать его в гардероб. Теперь вот думаю, что могло бы привести меня сюда «в следующий раз».
К счастью, все-таки и у значительной части населения Великобритании к чтению более положительное отношение:
A - топ-менеджеры, специалисты высшего звена
Интересным социологам показался факт того, что респонденты из более низких социальных групп чаще говорили, что Интернет и компьютеры в итоге заменят книги, и сами предпочитали смотреть ТВ и соцсети вместо чтения.
Перші чотири століття свого існування паперова пластика вважалася європейським мистецтвом–елітним і елегантним. Захоплювалась “паперовим рукоділлям” навіть англійська принцеса Єлизавета.
Адже це дійсно дивовижне видовище, коли з площини білого аркуша учні видобувають об’єми найпримхливіших фантастичних красунь. І це всього лиш за допомогою рук і тонкого, гострого різця, надрізи якого роблять папір гнучким та слухняним!
Цьогорічне свято Дня знань працівники нашого закладу розпочали рано-вранці незвичайною акцією на підтримку читання, книги та бібліотеки – бібліодесантом «Бібліотека збирає
друзів». Першого вересня Скадовська центральна бібліотека завітала до Скадовської гімназії, Скадовської ЗОШ I-III ступенів №2, №3 та Скадовської школи-інтернату, де презентували учням книги скадовських авторів, літературу про рідне місто та запросили усіх бажаючих завітати до бібліотеки за цікавою інформацією, новими знаннями або книгою для душі. Наша книгозбірня має змогу надавати ряд дуже потрібних у навчальному процесі послуг інформаційного характеру, зокрема і через Центр вільного доступу до мережі Internet. Вихованці шкіл зацікавлено сприймали розповіді бібліотекарів про нові надходження книг та охоче гортали барвисті сторінки нових бібліотечних видань.
Особливо приємним моментом зустрічі було вручення школярам подарунків від бібліотеки, які напередодні свята зібрали наші працівники та користувачі. Це набори ручок, фломастерів, кольорових олівців,
пенали, зошити та альбоми для малювання.
Саме такі зустрічі вже стали традицією у нашій бібліотеці. 
редодні Дня незалежності України, у читальній залі Скадовської центральної бібліотеки для дорослих пройшла творча зустріч з письменником із Дніпропетровська Ігорем Йосиповичем Наровлянським. Це вже не перша зустріч з ним у стінах нашої книгозбірні, але ця зустріч – символічна, адже наш гість народився в Білорусії, мешкає у Дніпропетровську, а одружений на скадовчанці. І не має значення, якою мовою ти розмовляєш, у якій країні ти живеш, головне для кожного з нас – бути людиною серед людей.
анна – позитивні та іронічні оповідання, повісті, вірші, а також притчі, міфи та легенди. Прозу письменника можна назвати читабельною та психологічно витонченою, вона є одним із елементів позитивного мислення та оптимізму у сучасній літературі. Перу автора належать понад 300
Усе найкраще, що є на землі, починається з сім’ї. Без неї, як без природи, людство обійтися не може. Мамина ласка, бабусина доброта, дідусева мудрість, тепло хатнього затишку у колі рідних на 
все життя залишають глибокий слід у душі та серці кожної дитини. Українська сім’я є першою школою національного виховання, світлицею моральних чеснот, формування пошани до рідної мови, народних звичаїв.
координатором якого став перший заступник голови районної державної адміністрації Анатолій Розумний. Активну участь у його роботі взяли представники структурних підрозділів районної державної адміністрації, гром
адськості та бібліотек міста. 
електронні технології, мають для цього широкі можливості.
зі сходу України.
им, яка пройшла 5 серпня у стінах нашої бібліотеки.
супроводжувалось музикою, відеокадрами та співом прекрасного дуету районного будинку культури «Журавка», учасниці якого спеціально завітали на зустріч, аби висловити свою шану і повагу до талановитого словотворця, цікавої особистості і просто неординарної людини. Учасниці дуету «Журавка» подякували Георгію Крюкову за його правдиві, щирі та відверті вірші, такі, як і він сам.
було цікаво усе: і розповіді з особистого життя, і пережитий досвід, і плани на майбутнє. Георгій Крюков , як завжди, легко і відкрито ділився з гостями тим, як народжуються сюжети його творів, як він знаходить своїх героїв,а також які проблеми сучасності його хвилюють. Він також презентував своїм шанувальникам варіант своєї нової книги «Опалені війною», яка розповідає про героїв-визволителів від німецько-фашистських загарбників села Тарасівки.
спілкування підкорили кожного і не залишили байдужим жодного, хто був присутнім на цьому дійстві. 