Сміх Івана Котляревського

Сміх Івана Котляревського

Вечір однієї книги

Ведуча: “Еней був парубок моторний і хлопець хоч куди козак…”. Ці рядки відомі, мабуть, кожному українцю ще зі школи. 175 років тому побачила світ завершена поема Івана Петровича Котляревського “Енеїда”. Та чи все ми знаємо про цей твір? Як народилася його ідея та кого висміював Котляревський? Саме цим та багатьом іншим питанням присвячений наш захід.

Ведуча: Але перш ніж перейти власне до “Енеїди”, давайте поговоримо про її автора та пригадаємо його біографію.

Ведуча: Іван Петрович Котляревський народився 9 вересня 1769 року в родині канцеляриста міського магістрату в Полтаві. Нерідко хлопцю доводилося вдовольнятися лише шматком хліба й ходити босим, але жива й весела вдача допомагала йому зносити домашні нестатки.

Ведуча: Діставши початкову освіту, як водилося тоді, у місцевого дяка, десятирічний Іван Котляревський у 1780 році пішов учитися в семінарію, в Полтаву. Там майбутній письменник ѓрунтовно вивчав латинську, німецьку, французьку і російську мови (польську вивчав сам), а також риторику, піїтику, богослов’я, арифметику, західноєвропейські й античну літератури, зокрема твори Вергілія.

Ведуча: Захопившись віршуванням, він до будь-якого слова вмів майстерно добирати дотепні та вдалі рими, за що семінаристи прозвали його “рифмачем”. Хоч учився залюбки, та після смерті батька (в 1789 р.) двадцятирічним юнаком І. Котляревський залишив семінарію і почав служити в різних полтавських канцеляріях. Згодом – вчителем у поміщицьких маєтках на Полтавщині, де мав можливість глибше спостерігати за життям простого люду. Саме в роки вчителювання (1794-1796) І. П. Котляревський почав працювати над першими трьома частинами поеми “Енеїда”.

Ведуча: З 1796 по 1808 р. І. П. Котляревський перебував на військовій службі, брав активну участь у походах під час російсько-турецької війни, особливо відзначившись в баталіях під Бендерами та Ізмаїлом, за що одержав кілька бойових нагород.

Ведуча: В 1808 році І. Котляревський в чині капітана вийшов у відставку. Її причиною було висловлене Іваном Петровичем обурення з приводу жорстокого покарання повсталих киян-ополченців і віроломства щодо задунайських козаків, які за допомогу російським військам, замість землі і волі, одержали побої. Цього ж року І. Котляревський спробував влаштуватися на цивільну службу в Петербурзі, але не знайшов там посади і невдовзі повернувся до рідної Полтави.

Ведуча: Весь вільний час Котляревський віддає літературній праці, захоплюється театром, зокрема аматорським: ставить п’єси і грає в них комічні ролі. У 1818 році письменника призначили директором Полтавського театру. Тоді ж він познайомився з молодим талановитим актором М. С. Щепкіним, брав найактивнішу участь у його звільненні з кріпацтва, сприяв розвитку його таланту.

Ведуча: Як директор театру Іван Петрович постійно відвідував репетиції, допомагав своїми порадами акторам. Щоб збагатити репертуар, він написав п’єси “Наталка Полтавка” і “Москаль-чарівник”, які були поставлені на сцені 1819 року. Котляревський підтримує зв’язки з письменниками, вченими, журналістами Петербурга, Харкова, Києва. Це був період розквіту творчих сил письменника.

Ведуча: В останні роки життя він майже не виходив із дому, але друзі часто відвідували його. 10 листопада 1838 року Котляревського не стало. Вся Полтава йшла за труною улюбленого письменника і шанованої людини. Поховано його під кроною розлогої тополі край шляху, що веде з Полтави до Кобеляків, як він і заповідав. Смерть І. П. Котляревського була великою втратою для культури всієї України.
(відео “Моя Полтава. 2. Іван Котляревський”)

Ведуча: Історія написання й видання бурлескно-травестійної за жанром поеми І. Котляревського “Енеїда” досить складна та цікава. Вона засвідчує глибоку повагу духовних пасторів нації до рідної мови, культури, традицій, історії. Більше двох десятків років працював І. Котляревський над поемою, але повністю видрукуваної за життя так і не побачив. Це зумовлювалося багатьма обставинами тієї епохи, у яку жив письменник. Літературну діяльність І. П.  Котляревський розпочав у надто складний для України час.

Ведуча: Це була епоха, коли, за словами О. І. Білецького, історичні обставини поставили під знак питання майбутнє української мови та й усієї української культури. Царський уряд, здійснюючи колоніальну політику, позбавляв українців усіх вольностей. У 70-х роках ХVIII століття було зруйновано Запорізьку Січ, ліквідовано українське військо, юридично закріплено кріпосне право на Лівобережній Україні.

Ведуча: Цариця Катерина II за відповідні “послуги” щедро наділяла українських чиновників дворянськими званнями та землями разом із селянами, які ставали кріпаками в доморощених поміщиків. У погоні за дворянськими привілеями, маєтками й чинами панівна старшинська верхівка, певна частина української інтелігенції ставали на антинародний шлях, зрікалися своєї національності, культури, мови.

Ведуча: Українська освіта, книга, мова, культура денаціоналізувалися, трактувались як щось відстале, “мужицьке”. Українській літературі загрожувала втрата оригінального обличчя, власного шляху розвитку. Але на кожному крутому історичному зламі в Україні знаходилися люди, які ставали на захист духовних цінностей народу. Так з’явився в нас письменник із народу Григорій Сковорода. Як естафету його громадянські мотиви, щиру й глибоку любов до простого люду, ідеї гуманізму та демократизму продовжив Іван Петрович Котляревський.
(відео  Іван Котляревський: "Енеїда")

Ведуча: То про що ж розповідає “Енеїда” Котляревського? Давайте переглянемо буктрейлер на цей твір.
(відео "Енеїда буктрейлер")

Ведуча: Хоч Котляревський зачерпнув тему своєї “Енеїди” з других рук, він дав цікавий, оригінальний вартісний твір.  Націоналізація теми проявляється в тому напрямі, що Котляревський переніс подію на український ґрунт.

Ведуча: Наприклад, у римського автора у поемі 12 частин, а в Котляревського – тільки 6. Деякі епізоди (наприклад, розповідь Енея про загибель Трої) український письменник зовсім випускає, а деякі, навпаки, розгортає у ширші картини (наприклад, сцену зустрічі троянців з Дідоною), пекло і рай описує по-своєму, інші картини теж оригінальні, бо витримані в дусі українського фольклору, та й дія відбувається в Україні (названо міста й села Полтавщини, наприклад Лубни, Гадяч, Будища).

Ведуча: Котляревський часто в полотно твору вплітає епізоди з життя українських козаків, старшини, селянства, міщан, священиків, учнів. Правдиві й мальовничі картини життя України відтіснили античний світ на другий план.

Ведуча: Завдяки такому самостійному підходу до справи “Енеїда” і на запозичений сюжет вийшла оригінальним твором. По суті, крім імен героїв та основ­ної нитки подій, від Вергілієвого твору нічого не залишилося, бо минуле тут стало сучасним, су­часне – минулим, героїчне – побутовим, а побутове – піднесено-урочистим.

Ведуча: За жанром “Енеїда” – ліро-епічна травестійно-бурлескна поема. Епічна – бо в ній події по­даються в розповідній формі; травестійна – бо античні герої “перевдягнені” в українське вбрання, перенесені в історичні умови українського життя; бурлескна – бо події і люди змальовуються в основному в жартівливо-знижувальному тоні.

Ведуча: Проте гумор “Енеїди” не розважальний. Ніби жар­туючи, Котляревський відтворив минуле України, сучасне (другу половину XVIII ст.) і заглянув у майбутнє. Засобами соковитого гумору він зумів оспівати героїзм українського козацтва, його по­братимство, нестримну жадобу народу до волі.

Ведуча: Автор української “Енеїди” порушує низку суспі­льно важливих для нашого народу проблем: соціальної нерівності, захисту рідної землі від ворогів, громадянського обов’язку, честі сім’ї, виховання дітей, дружби, кохання та ін.

Ведуча: Загальну картину суспільства та взаємин у ньому поет подає в описі пекла і раю. Рай та пекло населені ним відповідно до народних уявлень, як це зображено в легендах та піснях. У раю – бідні вдови; сироти; ті, які “проценту не лупили”, а допомагали убогим; ті, які “жили голодні під тинами”, з яких глузували, котрих ображали й “випроваджували в потилицю і по плечах”.

Ведуча: У пеклі ж – пани й чиновники. Автор докладно перелічує всіх, уміщених ним до пекла. На першому плані – поміщики-кріпосники, за ними – козацька старшина, купці, судді, міняйли, чиновники, корчмарі, офіцери. Отже, пекло і рай – це втілення автором народної мрії про соціальну справедливість. Пекло зображене не стільки в бурлескному, як у сатиричному плані.

Ведуча: У поемі не лише сказано правду про найбільше лихо – кріпацтво, про нелюдяність, жорсто­кість панів, а й висловлено мрію народу про соціальну справедливість: хто знущається із трудівни­ків, вважає їх за худобину, тому місце в пеклі. До того ж у творі докладно описано різних царів, але суттєвої різниці в способі їхнього життя, у звичках і уподобаннях немає. Своє життя вони прово­дять у розвагах: бенкетуванні, любовних пригодах, щоденному пияцтві.

Ведуча: От, наприклад, Дідона. Вдаючись до іронії, поет спочатку пише, що це “розумна пані і моторна... трудяща, дуже працьо­вита”. Та подальший докладний опис її “діянь” розкриває цю іронію: виявляється, що вся її “працьовитість” зводиться до переодягань, танців, ігор, женихання й бенкетів, де сивуха та інші напої ллються рікою, а від страв ламаються столи. У таких “трудах” і провела Дідона все життя.

Ведуча: Таке ж паразитичне існування бачимо в маєтках Ацеста, Евандра та інших князьків. Коли до сказаного додати дріб’язкові чвари, бешкетування, інтриги, безкультур’я, то замкнеться мізерне коло пусто­порожніх інтересів українського поміщика, козацької старшини кінця XVIII ст., бо саме їх злочинну суть і аморальну нікчемність показано й затавровано в образах цих жалюгідних царят.

Ведуча: Другою суспільною вадою було хабарництво чиновників, яких автор за характером своєї роботи знав дуже добре. Тому бюрократичний апарат царської Росії, його моральний розклад змальований в образах богів колоритно та переконливо. За хабар Еол влаштовує бурю на морі, за хабар цю бурю Нептун – “дряпічка” втихомирив. Олімп дуже нагадує губернську, а то й столичну канцелярію-департамент із типовими для неї чиношануванням та взаємним недовір’ям, підлабузництвом і здирством, інтригами й круговою порукою, кумівством і хабарництвом, а понад усе – зловживанням своїм становищем і повного байдужістю до інтересів та потреб народу. На чолі Олімпу – бог Зевс. Грубіян за натурою й само­дур за вихованням, він понад усе полюбляє горілку.

Інтерактив.

Поясніть фразеологізми :

• П’ятами накивав;
• Куди очі почухрав;
• Гірчіший від перцю;
• Підпускати ляси;
• Мотати на ус;
• Нагріти в пазусі гадюку;
• Дати дропака. Дати драла;
• Погнати втришиї;
• Полічити ребра;
• Загнати в глухий кут;
• Оддячивши йому сто з оком – тобто, віддавши йому з лихвою, з процентом;
• Хто не сусіль, тому кабаки – сусіль – те саме, що «шасть”, «шмиг”, тобто втекти;
• Кабаки дати, втерти – покарати. Отже: хто не втече, тому погибель.
•  Дутеля з’їсти – померти. Дутель – порожній горіх;
• Дати швабу – дати прочуханки, покарати;
• Тобі там буде не до чмиги – тут у значенні: буде погано, скрутно.
• Мисліте по землі писав – Мисліте – назва літери "М” у слов’яно-руській азбуці. Мисліте писати – плутати сп’яну ногами.
• Мана – привид, міраж. Ману пускати – дурачити, морочити.

Ведуча: Сміх Івана Котляревського нищівний; він є виявом сили народу, який сміявся не лише з інших, а й із себе. Та в багатьох картинах Котляревський відходить від бурлеску, найчастіше там, де йдеться про високопатріотичні або ліричні мотиви. Майже немає елементів бурлеску в характеристиці Евріала, а також Енея і троянців у 4-5 частинах, в описі втечі Низа та Евріала з рутульського стану, у згадках про Гетьманщину тощо. І там, де поет оспівує найсвятіші для народу почуття любові до рідного краю, бурлеск зникає, розповідь стає поважною: то урочистою, то зворушливою.

Ведуча: Національне забарвлення і співчуття до долі простого народу зумовили великий успіх “Енеїди” серед сучасників. За мотивами поеми були створені опери “Еней на мандрівці” (композитор Я. Лопатинський) та “Енеїда” (композитор М. Лисенко, лібретто М. Садовського). 

Ведуча: Також за мотивами “Енеїди” створено мультфільм Н. Василенко “Пригоди козака Енея” (1969), а в 1991 р. – “Енеїду” В. Дахна. Давайте переглянемо уривок з мультфільму.
(відео “Енеїда”)

Ведуча: В 1903 році в Полтаві було споруджено перший у світі пам'ятник Івану Петровичу Котляревському (скульптор Л.Позен), у 1973 році – пам'ятник-погруддя в Києві (скульптор Г. Кальченко), у 2004 році – пам'ятник літописцям Русі-України, подвижникам українського письменства з барельєфом І. П. Котляревського і написом “Енеїда” у Чернівцях (скульптор В. Гамаль). У багатьох містах України (Київ, Полтава, Чернігів, Вінниця, Хмельницький, Чернівці, Прилуки, Лубни, Бердичів тощо) є вулиці, названі на честь поета.

Ведуча: А нещодавно в Києві з’явився незвичайний музей, присвячений саме “Енеїді” Котляревського. Який саме – дізнаємося з сюжету.
(відео "У столичному метро запустили потяг з ілюстраціями та цитатами "Енеїди" Котляревського")

Ведуча: Вся діяльність І. П. Котлярев­ського пройнята гуманізмом, життєвою мудрістю. Це був справді новатор у найширшому розумінні цього слова. Поет утверджував духовний ідеал народу, відстоював і викривав усе вороже й чуже народній моралі. Характерною рисою І. П. Котляревського є глибоке знання життя народу, його характеру, національної вдачі, діяльна любов до всього, що входить у поняття "вітчизна", що розвивав і зміцнив це поняття.

Ведуча: У його творах ставилися важливі громадянські, морально-етичні проблеми епохи і розв'язувалися вони з передових позицій. Широке громадянське звучання творчості Котляревського сприяло розхитуванню всього заснованого на гнобленні, здирстві, на знущанні з простого люду.

Ведуча: Значення Котляревського як зачинателя української літерату­ри винятково важливе: своїм поетичним словом, утвердженням засад демократичної естетики він відкривав новий напрям у роз­витку національної культури, спрямований на дедалі глибше про­никнення в життя народу, на осмислення його історичної долі. Оригінальність і суспільне значення таланту автора "Енеїди" прекрасно розуміли прогресивні діячі вітчизняної культури. Творчість І. П. Котляревського увійшла дорогоцінним вкладом в українську літературу і стала живим джерелом духовного роз­витку народу.

Сценарій підготувала Тютюнникова А.,
(КЗ "Херсонська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Олеся Гончара"
Херсонської обласної ради)