Іван Мазепа. На терезах вічності
Іван Мазепа. На терезах вічності
Година історії
Ведуча: Більше двох століть кожен рік, у першу неділю великоднього посту, в усіх куточках Російської імперії проклинали Івана Мазепу – проголошували йому анафему. В радянські часи його ім'я згадувалося тільки з лайливими епітетами, образ його змальовувався виключно чорною фарбою.
Ведуча: Державний діяч і політик найвищого ґатунку, найвправніший дипломат тодішньої Європи, полководець і водночас поет, у поезії якого найсильнішими були патріотичні мотиви, уболівання за долю України… Все це про Івана Мазепу. Різноманітна природна обдарованість поєднувалася в ньому з високою освіченістю.
Ведуча: Гетьман Іван Мазепа намагався зробити з України європейську державу, підняти й зміцнити значення й престиж гетьманської влади, яка за десятиріччя руїни зазнала страшної девальвації. Жодний із гетьманів не зробив так багато, як Мазепа для розвитку культури та духовності українського народу.
Ведуча: Спроба цього гетьмана вирвати Україну з-під московського ярма, реалізувати велику ідею незалежної самостійної Української держави зазнала поразки. Але протягом трьох століть ця ідея жевріла в серцях найкращих синів і дочок українського народу.
Ведуча: Зараз настає час повернення своєї історії. Тому давайте познайомимось зі справжнім Іваном Мазепою – гетьманом, поетом, патріотом України.
(відео "Іван Мазепа" (0:49 – 6:28))
Ведуча: Народився майбутній гетьман приблизно 1639 року у шляхетській родині Степана Мазепи-Колединського. Це трапилося у невеличкому селі Мазепинці поблизу Білої Церкви, що на Київщині.
Ведуча: Степан Мазепа був сучасником гетьмана Б. Хмельницького та у 1654 році обіймав посаду білоцерківського городового отамана. Він також був одним з найближчих соратників гетьмана І. Виговського. Матір'ю майбутнього гетьмана була Марина, яка походила зі старовинного українського роду Мокієвських. Вона входила до Луцького православного братства. Після смерті чоловіка прийняла чернечий постриг під іменем Магдалини. До 1707 року вона ігуменя Києво-Вознесенського Печерського монастиря, одночасно і настоятелька Глухівського Успенського монастиря.
Ведуча: Чи сподівалося подружжя Степана та Марини Мазеп на таку долю свого сина? Що закладали вони в нащадка свого роду та яку змогли забезпечити йому освіту?
Ведуча: Очевидно, що батько Івана, Степан, який певний час перебував на Запорозькій Січі, а потім був обраний білоцерківським отаманом і брав участь у багатьох подіях Хмельниччини, зумів передати своєму синові такі головні козацько-лицарські чесноти, як мужність, відвага, вірність, гідність, честь, добра слава, здатність до самопожертви, патріотизм, оборона вітчизни, захист рідної віри.
Ведуча: Як і більшість тогочасних шляхетських дітей, початкову освіту Іван Мазепа здобув удома. У цьому велика заслуга його матері Марини, яка була дуже набожною. Саме вона виховала свого сина у глибокій пошані до православної віри й навчила його читати та переписувати Євангеліє. Очевидно, що десь протягом 1650-1657 років майбутній гетьман навчався у Києво-Могилянському колегіумі. Про це свідчив у своєму знаменитому Щоденнику вірний соратник Мазепи Пилип Орлик.
Ведуча: Під час навчання у класі риторики, яке, до речі, велося на латинській мові, Іван Мазепа вивчав питання психології, де розглядалися такі поняття, як “воля”, “свобода волі”, “властивості розуму і волі” тощо. Мабуть, саме в стінах колегіуму Мазепа ознайомився з доробком знаменитого італійця Нікколо Макіавеллі, а особливо з його політичним трактатом “Володар”. Все це сприяло формуванню широкого світогляду відомого політичного та державного діяча. Після навчання у Києві Іван переїздить до Кракова, де протягом року проходить один з курсів Ягеллонського університету.
Ведуча: Згідно з тогочасною традицією, окрім світського навчання українська молодь прагнула здобути й певну військову освіту. Адже рідко який рік обходився без війн або ж військових походів. Більшість здобувала військовий вишкіл на Запорозькій Січі, а окрема частина забезпечених молодиків на кошти своїх батьків або ж інших спонсорів виїжджала за кордон. Саме так трапилося і з Іваном Мазепою, який після короткочасного навчання у Кракові, в 1657 році, на кошти одного з меценатів Ягеллонського університету – магната Новодворського, виїжджає до Нідерландів. Там у містечку Девентер він навчався дуже популярній на той час артилерійській справі, що передбачало вивчення математики, геометрії та інженерії.
Ведуча: Ґрунтовна освіта та виховання, здобуті під час навчання у Києво-Могилянському колегіумі, Ягеллонському університеті Кракова, одному з єзуїтських колегіумів Речі Посполитої, а також артилерійській школі в нідерландському Девентері, дозволили двадцятирічному Іванові Мазепі вступити на службу до королівського двору Яна II Казимира. За рекомендаціями гетьмана І. Виговського та свого батька, який послав його “навчитися поводженню з людьми біля королівської особи, а не де-небудь у корчмах”, Мазепа в жовтні 1659 року прибув до Варшави й зайняв посаду покойового при дворі польського короля. Вже наступного місяця він разом з частиною двору в супроводі Яна II Казимира та його дружини-француженки відбув до Франції на святкування підписання Піренейського миру між Бурбонами та іспанськими Габсбургами.
Ведуча: Один з найповажніших дослідників біографії Мазепи історик Микола Костомаров писав, що той вже за молодих років був відзначений польським королем Яном II Казимиром як розумна і кмітлива людина. Іван, починаючи з 1659 року, виконував різноманітні дипломатичні завдання свого патрона – він відвозив листи до кримського хана Селім-Гірея, зустрічався з українськими гетьманами Іваном Виговським та Юрієм Хмельницьким.
Ведуча: Про все зростаючу вагу придворного (а по суті – королівського ад'ютанта) промовисто свідчить надзвичайно важливе монарше доручення Мазепі, який мав привезти до України й вручити новообраному керманичу Павлові Тетері гетьманські клейноди. І хоча Тетеря дуже образився на те, що йому від імені короля Речі Посполитої булаву мала передавати “особа зовсім незначна, свій брат-козак, невідомий ні там, ні тут ніякою заслугою” (саме так було зазначено у гетьманському листі до Яна II Казимира від 22 квітня 1663 p.), але король не міг доручити таку важливу місію будь-кому.
Ведуча: Можливо, що в цей час Мазепа стає офіцером королівської гвардії, яка разом з польською армією на чолі з Яном II Казимиром у 1663 році вирушає відвойовувати Лівобережну Україну в московського царя. Під час цього грандіозного, як на той час, походу багатотисячного війська Іван Мазепа залишається у своєму рідному селі доглядати хворого і вже немічного батька.
Ведуча: Із 1669 року Мазепа розпочинає нелегку службу в козацькому війську, яке на той час очолював Петро Дорошенко. Молодий чоловік, який мав європейську освіту, певний управлінський і дипломатичний досвід та звання офіцера королівської гвардії, був одразу ж помічений гетьманом Правобережної України.
Ведуча: Спочатку Мазепу призначили “ротмістром надвірної корогви”, тобто старшиною до одного зі сформованих сердюцьких полків. Два таких полки були створені П. Дорошенком з найманців (і не лише українців), які добровільно погоджувалися безпосередньо охороняти гетьмана та його резиденцію. Це було нове українське військове формування на зразок королівської гвардії у Польщі чи яничарських підрозділів у Туреччині, а тому здобуті за кордоном знання Мазепи дуже згодилися під час організації та військових вишколів цих полків.
Ведуча: Через деякий час Мазепу, з огляду на володіння багатьма іноземними мовами, призначають писарем до військової канцелярії. Він бере участь у складанні проектів універсалів та гетьманських листів, в т. ч. і до європейських та азіатських монархів. До головних функцій канцелярії входило забезпечення міжнародних відносин України. У зв’язку з цим, праця І. Мазепи була досить важкою з огляду на складну зовнішньополітичну ситуацію, в якій тоді перебувала козацька держава. Вона опинилася у центрі запеклої боротьби між Річчю Посполитою, Московським царством та Османською імперією.
(відео "Іван Мазепа" (6:45 – 15:17)
Ведуча: “Вітчизна мила, Україна, край тогобічний”, – саме так неодноразово говорив гетьман Іван Мазепа про Правобережну Україну. Як відомо, ця частина колись єдиної козацької держави на ту пору перебувала під владою іноземних володарів і тривалий час була розділена міжнародними договорами між Річчю Посполитою, Московською державою та Османською імперією. Повернення “краю тогобічного” під гетьманську булаву, всупереч Коломацьким статтям 1687 року з Росією, стало визначальним питанням для всього періоду правління Івана Мазепи.
Ведуча: Відразу ж після переходу Мазепи разом зі своїм військом на бік шведського короля Карла XII, у жовтні 1708 року, московський цар і майбутній імператор “Всея Русі” Петро І назвав українського гетьмана найбільшим бунтівником і зрадником “усіх часів і народів”. Хоча на це його колишній підданий відповідав: відмова від довголітньої царської зверхності була спричинена нічим іншим, як ідеєю «вищої вірності», що полягала в служінні інтересам не царя-сюзерена, а своєї “Ойчизни, матки бідної милої України” (слова самого Мазепи), вольностям та добробуту Війська Запорозького і всього українського народу.
Ведуча: У даному випадку треба зауважити, що на той час у європейських країнах між монархами і васальнозалежними правителями існував феодально-суспільний договір. На практиці це означало обіцянку сюзерена в обмін на покору та військову допомогу з боку свого васала захист і поважання його прав і вольностей. При цьому, якщо угода порушувалася вищим політичним контрагентом, “ображений” мав право повстати проти свого володаря та розірвати попередні домовленості, в тому числі і в односторонньому порядку.
Ведуча: Посли різних країн та мандрівники неодноразово звертали увагу на те, що український гетьман, незважаючи на залежність від царя, поводить себе, як справжній король. “Першим іде полк Фастівський Михайлів (полковник Михайло Омельченко), він і місце для табору обирає і стає на передовій сторожі. Потім ідуть полки війська компанійців і сердюків. Потім іде ясновельможний його милість пан гетьман. Перед ним носять булаву, над ним – бунчук з немалою і пристойною консистенцією... Вигляд ясновельможного пана гетьмана в усьому може рівнятися з королівським”, – свідчив очевидець про виступ 40-тисячного українського війська до Польщі у 1704 році.
Ведуча: Як справжній король, що завжди мав ревно дбати про віру жителів своєї країни, Іван Мазепа дбав про захист Православної церкви та був її великим благодійником. Він видав багато універсалів, які підтверджували старі або ж надавали нові маєтності для усіх монастирів України. Своїми універсалами він, так само як колись польські королі, підтверджував існування старовинного демократичного магдебурзького права в Києві, Чернігові, Переяславі, Ніжині, Стародубі та інших українських містах.
Ведуча: У запальній промові перед своїми солдатами за кілька годин перед Полтавською битвою, 27 червня 1709 року, цар Петро І “проговорився” про справжні причини несподіваної для нього політичної рокіровки колишнього підданого: “Король Карл и самозванец Лещинский привлекли к воле своей гетмана Мазепу, которые клятвами обязались между собою учинить Княжество особое под властию его, в котором ему быть Великим Князем”. А за півроку до того, в царському указі від 10 листопада 1708 року, Петро І вперше охарактеризував вчинок свого колишнього васала як прагнення до незалежного володарювання: “Мазепу в Украйнє самовластным князем над ними (українцями) учинить”. Великими князями тоді називали царів або ж королів. Та й сам Петро І, як і його попередники, разом з царським титулуванням, продовжував іменуватися великим князем.
Ведуча: Полтавська битва перекреслила усі плани гетьмана Івана Мазепи стати великим князем, тобто королем чи царем. Поразка шведів та мазепинців під Полтавою стала причиною того, що одного з найбагатших людей Східної Європи, відомого благодійника Православної церкви, полководця росіяни-переможці стали називати не інакше як “зрадником” та “іудою”. З такого дива можна було б назвати “іудою” й Богдана Хмельницького. Той після справжньої зради московського царя Олексія Михайловича (за спиною гетьмана, попираючи умови в Переяславі, він уклав 1656 року сепаратну угоду з поляками) підписав мирний договір з королем Карлом X Густавом, і зробив це, незважаючи на війну Росії зі Швецією! До речі, цар Петро І поряд з Мазепою називав зрадниками чи не всіх українських гетьманів.
(відео "Іван Мазепа" (15:19 – 24.05)
Ведуча: Як стверджували у свій час великі: у держав немає вічних друзів, а є тільки вічні інтереси. Мабуть, і гетьман Іван Мазепа та його попередники на гетьманській посаді мали власні національні інтереси, а тому не могли зраджувати своїй батьківщині, “матці милій” Україні. Хоча, і це є також історичною правдою, Іван Мазепа дуже насолив свого часу сусідній Росії, яка згодом перетворилася з малопомітного царства на могутню євроазійську імперію та почала страхати своєю величчю вже не тільки українців і шведів, але й інші народи світу.
Ведуча: Втікаючи після поразки в Полтавській битві від переслідування московської кінноти, Мазепа і Карл XII знайшли притулок у Молдові, що належала Османській імперії. Тут, біля міста Бендери у селі Варниця, 21 або 22 вересня 1709 року Іван Мазепа помер і був похований. Згодом перепохований у Галаці (нині Румунія). Через два роки османські мародери зруйнували могилу. Згодом козаки перепоховали тіло старого гетьмана.
Ведуча: За розпорядженням царя Російська православна церква оголосила анафему Іванові Мазепі. І досі Російська православна церква та Українська православна церква Московського патріархату анафему не зняли. Утім, частина православного духівництва, зокрема архімандрит Віктор (Бедь) від УПЦ МП, вважає цю анафему вже недійсною. Тому в Києво-Печерській лаврі Мазепу досі піддають анафемі; у Михайлівському монастирі (УПЦ-КП) моляться за упокій його душі. 10 липня 1918 року у Софійському соборі єпископ Назарій з дозволу митрополита Київського і Галицького Антонія відслужив панахиду за гетьманом Іваном Мазепою. Під час панахиди за пропозицією Валентина Отамановського було вирішено перенести прах Івана Мазепи до Святої Софії і поховати поряд з гробницею Ярослава Мудрого.
Гей, панове генерали,
Чому ж єсте так оспали!
І ви, панство полковники,
Без жодної політики,
Озмітеся всі за руки,
Не допустіть горькой муки
Матці своїй більш терпіти!
Нуте врагів, нуте бити!
Самопали набивайте,
Острих шабель добувайте,
А за віру хоч умріте,
І вольностей бороніте!
Нехай вічна буде слава,
Же през шаблі маєм права!
(джерело: відео “Всі покою щиро прагнуть”)
Ведуча: Саме у такій патріотичній віршованій формі висловив свого часу власну політичну програму один з найвеличніших державних діячів Українського гетьманату. Завдяки своїм природним здібностям, здобутій освіті, військовому вишколу гетьман Іван Мазепа став великим державотворцем, полководцем, дипломатом і культурним діячем, який творив нову ранньомодерну Україну.
Ведуча: Вже за життя Івана Мазепу супроводжувало багато легендарних переказів щодо окремих яскравих сторінок його біографії, кількість яких після його смерті збільшувалася і вони ставали справжніми міфами або ж набували гіперболізованого звучання. Бурхлива життєдіяльність Івана Мазепи й до цього часу оповита рядом таємниць та загадкових подій, які ще чекають на своє розкриття.
(відео “Всі покою щиро прагнуть”)
Використані джерела:
1. http://osvita.ua/vnz/reports/biograf/24051/.
2. http://www.haidamaka.org.ua/0254.html.
Сценарій підготувала Тютюнникова А.,
(КЗ "Херсонська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Олеся Гончара"
Херсонської обласної ради)
