Державотворець Михайло Грушевський
Державотворець Михайло Грушевський
Сценарій культурно-мистецького заходу до 150-річчя від дня народження М. С. Грушевського
На сцені встановлені екран для відеопроекції та апаратура звукопідсилення.
На екрані до початку заходу – фотозаставка “Слава Україні”.
На екрані: портрет М. С. Грушевського.
Ведуча 1: Доброго дня, шановні гості! Наш сьогоднішній творчий захід присвячений 150-й річниці від дня народження історика, політика, державотворця Михайла Сергійовича Грушевського, який присвятив все своє життя Україні, народу України.
Тобі, Україно, мій мужній народе,
Складаю я пісню святої свободи,
Усі мої сили і душу широку
Й життя я віддам до останнього кроку.
Почуття єдиної родини
Серцем відчуваємо своїм.
Любимо свій прапор України,
З гордістю співаємо свій Гімн.
(Ліна Костенко)
У фонограмі звучить Гімн України
(відео Михайло Грушевський 0,00 – 1,50)
Ведуча 2: Яскравий і бурхливий життєвий шлях пройшов Михайло Грушевський, в складну історичну добу кінця 19 – початку 20 століття.
(відео "Михайло Грушевський" 1,58 – 2,53)
Ведуча 1: Великий вплив на формування свідомості малого Михайла мав його батько. Він часто розповідав дітям про Україну, про українські звичаї, учив їх українських пісень, приказок, розказував їм українські казки. Малий Михайло, хоч і не бачив рідної землі, вже з дитинства вчився її любити і шанувати. Під час літних канікул родина Грушевських виїздила на Україну. Ці подорожі батько використовував на те, щоб у синові укріпити і поглибити любов до рідного краю, до його природи, до народних звичаїв, до української мови, пісні, й поезії. Отак Михайло не тільки не відчужився від України, а дуже рано цілим серцем і душею приліг до свого народу. Цю палку любов до України і її народу він пронесе через усе своє життя.
Ведуча 2: Грушевський навчався у гімназії, яку закінчив у 1886 році в місті Тифлісі на Закавказзі. Належав він до найкращих учнів і свого класу і цілої гімназії. Дуже багато читав і, як сам каже, “плавав у книжковому морі та впивався ним”. Особливо цікавився історичними творами Миколи Костомарова, “Записки о Южной Руси” Пантелеймона Куліша, збірниками пісень М. Максимовича й А. Метлинського, “Історію Січі” Скальского, “Історію слов’янських літератур” О.Пипіна, “Нариси з історії українського письменства” Петрова, звідкіля поширив свої знання про рідний край, про його минуле та культуру. Особливу радість справив йому батько тим, що почав передплачувати для нього “Київську Старину”, науковий журнал, присвячений історії й літературі України.
(відео "Михайло Грушевський" 2,53 – 4,36)
Ведуча 1: Із захопленням читав Грушевський історію відродження слов'янських народів і при тому роздумував над долею України. Важкі часи переживав наш народ у 80-90 роках XIX століття. На Наддніпрянщині скував йому уста ганебний царський (Валуєвський) Указ 1878 року. Українську мову вигнали з церкви, зі школи, з громадських установ. Царська цензура не допускала ніякої української книжки. На Кавказі національне питання було тоді дуже напружене. Росія недавно підкорила собі кавказькі народи, що все бунтувались і чекали годину свого визволення з царського ярма. Серед такого оточення ще більше загострювалися національні почуття розмріяного хлопця. Йому тоді мета зміст і щастя уявлялись в тім, щоб послужити “національному українському відродженню”.
Ведуча 2: Скінчивши гімназію, Михайло вступив до університету святого Володимира в Києві на історико-філософський факультет. Київський університет був саме тоді в занепаді. Російська влада провела реформу університетів, але так, щоб не допустити до молоді ніякої вільної думки. Молодий Грушевський, що здавна бажав попасти до Києва і сподівався знайти тут огнище української наукової й письменницької праці, з приходом до Києва був прикро розчарований. Він постановив собі іти проти всіх заборон і обмежень українського слова й життя – не шукати відзнак у росіян, а працювати для України.
Ведуча 1: Грушевський цілих 20 років викладав історію України в залах старого університету святого Володимира. Українська молодь вперше могла почути наукові лекції, на яких учений, професор детально пояснював минуле рідної землі. Він повідшукував багато невідомих досі джерел до давньої нашої історії, звертав увагу на літописи арабські та перські, знайомив слухачів із маловідомими документами, спростовував помилки та хибні погляди давніх істориків. Та найцінніше у викладах Грушевського було те, що всі події він оцінював із українського становища, що старався все пояснити розвиток нашого народу від найдавніших: часів, що вмів підносити світлі хвилини в минулому України. З особливою любов’ю та співчуттям він слідкував за розвитком народу, все дошукувався причин занепаду.
(відео "Михайло Грушевський" 4,36 – 6,01)
Ведуча 2: Та самою працею в університеті Грушевський не вдовольнився. Йому до серця лежала українська наука, тому він почав організовувати наукове життя серед громадянства Галичини.
Ще в 1873 році було створено у Львові за допомогою наддніпрянських українців “Товариство ім. Т. Г. Шевченка”. Воно встановило собі сприяти освіті українського народу. Це товариство в 1892 році перейменовано у наукове, бо справи освіти перейняло на себе товариство “Просвіта”. Грушевський здавна цікавився науковим Товариством і ще з Києва присилав до “Записок” Товариства свої праці. У Львові він із молодечим запалом кинувся до праці в Товаристві, а в 1894 році його обрали головою історико-філософської секції. Праці, що їх читали на сходинах секції, друкували потім у “Записках наукового Товариства ім. Шевченка”. Під редакцією Грушевського вийшло цих “Записок” 120 книжок, усього понад 40 тисяч сторінок друку. Ці видання розходилися не тільки серед українців, але йшли до великих чужих бібліотек, до університетів та академій усіх культурних народів: і в Європі, і в Америці, і навіть в Австралії. Це було перше українське видання, що звернуло на Україну увагу цілого наукового світу.
(відео "Михайло Грушевський" 6,01 – 8,14)
Ведуча 1: А більші наукові праці друкувалися окремими книжками в окремих виданнях історичної секції, у “Збірниках”. Тут почала виходити велика “Історія України-Руси” Грушевського. Поява в 1898 ропі першого тому цієї книги була сприйнята всіма з великим захопленням, – це ж була перша національна історія України. Грушевський розраховував, що всю історію вмістить у шістьох томах, пізніше поширив уже її на 8–9 томів і мав думку довести її аж до XIX століття. Працював він над нею ціле своє життя, але таки не зміг її закінчити, довів її з 9 томами до смерті Б. Хмельницького.
Ведуча 2: Час його головування до світової війни 1914 року – це найсвітліша доба в розвитку Товариства. Грушевський виявився незвичайним керманичем, адміністратором, умів віднайти для Товариства джерела доходів, організував друкарню, палітурню, розвинув книгарню наукового Товариства з малих початків у велике підприємство, добував від заможних земляків із Наддніпрянщини допомогу на наукові цілі. Його заходами наукове Товариство купило два великі рудники. Бібліотека стала одною з найбільших у Львові і ввійшла в зв'язки з усіма культурними країнами. Він дав початок і для успішного розвитку музею. Одне слово – він старався зробити з наукового Товариства наукове середовище на європейському рівні.
(відео "Михайло Грушевський" 8,14 – 9,58)
Ведуча 1: З початком війни доля закинула Грушевського до Відня, але він був російським підданим і міг бути заарештованим. При допомозі друзів Грушевський через Румунію дістався до Києва. Але й тут був наказ, що як тільки він повернеться зробити обшук, арештувати й вислати на Сибір. Після трусу в Києві Грушевського замкнули у в'язниці на Лук'янівці, під дуже суворим наглядом. Спочатку його вислали в Симбірськ, потім в Казань, а врешті –до Москви. Грушевський зайнявся тут знову науковою роботою, писав до російських часописів в обороні гнобленого українства й навіть потайки працював у місцевих українських організаціях та в єдиному тоді на цілу Росію українському журналі “Промінь”.
Ведуча 2: У березні 1917 року вибухнула в Росії революція. Пробудилася до самостійного життя й Україна. У Києві почалися національні маніфестації, на вулицях з’явилися блакитно-жовті прапори, почало творитися українське військо, українські громадські організації й політичні партії утворили своє національне представництво “Українську Центральну Раду”. Головою однодушно вибрали Михайла Грушевського. Бо і хто ж інший міг і мав право стати на чолі України, як не він, той, що найбільше для української справи залужився. У Києві Грушевського всі вітали як батька народу. Де лиш він з’являвся, скрізь громади й військо стрічали його бурхливими оваціями. Всі знали його як визначного українського діяча, великого історика й письменника. А те, що російський уряд за українську справу, за його український патріотизм в’язнив його й вислав на заслання, здобуло Грушевському ще більшу любов популярність.
Ведуча 1: Грушевський вів і науково-дослідницьку кафедру історії України. Це був наче історичний університет, де кілька професорів давали викладати з історії України й загальної культури. Молоді дослідники-історики могли здобувати тут наукову освіту. За кілька років з-під рук Грушевського вийшов знову цілий ряд дуже гарних наукових сил.
Поза різною організаційною роботою академік Грушевський находив час продовжувати свої власні наукові праці. У Києві закінчив він і видав дев'ятий том великої “Історії України” – величезну книгу на 1000 сторінок. У цьому томі він закінчив історію Хмельниччини, найбільш бурхливої доби в нашому минулому. Одночасно продовжував він історію української літератури і довів її до п’ятого тому (до ХVІ століття).
Ведуча 2: На останньому році здоров’я Грушевського так погіршало, що дружина, рятуючи його, вивезла восени на лікування до Кисловодська. Думала – поможуть цілющі Кавказькі води. Здоров’я не покращилось, а гіршало. Пробували рятувати його операцією, але даремно.
(відео "Михайло Грушевський" 9,58 – 13,50)
Ведуча 1: Тіло померлого перевезли до Києва і поклали в головному залі Української Академії Наук. А 29 листопада 1934 року відбулися похорони. Ніби насміхаючись, ті, що його вивезли з України, замучили, розпинались тепер перед цілим світом, що ховають його за державний кошт. Похоронили великого історика й першого Президента Української держави на Байковому кладовищі в Києві. З промовами на кладовищі виступили президент Української Академії наук академік О. О. Богомолець та нарком освіти В. Затонський (пізніше репресовані). На звістку про мученицьку смерть одного з найбільших синів України ціла наша земля покрилася невимовним смутком. Немає міста, немає села, де не пом’янули б його пам’яті. Він для народу не вмер. Він живе й вічно житиме в серцях наших. Гарячі слова його, неначе той Дніпро широкий, буде литися, текти, буде падати глибоко в наші серця і ніби тим вогнем пектиме холодні наші душі!
Ведуча 2: Михайло Грушевський сягнув далі всіх своїх попередників – він перший історик, який досліджував історичне минуле всіх українських земель.
Великий українець був скромною, порядною людиною і водночас інтелектуальним трударем, який підготував і опублікував біля 2000 оригінальних праць не тільки з історії України і світу, а й також з української літератури, соціології, етнографії, фольклору та інших галузей знань.
Наприкінці 1991 року Україна та міжнародна громадськість широко відзначили 125-річчя з дня народження Михайла Сергійовича Грушевського. Знаменна подія відіграла важливе значення в справі остаточної реабілітації й справедливого поцінування в нас видатної ролі та воістину золотої спадщини цієї всесвітньо відомої особистості.
В наші дні Грушевський повертається до нас у пам’ятниках, назвах освітніх установ, вулиць, майданів. У багатьох куточках світу започатковано асоціації, створено видавничі й наукові фонди Грушевського. Діють виставки та експозиції, присвячені видатному діячеві. Встановлено премії, стипендії, що носять його ім’я, а Наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка у Львові створило престижну відзнаку – почесну медаль М. Грушевського.
У видавництві “Наукова думка” розпочався випуск десятитомної “Історії України-Руси” – вершини наукового доробку ювіляра. Хочеться вірити, що не за горами той час, коли Грушевський буде в серці і думці кожного українця.
Ведуча 1: Ми сподіваємось, що Вам сподобався захід і після побаченого і почутого більш детально ознайомитесь з його працями, які є дуже пізнавальними і важливими для кожного з нас. Ми зібрали для Вас виставку книг. Чекаємо Вас на наступних зустрічах. До побачення!
Список використаної літератури:
1. Белебеха І. Я. Перший Президент України... // Укр. газ. – 1995. – 22 черв.
2. Білокінь С. Спомини Михайла Грушевського про Центральну Раду // Розбудова держави. – 1993. – №1. – с. 8–19.
3. Грушевський, Михайло Сергійович. Або згинуть, або жити : (3 “Автобіографії” М. Грушевського) // Голос України. – 1991. – 22 листоп.
4. Грушевський, Михайло Сергійович. Велика, Мала і Біла Русь // Укр. іст. журн. – 1991. – №2. – С. 77–85.
5. Грушевський, Михайло Сергійович. Рец. : Ричка В. М. Про еволюцію назви “Русь” в етнополітичній історії України // Укр. іст. журн. – 1991. – №2. – С. 86–86.
6. Грушевський, Михайло Сергійович. Вільна Україна : Ст. з остан. днів (Берез. – квіт. 1917) // Наука і суспільство. – 1991. – №9. – С. 22–29.
7. Грушевський, Михайло Сергійович. Звичайна схема “русской” історії й справа національного укладу історії східного слов'янства // Пам'ятки України. –1991. – №3. – С. 4–7.
8. Грушевський, Михайло Сергійович. На порозі Нової України : Гадки і мрії першого Президента УНР // Вісн. АН України. – 1993. – №9. – С. 47–73; Нар. газ. – 1991. – №18. – 1–8 груд.
9. Грушевський, Михайло Сергійович. Новий період історії України: За роки від 1914 до 1919 // Літ. Україна. – 1991. – 1 серп.; 3 жовт.
10. Грушевський, Михайло Сергійович. Україна окремішна // Дзвін. – 1991. – №4. – С. 86–90.
11. Грушевський, Михайло Сергійович. Хто такі українці і чого вони хочуть / М. С. Грушевський. – К. : Знання України, 1991. – 240 c.
Сценарій підготувала Дмитриченко Анна, бібліотекар з масової роботи центральної міської бібліотеки імені Лесі Українки Херсонської ЦБС
