Сільська бібліотека - чи справді "в зоні уваги"?
Сільська бібліотека - чи справді "в зоні уваги"?
В зоні уваги - сільська бібліотека» таку назву мала стаття директора Закарпатської ОУНБ Л. Григаш, вміщена в журналі «Бібліотечна планета» № 2 (60) за 2013р.
Була рада з того, що врешті-решт у зону уваги потрапила багатостраждальна сільська бібліотека. Але якби мені довелося писати таку статтю, то я назвала б її «В зоні неповаги - сільська бібліотека і її працівники». Чому?
Роботу сільської бібліотеки знаю, як то кажуть, із середини: вже 23 роки працюю методистом Великоолександрівської ЦРБ. Душа болить, коли бачу, як за останніх 20 років занепали не тільки бібліотеки, а й села... Твердо переконана: вини працівників сільських і селищних, районних бібліотек у тому немає. Наша галузь давно вже «впала в кому». «Реанімаційні» заходи провела програма «Бібліоміст» (за що завдячуємо Мелінді та Білу Гейтсам, які розуміють важливість розвитку бібліотек у державі). А от чи підніметься на ноги «хвора бібліотечна галузь», залежить насамперед від держави.
Де, в якій бібліотеці за кордоном працівника зобов'язують витрачати отриману заробітну плату (а в селі це не такі великі кошти, тільки чотири сільських працівника нашої системи мають повне тарифне навантаження) на фарби, папір, книги? І як таку ситуацію можна законно обґрунтувати в нашій країні?
Неможливо втілити навіть найкреативнішу ідею під дахом, що тече, в приміщенні, яке не опалюється, з книгами, котрі не тільки фізично, а й морально застаріли. Бібліотекарі не займаються списанням видань не тому, що ліниві, а тому, що бояться залишитись у порожньому приміщенні, адже кожен розуміє, що не зможе виконувати (хоча б на «слабеньку трієчку») головну функцію бібліотеки - інформаційну. Мітинг, концерт можна провести без призів, друкованої продукції, відеопроекторів, а от будь-яка бібліотечна акція, проект чи елементарна вікторина для дітей без цього неможливі. І якщо підрахувати затрати на кожен захід, то можна побачити, що суми виходять досить солідні.
Можу з упевненістю сказати: інтерактивні районні семінари для багатьох сільських бібліотекарів - це єдине вікно у світ, єдина можливість поспілкуватися хоча б по скайпу із представниками обласних бібліотек, колегами із сільських книгозбірень інших районів та областей України.
Нашій районній бібліотеці до снаги збирати працівників ЦБС хоч і щомісяця: є про що розповісти, чого навчатись, із чим ознайомити, та, знову ж таки, неможливим є фінансування проїзду до районного центру, а потім додому в село. Тому обмежуємося чотирма заходами на рік і намагаємося за досить короткий час дати максимум корисної інформації. Через брак коштів немає змоги й перевірити, як на місцях втілюються нові ідеї, методичні рекомендації.
На сьогодні в нашій ЦБС є дві бібліотеки, яким уже жодні заходи не допоможуть. Тут практично потрібно починати з нуля. У такому випадку найдешевшим варіантом цивілізованого вирішення проблеми є надання можливості ЦРБ використовувати в роботі «Бібліобус». Але, як завжди, постає питання фінансування - транспорт потребує бензину і ремонту. Знову розраховувати на заробітну плату бібліотечних працівників?
Інша проблема: чому фірми, які надають послуги зв'язку, кабельного телебачення і т. п. відмовляють селам у забезпеченні своїми послугами? Відповідь дуже проста: тому що все це є дуже затратним, враховуючи обладнання, перспективи, якість, кількість абонентів, персонал. Як же тоді вижити сільській бібліотеці? Хто ж у змозі потягнути цей збитковий «віз», окрім державного бюджету?
Твердо переконана, що бібліотечні працівники сіл, селищ, районних центрів мають багато цікавих ідей, нереалізованих проектів і, як показує співпраця з програмою «Бібліоміст», прагнуть, щоб їх бібліотеки жили повноцінним життям, повною мірою виконуючи функції інформаційних, культурних і дозвіллєвих установ.
Ось такі думки викликала стаття.
Т. Всяких, методист Великоолександрівської ЦРБ Херсонської області // Бібліотечна планета. – 2013. – №4. – С.26-27.
