Авторське право

Олександр Лютий про авторське право в книговиданні

Автор: Ольга Вишня

Нещодавно Український інститут книги провів у книгарні «Смолоскип» серію лекцій про авторське право у сфері книговидання. Лектор Олександр Лютий, юрист УІК, випускник школи інтелектуальної власності КНУ ім. Шевченка, розповідав про юридичні тонкощі письменницької справи, приховані  пастки та нюанси. Читомо законспектувало найважливіше.

Сферу інтелектуальної власності регулює закон про авторські й суміжні права. Перші розділи закону присвячені визначенню термінів. Що таке суміжні права? Вони виникають унаслідок факту виконання твору виробництва фонограми, виробництва відеограми, оприлюднення передачі організації мовлення.
З цього визначення ми розуміємо, що суміжне право не стосується авторів, а конкретно фонограм, організацій мовлення. А не текстових творів. Об’єктами суміжних прав є виконання літературних, граматичних, музичних, хореографічних творів, і програми організації мовлення. Всі радіо і телепрограми підпадають під визначення цих об’єктів.

Майнові права

Тепер переходимо до того, що стосується безпосередньо нашої сфери. Найперше, що варто розуміти – що таке майнові й немайнові права.
Майнові права – це виключне право на використання твору, також – виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами. Отже, майнове право – це наше право використовувати твір на свій розсуд і забороняти або дозволяти іншим особам використовувати ваш твір.
Є чотири категорії немайнових прав.
Згідно з законом, ви можете вимагати визнання свого авторства, для прикладу – зазначення вашого імені на творі чи його примірниках. Немайнові права не передаються, вони завжди з вами. І тут же, у законі, йдеться про те, що ви можете вимагати зазначення свого імені, якщо це можливо.
Заборона під час публічного використання згадувати ім’я автора. Це теж ваше право. Публічне виконання – це коли з вашим твором ознайомлюються інші особи.
Ваше немайнове право – обирати псевдонім і вимагати його зазначення на вашому творі чи примірниках під час публічного використання.

Вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора. Відповідно ви маєте право вимагати не змінювати ваш твір, не вносити ніяких правок. Але під час судових засідань з цього питання, основну річ, яку має довести постраждала сторона – що її гідність і ділова репутація була порушена і вона зазнала збитків.
Щоб такого уникнути, треба у договорі, який автор укладає з іншою стороною, зазначити заборону на зміну або заборону перероблення твору. Відповідно, це теж ключовий момент, якщо цього не буде прописано у договорі, то доведеться доводити, які ж наслідки для автора настали після внесення змін.
Як правило, у договорі цей пункт звучить так – «забороняється вносити будь-які зміни у твір без згоди автора». Тобто, якщо інша сторона хоче щось змінити – вона питає автора.
У законі є визначення виключного права:
«Виключне право – це майнове право особи, яка має щодо твору авторське право і/або суміжні права на використання цих об’єктів авторського права, лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборони їх використання іншим особам».
Це означає, що лише автор має виключне право розпоряджатися цим твором, передавати права іншим особам тощо.
Далі закон уточнює, що можна розуміти під виключним правом автора.
Виключне право автора чи іншої особи, яка має авторське право на дозвіл чи заборону твору іншими особами, дає йому право дозволяти або забороняти відтворення творів, публічне виконання, публічну демонстрацію, будь-яке повторне оприлюднення, переклади творів, перероблення, адаптацію та інші подібні зміни. Включення творів до збірників, антологій, розповсюдження творів шляхом продажу, відчуження іншим способом.
У законі є ремарка, що цей перелік не є вичерпним, можуть бути інші варіанти. Сфера авторського права розвивається, суспільство розвивається, не виключено, що буде з’являтися багато інших методів і способів на використання тих чи інших творів.
Цей закон не 2017 року, тому завбачливо було написано, що перелік не є вичерпним.
Виключне право автора – це можливість розпоряджатися власним твором.
Невиключне право, визначення якого немає в законі, це коли автор передає право використання свого твору, але лишає за собою весь обсяг прав. Наприклад, дає право комусь використовувати свій художній твір, як картинку на футболці, і лишає за собою право використовувати власну картинку на футболці й не тільки. У такому випадку ми передаємо невиключне право.
Третя особа отримує тільки, зазвичай, право на один вид використання, але ці самі права лишаються в автора. З точки зору комерції це не поширена практика. Проте, коли це виробництво брендованої сувенірки, то таке трапляється.

Питають у таких випадках дозвіл в автора, фіксують документально, щоб все було легально. Автор дає згоду на використання, можливо, отримує кошти, проте лишає за собою таке ж право використання свого твору. Якщо це текст, то автор передає право на друк тексту у книзі, лишаючи за собою таке саме право на передачу іншим, але зрозуміло, що мало хто на таке погоджується. Передаються переважно виключні права.
Коли ми говоримо про комерцію, коли в автора купують право на твір, то він передає виключні майнові права, при чому дуже часто у повному обсязі. Тому що замовник хоче перестрахуватися й отримати всі права. Автор лишає за собою розміщення твору у портфоліо, розміщення у соцмрежах, що теж прописується в угоді.
Щодо авторського права діє національний режим. Особа, яка є громадянином іншої країни користується такими самими правами, як і громадянин України у сфері захисту прав інтелектуальної власності.
Незалежно від того на якій території були опубліковані їхні твори чи об’єкти суміжних прав.
Закон уточнює, що охорона згідно з законом про авторське право і суміжні права, так само поширюється на осіб твори чи об’єкти суміжних прав яких були вперше були оприлюднені або не оприлюднені на території України, але знаходяться в об’єктивній формі на території України. Це цікавий і важливий момент. Якщо є текст, який в Україні не був оприлюднений, а десь за кордоном, все одно захист прав діє.
Якщо за кордоном ви опублікували свій текст і встигли за 30 днів зробити те саме на території України, ви маєте право захисту, згідно з українським законодавством, в українському суді.
Якщо говорити про міжнародні аспекти, є нью-йоркська конвенція 1958 року про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень. Іноземці, які приїхали чи проживають в Україні, можуть відстоювати свої права щодо захисту інтелектуальної власності в міжнародних комерційних арбітражах у всьому світі. А Україна визнає рішення цих комерційних арбітражів.
Але тут є одна поправка: для того, щоб це втілити на практиці, в самій угоді, з якою постраждала сторона прийде в суд, в комерційний арбітраж, має бути відповідне арбітражне застереження. Воно формулюється по-різному, але зводиться до того, що сторони, що підписали угоду, мають право звертатися в міжнародні комерційні арбітражі.
Особи, які скаржаться на порушення авторських прав, вимагають дві речі: виправити наслідки порушених прав і отримати компенсацію.
Якщо мала місце комерція – то людина буде просити матеріального відшкодування. Тут є прямий зв’язок. На грошову компенсацію автор може претендувати лише в тих випадках, якщо порушник сам заробляє гроші на чужому творі.
Якщо просто десь з’явився викрадений твір і ми не можливо довести факт отримання прибутку, то суд задовольняє вимогу просто прибрати цей твір, або вилучити звідти, де він використовується.

Механізм дуже простий. Спочатку ви звертаєтесь до порушника з проханням прибрати ваш твір, на який у вас не питали дозволу. Якщо ви знаєте, що там є отримання прибутку – то ви ідете в суд. Є такі випадки, коли люди домовляються про виплату компенсації без суду. Але тут виникає момент правильного обрахування суми компенсації. Тому що суд сам визначить суму (у нього є для цього важелі) й сам призначить суму компенсації. Якщо ви будете вести перемовини з порушником – це менш ефективно. Більш ризиковано, але про врегулювання конфлікту можна домовитись.
Коли був Майдан – виходило багато тематичних творів. Наприклад, вийшла книга з віршами, і для цієї книжки були використані й тексти, і ілюстрації без дозволу авторів. Обкладинка, внутрішні ілюстрації, були взяті з інтернету. Деякі автори звернулись у видавництво з проханням пояснити ситуацію, це нехтування законом. Частина авторів почала вести діалог з порушником. У підсумку автори махнули на це рукою і не попросили відшкодування. Таких прикладів багато.
В Україні дуже рідко доходить до суду. Немає звички й побутує стереотип, що судитися дорого, складно. Насправді це не так, але важко переконати людей у зворотному. На Заході судовий процес не є знаком ворожості, ти просто питаєш компетентних людей, хто правий. У нас починають погрожувати та ображатись, писати компрометуючі пости й т.д.
Наприклад, художниця Євгенія Гапчинська часто звертається до суду щодо захисту своїх авторських прав. І вона виграє суди. Кілька тижнів тому вона виграла справу з виробниками магнітів. І суд призначив виплатити їй 8 тис. гривень.

Чи покриває це витрати на адвоката?
На практиці адвокат, який працює з авторським правом, бере відсоток від суми компенсації, це може бути 5 чи 10% від тої суми, яку зобов’язав виплатити суд. Або інші відсотки за домовленістю. Механізм такий, пишеться позивна заява від імені автора, у якій автор пише суму компенсації, а суд вже вирішує чи ця сума логічна чи правомірна. Як правило, суд зменшує суму компенсації. Знаючи це, адвокат просить більший відсоток.
Чи є сенс добре вивчити адвоката?
Є сенс добре вивчити, що буде в авторському договорі, працювати лише з авторськими договорами і коли дійде до суду, то можна за 5 хвилин знайти професійного адвоката.

Що таке договір

Є 5 основних пунктів у договорі між автором і видавцем:

Предмет угоди.
Це те, про що ця угода, а йдеться тут про майнові права. Згідно з цією угодою, автор передає замовнику текст, на зазначену кількість знаків, і з певною робочою назвою. І тут можна зазначити, що за це замовник зобов’язується виплатити гонорар.
Передача прав і передача твору.
Треба розшифрувати, які права передаємо іншій стороні. Тут варто описати весь спектр прав, які ми домовилися передати. Не варто писати, що я передаю всі майнові права. А варто писати конкретно, що саме ви передаєте. Це треба обговорити з іншою стороною. Зазначте, що перелік є вичерпним. А якщо не вичерпний, то треба це зазначити й прописати потребу погодження нових умов. Тут також варто вказати чи автор дозволяє вносити зміни у твір. Один з підпунктів – автор дозволяє вносити правки, чи не дозволяє. Але, коли це текст, то варто писати, що автор дозволяє зміни за умови погодження з автором.
Права та обов’язки сторін.
Якщо ми говоримо про текст, ми прописуємо коректуру, правки, право автора на публікацію шматків тексту тощо. Автор гарантує, що цей твір є унікальним. У договорі автор гарантує, що саме він є автором. Звісно, не можна вберегти текстовий твір, якщо автор, наприклад, скине його другові почитати. Але якщо цей друг з комерційно метою почне використовувати цей твір – то автор буде нести відповідальність за цією угодою. Тут же пишеться, що замовник має право зареєструвати майнові права, отримані на підставі договору, як знак для товарів і послуг. У такому випадку замовник має право на свій розсуд розміщувати знак охорони авторського права поруч зі своїм найменуванням.
Тут можна написати, що замовник зобов’язується надати авторові перед друком текст для ознайомлення. Також можна зазначити, що автор має право узгодити кінцеву версію тексту із замовником. Сторони зобов’язуються дійти до консенсусу у плані тексту.
Авторська винагорода та порядок розрахунків.
У цьому пункті прописується сума, за яку автор домовився передати свої права на твір. Прописується цифрами та буквами. Прописується термін сплати суми – до конкретної дати. Це зобов’язання замовника сплатити цю суму до певного числа.

Мене запитують, як отримувати винагороду – чи одним платежем чи роялті. Одноразовий платіж зручний для замовника, він один раз заплатив і забув. Тут виникає момент адекватної оцінки автора своєї творчості, наприклад, у німців є формула, якою вони вираховують порядок вирахування авторського гонорару. У нас гонорар нараховується з логічних міркувань. Більш іменитий автор отримує більший гонорар, більше видавництво може платити авторові більше тощо.

Зараз все більш популярні роялті. Виплачується перша одноразова сума, і з кожного додаткового накладу автор отримує ще певний відсоток. У нас існує постановка Кабміну 2003 року про мінімальний відсоток роялті на кожний вид твору, зокрема і текст.
Коли я працював з ілюстраторами, то ми пропонували замовнику умову про 7% роялті з накладів, і видавництва йшли на це. Варто зазначити, що будь-які попередні усні домовленості не мають сили, тільки авторський договір. Якщо щось змінюється, то до основної угоди можна укладати додаткові, там можна прописувати додаткові обставини, але за погодженням обох сторін. Для прикладу, одне видавництво замовило в ілюстраторки роботу, вона переслала ілюстрації, отримала гонорар і забула.
Але перед друком видавництво передумало використовувати її ілюстрації й запропонувало укласти додаткову угоду, згідно з якою авторка отримає назад всі майнові права на свої ілюстрації, натомість має повернути гроші. Але вона могла витратити гроші. Що робити? Є вибір, погодитися, чи ні. Та сторона, яка платить гроші – як правило просить меншу суму, ніж та, яка була виплачена. Я порекомендував авторці підписати додаток і повернути кошти. Звісно, якщо це ілюстрації під конкретний текст, які не можна потім використати в іншому проекті, то немає сенсу повертати гроші та отримувати назад права. Пам’ятайте, що додаткові угоди укладаються щодо будь-яких додаткових, або нових обставин.
Треба розрізняти додаток до угоди й додаткову угоду. Бо додатком може бути кошторис, його можна прописати у тілі угоди, або винести додатком. Формати, шрифти, будь-які технічні умови. Додаткова угода – це нова угода, яка доповнює попередню, змінює її умови.
Термін дії угоди.
Його можна писати окремим пунктом, або в одному з попередній. У ньому вказано скільки часу ця угода буде діяти. Зазвичай, підписують на 5 років з моменту підписання.
У пункті про термін дії угоди ви пишете, що угода укладається, наприклад, на 5 років, а далі можете написати, що ця угода може бути достроково розірвана за згодою сторін. Якщо сторони вважають, що певні пункти цієї угоди суперечать чомусь, або не вистачає якихось пунктів – вони можуть за згодою розірвати цю угоду, або укласти нову, але обов’язково прописати, що угода може бути розірвана за згодою сторін. Умови припинення співпраці теж прописують, це дуже важливо.
Останнім пунктом пишуться інші умови, порядок вирішення спорів: що сторони зобов’язані вирішувати спори шляхом переговорів, а якщо у них не вийде – то згідно з чинним законодавством.
Далі йдуть реквізити.

Якщо первісна угода не влаштовує ні автора, ні видавця, у тому сенсі, що вони хочуть, щоб автор продовжив цикл, а автора не влаштовує первісна угода, краще укласти додаткову? І на що?
Кожна угода має термін дії. Як правило, 5 років. У вас ще не збігли ці 5 років – тоді краще підпишіть додаткову угоду, якою змініть деякі положення цієї угоди. Якщо збігли 5 років – то краще укласти нову угоду, з іншими чи з тими самими умовами, як завгодно.
Наприклад, є книжка, з авторами текстів і ілюстрацій укладено угоди на 5 років. Збігають ці 5 років, а видавець хоче ще видавати, тоді він укладає нову угоду. За цей час може багато чого змінитись. Тоді угода укладається з урахуванням нових умов, вимог, але вона укладається на той самий твір. Іноді пишуть, що замовник має пріоритетне право на укладення угоди з цим автором. Цей пункт не зобов’язує автора після закінчення терміну угоди підписувати нову. Воно декларує наміри замовника бути першим у черзі, якщо автор захоче далі комусь продати свої права на твір.
Дуже часто видавництва просять підписати договір без запитань і пояснюють, що це стандартний договір, який підписують всі автори.
Їм треба сказати, що не існує стандартних договорів, є індивідуальні, під конкретний випадок, з урахуванням інтересів обох сторін.
Якщо видавництво уникає цього пункту стосовно терміну дії, є важелі впливу?
Важелів немає. Все є на договірних основах. Якщо одна сторона не хоче підписувати угоду на такий термін, все на добровільних засадах.
Автор сам вирішує чи влаштовує його така угода, чи ні. Якщо не влаштовує – то пропонує свій варіант. Якщо цього не відбувається – то не варто підписувати таку угоду.
Коли автор передає текст, термін угоди на 5 років, що відбувається через 5 років?
До нього повертаються всі права.
А якщо термін не прописаний?
Одна зі сторін, як правило замовник, зацікавлена отримати майнове право на все життя. Тому там буде прописано термін, що права передаються безстроково. А період дії авторського права – це 70 років з дня смерті автора.
Важливий момент, коли ви працюєте з роялті. Якщо у вас передбачено не тільки друковане видання, а й електронне, то ви по кожному повинні прописати відсоток роялті.
Тобто, не за все 7%, а по кожному типу використання вашого твору, домовитись про відсоток роялті.
Згідно з українським законодавством, якщо видається література, яка називається навчальною – можна не брати дозвіл автора на використання його твору. Є така штука і дехто нею користується. Якщо, наприклад, там будуть скорочені версії творів.
Стосовно перекладів. Якщо автор польський поет і ще не минуло 70 років, і є його донька, то треба брати у неї дозвіл?
У неї має бути документально засвідчене майнове право на твори батька чи матері.
А як щодо перекладів?
Переклад – це самостійний похідний твір. Ви маєте укласти угоду з видавцем, а проблема видавця отримати права в автора твору, або правовласника.
Якщо автор розмістила уривок свого твору у вільному доступі, чи можу я свій переклад розмістити?
Так. У цьому випадку ваш основний аргумент – що автор сам добровільно виклав це на публіку. Відповідно, і ви не робите на цьому комерції.
Переклад – це похідний твір. Я, як автор, передаю майнові права, значить я й передаю права на переклад?
Ви це прописуєте в угоді. Якщо передбачено, що цей твір буде перекладається, то ви можете прописати в угоді, що ви дозволяєте, або не дозволяєте. Це важливі моменти.

Якщо це не прописано, то це дозволено?
Одна зі сторін, як правило, замовник пише дуже хитру річ. Він пише, що цей перелік прав не є вичерпним. Така непримітна фраза, але означає те, що ви дозволяєте замовнику робити зі своїм твором усе.
Якщо автор видав книгу, і права є у видавництві на певний термін, і автор впізнає свій твір, озвучений на Youtube. Що з цим робити, і чи автор має з цим щось робити?
Об’єкт суміжних прав – це виконання твору, не сам твір. Поет, який читає твір, виконує його, це об’єкт суміжних прав. А сам твір – об’єкт майнових прав.
Якщо цю книгу продають – це порушення, а якщо на радіо зачитали – то ні. Але завжди краще просити дозволу в автора.
Якщо всі права передано видавництву, а цю книгу хочуть екранізувати?
Екранізація – це не простий процес, бо передбачає багато додаткових угод, відповідно укладається нова угода. І з автором і з видавництвом, або з кимось одним. Є ще сценаристи.
Якщо автор комусь передав права, то він уже не володіє ними. Хай чекають 5 років.

Реєстрація авторського права не є обов’язковою, бо в Україні діє презумпція авторства, яка виникає з моменту створення. Якщо є така потреба – то варто піти зареєструвати твір. Є реєстр об’єктів інтелектуальної власності, куди вносяться всі зареєстровані твори. Це убезпечить від зусиль доведення вашого авторства. Якщо у вас є сайт, і ви виставляєте там тексти – існують скрипти, які не дозволять копіювати тексти. Такий спосіб захисту.
Інтернет практично не регулюється, наше законодавство не встигає за розвитком науково-технічного прогресу, тому дуже часто виникають проблеми під час вирішення спорів.

http://www.chytomo.com/news/oleksandr-lyutij-pro-avtorske-pravo-v-knigovidanni.