"Із скарбниці Братанівських поезій"

Із  скарбниці  Братанівських  поезій

музична заставка

Читець:

Вірш М. І. Братана “Голуби над батьківською хатою”:

Голуби над батьківською хатою
Гомонять, чи літо, чи зима.
Я хотів би радо привітати їх,
Але ж батька-матері нема.
День зацвів бузковою красою,
Я стою край батьківських воріт.
І туркочуть сумно наді мною
Голуби із відлетілих літ.
А було ж - збиралася родина
За столом гостинним у свята.
Воркувала зграя голубина
Над усі розлуки і літа.
Оживає в пам’яті розмова,
Як душею тепліли усі
В щирім злоті батьківського слова,
В неокупній маминій сльозі.

Читець:

Вірш М. Братана “Родова земля”:

Зроду – віку в сув’язях з тобою
Був і є, і буду, поки світ.
Ти ж мені землею родовою
Стала, як від батька заповіт.
Чи в зазим’ї, чи в спекотнім літі –
Все в тобі до денечка пройма.
Не скажу, що ти найкраща в світі,
А  проте – любішої нема.
Ніби й не прихильник сентиментів,
Почуттів своїх не потаю:
В гостях на Зеленім континенті
Я згадав Саманівку мою.
Ще ж ми родом не перевелися,
Ще ж любов до материзни є.
Де б не був – а нею освятися,
В ній життя вкорінене твоє.
Гончара немарне полонила
Ця просторінь, люба з малоліт,
Де й моя зарита пуповина
Не за тим, щоб я забув свій рід.

Ведуча: Микола Іванович Братан – відомий український поет, прозаїк, літературний критик, перекладач, автор близько ста книжкових видань, котрі знайшли свого читача.

13 березня 2010 р. вечірньої пори він хотів узяти з книжкової полиці книгу про козаків і в цю мить натружене серце митця зупинилося. Українська література зазнала важкої втрати. Адже, Микола Братан на 76 році життя яскравів зблисками таланту, творчим потенціалом, енциклопедичними літературними знаннями та іскрометними експромтами. Читачі чекали від нього все нових творів і він їх ніколи не розчаровував.

А наступного дня після фатальної події побачила світ його книга “Від сонця до сонця”. В передмові якої поет пише автобіографічне:

 “…Першу збірку віршів “Смаглява Таврія” – видав 1961 року, звідтоді побачили світ десятки книжок віршів, прози, публіцистики, драматичних поем. З-поміж віршованих збірок – “Правда хліба”, “У дорозі до вас”, “Степові люди”, “Царинок”, “Дожинок”. З прози – повість “Діждались весілля”, романи “Бережина”, “Перепелина ніч” та інші”.

Брав участь у всіх з’їздах українських письменників, починаючи з 1971 р., у трьох всесоюзних з’їздах. Нагороджений орденом “Знак пошани”, лауреат літературної премії імені Андрія Малишка, заслужений діяч мистецтв України.

“Я просто – український письменник. Література – моє життя. Моя довічна любов – мій талановитий і врівні безталанний народ. Задля просвітлення його долі писав, пишу, писатиму”.

У Миколи Братана є символічний вірш “У дорозі до Вас”. Він, дійсно, у дорозі до нас своїми творами, які писав серцем і душею.

Читець:

“У дорозі до Вас”:

Хліборобська рідня, степові мої люди!
Ці привітні слова я не з дому припас –
Серед поля вдихнув з вітровієм у груди,
Виткав пісню із них по дорозі до вас.
Кілометри мигтять... Скільки їх поміж нами?
Не спитаю про це у натруджених трас.
Таж отак промайнуть і літа за літами,
А куди ж я лечу? Я – в дорозі до вас.
Не завидую тим, хто виходить з народу,
Але заздрю тому, хто з народом всякчас.
Осягну його дух, і могутність, і вроду
Не в кубельці м’якім – у дорозі до вас.
Безрух, ситість душі – то спокуса дешева.
Відлітає, мов пил, сухозлотиця фраз.
Тільки діло живе й слова мудрість життєва –
Це так само збагнув я в дорозі до вас.
Може, вчуєте вість: був такий-то... немає...
Я прошу не журби, не сльози про запас.
Ви повірте в мандрівку, яка не минає,
Без печалі скажіть: він – в дорозі до нас.

Ведуча: Пропоную нам усім разом провести флеш-літ.

Ми будемо читати по черзі один рядок з збірки “Семенівське шосе”…

Ведуча: А зараз кожний з вас продекламує свій улюблений вірш Миколи Івановича….
(на закінчення читаємо вірш “У дорозі”)

Ведуча: На цю дорогу свого часу вийшов із семенівського шосе український поет Микола Братан. Долаючи її тернистість він іде до нас.

Ведуча: Микола Братан рідну Саманівку – Семенівку відвідував не один раз і жодного разу зустрічався з учителями та учнями Семенівської школи, присвятив рідній школі багато поетичних рядків.

Не на палац – на хату схожа,
Якою, власне, і була,
Я не згадать її не можу –
Вона у світ мене вела.
Іще буйнують наші луки,
Та як нестримно плине час.
Мої ровесники – онуків
Проводять ревно в перший клас.
Ну що ж, хлоп’ята з русявим чубом,
Збагнути світ прийшла пора.
Тебе у даль вестимуть любо
Повпреди світла і добра.
 

Підготувала: Уманець  Л. П., бібліотекар
Семенівської бібліотеки КУ “КРОБ”.