Етапи розвитку культурно-просвітницької діяльності бібліотек Півдня України (друга половина XIX ст. - сучасний стан)

Етапи розвитку культурно-просвітницької діяльності бібліотек Півдня України (друга половина XIX ст. - сучасний стан)

Досліджено та проаналізовано етапи культурно-просвітницької діяльності бібліотек Півдня України від другої половини XIX ст. до сучасності. Визначено форми залучення до систематичного читання певних верств населення. Висвітлено умови, що вплинули на активізацію культурно-просвітницької діяльності бібліотек, урізноманітнення її форм. Окреслено тенденції розвитку культурно-просвітницької роботи на кожному етапі.

Ключові слова: культурно-просвітницька діяльність, соціокультурна діяльність, популяризація літератури, наочні форми популяризації, новації в культурно-просвітницькій діяльності.

Постановка проблеми. Активізація інтересу до ви­вчення культурних надбань окремих регіонів України від часу їхнього заснування до сучасності пов'язана зі змінами в українському соціокультурному середовищі, переосмислен­ням вітчизняної історії, культури, освіти. Дослідження здобутків та ролі культурно-просвітниць­кої діяльності в період другої половини XIX ст. - першого десятиліття XXI ст. у культурному розвитку Півдня Украї­ни, вивчення досвіду тогочасних і сучасних бібліотек по­трібні для відтворення та збагачення уявлень про культуру визначеного регіону, для характеристики шляхів станов­лення та розвитку цієї роботи. Аналіз основних етапів культурно-просвітницької діяльності бібліотек Півдня України здійснено відповідно до Програми розвитку української культури до 2015 року, комплексної теми Відокремленого підрозділу "Миколаївська філія Київського національного університету культури і мистецтв" (ВП "МФ КНУКіМ") "Історія і розвиток культури Півдня України" (з 2014 року - "Міждисциплінарні культу­рологічні дослідження"), наукової теми кафедри доку­ментознавства та інформаційних систем ВП "МФ КНУКІМ" "Документально-інформаційні системи в структурі інформа­ційного простору суспільства".  Аналіз останніх досліджень. Питання культурно-про­світницької діяльності бібліотек загалом не є новими, до них звертаються бібліотекознавці, культурологи, історики, як-от Л. Белякова, Н. Божко, Н. Грабар, М. Дворкіна, А. Жарков, Н. Захарова, М. Зніщенко, Т. Кім, Л. Лупіка, Г. Олзоєва, Л. Петровська, П. Рогова, Н. Солонська та ін. Проблеми розвитку культури Півдня України висвітлено у досліджен­нях істориків О. Караульної, Т. Березовської, Н. Крижанівської, а формування мережі бібліотек Півдня України — у розвідках Г. Бородіної, А. Волинець, Л. Одинокої тощо. Мета статті - визначити і проаналізувати в історико-культурологічному аспекті основні етапи культурно-просвітницької діяльності бібліотек Півдня України від другої половини XIX ст. до сучасності. Виклад основного матеріалу. Проблеми періодизації історіографії культурно-просвітницької та соціально-культурної діяльності вчені активно розробляли з кінця 60-х років XX століття. Серед авторів - А. Виноградов, С. Пиналов, Г. Чернявський [2], Є. Литовкин [21], А. Савченко [27] та ін. Дослідники обрали шлях загальноісто-ричної періодизації, котрий дозволив зіставити проблеми і завдання розвитку держави із проблемами і завданнями діяльності культурно-просвітницьких установ на кожному з визначених періодів [25, с. 133]. Важливо, що формування роботи бібліотек відбувалося в умовах суспільно-історичного переродження соціуму, у процесі трансформації його соціальних, духовних та громадян­ських цінностей на різних історичних етапах. Дослідження культурно-просвітницької діяльності книго­збірень Півдня України за цей значний період дає змогу виокремити основні етапи, кожен з яких можна вважати відносно завершеним і таким, що має специфічні особ­ливості:

1. Становлення   культурно-просвітницької  діяльності бібліотек (друга половина XIX ст. — 1917 р.).

2. Культурно-просвітницька діяльність бібліотек (1917-1920рр.).

3. Масова, політико-просвітницька робота (20-30-ті рр. XX ст.).

4. Культурно-масова робота (50-70-ті рр. XX ст.).

5. Культурно-просвітницька робота (80-90-ті рр. XX ст.).

6. Культурно-дозвіллєва  і  соціокультурна діяльність (кінець XX - XXI ст.).

Для першого етапу культурно-просвітницької діяль­ності бібліотек Південного регіону України (друга половина XIX ст. - 1917 р.) характерним є розвиток книговидання, створення бібліотек, кабінетів для читання, формування бібліотечних фондів. Багато зробили для перетворення чи­тання на постійний спосіб духовного життя міського на­селення "бібліотеки для читання", приватні книгозбірні, що були основним елементом забезпечення інформаційних потреб масової читацької аудиторії. Формами заохочення населення до літератури і читання можна вважати і ство­рення кабінетів для читання періодичних видань (за плату), бібліотек для читання при книгарнях ("Бібліотека для читання М. Клочкова"), встановлення 12-годинного графіку роботи бібліотек, випуск друкованих каталогів ("Каталог книгарні і бібліотеки М. Клочкова") та ін. Отже, книгозбірні, залучаючи до соціокультурного простору того часу інфор­мацію про фонди, пожертви місцевих мешканців, меценатів на їхнє поповнення, бібліографічні списки для читання (на сторшках місцевих видань, у друкованих каталогах, пізніше - у публікаціях до ювілеїв бібліотек) виконували просвітню функцію, що сприяло розвитку культури Півдня України.  Наприкінці другої половини XIX ст. в організації без­коштовних народних бібліотек цього регіону брали участь товариства грамотності, народної тверезості та "Просвіти", які були осередками діяльності прогресивної громадськості у справі піднесення рівня освіти й культури рідного краю. При товариствах відкривали стаціонарні та пересувні біб­ліотеки, читальні та книжкові склади, проводили "народні читання". Отже, працівники книгозбірень розповсюджували книги, брошури з різних галузей знань, впливаючи на свідо­мість народних мас, долучаючи їх до читання, освіти, вихо­вуючи почуття поваги до історії та культури рідної землі. Вагоме значення мали товариства "Просвіта" Одеси та Миколаєва, які не лише сприяли створенню бібліотек, а й проводили культурно-просвітницьку діяльність, що перед­бачала літературио-музичні, літературно-наукові, сімейні вечори, музично-театральні вистави тощо. Для популяризації творів друку, допомоги читачам у самоосвіті, втілення просвітницьких ідеалів у другій по­ловині XIX століття у Херсонській губернії відкривалися громадські бібліотеки (Одеська, Херсонська і Миколаївська), що було важливою віхою в культурному розвитку регіону. Наприкінці XIX - на початку XX ст. громадські книгозбірні використовували різноманітні форми культур­но-просвітницької діяльності: популярні лекції, концерти, музичні ранки, музично-літературні вечори із вшанування письменників, художників, музикантів, учених, бібліотечні вечори-зустрічі з видатними та цікавими людьми. На по­чатку XX ст. значну зацікавленість у населення викликали публічні лекції, які організовували співробітники Миколаїв­ської громадської бібліотеки. У звітах установи зазначено предмети, яким було присвячено лекції, прізвища авторів, кількість присутніх і навіть реакцію слухачів. Окремі теми проаналізовано за повнотою висвітлення матеріалу, відзна­чалися найцікавіші та найпопулярніші. Зокрема, до прог­рами лекції з художньої літератури увійшли твори О. Пуш­кіна, М. Лєрмонтова, Л. Толстого, Ф. Достоєвського, О. Ост-ровського, А. Чехова, В. Вересаєва [22]. Цікавою і потрібною формою популяризації знань у ті часи були народні читання, які вважають однією з по­чаткових форм бібліотечної масової роботи. Вони були спрямовані на підвищення рівня культури й освіти (зокрема й позашкільної). У 1909 році співробітники Миколаївської громадської бібліотеки провели перші народні читання. Доповнювали їх музичні ранки, які сприяли розвитку художнього смаку, долученню "малокультурних слухачів" до сприйняття музики [22]. Проводилися духовні читання, що користувалися популярністю у літніх чоловіків і жінок, а теми з історії та географії викликали зацікавленість і у дорослих, і у дітей. Посиленню інтересу до читання сприяло використання кольорових малюнків, музики. Недільні чи­тання художньої і науково-популярної літератури проходи­ли з демонстрацією діапозитивів. У той період у бібліотеках як форму популяризації літератури з різних галузей знань використовували вистав­ки, присвячені відомим діячам, письменникам, поетам. Експозиції також готували для окремої категорії читачів (учителів, лікарів та ін.). Особливу увагу потрібно приділити підготовці та ви­данню зусиллями фахівців приватних, громадських, міських бібліотек друкованих каталогів та додатків до них, а також каталогів на дублети книгозбірень [8 - 17]. Одними із най­кращих в Україні було визнано друковані каталоги та покажчики Херсонської громадської бібліотеки, їхня цінність полягала в тому, що вони містили відомості не лише про наявні книги, а й про матеріали з періодичних видань: журналів, збірників, альманахів. Інформацію про них також представлено в тогочасних публікаціях, присвячених висвіт­ленню діяльності бібліотек [1]. Вагомий внесок у розвиток культурно-просвітницької роботи зробила директор Херсонської громадської бібліо­теки В. Шенфінкель. За її ініціативою та участю відбулися заходи до річниць пам'яті Т. Шевченка, О. Герцена, свято книги "Паризька комуна", літературні вечори, "голосні чи­тання", вечори "живої" бібліографії та художнього читання, екскурсії бібліотекою [28]. Поліетнічний Південь України передбачав умови для розвитку і вивчення культури та мови усіх народів, що проживали на його території. Особливості створення націо­нальних бібліотек ілюструє приклад формування єврейської бібліотеки "Общества взаимного вспомоществования приказчиков-евреев г. Одессы". Установа виконувала функції зберігача національної культури єврейського народу, мала відділ книг староєврейською мовою під назвою "Hebraica" та відділ книг з єврейського питання російською та єврейською мовами "Ludaica". Отже, процес комплектування бібліотеч­ного фонду можна розглядати як один із аспектів культурно-просвітньої діяльності книгозбірні, оскільки лише ретельно дібране та цікаве зібрання давало змогу задовольняти зрос­таючий попит єврейського населення Одеси на відповідну літературу. Для популяризації читання працівники бібліотеки на­давали право отримувати за одне відвідування до п'яти книг без залогу, виділяли безкоштовні абонементи для незамож­них читачів, проводили популярні заходи різноманітної тематики: виставки літератури, вечори, зустрічі та бесіди. Отже, створені у період XVIII - початку XX століття приватні, громадські й народні бібліотеки здійснювали культурно-освітню діяльність, використовуючи численні форми: експозиції та концерти, наукові лекції, популярні народні читання, музичні та літературні ранки, заходи щодо відзначення ювілеїв бібліотек, вшанування відомих вчених, музикантів, письменників, екскурсії бібліотеками, видання каталогів та оприлюднення інформації про діяльність книго­збірні, проведені заходи, теми публічних лекцій на сто­рінках місцевої преси тощо. Культурно-просвітницька діяль­ність бібліотек Півдня України із відродження національної свідомості сприяла формуванню духовного та культурного світогляду населення краю, налагоджуючи різноманітні види комунікації між бібліотекарями та читачами, книгою та читачами, читачами та суспільством. Після революції 1917 р. розпочався другий етап культурно-просвітницької діяльності бібліотек, перед якими постало завдання "культурно-суспільного виховання народ­них мас", що означало беззаперечну участь у суспільному житті. Цей етап ще називають "періодом національно-культурного будівництва". Отже, бібліотеку було долучено до піднесення культурно-освітнього рівня громадян, вона мала впливати на ідейне, національне, патріотичне, естетич­не виховання мас. Якщо "на 1917 рік бібліотеки задоволь­няли потреби 8-10% міського населення, то на 1920 рік ними користувалися всі освічені громадяни" [25, с. 15]. У той період на Півдні України формувалася мережа бібліотек: їх створювали при професійних, культурно-просвітніх установах, відкривали бібліотеки національних меншин, наукові книгозбірні при вищих навчальних за­кладах: Херсонському педагогічному інституті (1920), Ми­колаївському політехнічному технікумі та Миколаївському кораблебудівному інституті (1920) тощо. Серед основних завдань у галузі бібліотечної політики - поповнення фондів публічних бібліотек українознавчою літературою, видан­нями українською мовою, створення українських відділів, оскільки "на 1917 рік потреби українського суспільства рід-номовною літературою забезпечувалися лише на 2-3 від­сотки" [25, с. 13].  Архівні матеріали бібліотек Півдня України свідчать, що політичні події 1917 року сприяли підвищенню читаць­кого попиту на суспільно-політичну літературу. Зокрема, для якнайповнішого його задоволення дирекція Миколаїв­ської громадської бібліотеки запропонувала створити відділ "Історія революційного руху в Росії" [7]. До завдань бібліотек входили сформульовані на VIII з'їзді РКП(б) (1919) програмні положення радянської держави в галузі культурного будівництва, а саме - пропаганда кому­ністичних ідей та розгортання політико-просвітницької роботи серед народу. Це був курс на ідеологізацію культури, розбудову мережі культурно-освітніх закладів. На Півдні Україні, як і в державі загалом, формувалися засади ра­дянської бібліотечної справи. Книгозбірні намагалися залу­чити більшість населення до систематичного читання, про­понуючи безкоштовні абонементи різним його верствам (учителям народних шкіл, студентам, іншим групам чи­тачів), вели політпросвітницьку роботу, використовуючи широкий спектр методів агітації та пропаганди: "библиотечные инсценировки", суди, "живі газети", дні книги, літе­ратурні вечори. До кінця 1920 року в Україні було 5000 хат-читалень [5]. У 1919-1920-х роках XX ст. почався процес ревізії бібліотек. При всіх губернських, повітових, волосних радах працювали відділи народної освіти, для допомоги яким було створено культурно-просвітні комісії, що мали здійснювати реформу діяльності відповідних установ, організовувати нові бібліотеки, читальні, клуби для виховання народних мас [4, с. 106]. Перед книгозбірнями Півдня України постало завдан­ня перебудувати роботу відповідно до ленінських настанов, щоб надати радянським читачам можливість широкого використання фондів великих бібліотек. Отже, зібрання ліквідованих установ та громадських об'єднань, приватні колекційні фонди, книги націоналізованих приватних біб­ліотек почали концентрувати у фондах наукових, а також обласних публічних та регіональних книгозбірень. Співро­бітники бібліотек намагалися залучити якомога більше на­селення до систематичного читання і створювали особливі умови використання фондів для різноманітних груп читачів: студентів, учителів, лекторів та слухачів народних уні­верситетів. Для третього етапу (20-30-ті роки XX ст.) розвитку культурно-просвітницької діяльності бібліотек характерним е те, що установи розглядали як осередки культури, які намагалися якнайкраще використовувати для ідеологізації та залучення до соціалістичного будівництва широких верств населення [5, с. 39-40]. На III з'їзді Політпросвіту (1922) для бібліотек було визначено такий курс: по-перше, вести боротьбу проти тенденцій, спрямованих на ліквідацію мережі хат-читалень, бібліотек і пунктів із боротьби з неграмотністю; по-друге, підвищити політичний рівень бібліотекарів; по-третє, пе­ретворити бібліотеки із книгосховищ, що лише видають книги читачам, на знаряддя пропаганди комунізму. У кінці 20-х років сформувався новий погляд на основ­ні завдання бібліотеки, до яких належали політично-про­світницька діяльність і робота на допомогу самоосвіті [7]. Популярності набули комплексні масові форми роботи - свята, тижні та місячники книги, книжкові карнавали, лі­тературні кіновечори тощо. Це була здебільшого ідеоло­гічна, політико-просвітницька діяльність, зміст якої охоп­лював пропаганду літератури з різноманітних галузей знань, відзначення ювілейних дат тощо. Серед методів у ті роки найширше використовували заняття читацьких гуртків різноманітної тематики, рекомендаційні плакати, списки літератури політичного характеру, лекції, вечори, виставки [7; 24], а для читачів-дітей - читки газет, журналів, книг, бесіди, ігрові заходи [18]. Масова робота в 30-ті роки минулого століття доповнювалася такими формами: вечори ударників соціалістичної праці, музичні бесіди, ранки, бібестафети, техпоходи, виставки дитячих малюнків. Упродовж 1941-1945 років культурно-просвітницька діяльність бібліотек на Півдні України значно уповільнилася (окупація території, вкрай епізодичне обслуговування чита­чів, завдання збереження фондів). Лише кілька бібліотек мали можливість задовольняти запити читачів, насамперед дітей (приміром, Одеська бібліотека для дітей), проте уста­нови працювали. Зокрема, Миколаївська обласна наукова бібліотека за роки окупації обслужила понад 600 читачів. Після звільнення Миколаєва 28 березня 1944 року бібліотека працювала активніше, на кінець року її штат нараховував 24 співробітники, протягом року було проведено 12 лекцій, організовано 17 книжкових експозицій (за матеріалами звіту за 1944 рік). Четвертий етап культурно-просвітницької діяльності отримав назву "культурно-масова робота" (50-70-ті рр. XX ст.). Велику увагу в агітаційно-пропагандистській роботі бібліо­тек було приділено пропаганді завдань п'ятирічного плану, роз'ясненню шляхів його виконання. Широко використо­вувалися такі форми масово-політичної роботи, як бесіди, голосні читання газет і журналів, колективні прослухування радіо. Активно застосовували і наочну агітацію, найпо­ширенішими засобами якої були виставки, плакати, заклики, карти, діаграми тощо. У 50-60 рр. XX ст. певною мірою активізувався процес відродження освітньої та культурно-просвітницької сфери, розширилася мережа культурно-дозвіллєвих установ. У бібліотеках Півдня України набула розвитку виставкова діяльність, спрямована на відзначення та висвітлення ви­датних подій Радянської держави, політики партії, світової культури. Особливу увагу приділяли пропаганді матеріалів з'їздів, конференцій, пленумів партії. Готувалися рекомен­даційні покажчики, списки літератури. У книгозбірнях Півдня України за допомогою комсомольських організацій створювалися "гуртки книги", літературні гуртки тощо. Стимулом для краєзнавчої роботи бібліотек у повоєнне десятиліття стали і численні ювілейні події; роковини Жовтневої революції, Другої світової війни, історичні дати, пов'язані з краєм, організацією чи установою, життям і діяльністю видатних уродженців і місцевих діячів, ювілеї книгозбірень тощо [20, с. 426]. У повоєнний час у культурно-освітніх установах проводилася активна робота із поширення політичних і наукових знань, яку здійснювали лекційні бюро і лекторські групи Комітету в справах культурно-освітніх установ УРСР, численні лекторії і Товариства. Серед форм виховної роботи були тематичні вечори, зустрічі з передовиками вироб­ництва, ветеранами революції, Громадянської та Другої світової воєн, Героями Радянського Союзу і Героями Соціалістичної Праці. Чимало вечорів було присвячено революційним і радянським святам, видатним політичним подіям, проблемам комуністичного будівництва. Помітною подією в розвитку культурно-просвіт­ницької діяльності бібліотек Півдня України стало створення державного видавництва дитячої літератури "Дитвидав" та видавництв обласного рівня (Одеського й Херсонського), завдяки чому книгозбірні отримали мож­ливість поповнювати фонди виданнями класичної та сучасної вітчизняної й зарубіжної літератури (художньої, науково-популярної, науково-фантастичної, пригодниць­кої) для дітей дошкільного, шкільного та середнього шкільного віку, літературою для юних техніків, натура­лістів та авіамоделістів тощо. Пріоритетним напрямом діяльності стало обслугову­вання читачів масових бібліотек, проте пропаганда книги залишилася одним із засобів комуністичного виховання. Працівники книгозбірень різних видів проводили тематичні огляди літератури, вечори, читацькі конференції, зустрічі з письменниками і поетами тощо. Популяризація літератури здійснювалася і за допомогою організації відкритого до­ступу до книжкових фондів, обслуговування читачів без вихідних днів, організації пересувних бібліотек, відкриття пунктів видачі книг, залучення видатних осіб до пропаганди літератури тощо. Ця робота координувалася з іншими культурно-освітніми установами: музеями, архівами, това­риствами "Знання", краєзнавчими товариствами, клубами, будинками культури, загальноосвітніми школами тощо. У масовій та виставковій діяльності переважала суспільно-політична проблематика. У 60-ті роки минулого століття масові бібліотеки по­чали виокремлювати читацькі групи, сформовані за спе­ціальними, віковими, фаховими ознаками, за характером читацьких інтересів тощо. Ця тенденція тривала і у 70-80-х рр. XX ст., коли бібліотеки об'єднували читачів у клуби і значно активізували масову роботу. Певною формою культурно-просвітницької діяльності були підготовка і публікація рекомендаційних покажчиків, які мали допомагати в освоєнні опублікованої літератури з різноманітних галузей знань, що сприяло популяризації соціалістичної культури, науки, творів українських письменників, поетів тощо. Ґрунтовну інформаційну, довідково-бібліографічну ро­боту з пропаганди літератури, зокрема і з питань краєзнавст­ва, проводила Одеська обласна бібліотека ім. М. Грушев-ського. Бібліотекарі вели картотеку "Одеса і Одеська об­ласть" (час створення - 1946 р.), що містила інформацію політичного, економічного і культурного характеру, джере­лом якої була місцеві видання та періодика. Підготовлено рекомендаційні покажчики до роковин визволення міста-героя Одеси, "Кращі люди Одещини", "Образ нашого сучас­ника у творах одеських письменників" та ін. [23]. Отже, бібліотечна робота в 50-60 рр. минулого століття мала форму масово-політичної, культурно-масової діяльності. Створення централізованих бібліотечних систем (ЦБС), єдиних бібліотечних фондів і, відповідно, відділів: організаційно-методичних, обслуговування, інформаційно-бібліографічних - сприяло активізації культурно-просвіт­ницької діяльності масових книгозбірень. Новою формою були виставки та перегляди літератури з єдиного бібліотечного фонду, підготовка та проведення масових заходів для читачів і центральної бібліотеки, і філій ЦБС. В умовах централізації також активізувалася робота із впровадження передового бібліотечного досвіду. Функції бібліотек перед­бачали комплексну пропаганду книги серед читачів, в якій брали участь майже усі структурні підрозділи установ. Зростала роль книгозбірень, що обслуговували читачів - представників національних меншин, які проживали компактно на означеній території. Бібліотечні працівники використовували різноманітні форми організації культурно-просвітницької діяльності: книжкові виставки, перегляди літератури, бібліотечні плакати, звіти перед населенням, індивідуальні бесіди, масові заходи із залученням членів національного товариства, Ради національних меншин, біб­ліографічні списки тощо як мовою національної меншини, так і українською та російською. П'ятий етап. 80-90-ті рр. XX ст. знаменують на­ступний етап культурно-просвітницької роботи бібліотек. Характерними його рисами є використання комплексних методів популяризації літератури, активне залучення ігро­вих форм для читачів-дітей та молоді, створення та функ­ціонування бібліотечних або літературних театрів, підготовка бібліотечних плакатів (бібліографічних, рекламних, рекомендаційних), координація культурно-просвітницької діяльності бібліотек з іншими документно-комунікаційними системами (архівами, музеями), громадськими організа­ціями, особливо краєзнавчими; радами національних мен­шин, що створювалися на Півдні України, культурно-про­світницькими організаціями (клубами, Палацами культури, філармоніями), засобами масової інформації. Із середини 80-х років XX ст. спостерігається період національного відродження, який зумовив підвищення інте­ресу до історії та культури регіону. Бібліотеки традиційно проводили роботу з естетичного виховання читачів, особ­ливо молоді. Здійснювалася популяризація як літератури з мистецтва, так і власне творів мистецтва. Зауважимо, що в бібліотеках Миколаївської області (насамперед завдяки співробітникам Миколаївської ОУНБ ім. О. Гмирьова) вперше в Україні було створено музично-художні салони, які користувалися популярністю в усіх категорій читачів. Зокрема, 1987 року в Миколаївській ОУНБ ім. О. Гмирьова застосовано нові форми роботи з читачами: літературно-музична вітальня (на базі відділу мистецтв), творчі зустрічі з письменниками Миколаївщини, участь у роботі місцевого літературного кафе "Вітрила". Намагаючись якнайповніше розкрити книжкові багатства, бібліотека практикувала різно­манітні форми експозицій: цикл виставок, виставка однієї книги, прем'єра книги, перегляд "Книг тижня", виставка книг, про які дискутують тощо. У бібліотеках Півдня України функціонували клуби за інтересами, репрезентували усні журнали, театралізовані вистави, проводили цикли бесід, зустрічі з художниками-аматорами, майстрами народної творчості, концерти та ін. До завдань культурно-просвітницької роботи входила попу­ляризація кнчг, брошур, журналів з різноманітних галузей знань, виховання морально-етичної, художньо-естетичної, екологічної і правової культури, патріотизму, національної свідомості, самосвідомості, історичної пам'яті. Шостий етап розвитку культурно-просвітницької діяльності бібліотек науковці та практики окреслили як етап культурно-дозвіллєвої та соціокультурної діяльності (кінець XX - XXI ст.). Це період активізації культурно-просвіт­ницької діяльності бібліотек Півдня України, впровадження інноваційних форм роботи, проектної діяльності книго­збірень різних типів та видів, самостійної та творчої роботи щодо вибору форм і методів популяризації, використання інформаційних технологій, що дозволило створювати сайти бібліотек, різноманітні мережеві виставки, презентації, проводити онлайн-заходи, надавати віртуальні довідки, здійснювати дистантне обслуговування, створювати бази даних, корпоративні електронні каталоги, блоги, буктрейлери тощо [29]. Висновки. Культурно-просвітницька діяльність бібліо­тек Півдня України пройшла ряд етапів, кожний з яких мав особливості, форми і методи, умови організації. На тлі еволюції політичних, економічних та інших умов, розвитку інформаційних технологій культурно-просвітницька діяль­ність позбувається одноманітності, стереотипів проведення (що було характерним для радянських часів), набуває різнорівневого характеру, творчого підходу, відрізняється пріоритетом читацьких потреб, пошуком нових форм ро­боти, розширенням тематичного діапазону, більш вира­женою регіональної ознакою. Відзначимо також активність бібліотекарів книгозбірень різних типів і видів Півдня України в організації та впровадженні оригінальних автор­ських проектів, використанні інноваційних ідей (ярмарки ідей, що проводять провідні бібліотеки областей регіону), розширенні культурних контактів з іншими установами. Тенденція до змін, урізноманітнення форм і методів по­пуляризації документних ресурсів, застосування інновацій­них технологій, трансформація згідно з новими потребами і запитами користувачів - ознаки діяльності бібліотек у XXI столітті.

Список використано! літератури

1. Беккєр М. Е. Речь, произнесенная по случаю освящения здания Херсонской  общественной  библиотеки  й 25-летия  ее  существования 21 дек.  1897 г. Речь, произнесенная по случаю 30-летия существования Херсонской общественной библиоте­ки 21 декабря 1902 г. / М. Е. Беккєр. — Херсон, 1902. — 19 с.

2. Виноградов А. П. История культурно-просветительной работы в СССР. — Ч. 1. / А. П. Виноградов, С. А. Пиналов, Г. Й. Чернявский. — Харьков, 1970. — 246 с.

3. До 130-річчя відкриття Миколаївської громадської бібліотеки (нині Миколаївська обласна універсальна наукова бібліотека ім. О. Гмирьова). — Режим доступу: пйр://тк.агсаіуе5.£оу.иа/ опІіперге5ЄпІ/242-130ЬіЬІоІе1с§тігеу.пІт1. — Назва з екрана.

4. Дубровіна Л. А. Бібліотечна справа в Україні в XX столітті / Л. А. Дубровіна, О. С. Онищенко. — Київ, 2009. — 530 с.

5. Зніщенко М.  П.   Красньїй библиотекарь — рік  1926:  події, факти, коментарі. Погляд із XXI століття. Хроніка надій та ілюзій // Вісник Книжкової палати. — 2013. — №4. — С. 38—42.

6. Іванова І. Імідж сучасної публічної бібліотеки: з досвіду роботи Миколаївської обласної універсальної бібліотеки ім. О. Гми­рьова / І. Іванова // Імідж сучасної бібліотеки : зб. ст. / НПБУ. — Київ, 2001. — С. 27—31.

7. Іванова І. Ф. З історії Миколаївської громадської бібліотеки (1881—1917) // Історія бібліотечної справи в Україні : зб. наук. праць. — Вип.1. — Київ, 1995. — С. 15—24.

8. Каталог 1-го отделения Херсонской общественной библио­теки 1899—1900 гг. — Херсон, 1901. — 60 с.

9. Каталог 2-го отделения Херсонской общественной библио­теки 1901—1913 гг. — Херсон, 1913. — 112 с.

10. Каталог  книг  Николаевской  общественной  библиотеки  на 1899 г. — Николаев, 1898. — 32 с.

11. Каталог русских книг библиотеки А. Й. Бортневского с 1868 по 1898 гг. — Одесса, 1897. — 273 с.

12. Каталог русских книг библиотеки Андрея Бортневского комиссионера типографии II отделения собственной его императорского Величества канцелярии на Дерибасовской ул. — Одесса : Тип. М. Городецкого, 1877. — 127 с.

13. Каталог русских книг Севастопольской морской офицерской библиотеки в Николаеве. — Одесса : Тип. Ульрика, 1880. — XII. — 272 с.

14. Каталог систематического чтения. — Вторьіе, испр. й доп. изд. книготорговца Е. П. Распопова. — Одесса, 1883. — 32 с.

15. Каталог систематического чтения. — Одесса, 1882. — 28 с.

16. Каталог старопечатньїх  книг А.  Й.  Тихоцкого. — Одесса, 1878.— 45с.

17. Каталог Херсонской общественной библиотеки. — Херсон : Тип. Губернского Правлення, 1876. — 64 с.

18. Коган Л. Одеська Центральна дитяча бібліотека / Л.Коган // Красньїй библиотекарь. — 1927. — № 10. — С. 51—62.

19. Культура України 1917—1920 рр. // Вікіпедія. — Назва з екрана.

20. Кушнаренко Н.  М.  Бібліотечне  краєзнавство  :  підручник / Н. М. Кушнаренко. — Київ : Знання, 2007. — 502 с. — (Вища освіта XXI століття).

21. Литовкин Е. В. Генезис й зтапы культурно-просветительной работы / Е. В. Литовкин // Вестник МГУКИ. — 2003. — № 4. — С. 65—72.

22. Отчет Николаевской общественной библиотеки за 1909 г. — Николаев, 1910. — 52 с.

23. Панова О. Краєзнавчу літературу — трудящим  / О. Панова // Краєзнавство в бібліотеці. З досвіду роботи. — Київ, 1965. — С. 7.

24.   Печена А.  В.  До становлення масової роботи вітчизняних бібліотек:   супільно-історичний  аспект / А.  В.  Печена // Вісник ХДАК. — 2011. — Вип. 34.

25. Розових Д. Ф. Національно-культурне будівництво в Україні в 1917-1920 рр.  : автореф. дис.  д-ра іст. наук / Дмитро Федорович Розовик. — Київ, 2004. — 24 с.

26. Рябков В. М. Методи історіографії соціально-культурної діяль­ності // Регіональна культура в умовах глобалізації : зб. наук. праць за матеріалами Міжнар. науково-практичної конфер. / В. М. Рябков // Міжнародний університет розвитку людини "Україна". — Миколаїв, 2009. — Вип II. — С. 128—141.

27. Савченко А. М. История культурно-просветительной работы / А. М. Савченко. — Москва : МГИК, 1970. — 170 с.

28. Сільванський С. О. Віра Костянтинівна Шенфінкель / С. О. Сільванський // Журнал  бібліотекознавства та бібліографії. - 1930, —№4. —С. 68.

29. Сидоренко Т. В. Культурно-просвітницька функція бібліотеки (з досвіду бібліотек Півдня України / Т. В. Сидоренко // Всеук­раїнська науково-практична конференція "Стан та перспективи розвитку   культурологічної   науки   в   Україні"   :   матеріали доповідей. — Миколаїв, 2015. — С.  272—274..

Тетяна Сидоренко, викладач кафедри документознавства та інформаційних систем Відокремленого підрозділу "Миколаївська філія КНУКіМ" магістр книгознавства та видавничої діяльності // Вісник Книжкової палати. – 2015. – №12. – С.27-31.