Сайт науково-методичного відділу є частиною бібліотечного порталу lib.kherson.ua
Новини
11.08.2017 13:39

Про внесення змін до Типових правил користування бібліотеками в Україні
МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ НАКАЗ 19.04.2017   м. Київ   № 340 Зареєстровано...

10.08.2017 05:23

Уряд забезпечить поповнення фондів публічних бібліотек україномовними книгами
Уряд забезпечить поповнення фондів публічних бібліотек сучасними україномовними книгами шляхом здійснення...

02.08.2017 07:17

Розіграш безкоштовної участі у Львівському міжнародному бібліотечному форумі
Українська бібліотечна асоціація спільно із Молодіжною секцією УБА розігрують участь у Львівському...


Гість | Увійти
Версія для друку
Головна > Крупним планом

Чому в українських бібліотеках бракує сучасної літератури

В переважній більшості – 95% книжок в українських бібліотеках– це старі видання. А от охочих читати не зменшилось, тільки немає що.
Люсьєна Шум одна з тих, хто мало не найкраще знається на реаліях українських бібліотек. Вона разом з іншими небайдужими створили благодійний фонд, який дарує книгарням нову літературу. Сьогоднішні читальні, це пережитки минулого, каже вона. Вони потребують змін.
Де сучасні комп’ютери, екрани, на яких можна подивитись кіно, передачі? В бібліотеках, має проводитись різні заходи, гуртки, заходи з реабілітації психологічної, – розповіла голова благодійного фонду "Бібліотечна країна" Люсьєна Шум.
Сховища макулатури, таке визначення українським бібліотекам дають сучасні видавці. Розповідають, понад 90% коштів, які виділяються на галузь, йдуть на зарплатню працівникам та закупівлю неякісної літератури, яка не цікава читачам, але набагато дешевша.
От наприклад, книжка Генрі Форда, вона є в кожні американській бібліотеці, в кожній, є в майже кожній російській бібліотеці, так у наших ворогів. А в українських бібліотеках немає. Ми готові були за собівартість надрукувати 20 тисяч примірників для бібліотек. Нікому це не цікаво, тому що всім цікавий процес засвоєння коштів, – обурився директор видавництва "Наш формат" Владислав Кириченко.
Всього в Україні 15 тисяч бібліотек. Всі вони підпорядковані органам місцевого самоврядування. І наповнення їхніх фондів залежить від того скільки коштів виділить місцевий бюджет.
Є, щоправда, і державні програми, які закуповують україномовні книги в бібліотеки. До прикладу, минулого року було виділено 40 мільйонів гривень. Та це мізер від загальної потреби.
Автор: Маріам Оганнисян

Джерело: 24 канал

Джерело: 24 Канал
<a href="http://24tv.ua/ukrayina_tag1119?utm_source=seocopy">24tv.ua</a>
Джерело: 24 Канал
<a href="http://24tv.ua/ukrayina_tag1119?utm_source=seocopy">24tv.ua</a>

Читання як стратегія

Директор Українського інституту книги Тетяна ТЕРЕН: «Маємо працювати не лише з великими культурними центрами, а й передовсім із містами, куди письменники раніше не доїжджали»

«З ЧОГО ПОЧАТИ?» — З БІБЛІОТЕКИ «ДНЯ»! / ФОТО СЕРГІЯ КОВАЛЬЧУКА

Український інститут книги нарешті отримав свого першого директора, точніше, директорку — Тетяну Терен. Її було обрано комісією на підставі конкурсного відбору. Терен замінила виконувача обов’язків директора Ростислава Семківа. Журналістка, культурна менеджерка та авторка літературних програм і кількох журналістських книжкових проектів, зокрема проекту «RECвізити. Антологія письменницьких голосів», вона перебувала на новій посаді менше тижня, коли зустрілася з нами поговорити. А розмовляли ми про першочергові завдання Інституту книги, його стратегію розвитку, бюджет та команду.
«ВАЖЛИВО НАЛАГОДИТИ КОМУНІКАЦІЮ МІЖ УСІМА УЧАСНИКАМИ КНИЖКОВОГО СЕРЕДОВИЩА»
— Як ви оцінюєте потенціал української книжкової індустрії з нової позиції, з погляду директорки Українського інституту книги?
— Книжковий ринок в Україні активно розвивається. Це доводять і зростання кількості та якості новинок, і заповнення раніше порожніх жанрових ніш, і черги на головних книжкових фестивалях. Наші письменники й ілюстратори здобувають престижні премії й перемагають в авторитетних конкурсах, а видавці продають права на свої книжки в інші країни. Тобто, попри непрості економічні умови, ми спостерігаємо відродження ринку, чому, безперечно, посприяло й зростання попиту на український культурний продукт з боку вітчизняних читачів після Майдану.

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Дивлячись же на цей процес і нової позиції, я бачу дуже багато напрямків, з якими нам потрібно працювати, щоб ринок і надалі повноцінно розвивався. На мій погляд, сьогодні особливо важливо налагодити комунікацію між усіма учасниками книжкового середовища, і саме цю функцію має взяти на себе Інститут книги. Насправді, нині майже в усіх сферах ми спостерігаємо брак комунікації, невміння дискутувати й виробляти спільні стратегії, розуміння того, як і куди ми рухаємося. Ось чому під час конкурсу на посаду директора я пообіцяла, що розпочну свою роботу з розширених зустрічей з усіма учасниками ринку, щоб почути їхні очікування і виробити спільне бачення того, яку роль має відігравати Інститут книги в нашому книжковому середовищі.
— Які проблеми ви хотіли б вирішити першочергово?
— Цей рік буде часом розбудови Інституту книги, і це дуже важливо розуміти. За найближчі п’ять років новій команді потрібно буде розбудувати структуру Інституту і зробити всі ті кроки, які дозволять йому надалі повноцінно функціонувати.
Крім того, що сьогодні слід виробити стратегію розвитку й план роботи, нині переді мною стоять завдання насамперед організаційні, оскільки в Інституту ще немає свого приміщення і команди, вона тільки починає формуватися. У найближчі місяці потрібно обговорити з громадськістю й затвердити нове положення про державну програму «Українська книга» і вже цього року почати втілювати проект «Цифрова бібліотека». Також сподіваюся, що до кінця року ми запустимо сайт Інституту й розпочнемо перші заходи з промоції читання.
«КОШТИ — НЕ ЛИШЕ БЮДЖЕТНІ»
— Як ви бачите економічну стратегію Інституту, який у нього бюджет, у якому вигляді він переходить у ваше керівництво, і що можна зробити прямо зараз?
— Цього року на діяльність Українського інституту книги з державного бюджету надано 80 млн гривень. Їхня левова частка — 50     млн грн — мала бути спрямована на програму «Українська книга», яку раніше реалізовував Державний комітет телебачення і радіомовлення. Але, оскільки до кінця року залишилося дуже мало часу, щоби реформувати і втілити в життя програму, ці кошти Міністерство культури спрямувало на закупівлю книжок для бібліотек.
Ще 20 млн грн надано на запуск проекту «Цифрова бібліотека», решта — на розбудову Інституту: оренду й облаштування приміщення та зарплати працівників, які поки що дуже низькі.
Про бюджет на наступні роки говорити зарано, оскільки він ще тільки формується. Але вже зараз важливо думати й шукати шляхи, як знайти на проекти Інституту книги не лише бюджетні кошти.
— Зараз у Європі відбувається перехід від культури із соціальною складовою до культури, яка може на себе заробляти, до креативних індустрій. У законі «Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні», де йдеться про Інститут книги, згадано, що фінансувати його буде держава, але також передбачається, що він сам може заробляти кошти.
— Український інститут книги є неприбутковою організацією й фінансується з державного бюджету і спеціального фонду, який ми зможемо наповнювати насамперед за рахунок грантових і спонсорських коштів. Тож я сподіваюся, що в команді Інституту обов’язково з’явиться спеціаліст із фандрейзингу.
Книжкове середовище очікує, що Інститут книги сприятиме появі в Україні нових премій, стипендій, резиденцій, конкурсів і грантових програм. І все це ми будемо поступово робити. Потрібно тільки розуміти, що на сьогодні ми не можемо закладати на це кошти в державному бюджеті, оскільки для цього немає відповідних кодів. І тому нам дуже важливо буде найближчим часом розробити механізми для реалізації всіх тих проектів, яких сьогодні потребує ринок.
«ПОВИННІ З’ЯВИТИСЯ НОВІ ЛІТЕРАТУРНІ МЕДІА»
— Які проекти ви хотіли би реалізувати в Інституті?
— Крім двох державних програм, які потребують реформування, обговорення і вироблення нових положень, є ті напрямки, які ми обов’язково маємо розвивати.
Один із найважливіших — міжнародний. Насамперед нам потрібно налагодити співпрацю з подібними іноземними книжковими установами й закордонними культурними інститутами, які діють в Україні. Наступного року Український інститут книги відповідатиме за проведення Франкфуртського книжкового ярмарку, а надалі, сподіваюся, кількість таких закордонних майданчиків, на яких ми будемо представляти наші книжки й авторів, з кожним роком зростатиме. Зокрема, крім Франкфурта, хочеться, щоби Україна була щороку представлена на ярмарку дитячої книги в Болоньї.
Ще один напрямок — перекладацький. І тут насамперед мені здається важливим подумати про підтримку й налагодження комунікації із закордонними перекладачами з української мови. Тож у переліку проектів, які би я хотіла реалізувати найближчим часом, — заснування премії для закордонних перекладачів і щорічного перекладацького конгресу в Україні.
Для мене як журналістки дуже важливими є напрямки, пов’язані з промоцією та видавничими проектами. Сподіваюся, вже наступного року ми зможемо реалізувати масштабну кампанію з промоції читання в Україні. Видавничий напрям включатиме в себе насамперед видання Інститутом буклетів і каталогів, але водночас ми маємо працювати й над тим, щоб в Україні з’явилися нові літературні медіа — не лише електронні, а й паперові. Ми знаємо, що під патронатом Інституту книжки в Польщі видається понад десять друкованих видань. У нас ця ніша, по суті, порожня, а ті журнали, яким вдається виживати, мають дуже малі наклади і майже не впливають на ринок. Тож у перспективі Інститут книги має сприяти й появі нових видань, зокрема літературного журналу, який друкуватиме тексти сучасних авторів, і критично-аналітичного часопису, який знайомитиме з новинками, друкуватиме рецензії, інтерв’ю й розповідатиме про тенденції ринку.
Також Інститут книги повинен плідно співпрацювати з бібліотеками, й розпочати я би хотіла з освітніх проектів. Саме бібліотеки мають стати майданчиком для наших заходів у регіонах і пошуку там активних людей, з якими можна буде реалізувати майбутні проекти. Якщо говорити про цей подієвий напрямок, то, сподіваюся, сам Інститут із часом теж стане повноцінним культурним центром, в якому постійно відбуватимуться цікаві заходи.
— Що ви можете розказати про структуру команди і кадрову політику?
— Поки що команда ще тільки починає формуватися, але в самій структурі Інституту будуть відображені ті напрямки, які я вже перелічила вище. Скажімо, будуть відділи, які відповідатимуть за міжнародну діяльність, промоцію, співпрацю з бібліотеками, видавничі проекти, програму «Українська книга». Окремим підрозділом у структурі Інституту стане «Цифрова бібліотека».
Перед відділом, який відповідатиме за організацію подій, стоятиме першочергове завдання — налагодити комунікацію з регіонами. Сьогодні дуже важливо працювати не лише з тими містами, де активне культурне й літературне життя, а й передовсім з тими центрами, куди раніше майже не доїжджали наші письменники. І тут мені видається дієвим механізмом проведення регіональних книжкових ярмарків, до яких би ми залучали місцеву владу й бібліотеки. За допомогою таких подій можна показати громаді, як книжка, культура змінюють і активізують міський простір.
Ростислав Семків передбачив у структурі Інституту книги експертний відділ, який опікуватиметься програмою «Українська книга» і всіма майбутніми проектами, котрі потребуватимуть залучення експертів. Цей відділ обов’язково буде збережений. Узагалі, ми часто говоримо, що за взірець для формування концепції Українського інституту книги було взято Інститут книжки в Польщі. Їхній досвід буде для нас надзвичайно цінним, але я сподіваюся, що ми зможемо вивчити й застосувати напрацювання інших подібних інституцій. Зокрема, Французького центру книги, який збирає щороку близько 200 фахівців для того, щоб визначити, кого з учасників ринку потрібно підтримати. Безперечно, Український інститут книги також буде залучати незаангажованих експертів для реалізації своїх проектів.
«ІНСТИТУТ — НЕ ЧИЙСЬ, А НАШ, СПІЛЬНИЙ»
— Ви говорили про проблеми з маленькими зарплатами, чи є механізми це змінити?
— Ця проблема дійсно існує, і я хочу вірити, що найближчим часом ми її зможемо вирішити. Це дуже важливе питання, оскільки від нього залежить, чи зможемо ми залучити в Інститут книги найкращих фахівців і чи вдасться нам створити ту структуру, яка успішно й ефективно працюватиме і через п’ять років.
Очевидно, що ті, хто зараз розпочнуть розбудову Інституту, — це великі ентузіасти, які дійсно хочуть щось змінити на ринку і реалізувати всі ті ідеї й задуми, які до цього неможливо було втілити без підтримки держави.
Український інститут книги може справді стати дієвим інструментом, адже він є своєрідним містком між книжковим середовищем і владою. Але дуже важливо розуміти, що це не чийсь Інститут книги, а наш, спільний. Не лише від команди Інституту, а й від кожного учасника ринку буде залежати, наскільки ефективною ця установа стане в майбутньому.
ДОВІДКА «Дня»
Український інститут книги утворено згідно з Законом «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення системи державного управління у книговидавничій сфері», ухваленим Верховною Радою та підписаним Президентом на початку 2016 року. Метою діяльності Інституту закон визначає: підтримку книговидавничої справи, популяризацію читання, стимулювання перекладацької діяльності і популяризацію української літератури у світі.

Розмовляла Любов ЯКИМЧУК, спеціально для «Дня»

Газета:  №134, (2017)


Василь Кметь: «Бібліотека — це стратегічна зброя, яка нічим не гірша за військову»

Коли ми говоримо про бібліотеку, то в нашій уяві часто вимальовується доволі стандартна картина: великі приміщення, довжелезні стелажі книжок, що вкриті пилом, багато світла і мало читачів. Для багатьох із нас бібліотеки асоціюються із чимось архаїчним і є продуктами минулого, які дбають про минуле.
Але у всьому світі книгозбірні отримують нове дихання й перероджуються у «треті місця»: надсучасні приміщення із модерним дизайном й різноманітними варіантами для проведення вільного часу — від читання книжок до створення 3D-моделей у місцевих мейкерспейсах чи інтерактивних лекцій у коворкінгах. Бібліотеки стають особливими просторами для людей, які навчаються впродовж всього життя.
Ми поспілкувалися з Василем Кметем, директором Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка, про те, якою повинна бути сучасна бібліотека, як це — працювати серед тисяч стародруків та чому паперова книжка ніколи не зникне.
Як ви стали тим, ким є зараз?
Мені здається, що я завжди таким був. Скільки себе пам’ятаю, завжди носився з книжками, любив музику, філософію, історію і дуже багато читати. Коли навчався у школі, то довго вагався, ким бути. Настільки любив музику, що у якийсь період думав, що буду скрипалем. Навіть додатково впродовж року навчався у музичній школі після закінчення. Це, щоправда, було уже після того, як я передумав бути біологом, фізиком, хіміком чи географом. Та у мені переміг історик. (Усміхається)
Навчався на історичному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка, пізніше — в Університеті Марії Кюрі-Склодовської на гуманітарному. У Польщі мав змогу поглибити свої знання з латини, краще ознайомитися з класиками світової літератури, історіографії. Згодом продовжив навчання на заочному відділенні Львівської духовної академії Української православної Церкви Київського патріархату.
Скільки себе пам’ятаю, завжди носився з книжками, любив музику, філософію, історію і дуже багато читати.
У Любліні вчився на спеціалізації архівознавство. І коли повернувся в Україну, то відразу отримав пропозицію працювати у Центральному державному історичному архіві України у Львові. Тоді посаду у відділі давніх актів запропонував нині покійний професор Орест Мацюк, єдиний в Україні філігранолог. Так я став архівістом.
Робота в архіві була досить цікавим випробовуванням мого покликання. Я мав змогу побачити різні типи документів і доторкнутися до історії в реаліях. Це особливе відчуття, коли ти працюєш у сховищі, у монастирських мурах на Соборній, і намагаєшся пізнати важелі часу. В архіві було зовсім інше відчуття історії, мені здавалося, що її там краще можна зрозуміти і навчитися по-іншому дивитися на сучасність.
Пізніше працював на кафедрі давньої історії України та спеціальних історичних дисциплін (тепер — давньої історії України та архівознавства) Львівського університету, де пройшов щаблі від асистента до доцента і захистив кандидатську дисертацію. Але у 2007 році отримав пропозицію від ректора про призначення на посаду директора бібліотеки Львівського університету. Спочатку я не погоджувався, бо мав острах — це робота не просто з архівами чи книгами, а й відповідальність за своїх працівників, господарську роботу тощо.
Бібліотека — це не просто будинок чи відділення, а насамперед люди, соціум, простір.
Та коли прийшов працювати в одну з найстаріших бібліотек країни, то почав розуміти, що бібліотека — це не просто будинок чи відділення, а насамперед люди, соціум, простір. Тоді з колективом ми почали обговорювати стратегічні цілі, виокремлювати пріоритети, перспективи, зрештою — шукати зовнішніх партнерів, створювати разом. Так виник наш електронний проект — «Acta Diurna», так реалізуємо наші науково-реставраційні, дослідницькі, видавничі проекти.
Хто найбільше вплинув на ваш вибір?
Батьки, родина, Церква. У мене було «радянське» дитинство. Це був такий час, коли сприйняття певних категорій життя визначалося двома факторами: вихованням суспільним та вихованням родинним.
Те, що я казав, ніби народився з книжкою, так само можу сказати, що виріс у церковному вівтарі. Мій батько — син січового стрільця, православний церковно- і священнослужитель, усе життя прослужив дяком, згодом дияконом-псаломником. У 1948 році отримав благословення співати у своїй першій парафії та все своє життя присвятив служінню Церкві.
У церковній традиції виростали і ми з сестрою. Пригадую, що найбільше я боявся маленьким того, щоби батьки у неділю мене не «пожаліли» і не залишили удома.
Тато служив у церкві, але у Львові тривалий час «неофіційно», бо не можна було, і через це ми не могли отримати квартири. Офіційно ж батько був звичайним працівником у державній установі — госпіталі інвалідів Великої Вітчизняної війни. Але навіть коли там не працював, то влаштовувався на інші схожі роботи, аби я міг узяти довідку в школу.
Моя вже покійна мати була людиною дуже цікавою, духовною і цілеспрямованою. Вона народилася в селі Жогатин Перемишльського повіту. Дід бачив її лише немовлятком, оскільки був активним організатором Національної самооборони і загинув у бою на початку 1946 року. А сам рекомендував бабусі переселятися в Україну, рятуватися ще до акції «Вісла». Про обох дідів — січового стрільця та діяча Самооборони — я пишу есе і планую видати окремим виданням.
Коли родину переселили сюди, вона розпорошилася по всій Україні — Тернопільщина, Дрогобиччина, Дніпропетровщина. Це був дуже важкий період. Через загрозу переслідувань з боку НКВС моя бабуся записала маму на сестру. І моя мама зростала на Дніпропетровщині. Мамі було чотири роки, і бабуся думала, що мама цього не пам’ятає, але це було не так. Вона пам’ятала і відчувала сильну образу, що її залишили на тітку. Пізніше, коли була така можливість, бабуся забрала маму до себе на Дрогобиччину. І мама вже з шістнадцяти років працювала, приписавши у паспорт два роки.
В родині завжди шанували працю і навчання. Постійно присутніми в нашій родині були відчуття історії, пошана до досвіду, пам’ять про тих, кого вже з нами не було. Про щось говорили більше, про щось менше,чогось уникали, але постійний зв’язок із минулим я відчував завжди. Можливо, саме через це я так комфортно почуваюся серед книжок, у бібліотеці.
Скільки часу ви проводите у бібліотеці?
Я майже завжди тут. Цьому, звісно, сприяє і той факт, що моя дружина працює у бібліотеці. (Усміхається)
Як це: бути серед такої кількості стародруків?
Дуже відповідально. Коли ти вперше потрапляєш у таке середовище, то відчуваєш романтичне захоплення, захват. Але з часом усвідомлюєш, наскільки це велика відповідальність: не просто зберегти, а ще й переосмислювати, актуалізувати таку кількість інформації.
Бібліотеки формувалися у різних традиціях і контекстах — як церковні, монастирські, так і університетські. У середньовіччі бібліотека була просто місцем, нехай і сакралізованим, де можна було зберігати книги. Тепер бібліотека змінює свій статус.
Бібліотека — елемент і частина публічного простору, місце діалогу. Це надзвичайно важливий простір, де, за термінологією Аляйди Ассман, поняття пам’яті як накопичення «ars» трансформується в поняття пам’яті як «vis», пам’яті-спогаду, який і формує наші уявлення про минуле, сучасність і майбутнє. Філософія накопичення має свій сенс в умовах інформаційного суспільства. Але просто зберігати інформацію сенсу немає. Мусить бути активне її опрацювання.
Я розумію, що наша бібліотечна команда має зацікавити суспільство. Тому проводимо багато акцій, створюємо усі умови.
Як саме і чим мотивуєте читачів?
Постійно чую фразу, що кожне покоління все менше читає. Для мене ця теза — стимул і свого роду провокація. Як перевірити, чи направду українці не хочуть читати? Чи навпаки — що ситуація така, що бібліотеки не завжди можуть запропонувати те, що читачам цікаво і потрібно? А це означає, що необхідно багато працювати і всіляко заохочувати як дійсних, так і потенційних читачів. Створювати електронні ресурси за принципом «якщо ви не йдете до нас, то я прийду до вас зі своїми ресурсами».
Коли ми аналізували зменшення кількості паперових користувачів нашої бібліотеки, то зрозуміли, що цей процес незмінний. Ми цього факту не заперечуємо. Тут нема чого соромитися. Така ситуація характерна практично для всіх бібліотек, причому таку тенденцію спостерігають ще з 1990-х, але не всі хочуть про це говорити публічно.
Допоки інтернет ще не був настільки поширеним, а підручник для студента залишався єдиним джерелом інформації, відбувалося штучне утримування користувача у бібліотеці. Часто читачі, зокрема молодь, ішли у бібліотеку не за покликом душі, а «тому, що так треба». Зараз ситуація змінилася. Відвідувач дуже прагматичний і шукає конкретну дату, конкретний факт. Ще Хорхе Луїс Борхес порівнював читача з інквізитором, слідчим: якщо він знайшов те, що йому треба, то він прийде ще раз. Але якщо не знайшов, то, найімовірніше, більше не прийде. Тому ми мусимо іти в ногу з часом.
Коли ми почали створювати свої електронні ресурси та аналізувати кількість електронних та паперових користувачів, то побачили, що традиційно кількість тих читачів, які мають пластиковий квиток, досить обмежена — понад 30 тисяч. Але якщо брати зовнішні ресурси, то кількість користувачів сягає 300 тисяч, і це люди з понад 50 країн світу. Ми навіть малюємо карту і позначаємо іншим кольором, якщо у нас з’явився читач з іншої країни, який через електронні ресурси користується нашими фондами.
Також співпрацюємо із «Архівними інформаційними системами». Зокрема з компанією, яка забезпечує формування таких ресурсів, українсько-канадською фірмою «Інтелекс», яка працює над програмним продуктом, з іноземними науковими установами, видавництвами та навчальними закладами, які дають змогу вивчати досвід інших країн. Їздимо на стажування в Академічну бібліотеку Латвії, де є чудовий досвід опрацювання ресурсів, який ми можемо вивчати, до Польщі, Словаччини, Австрії. Я мав нагоду стажуватися у Вищій школі бібліотечно-інформаційних наук у французькому Ліоні. Є потреба, тому ми думаємо, як її задовольнити.
Другий момент — попит. Ми мусимо переконати читача прийти до нас, бо існуємо для нього. Тому почали обережно експериментувати. Працюємо із профільними групами студентів різних вишів, а також зі школярами. Тепер я вважаю, що це один із найкращих профорієнтаційних проектів.
Ми мусимо переконати читача прийти до нас, бо існуємо для нього. Тому почали обережно експериментувати.
Кожного року, коли приходять першокурсники у читальний зал, то часто порівнюють його інтер’єр з сюжетом книжок і фільмів про Гаррі Поттера. Спочатку мені таке порівняння не дуже подобалося, бо намагаємося ж донести до студентів віхи реальної і не менш цікавої історії, натомість для них це спочатку основна асоціація.
Але в якийсь момент ми вирішили це використати. Спільно з Дитячим форумом ми працюємо у проекті «Книгоманія». Перетворюємо нашу бібліотеку на школу книгомагії — Буквордс. До нас приїздять діти зі всієї України, і ми проводимо конкурс-випробування на визначення найкращих читачів року.
У Буквордсі все відбувається за магічними законами: ми маємо чарівні палички, у нас літають чарівні сови, з’являються містичні равлики, а я сам стаю магом. (Усміхається)
Все по-справжньому. Діти мають виконати завдання і пройти усі конкурси. Наприкінці отримують наш приз — читацький сертифікат бібліотеки, де вони вже мають можливість працювати як повноправні читачі. І, звичайно, дуже приємно, коли приходять ці читачі з сертифікатами уже як студенти і ми їх обмінюємо на читацький квиток. Це один із напрямків промоції.
Запрошуємо школи і навчально-методичні центри для проведення різноманітних занять і тренінгів. Деяким школам допомагаємо проводити спеціалізовані уроки. Діти мають змогу на власні очі побачити оригінальні документи, наприклад «Русалку Дністрову» чи «Кобзар» 1840 року.
Ми говоримо про Шевченка як про живу динамічну людину, модного денді, який жив у Петербурзі і, чудово розуміючи усі проблеми не лише селянського середовища, а й імперської еліти, викликав її страх і несприйняття. І, знаєте, такий підхід дає хороший результат — майже всі львівські школи були у нас до 200-річчя Тараса Шевченка. Коли у Львові проводили турнір з географії, то ми запропонували школярам подивитися на карту Птолемея.
Систематично організовуємо виставки історичних лектур, наприклад, що читали математики, географи чи юристи у XVII або XVIII столітті.
У 2016 році спільно із Форумом видавців створили проект історичного майданчика на базі нашої бібліотеки. Окрім презентацій, проводили круглі столи, дискусії за участю істориків, філософів, перекладачів, журналістів, блогерів, реконструкторів. Обговорюючи проблеми сучасного книговидання та репертуару історичних публікацій, ми також в експозиціях популяризуємо і давні пам’ятки. Так, коли ми говорили про Першу світову війну, учасники могли побачити щоденник Дмитра Вітовського, який зберігаємо у наших фондах, коли говорили про іслам, то можна було побачити середньовічні рукописні тлумачення Корану тощо.
Так само уже вісім років існує наш спільний проект із Українською бібліотечною асоціацією — Львівський Бібліофорум. Приїздять десятки представників різних бібліотечних середовищ та обмінюються досвідом. Цей захід дає змогу професійно зростати. З’являється багато молодих людей, цікавих ідей, нових нестандартних підходів.
Деякі партнерства виникають абсолютно стихійно. Ми маємо одну із найбільших колекцій давньої періодики у Східній Європі, у нас навіть зберігаються рукописні газети, що виходили ще до того, як виникли друковані. Спільно з міською радою робили проект «Львів сто років тому», і на сайті міста щодня з’являлася газета, яка була видана рівно сто років тому. Зараз ми проект призупинили, бо хочемо зробити нову версію, аби вибірка преси здійснювалася автоматично.
Держава має зрозуміти, що бібліотека — це надпотужний інформаційний ресурс і стратегічна зброя, яка нічим не гірша за військову.
Співпрацюємо із міжнародними представництвами в Україні. У нас є багаті колекції франкомовних видань, тому співпрацюємо із Alliance française de Lviv, так само із Австрійським центром та Центром італійської культури, який функціонує при університеті.
Що, на вашу думку, потрібно найперше змінити у бібліотечній політиці?
Насамперед держава має змінити своє ставлення до інформаційно-бібліотечної політики. Коли я беру документи, які ухвалюють на рівні міністерств, і читаю про них на традиційних (тобто паперових) і нетрадиційних (електронних) носіях, то мені стає трохи смішно.
Бо у нашу бібліотеку більшість читачів приходить зі смартфонами, і саме вони для них є традиційними носіями інформації. Тому, очевидно, вважати папір чи пергамент традиційним, а все інше ставити у графу зі сфери майбутнього — некоректно. Мусить змінитися філософія. Держава має зрозуміти, що бібліотека — це надпотужний інформаційний ресурс і стратегічна зброя, яка нічим не гірша за військову.
Бібліотеки мають еволюціонувати і бути засобом реалізації національної політики у сфері науки і техніки, захисту і промоції національних інтересів та пріоритетів.
Ви погоджуєтеся із думкою, що через півстоліття бібліотеки у класичному розумінні можуть взагалі перестати існувати?
Я згідний із тим, що більшість тих бібліотек, які є зараз, справді зникнуть зі свідомості суспільства. Треба розуміти, що є поняття бібліотеки як певного історичного явища. Бібліотека має відповідати своєму часу і потребам користувача. Александрійська бібліотека мала один вигляд, бібліотека Ярослава Мудрого мала інший вигляд, бібліотека Львівського університету в XVII столітті виглядала ще інакше, а нинішнє суспільство вимагає ще чогось іншого.
Є різні моделі книгозбірень. Бібліотеки мають ставати потужними сучасними ресурсними центрами, а бібліотекар має змінити психологію — із хранителя на менеджера інформаційних потоків. Розумієте, в чому різниця? Книги, які зберігаються у нас, — унікальні, і ми маємо розповідати про них майбутнім користувачам. І у цьому нам держава мала б допомагати. Насамперед, визначивши нашу роль та створивши державні гранти для вирішення ключових, пріоритетних завдань. Звісно, є міжнародні грантові проекти і потрібно працювати назовні. Але мусить бути ресурс, у який вкладає кошт держава і який репрезентує її у світі.
Зараз ми підписуємо угоду із Польською академією вмінь — і найближчим часом в «Європеані» (європейська цифрова бібліотека, мета якої — забезпечити доступ до оцифрованих документів, які розкривають різні аспекти європейської культури) з’явиться і наша бібліотека. І це робимо ми самі.
Зміна ролі та статусу бібліотек у світі й Україні, попри окреслення певних тенденцій, все ж є достатньо коригованим процесом, який залежить і від суспільства загалом, і від конкретних осередків та ініціатив.
Бібліотеки мають ставати потужними сучасними ресурсними центрами, а бібліотекар має змінити психологію — із хранителя на менеджера інформаційних потоків.
Коли я тут почав працювати, то бібліотека не мала свого реставраційного відділу. Була палітурна майстерня, яка забезпечувала ремонт поточних пошкоджень книжок. Штатні розписи бібліотек ВНЗ не передбачають реставраційних відділів! Однак у 2008 році я почав писати листи з апеляціями, що це потрібно. Тоді якраз нашу книгозбірню внесли до Державного реєстру наукових об’єктів, що становлять національне надбання.
Лише у 2010 році ми отримали лист, у якому не було прямої заборони створювати реставраційний відділ, і ми, у рамках штатного розпису, створили його. Хоча на найвищому рівні мені казали, мовляв, навіщо вам узагалі потрібний цей відділ, ви ж якось раніше без нього обходилися? Але ми шукали різні можливості, способи — і успішно реалізували задум.
Лише цього року бібліотека вперше отримала у належному обсязі фінансування від Міністерства освіти і науки на забезпечення потреб фонду національного надбання. Бо раніше завдяки статусу національного надбання ми отримували абсолютно символічні суми, які становили трохи більш як вісім тисяч гривень на рік. За ці кошти ми могли забезпечити зовсім мінімальні потреби.
Також сподіваємося на підтримку держави у закупівлі національних ліцензій на електронні бази даних, зокрема періодичних видань. Якщо сьогодні університети вимушені залежно від своїх бюджетних надходжень вирішувати доступ до тих чи інших ресурсів, то у такому разі цілком нормальним буде рішення оптимізувати цей процес. Логічно і доцільно, щоби бібліотеки стали осередками промоції і доступу до тих баз даних, яких потребує наука і освіта.
Окрім цього, бібліотечна освіта має бути мобільнішою і швидше реагувати на запити ринку. Бібліотечні фахівці мають розуміти, що і збереження фонду, і обслуговування користувачів має бути іншим. Не всі питання ми можемо вирішити відразу, але повинні це робити поступово. І наскільки успішно ми реалізуємо сучасні запити, настільки актуальним чи неактуальним буде скепсис стосовно бібліотек.
Якою ви бачите бібліотеку університету через кільканадцять років? Яка модель є найближчою для вас?
Бібліотека має бути простором творення, лабораторією. У нас є навіть проекти, як ми бачимо розвиток нашої бібліотеки. Це щось на кшталт сучасного коворкінгу. Але, на жаль, поки що не можемо взятись за реалізацію нашої спільної ідеї із колегами-архітекторами через те, що це дуже дорогий проект. Тому шукаємо можливості.
Бібліотека має бути простором творення, лабораторією. Це щось на кшталт сучасного коворкінгу.
Так, будинок на Драгоманова, 5, ми намагаємося відреставрувати і перетворити на бібліотечно-музейний репрезентативний комплекс. Аби показати, який вигляд бібліотека мала століття тому. Адже у 1902 році це була одна із найкращих бібліотек Австро-Угорщини.
Інший корпус ми хотіли б трансформувати у сучасну будівлю зі скляним перекриттям ззовні, вільним доступом до видань та зручними диванчиками, де можна було б почитати за кавою. Думаю, більше студентів заглядало б до нас без жодного примусу, а через те, що тут можна буде корисно і приємно провести час.
А як щодо паперових книжок?
Паперова книжка ніколи не втратить свого значення. Вона може змінювати свою роль, але не зникне. Коли я дивлюся на свою паперову домашню бібліотеку, то часом думаю, що вдруге, а окремих книжок, ймовірно, й уперше, більше ніколи не прочитаю. І коли аналізую, то розумію, що без багатьох книжок міг би обійтися, але зберігаю з ними постійний емоційний зв’язок — котрась придбана за певних обставин чи подарована близькою людиною, у якійсь пам’ятний автограф чи маргіналії тощо, тому вони для мене цінні і позбуватися їх не хочу.
Більшість видань, зокрема фахових, я загалом погодився б мати в електронній версії, але маю й перелік улюблених видань, які завжди прагнутиму гортати саме в історично-традиційній паперовій версії. Дотик, запах паперу, кольористика ілюстрації — це невід’ємні естетичні аспекти задоволення від читання.
Інший корпус ми хотіли б трансформувати у сучасну будівлю зі скляним перекриттям ззовні, вільним доступом до видань та зручними диванчиками, де можна було б почитати за кавою.
Зростання кількості інформації буде призводити до збільшення електронного сегменту в культурі читання, але паперова книжка не зникне — кожен читач чи середовище таки матимуть свою улюблену сотню чи тисячу паперових книжок.
Назвіть кілька тих книжок, які дорогі вам і які перечитуєте.
Таких книжок доволі багато. Назву лише кілька. Мені імпонують погляди сучасного грецького філософа Христоса Яннараса. Його роботи мають цивілізаційне значення, у них автор глибоко осмислює сучасність через призму богословсько-філософського досвіду минулих століть.
Я часто перечитую твори богословів III-IV ст., зокрема Кесарійського архієпископа Василія Великого — особливо його «Бесіди на Шестоднев». Не відмовлюся від есеїв Мішеля Монтеня, монографій Маршалла Маклуена, публікацій Ярослава Дашкевича. Серед сучасних авторів завжди із захопленням читаю твори і переклади Андрія Содомори.
Одна порада для наших читачів.
Треба шанувати свій час і жити сьогодні, а не вчора.

Текст Інна Березніцька

Фото Мелісса Жаботинська

Джерело: https://theukrainians.org/vasyl-kmet/?17554


Співзасновниця Конгресу Активістів Культури, фасилітаторка програми «Активні Громадяни» від Британської Ради в Україні, експертка Програми ЄС-Східного Партнерства «Культура і Креативність» у Вірменії, ділиться власним досвідом культурного десанту до маленьких міст.

На початку цього року команда «Ґараж Ґенґ» запросила нас долучитися до проекту «Метамісто: Схід». Культурне мапування у малих містах Донеччини та Луганщини для нас було дуже важливим кроком. Схід України ніколи не був простим для розуміння, він має дуже складну переплетену історію, що вирізняє його серед інших регіонів країни. Для нас не було можливим «десантуватися» із проектами в громади, про які ми знаємо дуже мало, особливо під час війни. Дослідження, діалог, пізнання один одного стало для нас єдиним шляхом для ведення діалогу про спільне та відмінне на Сході.
Дослідження в регіоні дозволило зрозуміти, що ті проблеми, які ми виявили під час написання «Довгострокової стратегії розвитку культури 2016-2025», є актуальними для малих міст Сходу, і завдяки напруженому становищу у регіоні ще більше актуалізують потребу їх вирішити. Та якщо б мені дозволили обрати найбільш гостру проблему, то я б обрала комунікацію. Вона, крім усього іншого, гальмує вирішення інших проблем. Активісти не спілкуються з державним сектором, чиновники не зважають на діячів культури. Відсутність спілкування не тільки між різними регіонами чи громадським, приватним, державним секторами, але й усередині кожного з них збільшує прірву та нарощує недовіру між гравцями. Зрештою, усе це впливає на те, що ресурси, наявні у містах, не використовують, а культура зазнає постійної стагнації. Дуже багато прикладів, коли ініціативи відбуваються одноразово й організатори шукають себе в інших містах чи діяльності. У деяких містах активних громадян, які реалізують культурні проекти, дуже мало, натомість багато ініціатив зовнішніх – із великих міст, або реалізованих внутрішньо переміщеними особами. Наприклад, в одному місті ми попросили колегу порахувати, скільки таких активістів, як він. Йому вистачило пальців на одній руці, щоб назвати усіх.
У маленьких містах роль активістів у багатьох випадках відіграють, власне, люди, які працюють в інституціях культури. Так, вони роблять свою роботу, але за ту половину ставки у пару тисяч гривень це більше схоже на волонтерство, ніж на роботу, яка може забезпечити гідне життя. І вони продовжують виходити на роботу, популяризувати українське, навчати мистецтву тисячі дітей та підлітків.
З багатьма організаціями східного регіону працювали донори, зокрема, Фонд Білла і Мелінди Гейтс («Бібліоміст») закупив комп’ютери, японська «Міжнародна програма з міграції» надавала підтримку музеям, багато донорів та громадських організацій проводили тренінги. І в межах цих епізодичних освітніх проектів місцеві активісти вчаться, роблять спроби змінити ситуацію на краще. Так, у бібліотеці ми побачили невеличку боксерську грушу. «Це у нас куточок «Антистрес» – заходять хлопці, розрядилися, а потім до бібліотеки. І вже не кричать на бібліотекаря», – розповіла мені бібліотекарка, що там працює. «Уже третю грушу міняємо – хлопці її добряче вибоксовують», – додає вона. Директорка бібліотеки каже: «Погляньте, оце у мене книжки від «зірок», вони мені надіслали. Оце у мене книжки від послів, вони мені передали. Посол Німеччини їхав кудись і на блокпості для мене лишив, а хлопці вже звідти привезли сюди. Усе це тут, бо ми організували спеціальну програму зі збору книжок для наших дітей і розіслали інформацію про неї по всій Україні, і за її межі. Інтернет є, тепер можна кому потрібно написати напряму.
Мене як киянку вразили бібліотеки і будинки культури — вони працюють. До них безкоштовно ходять тисячі дітей. Заводи зупинилися, міста депресують, а ці двері відкриті. Той випадок, коли із радянського культурного менеджменту та залишків інфраструктури громада винесла щось корисне. Та найбільше виграють ті культурні інституції, які роблять ставку на залучення різних поколінь професіоналів та ініціативну молодь. Перші добре знають, як працює система закладів культури, другі – як функціонує сучасна комунікація та залучення. Взаємодія і навчання допомагають мешканцям міст розвиватися, стають базою для появи нових талантів і налагодження зв’язків.
Іншим проектом на Сході стала наша співпраця з GIZ. Ми провели тренінги для будинків культури Харківщини. Дуже цікаво спостерігати зміну мислення. Ми довго й багато обговорювали та знаходили ідеї з побудови власних бізнес-моделей для будинків культури. Питання, як бути корисним для громади і гостей міста і при цьому заробляти гроші на власну діяльність, дозволяє інституціям культури шукати нові рішення та ідеї взаємодії з різними фінансовими можливостями. Розвиток та укріплення ресурсної бази мають мотивувати, а не лякати менеджерів та команди.
Завдяки програмі «Культура і Креативність» та проекту «Креативні міста і регіони» у мене з’явилася можливість детально порівняти український контекст з вірменським. Як експертка у Вірменії я проводжу культурне мапування та стратегічне планування для маленького міста Сісіан. Місто має усього 15 000 населення, але при цьому постійно інвестує у розвиток дітей та молоді. Є дуже багато схожого у функціонуванні культурних закладів. Але є разючі відмінності. Наприклад, бібліотеки на Сході України у рази краще забезпечені і мають набагато більше можливостей для розвитку та навчання. При цьому в Сісіані є чотири інженерні класи, де діти навчаються програмуванню та майбутнім розробкам у технологічній площині, що є запорукою розвитку для прийдешнього. Розрив між міністерством культури та регіонами у Вірменії ще більший, ніж в Україні. По суті заклади на місцях планують діяльність самі для себе і не мають ніякої підтримки чи методологічної допомоги від міністерства. У нас також все далеко від ідеалу, але комунікація усе ж відбувається не тільки на рівні візиту один раз на рік. В Україні посилилася діяльність громадян, у Вірменії такого не спостерігається. Проте громада сама зберігає традиції. Один з програмістів, що приїздить щотижня з Єревану викладати дітям, проводить танцювальні заняття, аби передати традиції вірменського танцю. На ці заняття приходить дуже багато молодих та підприємливих людей, і таким чином укріплюються зв’язки всередині спільноти і зберігається традиційна культура. У нас теж є подібні приклади, у тому числі Музей народної творчості у Бахмуті, що створений за ініціативою активних мешканців міста.
Цікаво, що коли приїхала на Схід, говорити намагалася російською. Потім зрозуміла, що майже усі зі мною переходять на українську. Більшість відчуває дискомфорт не через нелюбов до української. Їм незручно, тому що вони нею розмовляють трохи недолуго через брак практики. Те саме відбувалося зі мною в Сісіані: містяни розуміли мою російську, але спілкувалися через перекладача, бо соромилися говорити з помилками. Рівень володіння мовою — суб’єктивний фактор. Якщо ж ти не вивчив контекст, то керуєшся стереотипом ніби Схід ставиться до мови упереджено, а у Вірменії усі легко говорять російською.
В українському суспільстві ще досі існують застарілі практики самоізоляції та нездорової конкуренції. Професіонали в культурі не завжди уявляють собі, яким чином можна співпрацювати з чиновниками, політиками, як привертати до культурних процесів впливових людей. Ми бачимо окремі ініціативи, що залучають різні зацікавлені сторони, та поки це не є сталою практикою і використовується переважно тими, хто мав досвід роботи на держслужбі.
Один наш друг з Люксембургу дуже любить повторювати: «У українців одна проблема: тільки-но виникає конфлікт, ви розбігаєтеся і створюєте два паралельні проекти». І я це також бачу. Уявімо: був журнал «Фенікс». Засновники посварилися, і виникли «Білий Фенікс» та «Сильний Фенікс». Тепер у маленькому містечку два журнали з однаковою назвою. Для чого? Коли ми говоримо з різними командами, то намагаємося зрозуміти, де в них є конфлікт і як можна вийти з нього, досягнувши порозуміння.
Наша організація «Конгрес Активістів Культури» виникла, як реакція на брак комунікації у культурному середовищі, особливо серед активних громадян, що роблять культурні проекти. Цікавим для нас лишається те, що культурні проекти і розвиток культури не є лише справою людей, які виробляють культурний продукт. Коли ми зробили open call, мовляв, шукаємо волонтерів, мені несподівано написала моя колишня шефиня, з якою ми успішно працювали у інвестиційному бізнесі: «Хочу бути у вас волонтером». Так у нас в організації з’явився інвестиційний банкір із досвідом управління мільйонами. І подібні приклади талановитих людей, що шукають самореалізації через спільну дію з Конгресом, дуже надихають нас на подальшу діяльність.
Зараз перед нашою командою постають ті самі запитання що і перед будинками культури на Харківщині. Як робити не просто громадську організацію, а таку, що працює за принципами соціального бізнесу? Як генерувати прибутки на проекти не тільки з донорських грошей або пожертв, але й через створення власного продукту, який заробляє гроші, які, у свою чергу, можна вкладати у наступні проекти і вирішувати соціальні питання. Культурне життя України стає все більш діяльним і насиченим, проявляються люди і активності, не завжди помітні широкому загалу. Ми маємо можливість повчитися у них та надихнутися на реалізацію спільних проектів. Коли щось робиш разом, вчишся набагато швидше й засвоюєш більше. А найголовніше — у тобі з’являється довіра до взаємодії. Потрібно проявити сміливість,  щоб вийти із зони комфорту і реалізувати закладений потенціал для кожного з нас.

Анжела Хачатурова

Джерело: https://www.culturepartnership.eu/ua/article/olena-pravylo-2


Керівник Національного бюро програми ЄС "Креативна Європа" в Україні Юлія Федів розповіла про усі грантові можливості для українських організацій в країні та за кордоном

Отже, Юлю, «Креативна Європа» - одна з найбільших європейських програм, яка зараз підтримує Україну. Для нас, звичайно, це дуже цікаво, оскільки ми бачимо, що такі країни, як Польща, Чехія чи Словаччина або навіть Угорщина, коли входили в ЄС, отримували величезні кошти від Європейського Союзу на розвиток різноманітних своїх проектів, насамперед культурних. 
Коли ми заїжджаємо в якусь із цих країн і бачимо якийсь костьол, будинок, парк на реконструкції, то завжди там вказується, що частину грошей надає влада одного рівня місцева, влада іншого рівня місцева, Міністерство культури, але значна кількість – це гроші європейські.
Для нас гроші європейські, на жаль, поки що, оскільки ми не є членами Європейського Союзу, не є доступними. Але частина з тих грошей, як я розумію, яка йде з підтримки країн, які є партнерами Європейського Союзу, вже доступні і ця програма теж. От розкажіть трошки про цю програму, реалізацією якої ви займаєтеся.
Як ви вже зазначили, програма «Креативна Європа» – це одна з найбільших програм Європейського Союзу у сфері культурних, креативних та аудіо-візуальних індустрій. До цієї програми входить не тільки 27 країн – членів Європейського Союзу, а й також Європейської асоціації вільної торгівлі, східного партнерства, а також ті країни, які підписали спеціальний договір з Європейською комісією на участь у програмі, наприклад, Туніс і Ізраїль.
Що дає ця програма? Програма має бюджет близько півтора мільярда євро. Розрахована вона на сім років, розпочалася ще в 2014 році і триватиме до 2020 року. Вона має в собі дві підпрограми: це підпрограма культура, на яку йде 31% бюджету, підпрограма медіа – це найбільша підпрограма, 56% ідуть саме туди, і також 13% - це міжсекторальні проекти, які не можна віднести суто до культури або суто до медіа.
Україна приєдналася до програми з 1 січня 2016 року і разом із Молдовою та Грузією як країни східного партнерства теж має можливість брати у всіх конкурсах участь. Зокрема, в напрямі культура це всі чотири канали фінансування, в напрямі медіа, на жаль, теж тільки 4 із чотирнадцяти існуючих, тому що наше законодавство у сфері аудіовізуальних індустрій поки що не відповідає нормам Європейського Союзу.
Але якщо ми приймемо зміни до законів, то, відповідно, можливо, наступні роки ми будемо повноцінним членом програми «Креативна Європа» і матимемо можливість подаватися на 18 різних напрямів фінансування. Тому наразі для наших культурних креативних індустрій виникла мегаможливість, кооперуючись з партнерами з інших 38 країн – учасниць програми, створювати спільні продукти європейського зразка.
Що це означає? Це означає, що українці, які хочуть у галузі культури реалізовувати якісь проекти, можуть звертатися до цієї програми на конкурсних засадах і отримувати кошти?
Так, протягом року відкриті декілька конкурсів, де вказані дедлайни й умови подачі заявки.
На що можна отримати кошти, наприклад?
Наприклад, у сфері культури це може бути створення спільної копродукції, в театральній сфері, в музичній сфері, у сфері образотворчого мистецтва, це може бути переклад української літератури найбільш вживаними європейськими мовами – німецькою, англійською, французькою, іспанською – або навпаки переклад уже відомої європейської літератури, зокрема тих авторів, які отримали премію ЄС у сфері літератури, українською мовою і популяризація її на теренах України.
Також це проекти у сфері охорони культурної спадщини, архітектура, дизайн. Загалом поняття креативних індустрій, яке є новим наразі для українського загалу, включає в себе дуже багато проектів на стику, тобто це може бути культура і урбаністика, культура і економіка, культура і соціальна сфера. Тому не тільки ті організації, які працюють суто в культурній сфері, а й ті, які на стику, можуть подаватися теж на конкурси Європейського Союзу.
Ну а підпрограма медіа включає в себе кіновиробництво, виробництво відеоігор, також телевізійні проекти, і нові медіа. На жаль, зараз в Україні тільки 4 напрями, загалом це освітні проекти  і фестивальні проекти.
А були вже якісь проекти українські, які отримали підтримку «Креативної Європи»? Які?
Так. Фактично, ми маємо 4 успішні історії. На жаль, Україна це не як основний аплікант, а як коаплікант з іншими партнерськими країнами. Ми отримали фінансування на 4 проекти, з них 2 проекти у сфері охорони культурної спадщини, 1 проект у сфері урбаністики, четвертий проект у сфері культури й дітей.
Які це проекти, ви можете про це розказати?
Наприклад, один із успішних проектів, це проект, де бере участь «Музей Івана Гончара» з партнерами з Угорщини та Франції, проект у сфері етнографії, фольклористики, тобто створення інтерактивної мапи України з нанесенням по різних регіонах автентичних українських пісень, які будуть перекладені угорською, французькою, англійською мовами і таким чином наші друзі із партнерських країн зможуть заходити на сайт і дізнаватися про українську культуру, українську музику і навіть будуть мати можливість вивчати українські пісні через переклади, які будуть теж зроблені завдяки нашим партнерам із Угорщини та Франції.
А інші проекти?
Також проект, наприклад, організація «МістоДія» у сфері урбаністики організації культурних просторів на теренах міст, для того, щоб вони були доступні для громади і певним чином інтегрували громадський простір у культурне середовище.
Це що таке? Що таке культурний простір?
Наприклад, культурний хаб, тобто це ревіталізація будівель і надання їм нового змісту. Наприклад, на базі промзон ми створюємо ІТ або креативний хаб, де люди можуть приходити, створювати якийсь продукт, потім промувати його на території України і за кордоном.
Це може бути ІТ-клас, де створюються відеоігри або знімаються відеокліпи або де художники можуть проводити свій час і також створювати живі мурали, виставки. Або, наприклад, це можуть бути театрали з незалежної театральної сфери, які теж створюють документальний театр або театр свідка.
Тобто справді це те місце, де молоді люди, де активні люди, митці можуть проводити час з користю для себе, не витрачаючи значних коштів, але маючи можливість для розвитку своєї унікальності.
А хто цим займається?
Це львівська організація «МістоДія». Фактично, з чотирьох успішних проектів троє це саме представники зі Львівської області.
Ви знаєте, як реалізовуються культурні проекти в інших країнах - мабуть, для себе повинні були вивчати. Якщо порівняти те, що відбувається в Україні, чого нам найбільше бракує? Грошей, ініціативи, ідей, сміливості?
Ідей нам точно не бракує. Ідей у нас справді дуже багато і якісних ідей, це відзначають також європейські партнери. Звичайно, фінансовий елемент, оскільки в більшості країн, якщо ти отримуєш міжнародне фінансування або європейське фінансування, держава гарантує тобі співфінансування. Наприклад, якщо 60% дає «Креативна Європа», то 40% гарантується державою.
А у нас?
У нас, на жаль… Надіємося, що в майбутньому новостворений культурний фонд буде також забезпечувати співфінансування для тих організацій, які отримують міжнародні або європейські гранти. Наразі таких можливостей мало і це також зменшує мотивацію подаватися на грант, тому що знайти 40% власного внеску це теж важко.
А умова стоїть у тому, що треба знайти частину власного внеску?
Так, це не 100% фінансування, це або 40%, або 50% власний внесок, ну і внесок ваших партнерів. Звичайно, залежить якщо у вас гарні партнери у фінансовому плані, то вони можуть забезпечити цей внесок.
Тобто цей внесок може бути як від державних, так і від комерційних партнерів?
Так, це навіть можуть бути гранти від інших організацій, неєвропейських. Наприклад, від посольства інших країн, від американських фондів, головне, щоб цей внесок був зроблений не зі сторони Європейського Союзу.
Як ви взагалі вирішили цим зайнятися? Вам цікаво було розвивати культуру, ви мали свій якийсь культурний проект?
Так, я працювала в культурних проектах, зокрема, більше в театральній сфері, і мене завжди цікавила культурна креативна сфера України, оскільки, на мою думку, це справді та сфера, яка може продукувати новий якісний продукт, який буде корисним не тільки для українця, а також і для європейця.
І це той механізм так званих культурних дипломатій, який справді Україну виведе із позиції «просячого» в позицію того, хто продукує. Тому що моя мрія, щоб Україна була рівноправним партнером інших країн Європейського Союзу, Європи, де ми можемо на рівних говорити, і коли ми зможемо продукувати продукти і пропонувати щось Європі, тому що інноваційних продуктів у нас дуже багато, але часто європейці не знають про це.
Чому? Тому що в нас відсутні якісні онлайн-ресурси, які б розповідали англійською мовою про українську культурну креативну сферу. У нас відсутня можливість проведення глобальних шоу-кейзів, ярмарок, де ми можемо запрошувати за кошт свій як держави наших європейських партнерів.
Тому тільки ті організації, які мають можливість за свій кошт поїхати і презентувати себе на європейських ярмарках, відомі європейській спільноті. Але це дуже незначний процент наразі.
А чому ми цим не займаємося, з вашої точки зору?
Це не тільки в нас, загалом, у більшості європейських країн культурна сфера - це дотаційна сфера і вона завжди йде остання в списку, коли ми говоримо про її промоцію. Можливо, виняток становить лише Великобританія, яка справді вивела культуру на економічний рівень, коли майже 8% ВВП становлять культурні і креативні індустрії, які формулюють його.
В Україні теж за статистикою 4% бюджету формулюються саме завдяки культурним креативним індустріям. Тому якщо ми, можливо, виведемо  культуру на економічну термінологію, то я думаю, що культурні і креативні індустрії теж будуть у пріоритеті, коли ми будемо говорити про формулювання нашого бюджету, як це робиться у Великобританії, Німеччині, Франції, де справді культура формулює бюджет країни.
От хочу, щоб ви трошки пофантазували. Без жодних претензій до будь-кого, тому що і ми в Верховній раді, і виконавча влада в Міністерстві культури намагається змінити ситуацію, особливо після революції гідності, з’являються якісь нові пропозиції - от створення культурного фонду - намагаємося підняти кінематограф, але я про інше хочу запитати.
От, припустимо, ви стали міністром культури, і у ваших силах змінити культурну політику в країні. Що б ви робили в першу чергу? Як би ви це змінювали?
Дякую за запитання, ніколи над цим не задумувалася. Напевно, насамперед, я б показала, що культура присутня в усіх галузях життя держави, а креативність це взагалі елемент, я думаю, будь-якого підходу до реформ у країні.
І можливо, я б вивела поняття культурних креативних індустрій як один із лейд-мотивів подальшого реформування української держави в усіх сферах.
Плюс я би запровадила проектний підхід, оскільки наразі я бачу, що дуже важко запроваджувати якісь нові інноваційні проекти, тому що міністерства не можуть співфінансувати спільний продукт, оскільки вирішується, у кого на балансі буде, наприклад, ця інституція або цей проект, хто буде його фінансувати.
Це, може, навіть вже питання не до міністерства, може і до нас як законодавців. Це те, що заважає розвитку?
На мою думку, міністерства теж можуть співпрацювати, вони можуть створювати спільні нетворкингові зустрічі, де буде визначатися, які сфери перетинаються і як вони можуть алокувати кошти для того, щоб вирішити ту чи іншу проблему. Тобто виробити проблемний підхід.
По-друге провести справді базові глобальні дослідження в усіх сферах культурного життя країни: проаналізувати театральне життя, проаналізувати музейну справу і на базі проведеного дослідження визначити стратегію на наступні 5-7 років, тобто, до чого ми хочемо дійти. Ось ми визначили в процесі дослідження, які проблеми в нас є, ми хочемо дійти до того (тобто стратегія на наступні 5-7 років), потім виробити з дедлайнами чіткий план за кожним із напрямів.
І фактично коли буде гарно розроблені стратегія і план з досвіду проектного менеджменту, це 80% виконання проекту, тобто 80% вирішення цих проблем. І тоді ми згідно з планом далі вирішуємо проблему за проблемою у кожній сфері, підключаючи різні міністерства й відомства, які теж готові до діалогу й готові з нами співпрацювати. Тому що соціальна сфера, сфера охорони здоров’я, культурна сфера вони не існують у паралельних реальностях, вони всі на перетині.
Такий підхід мені імпонує, наприклад, у Литві, де вони розуміють: є проблема - які в нас інструменти для її вирішення.
Ну яка проблема, от ви можете навести якийсь приклад, який вони вирішили, і яким чином вони це зробили?
У них була проблема, що молоді люди і діти після школи не мають, де проводити час, тому вони проводять його на вулиці, відповідно, зростає кількість нарко-, алкозалежних, девіантна поведінка. І вони вирішили, ок, давайте створимо простори, де діти й молодь зможуть після школи проводити час.
І щоб це не було нудне проведення часу, вони створили скейт-парки, вони створили безкоштовні школи, де діти можуть займатися музикою, тобто створювати власний музичний бенд і після школи іти і, грубо кажучи, продукувати новий продукт.
Або якщо ти цікавишся образотворчим мистецтвом, ти йдеш і створюєш теж мурал. Відповідно, таким чином потрібно створювати простори для молодих людей, тому що молодь - це наше майбутнє. Якщо вони уже змалку будуть навчені продукувати щось нове, мислити креативно, критично – зараз у нас уже процеси ці відбуваються, так, тобто процеси росту креативного критичного мислення молодого покоління.
Потім робити багато програм для різних вікових категорій, до молоді і дітей підключати також людей похилого віку. Тобто певним чином активізувати громаду, створювати для неї низку послуг і пропозицій і таким чином ми самі не помітимо, як та ж громада буде продукувати новий продукт, яким держава може користуватися. Литва це зробила і, на мою думку, це дуже круто. Але звичайно, як ви вже зазначали, більшість таких інфраструктурних об’єктів були створені за кошти Європейського Союзу, за кошти міста, громади, області й держави.
У нас це теж у процесі децентралізації буде можливим, я надіюся, коли кошти будуть іти з різних напрямів і можна буде створювати справді цікаві інфраструктурні проекти, а потім їх наповнювати певним змістом. І тут культурна сфера і креативна сфера – це якраз ті, які зможуть створювати якісний контент на території держави і продукувати його також назовні.
От якщо говорити про культурну сферу, чи можлива співпраця органів місцевого самоврядування з вами і вашим фондом і співфінансування і чи були такі приклади?
Наразі не було, тому що, по-перше, я на посаді лише з 20-го березня і ще жодного проекту поки що не було подано – зараз триває якраз процес подачі заявок на літературний проект до 25 липня, а тільки з вересня почнеться оголошення конкурсу по проектах міжнародної співпраці, тоді я зможу вам сказати, чи були успішні випадки.
Але звернення ідуть з усіх рівнів: звертаються як відділи культури, так і представники місцевих рад не тільки з відділів культури, а й з інших відділів, звертаються громадські організації, комунальні підприємства, державні підприємства. Тобто зацікавлення зараз є на всіх рівнях, і можливо, навіть з державного сектору більше зацікавленості, ніж з неурядового, тому що неурядовий сектор уже поінформований про інші грантові можливості, а для державних, коли вони бачать, що вони є одними з можливих аплікантів, то зацікавленість у них росте. І це великий плюс, з моєї точки зору.
Можливо, цьому також посприяла секторальна децентралізація, в тому числі у сфері культури. Інтерес росте і віра є – це радує. А ми як Національне бюро допоможемо оформити заявку і знайти партнерів.
Ви говорите про інші фонди, які підтримують культурні ініціативи. Які це фонди? Ну от якщо люди мають якусь ідею чи це, як ви сказали, представники недержавних організацій чи органів місцевого самоврядування або просто якісь творчі люди, куди, крім вашого фонду, вони можуть теж звертатися?
Ну по-перше, у нас є представництва різних культурних інституцій країн Європейського Союзу: це інститут Гете, це польський інститут, чеський інститут, французький інститут, не буду перелічувати всі. Загалом всі ці інститути, в тому числі Британської Ради, які пропонують дуже багато можливостей для представників різних креативних індустрій.
Окрема програма східного партнерства «Культура і креативність», яка, на жаль, в цьому році закінчує своє функціонування, але, я впевнена, що в рамках інструменту східного партнерства буде запущений новий механізм, який теж буде передбачати підтримку у сфері культури. Представництва Європейського Союзу теж оголошують конкурси грантів у сфері культури і креативності і в цьому році планується теж проект. Звичайно, можна звертатися і до фондів окремих держав, які не направлені напряму на культуру.
Наприклад, якщо брати Німеччину, то це Фонд Конрада Аденауера, Фрідріха Еберта, Бьоля, в них теж є окремі конкурси суто на культуру і зараз, особливо в контексті децентралізації, секторальної децентралізації, культура є на часі. Тому що культура в себе включає і музейну справу, і бібліотеки, тому дуже багато проектів можна робити на стику: сфера освіти – сфера культури – соціальна сфера.
Звичайно, не слід забувати також про те, що кожна країна має свій власний сайт, найчастіше він англомовний і мовою тієї країни, яка його має. Він представляє всі можливі грантові програми зі співпраці з міжнародними акторами.
Навіть у гуглі забивши Ukraine, Іncorporation with Ukraine, ви можете знайти величезну базу таких фондів, про яку наразі ми не знаємо, але треба займатися пошуковою роботою і бюро її проводить. Ми плануємо створити базу даних online, яка буде показувати не тільки культурні і креативні індустрії України, а й усі грантові можливості для українських організацій за кордоном.
Звичайно, можна звертатися до американських фондів NDI – вони теж дають підтримку і культурним проектам в тому числі. Є європейські мережі, їх близько 28 – наразі які підтримуються «Креативною Європою». Кожна з мереж для своїх членів теж дає підтримку фінансову, наприклад Європейська театральна конвенція, членами якої є два українські театри, які мають можливість долучатися до заходів цієї мережі.
І буквально в усіх сферах культури є окрема мережа, тому на нашому сайті є список цих мереж, можна звертатися і знаходити фінансування через мережі. І наразі також багато українських організацій, фондів дають теж підтримку.
Вона невелика, порівняно з європейськими грантами, але все одно вона може бути чудовим доповненням до європейського гранту для реалізації власного проекту. І сайти Bigidea, Coaching creativity – це унікальні інформаційні ресурси, де ви можете знайти дуже багато грантових можливостей.
Головне шукати, оскільки справді є і дуже велика кількість. Тому я тільки всіх закликаю подаватися, шукати, тому що складно на початку, в процесі легше, а на реалізації взагалі будете отримувати велике задоволення від вашої проектної діяльності.

Джерело: http://espreso.tv/article/2017/08/06/yuliya_fediv


У Києві обговорили проблемні питання законодавчого забезпечення контрактної форми роботи у сфері культури

Міністерство культури України спільно з Комітетом Верховної Ради України з питань культури і духовності провели  круглий стіл на тему:«Проблемні питання законодавчого забезпечення контрактної форми роботи у сфері культури, пов’язані з процедурою конкурсного відбору та порядком призначення керівників державних і комунальних закладів культури».
У засіданні круглого столу взяли участь  народні депутати України, керівництво Міністерства культури України,  представники органів місцевого самоврядування.
Під час заходу розглядалися питання, які виникли за результатами практичного застосування Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури».
Міністр культури України Євген Нищук під час свого виступу наголосив  на важливості проведення  подібної наради та нагальності питань, які пропонується розглянути зібранню. 
«Практична реалізація згаданого Закону демонструє певні ситуації,  які  потребують  детального роз’яснення та напрацювання чіткого  механізму  його реалізації. На нашу думку, разом з Комітетом з питань культури і духовності, саме в частині нової редакції Закону «Про культуру» треба здійснити уточнення», -  сказав Євген Нищук.
«Так, виникало чимало різних питань, пов’язаних з темою трудового договору, контрактної системи  та конкурсної процедури на керівні посади у закладах культур. За останніми даними – по закладам, які підпорядковані Мінкультури,  підписано, пройдено і переведено на контракт 97,2% всіх працівників закладів культури. Однак, ми  і досі маємо певні складнощі, і як рухатися  далі ми маємо вирішувати разом. Є чимало речей, які б ми хотіли консолідовано з вами обговорити і це стосується не лише сьогоднішньої теми, а й тих, що мають ризики, зокрема, питання  збереження  будинків культури, бібліотек,  заповідників в умовах реформи децентралізації та  удосконалення їх функціонування на сучасні вимоги часу».
Ірина Подоляк, народний депутат, Перший заступник голови Комітету з питань культури і духовності, один із авторів Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» розповіла  про проведену Комітетом роботу по удосконаленню даного правового акту.
«Нами розроблено поправки до Закону, які спрямовані саме на те, щоб на регіональних рівнях дати можливість  призначати керівників установ культури, щоб ця можливість була реалізована в правовому полі, зокрема, щоб ця можливість не була знівельована нерозумінням депутатів місцевого рівня. Тому ті зміни, які пропонує Комітет, частково на це і спрямовані», -  розповіла  Ірина Подоляк.
Учасники круглого столу порушували низку питань щодо застосування певних норм Закону на практичному рівні та більш чіткого трактування  механізмів їх застосування.
Голова Херсонської ОДА Андрій Гордєєв  наголосив, що на регіональному рівні  через відсутність чітко прописаного механізму реалізації цього закону часом певні представники місцевих органів використовують його в своїм інтересах.
«За двадцять п’ять років незалежності України - культурі було надано обмаль уваги, зокрема, ніхто не формував культурну політику. Ми не можемо залежати від  політичних умов сьогодення, адже у нас є мова, є Конституція, є народ, є держава, є традиції. Ми маємо вирішити цю проблему, бо вона вже стоїть на рівні національної безпеки – це питання формування єдиного культурного простору України», - відзначив Андрій Гордєєв.


Переможці «Коронація слова-2017»


Бібліотеки трансформуються у дитсадки

Таку ідею запропонував міністр культури Євген Нищук аби відновити інтерес до книжок.
"Це міф, що бібліотека стоїть і нікому не потрібна. Можна запровадити чудову програму "Бібліоняня". Батьки можуть залишати дитину в бібліотеці, поки самі на роботі. Для цього достатньо працевлаштувати ще одну дівчину, яка проведе інтерактивну частину навчання з дитиною з електронними гаджетами. Водночас дасть книжку дитині або повчить іноземну мову з нею", - говорить Євген Нищук.
Не обов'язково, щоб бібліотека була окремим приміщенням. Вона може стати частиною культурного дому, вважає міністр.
"Кажуть бібліотекарі, що місяць до них ніхто не ходить. Так треба зробити, щоб люди ходили. В бібліотеці можна влаштувати навчання іноземної мови. Добре, коли в бібліотеці є можливість спілкуватись по скайпу з рідними, вчити іноземну мову. Насправді, повертається культура читання. Відновився інтерес до книжок, бо є чудові переклади, обрамлення. В мистецькому арсеналі на книжковому ярмарку люди не могли просунутися. Це є заперечення тому, що в бібліотеку ніхто не ходить. Бібліотечні фонди регулярно поповнюються новими книжками, які є топовими на всіх великих книжкових форумах" - підкреслив міністр.


Всеукраїнська акція «Відкриті діалоги» до Дня Європи

У День Європи небайдужих громадян, митців та активістів закликають долучитися до загальноукраїнської акції «Відкриті діалоги» задля формування європейських цінностей: демократії, верховенства права, культурного розмаїття та прав людини.
Менш ніж за місяць, 14 травня, Україна святкує День Європи. Цього року свято набуває особливого значення, адже в квітні Європейський Парламент підтримав запровадження безвізового режиму з Україною.
Замість традиційних танців та пісень ініціатори акції пропонують провести діалоги у громадах щодо європейських цінностей, прав людини та культурного розмаїття. Зробити це може кожен, організувавши захід, ключовим елементом якого стане такий відкритий діалог. Кожне місто, організація, заклад, ініціативна група чи окрема небайдужа людина, яка бажає взяти участь у «Відкритих діалогах», може заповнити реєстраційну форму за посиланням. Зареєстровані події будуть позначені на інтерактивній мапі всеукраїнської акції «Відкриті Діалоги» до Дня Європи та анонсовані в ключових ЗМІ. Організатори впевнені, що всеукраїнська акція набуде великого масштабу завдяки небайдужим громадянам та буде почута політиками в Києві, Брюсселі, Вашингтоні та суспільством по всій Європі.
Традиційно в День Європи відбуваються десятки заходів. На жаль, лише деякі з них спрямовані на формування європейських цінностей у суспільстві, виховання поваги до культурного розмаїття та Права Людини. Організатори закликають небайдужих громадян перетворювати власні населені пункти на майданчики для діалогу та проводити виставки, живі бібліотеки, перфоманси, форум-театральні постановки, кінопокази та дискусії. Кожен сам вільний обирати форму вираження власних ідей. Навіть просто поспілкувавшись з близькими та друзями про європейські цінності, людина здатна зрушити Україну на цілий крок вперед до великої дружньої родини країн ЄС.
Проект «Відкриті діалоги: надання слова потенційно активним громадянам задля посилення участі низової громадськості в реалізації євроінтеграційних реформ в Україні» реалізовує Молодіжна організація «СТАН» в рамках конкурсу «Громадська синергія: посилення участі громадськості в євроінтеграційних реформах» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» та Європейського Союзу. Метою проекту є усвідомлений рух до Європи, що здійснюється на рівні суспільства: регіонів, міст, спільнот, окремих громадян.
Із запитаннями та пропозиціями звертайтеся до організаторів електронною поштою: (stan.art.group@gmail.com) або за телефонами.

Голова правління молодіжної організації «СТАН» Ярослав Мінкін: +380953495325;

Медіа офіцер молодіжної організації «СТАН» Ксенія Янко: +380977512464.

Ресурсний центр Гурт.


Василь Кметь: «Бібліотека — це стратегічна зброя, яка нічим не гірша за військову»


Міністерство культури представило свої напрацювання щодо результатів виконання культурного блоку Програми діяльності Кабінету Міністрів України у 2016 році.


24 березня під час Години запитань до Уряду на засіданні  Верховної Ради України  Міністр культури України Євген Нищук виступив з доповіддю про важливі пріоритетні завдання  розвитку  державної культурної політики.


Програма технологічної підтримки неприбуткових організацій та публічних бібліотек України

З 1987 року TechSoup Global об’єднує понад 850 тисяч публічних бібліотек та неприбуткових організації (далі – НПО) у всьому світі шляхом надання пільгового програмного забезпечення, технічних засобів та навчання, що створює доступ до технологічних рішень, яких вони потребують для виконання своїх місій. Обсяг допомоги, яку вже надав TechSoup у вигляді технологічних рішень і філантропічної діяльності, сягає 8 мільярдів доларів США.
З 2016 року TechSoup Global діє у партнерстві з Ресурсним центром ГУРТ – національним центром суспільної інформації та експертизи, що вже понад 20 років сприяє суспільним перетворенням в Україні, використовуючи та розвиваючи потенціал інститутів громадянського суспільства.
Програма Techsoup Україна забезпечує доступ публічним бібліотекам та НПО до програм підтримки від світових лідерів програмного забезпечення: Microsoft, Bitdefender, Autodesk, Box.org, Tableau та Ushahidi. Каталог доступного програмного забезпечення включає в себе понад 100 різноманітних продуктів - від загальнопоширених OS Windows та MSOfficeдо спеціалізованих програм для дизайну, візуалізації даних, проектного менеджменту, антивірусного захистута інших.
Для участі в програмі Techsoup Україна необхідно здійснити 3 прості кроки:
Зареєструватись на порталі
Надіслати необхідні документи
Здійснити замовлення

Більше деталей тут.


Інтерв'ю з Мілою Іванцовою — письменницею, видавцем, перекладачем, журналістом, педагогом, організаторкою всеукраїнського соціального благодійного проекту «100 книжок для сільської бібліотеки».


Методичні рекомендації до 100-річчя Української революції 1917–1921 років


Пропозиція для бібліотек від видавництва «Зелений пес»

Офіційний партнер УБА – видавництво Братів Капранових «Зелений пес» – пропонує поповнити книжкові фонди Вашої бібліотеки власною продукцією за спеціальними гуртовими цінами для бібліотек.

При роботі з бібліотеками:

  • забезпечують доставку за рахунок видавництва при замовленні від 400 грн.;
  • надають всі необхідні документи (договір, видаткові накладні, рахунок, реєстраційні документи...);
  • оперативно вирішують всі питання (відправка документів, книг...);
  • надають можливість оплати видань по перерахунку або розрахунку готівкою при отриманні на Новій пошті чи Укрпошті;
  • працюють з системою публічних закупівель «Prozorro»; 
  • пропонують знижку 20% на книги інших українських видавництв, які представлені на сайті http://vsiknygy.com.ua;

Дивіться прайс тут.

Детальна інформація про кожну книгу видавництва (анотація, кількість сторінок та ін.) в інтернет-магазині «ВсіКниги»:
1) Зелений пес;
2) Гамазин.

З питаннями звертайтесь за контактами: 

Тел.: (067) 473-53-29, (093) 811-51-81.

E-mail: g.dudka@greenpes.com.

Галина Дудка, керівник відділу реалізації видавництва «Зелений Пес».


Уряд затвердив план заходів з відзначення 100-річчя подій української революції 1917 – 1921 років


Захистимо бібліотеки – центри наших місцевих громад!

Нещодавно бібліотечну громадськість сколихнула неприємна новина про те, що у місті Марганець Дніпропетровської області виставили на продаж приміщення, у якому розташована бібліотека-філіал № 2 ‒ заклад, що вже 26 років обслуговує три райони міста, має бібліотечний фонд з 20-ти тисяч книжок, комп'ютерний зал, інтернет-центр, підтриманий грантовою програмою «Бібліоміст». Про це повідомляє газета «Україна молода» від 23 грудня 2016 року. Як пише газета, приміщення бібліотеки розташоване у гарному місці, має відповідну ціну і звісно знайдуться охочі його придбати (публікацію див. тут).

Це викликало резонанс у громадськості країни, відомі особистості ініціювали та підготували відкритого листа, де ста вісімдесятьма п’ятьма підписантамизасуджуються такі дії місцевої влади (лист надійшов на сторінку УБА у мережі Facebook). Місцевий журналіст Марганецьких новин Володимир Садиков також підготував відповідний сюжет (сюжет див. тут).

Цей факт не залишився поза увагою Української бібліотечної асоціації. Президентом ВГО «Українська бібліотечна асоціація» Іриною Шевченко було направлено листа начальнику Управління культури, національностей і релігій Дніпропетровської обласної державної адміністрації Першиній Н.Г. з проханням надати офіційне роз’яснення щодо ситуації навколо бібліотеки-філіалу № 2 міста Марганець. У листі наголошується, що Українська бібліотечна асоціація завжди готова надавати підтримку у відстоюванні інтересів громади міста Марганець, їхніх прав на бібліотечно-інформаційне обслуговування та функціонування бібліотеки у комфортному й оснащеному приміщенні (текст листа див. тут).

Українська бібліотечна асоціація повідомлятиме бібліотечну громаду про відповідь на цей лист та подальше розгортання подій.


Донна ШИДЕР: «Библиотеки как драйверы перемен»

За 89 лет существования Международной федерации библиотечных ассоциаций и учреждений (International Federation of Library Associations, IFLA) её члены были свидетелями и участниками многих событий, связанных с развитием информационного общества, трансформацией библиотечных сервисов и услуг, законодательными инициативами в области доступа к информации. Но именно сейчас, когда технологии стремительно меняют привычный уклад жизни читателей, библиотечное сообщество сталкивается с серьёзными вызовами и должно оперативно реагировать на изменяющиеся потребности пользователей и нарастающий объём контента. Меняется и роль библиотек: они становятся частью движения открытого правительства в своих странах, активно занимаются образовательной деятельностью, участвуют в формировании национального законодательства по многим направлениям: от авторского права до интернет-нейтральности и цифровой экологии.

В какую сторону направлен вектор библиотечной эволюции? Каковы критерии оценки современных библиотек? В чём состоит воздействие инновационных технологий на их сервисы? Какова стратегия развития ИФЛА? К разговору об этом и о многом другом журнал «Университетская КНИГА» пригласил действующего Президента ИФЛА (2015–2017) Донну ШИДЕР (Donna Scheeder).

— Став Президентом ИФЛА в августе 2015 г., на заключительном заседании в Кейптауне Вы призвали библиотекарей и библиотеки к активным изменениям. Поделитесь, как оцениваете результаты работы этого года.

— В качестве Президента ИФЛА я постаралась лично познакомиться с деятельностью многих национальных библиотечных ассоциаций, выступая на конференциях, семинарах, форумах. Я посещала библиотеки, знакомилась с работой коллег, новыми проектами, сервисами, их влиянием на читателей и сообщества. После этих визитов стало понятно, что трансформация библиотек и самой профессии в мире идёт полным ходом. Тем не менее я стала анализировать те вызовы, с которыми мы сталкиваемся, и нашу реакцию на них.

Что происходит с библиотеками, которые не представлены на должном уровне в профессиональной среде? Безусловно, у нас есть центры превосходства — крупнейшие и лучшие библиотеки в каждой стране, но следует думать о том, чтобы каждая библиотека трансформировалась, реагируя на потребности сообщества, и помогала коллегам в процессе изменений. Согласитесь, большинство людей — обычных читателей формируют свои представления о нашей работе, приходя в ту библиотеку, которая находится рядом с их домом, а не черпают их из абстрактных отчётов ассоциаций о библиотечном развитии. И если эта библиотека не меняется, делая всё по старинке, то, разумеется, она не играет в жизни людей никакой роли; туда просто не будут ходить.

Ещё один показатель процесса трансформации — образовательные программы, которые реализуются в различных библиотечных секторах. Библиотеки стремятся помочь обществу выйти на уровень устойчивого развития, делать всё, чтобы население было информационно грамотным. Дважды я была в Китае, общалась с министром культуры, посещала публичные библиотеки, деятельность которых произвела на меня сильное впечатление. Политика китайского правительства в отношении культуры — чтобы в каждом населённом пункте была своя библиотека. Направление активно развивается, и это показатель того, что руководство страны считает доступ к информации важным вопросом.

В европейских странах: Дании, Швеции, Германии — я видела много примеров того, как библиотеки работают с сообществом. Так, в библиотеках Швеции предусмотрен своего рода политический уголок: библиотека приглашает местного чиновника, который встречается с читателями, и становится площадкой для обсуждения важных для данного сообщества вопросов. Это позволяет жителям донести свои проблемы до политика, а ему помогает принимать решения. В Мексике строят новые библиотеки, открывая читателям доступ к законодательной информации. Библиотеки убирают ограничения, выводят услуги за стены учреждений, проводят мероприятия в парках, на площадях, открывают филиалы в торговых центрах. Появляется много новых услуг (запись на юридические консультации, получение паспортов, водительских удостоверений и пр.), позволяющих привлечь новую категорию читателей.

В Колумбусе я встречалась с Вадимом Дудой, директором ВГБИЛ имени М.И. Рудомино, и меня впечатлили российские программы, нацеленные на помощь библиотекам в процессе их трансформации. Надеюсь, что в апреле 2017 г., когда я приеду в Россию, смогу увидеть всё собственными глазами.

— Безусловно, нам есть что показать в отношении развития библиотечных проектов и сервисов. Но вернусь к вопросам. В прошлом году Вы упоминали о том, что приоритетным направлением должна стать работа библиотечных ассоциаций с законодателями. Какое развитие получило это направление?

— Непростая тема. Наши усилия направлены на то, чтобы библиотекари стали частью движения открытого правительства в своих странах. Открытое правительство — это 16-я цель устойчивого развития ООН, где речь идёт о транспарентности, отчётности и участии. И я имею в виду не только правительственные библиотеки, которые должны поддерживать принцип открытости через управление архивами, открывая контент для общества, помогая людям находить информацию о том, чем занимается власть. Во многих странах библиотеки получают от правительств информацию и предоставляют её населению, но здесь ещё много предстоит сделать.

— Важным документом для библиотек является IFLA Trend Report. В 2013 г. были выделены пять ключевых направлений. Как они трансформируются сегодня? Какие новые направления могут появиться в ближайшее время?

— Выступавшие на президентской сессии в Колумбусе подробно обсуждали эти вопросы (подробнее в «УК», октябрь 2016 г. — Примеч. ред.). Марк Сёрмен (Mark Surman), исполнительный директор фонда Mozilla, говорил о критических изменениях инфраструктуры Интернета. В первые годы существования Сети было больше возможностей для распространения информации, поскольку она была децентрализована. Сегодня наблюдается стремление сделать этот процесс централизованным и у государства, и у монополий, и, как следствие, пользователям труднее получить доступ к разным источникам информации, точкам зрения, услугам.

Мы определили пять главных тенденций, и есть лишь два направления развития: либо технологии обеспечат расширенный доступ к информации, либо технологические перемены не окажутся позитивными для библиотек и наша профессия не будет востребована. Собственно, сейчас именно нашему поколению библиотекарей предстоит определиться с выбором…

Фред фон Ломен (Fred von Lohmann), директор правового департамента Google, поставил вопрос о контенте Интернета, который в большинстве своём представлен на английском языке. Очевидна дискриминация других языков, но как раз в этом случае технологии должны помогать, и мы уже видим успехи в автоматизации перевода. Когда впервые был опубликован доклад о тенденциях, мы испытывали серьёзные проблемы с машинным переводом. Если Вы хоть раз пробовали использовать переводчик Google, то хорошо об этом знаете. С момента публикации доклада прошли три года, и успехи машинного перевода очевидны. Надеюсь, что ещё лет через пять — семь мы сможем адекватно переводить любую информацию, представленную в Сети, на любые языки, а значит, контент будет доступен значительно лучше, чем сейчас.

Мы много говорим о приватности информации, о личной жизни людей. Экология цифрового мира должна стать неотъемлемой частью законодательства всех стран; сейчас общество уже понимает всю серьёзность этого вопроса. Для того чтобы сбалансировать влияние монополий, именно библиотеки должны ставить вопрос о цифровой экологии повсеместно.

Что касается доступа к информации, то позиция ИФЛА такова: недостаточно просто предоставить Wi-Fi. Если пользователи не умеют читать, не могут понять информацию, которую получают, не представляют, насколько она для них полезна и достоверна, то доступность Сети ничего не значит. Все усилия по обеспечению доступа к Интернету должны сопровождаться ликвидацией информационной безграмотности. Это область, в которой библиотеки должны активно работать.


Отчёт по важнейшим тенденциям развития библиотек (IFLA Trend Report) был опубликован в 2013 г. и широко обсуждался в профессиональном сообществе. В документе выделены пять ключевых направлений (IFLA Key Initiatives).

1. Новые технологии одновременно расширяют и ограничивают доступ к информации. С одной стороны, люди, лишённые этих навыков, встречают всё больше барьеров в разных сферах. С другой — новые модели онлайн-бизнеса помогают тем, кто владеет доступом к информации или распоряжается им. Взрыв спроса на цифровой контент стимулирует как рост важности информации, так и развитие навыков информационной грамотности, позволяющих отличать достоверные материалы от контента, подвергшегося воздействию различных социальных, политических, коммерческих, а иногда и экстремистских групп.

2. Возможности Интернета повышают доступность образования и разрушают существующие подходы в этой сфере. Быстрое глобальное развитие онлайн-обучения обогащает, удешевляет образование и повышает его доступность. Это приводит к росту значимости обучения в течение всей жизни и неформальных, неофициальных методик в образовании. В среде, где доступ к информации становится всё более простым, на первый план выходит лёгкость в её использовании и поиске. Необходимость запоминания информации теряет важность.

3. Границы частной жизни и защиты информации будут пересмотрены. Растущие массивы данных, поддерживаемые правительствами и корпорациями, способствуют распространению всё более детальных сведений о частных лицах, приводят к упрощению отслеживания активности каждого человека. Всё это вызовет серьёзные изменения в области защиты неприкосновенности частной жизни.

4. Интернет стимулирует развитие новых групп, сообществ, ориентированных на узкий круг вопросов. Среди позитивных последствий — усиление роли личности, увеличение гражданской вовлечённости и коммерческой эффективности. Отрицательными последствиями будут рост числа киберпреступлений, террористических и экстремистских сообществ.

5. Мобильные устройства станут главным средством доступа к Сети. Меняются бизнес-модели, которые дадут возможность людям дольше оставаться экономически активными, при этом позволяя им участвовать в экономической жизни почти из любой точки планеты


— Тема ИФЛА-2016 — «Связь. Сотрудничество. Сообщество». Какие стратегически важные для библиотек документы приняты на нынешнем форуме?

— Сама по себе Генеральная ассамблея не занимается подобной работой, но Правление — да. Например, сейчас мы работаем над такой темой, как интернет-нейтральность, готовим документы по нашей позиции, разрабатываем соответствующую политику для библиотек, с тем чтобы они знали, каким принципам следовать, какого рода этика существует. Мы представляем интересы пользователей библиотек и объясняем в своём документе, почему ИФЛА выступает за интернет-нейтральность.

Как я уже говорила, обновлённый доклад о тенденциях ИФЛА-2016 — ещё один важный документ, это основа нашей деятельности в XXI в. Более подробно с новой версией документа можно ознакомиться на сайте федерации.

Мы говорим о консолидации нашего сектора, для того чтобы участвовать в жизни общества, с тем чтобы оно стало информированным и образованным, а библиотеки были для этого основным каналом. В прошлом году мы поддержали цели устойчивого развития

ООН до 2030 г., сейчас мы готовы помогать библиотекам в том, чтобы их включали в планы национального развития.

В этом году в рамках Марракешского соглашения мы получили 20-ю ратификацию, документ вступил в силу 30 сентября 2016 г. Тем не менее следует понимать, что без дальнейшей работы доступ к информации и знаниям будет поставлен под угрозу. Поэтому ИФЛА продолжает отстаивать свои позиции в рамках ВОИС в том, что касается ограничений и исключений для библиотек. Подготовка соответствующих документов — постоянный процесс последних лет, и соответствующие резолюции по итогам конгресса также будут подготовлены.

Международная программа пропагандистской работы — ещё одно важное направление. ИФЛА упорядочивает подход к реализации этой программы с целью быстрого перехода от подготовки специалистов к проведению семинаров для тех, кто будет готовить их в своей стране. Международная программа ИФЛА по роли лидера также направлена на решение этой задачи. В феврале 2016 г. ИФЛА подала заявку на продолжение этой программы в 2016–2018 гг. Из 62 кандидатов были выбраны девять. Программа стартовала здесь, в Колумбусе.

В ближайшее время мы начинаем создавать карту библиотек мира, которая позволит оценить глобальную библиотечную сферу. Это будет сильный инструмент пропаганды на национальном и региональном уровнях.

— В каком ключе развивается образовательная библиотечная политика ИФЛА?

— В апреле этого года состоялась президентская встреча в Торонто. 80 экспертов работали в четырёх группах, соответствующих четырём уровням трансформации библиотек. Работа одной из групп была посвящена библиотечному образованию. Обсуждали такие вопросы, как онлайн-образование, модели и стандарты, наиболее успешный опыт, аккредитация образовательных программ. Меня заботит то, что правила аккредитации пока весьма консервативны, а перемены в обществе стремительны. Библиотеки должны реагировать на них; нам нужны такие профессионалы, которые смогут легко адаптироваться, использовать инновации.

Вопрос перед участниками дискуссии был поставлен так: аккредитация — это барьер или стимул для инноваций? Для нас это вызов. Стремление изменить подход к образовательной программе — одна из сложнейших задач в нашей повестке перемен. Выдвигались предложения о создании единого стандарта в рамках ИФЛА, но я не думаю, что это возможно, — из-за различий в культурной политике стран. Глобализация пока не вышла на соответствующий уровень. Но что мы можем — это проводить и поддерживать исследования, способствовать обмену идеями и информацией в этой области и рассказывать о тех школах, которые дают библиотечное образование.

— Новые технологии серьёзно повлияли на библиотечные стандарты и критерии эффективности. Какие из них, на Ваш взгляд, целесообразно использовать для оценки деятельности современной библиотеки?

— Здесь я бы отметила два направления. Как я уже упоминала, ИФЛА готовит библиотечную карту мира, в которой будет отражена базовая информация: сколько учреждений насчитывает библиотечная сеть, сколько людей посещают библиотеки, сколько имеют доступ к Интернету, каковы фонды и пр. Это, безусловно, важно, но это цифры.

Второе и гораздо более важное, на мой взгляд, направление касается разработки стандартов, для того чтобы каждая библиотека могла оценить свою деятельность по воздействию на общество. Библиотекари должны понимать, что критерием оценки их работы являются не фонды и доступ к информации, а их эффективное использование в интересах читателей. Приведу пример. На заседании Хорватской библиотечной ассоциации я рассказала о Сербской публичной библиотеке в Дубровнике, куда приходило много бездомных. Библиотекари подумали: будет хорошо, если эти люди найдут работу, и запустили для них программу по обучению поиску работы через Интернет. В программе были задействованы 100 человек, 95 из них нашли работу и место, где жить. Это пример влияния. Если вы реализуете программу, то важны её результаты. Никого не впечатлит, что 50 человек из ста взяли какие-то книги. Но то, что 95% участников программы нашли работу, — это весомое достижение.

Именно эти истории нужно умело доносить до политиков и чиновников, принимающих решения, способствовать тому, чтобы они по-новому оценили библиотеки и их деятельность. Мы должны убедить политиков в том, что работа библиотек — жизненно важное условие преодоления самых серьёзных аспектов нынешнего финансового кризиса и что публичные инвестиции в библиотеки демонстрируют гражданскую ответственность. Мы должны показать, что библиотеки могут способствовать переменам.

— Какова политика ИФЛА в отношении копирайта?

— Авторские права — очень сложный вопрос. Правомерно ли делать фото на фоне Эйфелевой башни? По закону — нет, потому что подсветка башни защищена авторским правом. Согласитесь, это как минимум странно. Фото на фоне башни никому не наносит ущерба, это своего рода реклама данного объекта. Мы в значительной степени пытаемся переосмыслить все эти вопросы. Я поддерживаю позицию, о которой говорили эксперты в рамках президентской сессии. Например, на данный момент в США применяется доктрина добровольного использования Fair Use, но интересы библиотек перекликаются с новыми информационными технологиями, и необходимо добиться большего, нежели узкие исключения.

Интересна предложенная коллегами идея гибких исключений, которая сводится к тому, что авторское право не применяется, если произведение используется с иной целью (например, пародия на него) и в другом контексте и отсутствует ущерб, причинённый правообладателю.

Понятно, что нормы авторского права и исключений из него для библиотек различаются в разных странах. Но, например, Марракешское соглашение позволяет делать исключения из копирайта в интересах людей с ограниченными возможностями. Не меньшая проблема, что во многих странах материалы на национальных языках недоступны, допустим, для беженцев или мигрантов. Мы работаем с ООН, ВОИС, отстаиваем свою точку зрения о том, чтобы делать копии, сохранять цифровой материал. В ВОИС, кстати, всё больше людей понимают плюсы этой позиции, и мы получаем поддержку. Но процесс этот не быстрый, нам потребовалось 10 лет, чтобы подписать Марракешское соглашение.

— Что Вы думаете по поводу доступа к современному контенту?

— Большинство национальных законов об авторском праве не включают Интернет, поскольку были приняты в досетевую эпоху. Поэтому во многих случаях для образовательных и коммерческих целей использование информации, даже хранящейся в библиотеках, может оказаться нелегитимным, и это надо понимать. Особенно аккуратно следует относиться к доступу к современному контенту. Безусловно, ряд стран имеют положения, которые выделяют для библиотек особые правила, но исключения сделаны главным образом для того, чтобы разрешить библиотекам копировать какие-то материалы с целью обеспечения их сохранности.

Частично проблемой является и то, что авторское право к разным видам контента подходит одинаково. Согласитесь, научная публикация, выполненная за счёт грантовых бюджетов, отличается от популярной литературы, а электронные книги — от печатных. Не случайно уже треть университетских коллекций находится в открытом доступе. Существует целый ряд от крытых образовательных ресурсов, работающих по лицензии Creative Commons.

В ряде случаев библиотеки приобретают электронные ресурсы по лицензиям правообладателей и предоставляют их бесплатно своим читателям. В некоторых странах библиотечные и издательские ассоциации договариваются о том, чтобы библиотекари могли предоставлять доступ к отдельным главам произведений, рекламируя таким образом современные книги.

В мире обсуждаются разные модели: «золотой доступ», «зелёный доступ». Конечно, есть руководящие принципы по поводу электронного заимствования книги, они представлены на сайте ИФЛА. Но это та область, которая требует активного изучения и участия всех заинтересованных и действующих лиц. Пока консенсуса нет. Я отслеживаю эти процессы, комментирую, но предстоит ещё много работы, для того чтобы найти приемлемую модель.

— Не думаете ли Вы, что открытый доступ составит конкуренцию библиотекам?

— Нет, потому что в большинстве случаев именно библиотеки становятся депозитариями научного контента, который предоставляется в открытом доступе. Это другой аспект нашей традиционной функции сбора и хранения информации, новая возможность не только для университетских, но и для публичных и национальных библиотек. Большие данные открывают новые возможности для пользователей.

— В условиях ограничения бюджетов должны ли библиотеки монетизировать свои услуги? Если да, то какие именно?

— Библиотеки не должны быть коммерческими учреждениями, соответственно я против монетизации их сервисов. Но допускаю ситуации, когда, например, в библиотеке есть конференц-зал, а у местного бизнес-сообщества отсутствует возможность проведения конференции. В этом случае вполне уместно заплатить за использование библиотечной площадки. Но что касается копирования, консультирования, помощи в отборе информации и пр., то библиотека должна быть бесплатной.

— К сожалению, на данный момент взаимодействие ИФЛА и российских экспертов далеко от совершенства. В каких направлениях Вы видите перспективы более активного участия нашей страны в проектах ИФЛА?

— Мы сейчас много говорим о том, чтобы активнее присутствовать в регионах, работать с библиотечными ассоциациями. Я хотела бы эффективнее сотрудничать с РБА, поэтому надеюсь, что российские библиотеки найдут лидера, который будет представлен в Правлении и на других руководящих постах ИФЛА. Уверена, что российским коллегам есть что показать и рассказать мировому сообществу, поэтому следует быть заметнее. Это политически важно. Ведь когда я приняла решение о том, чтобы стать Президентом ИФЛА, я заручилась поддержкой именно людей, за меня голосовало не Правление, а простые члены, подписывая петицию. Но для этого члены ИФЛА должны знать и лидеров мнений, и их проекты. Не менее полезно это делать не только на сессиях конгресса, но и вне заседаний, в неформальной обстановке: в рамках форума таких возможностей предостаточно. От российских коллег хотелось бы более активной работы в постоянных комитетах. Надеюсь, финансовая ситуация улучшится и российские делегации станут больше.

— Каковы Ваши читательские предпочтения по жанрам и форматам?

— Я предпочитаю биографии, исторические книги, фантастику. Люблю читать о людях, которые стали лидерами в той или иной области. В Библиотеке Конгресса я работала в исследовательском отделе, была директором правового департамента, поэтому значительную часть профессионального чтения и тогда, и сейчас составляет законодательная и правовая литература, документы о важных политических событиях, как прошедших, так и сегодняшних.

У меня дом на атлантическом побережье в штате Делавэр. Разница во времени со штаб-квартирой ИФЛА составляет шесть часов, и, когда там заканчивается рабочий день и нет других срочных дел, очень люблю взять книгу и уйти на пляж читать. Только что закончила книгу Стивена Кинга «11.22.63» — фантастическая история о человеке, который переносится в прошлое и пытается предотвратить убийство президента Дж. Кеннеди. Это, конечно, развлекательное чтиво, но интересны подход автора и его оценка этих событий, то, как он представляет проблемы, с которыми столкнётся человек из будущего, заслуживает внимания. Сейчас читаю Фила Джексона — выдающегося тренера баскетбольных команд, который рассказывает историю НБА. Чрезвычайно интересная книга о роли лидера, способного сплотить команду из звёздных личностей.

Что касается форматов, предпочитаю традиционный, мне это удобнее и больше по душе. Но в поездках, безусловно, практичнее иметь электронную книгу.

— Спасибо и удачи!

Беседовала Елена Бейлина

NB!

Донна ШИДЕР (Donna Scheeder), Президент Международной Федерации библиотечных ассоциаций и учреждений (International Federation of Library Associations, IFLA)

  • Окончила Джоджтауновский университет, факультет международных отношений.
  • В 2000–2004 гг. – заместитель помощника директора информационной и исследовательской службы конгресса.
  • В 2004–2010 гг. – директор правовой службы Библиотеки конгресса.
  • В 2010–2015 гг. – заместитель начальника информационного отдела Службы научных исследований Библиотеки конгресса.
  • В 2001–2015 гг. была Президентом Ассоциации специализированных библиотек (SLA, the Special Libraries Association). Член SLA с 1977 г.
  • С 2009 г. – член Правления ИФЛА.
  • Избрана Президентом ИФЛА в 2013 г.
  • Стала действующим Президентом в 2015 г.

Опубликовано в номере ноябрь 2016


Роз'яснення щодо вилучення з бібліотечних фондів творів, що містять комуністичну символіку

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» символікою комуністичного тоталітарного режиму є, в тому числі, зображення, написи, присвячені особам, які обіймали керівні посади у комуністичній партії, вищих органах влади та управління СРСР, радянських республік, органах влади та управління областей, міст республіканського підпорядкування, працівникам радянських органів державної безпеки всіх рівнів, а також зображення гасел комуністичної партії та цитат вищезазначених осіб.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 4 вищезазначеного Закону заборона використання символіки комуністичного тоталітарного режиму не поширюється на випадки використання такої символіки «в експозиціях музеїв, тематичних виставках, Музейному фонді України, а також бібліотечних фондах на різних носіях інформації».

З огляду на це, Законом України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» вилучення будь-яких творів або авторів з бібліотечних фондів, у тому числі галузевої літератури, у якій згадуються рішення керівних органів комуністичної партії або містяться цитати діячів комуністичної партії та радянських органів влади та управління, не передбачено та не вимагається.

Вилучення з бібліотечних фондів конкретної бібліотеки будь-яких творів, а так само внесення творів до Державного реєстру національного культурного надбання, створення їх страхових копій тощо здійснюється виключно на загальних підставах, передбачених статтями 15-18 Закону України «Про бібліотеки і бібліотечну справу», у порядку, встановленому Міністерством культури України.

Український інститут національної пам'яті


Методичні рекомендації до відзначення Міжнародного дня толерантності у бібліотеках


Бібліотеки Херсонщини через призму паспортизації (Аналітико-статистичні матеріали). Вип.2 (2016 рік)


Кабінет Міністрів затвердив план заходів з проведення у 2016 році Всеукраїнського тижня права. Відповідне розпорядження підписано прем’єр-міністром Володимиром Гройсманом.

Відповідно до затвердженого плану, у навчальних закладах буде проведений Всеукраїнський урок “Права людини” з нагоди проголошення Загальної декларації прав людини.

Також у навчальних закладах буде організовано і проведено тематичні заходи інформаційного, освітнього та виховного характеру, книжкові виставки, презентації видань про права людини та іншої літератури правового змісту.

Міністерство освіти у рамках проведення тижня права має провести науково-практичні конференції, семінари, зустрічі за круглим столом, дискусії, майстер-класи провідних юристів, присвячені проблематиці прав людини, захисту прав учасників антитерористичної операції, членів їх сімей та внутрішньо переміщених осіб.

У свою чергу, на Мінмолодьспорт покладено завдання проведення  просвітницько-інформаційних лекцій-бесід у рамках всеукраїнських національно-патріотичних заходів, спрямованих на формування ціннісних орієнтирів і громадської самосвідомості.

Всеукраїнський тиждень права буде проведений з 5 до 9 грудня 2016 року.


Поповнення фондів українських бібліотек від членів Клубу "КОЛО"
Шановні колеги!

Ви можете бути проактивними та поповнити фонди Вашої бібліотеки примірниками сучасної української книги. Завдяки членам спільноти Клубу «КОЛО» маємо можливість запросити Вас до участі в благодійному проекті, присвяченому до Дня Незалежності України.

libraryВаша бібліотека може отримати подарунки у вигляді сучасної літератури з економіки, історії, філософії, мовознавства, конфліктології та художньої літератури. Для того, аби замовити книги та їх кількість із поданого переліку, необхідно подати заявку будь-яким зручним для Вас способом:

1. на e-mail: office@kolo.fund.

2. написати нам у Фейсбук: https://www.facebook.com/ kolofund/

3. зателефонувати : +380954000461, Інна (адміністратор проекту).

Деталі ініціативи читайте тут.

P.S. Кількість книг обмежена!


Мінкультури розпочинає прийом пропозицій для відбору україномовних книг для поповнення фондів публічних бібліотек

Міністерство культури України розпочинає прийом пропозицій від суб’єктів видавничої справи щодо відбору україномовних книг для поповнення фондів публічних бібліотек.

«Понад усе зараз ми  прагнемо змінити філософію  поповнення бібліотечних фондів, зокрема в питанні закупівлі книжок державою. Фонди мають наповнюватися актуальною та цікавою  літературою, яка відповідає запитам читачів»  - прокоментував  початок  відбору  україномовних книг для публічних бібліотек Міністр культури України Євген Нищук.

До розгляду приймаються пропозиції щодо відбору книг (у тому числі для дітей та юнацтва), виданих протягом 2014 – 2016 років, і які за цільовим призначенням належать до науково-популярних, довідкових, літературно-художніх чи громадсько-політичних.

У   2016 році визначено пріоритетними:

сучасну українську літературу;

кращі зразки світової літератури в українському перекладі;

літературу національно-патріотичного спрямування, що популяризує ідеї зміцнення української державності.   

Пропозиції приймаються від суб’єктів видавничої справи, внесених до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції ( далі – Видавці).

Видавці до Міністерства культури України подають:

лист-подання на ім’я Міністра культури України, підписаний повноважним представником;

перелік україномовних книг, що пропонуються для поповнення фондів публічних бібліотек,  за формою згідно з додатком;

розрахунок ціни пропозиції (ціна повинна включати вартість україномовних книг та вартість витрат на доставку україномовних книг до обласних центрів (у тому числі до Донецької та Луганської обласних військово-цивільних адміністрацій)  та міста Києва), засвідчений підписом повноважного представника та печаткою Видавця;

по одному примірнику кожної україномовної книги, яка пропонується для Відбору.

Крім цього, надаються завірені в установленому порядку копії:

документів, що підтверджують наявність у Видавця виключних майнових прав інтелектуальної власності на твори, запропоновані для Відбору;

свідоцтва про внесення суб’єкта видавничої справи до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції;

статуту Видавця – юридичної особи;

документів, що підтверджують повноваження представника Видавця.

Пропозиції подаються  Видавцями особисто або надсилаються поштою з 15 по 29 серпня (включно) 2016 року.

Просимо звернути увагу, що:

до розгляду не приймаються пропозиції щодо відбору книг, які були видані за рахунок коштів державного або місцевого бюджетів;

пропозиції, подані з порушенням встановлених строків та вимог, не розглядаються;

відповідно до нормативних документів, які регулюють питання придбання україномовних книг для поповнення фондів публічних бібліотек, середня вартість одного примірника видань (з доставкою до споживачів) не повинна перевищувати 80 грн. 

Поштова адреса: 01601, м. Київ, вул. Івана Франка, 19, Міністерство культури України.

Прийом документів здійснює: Відділ бібліотек управління соціокультурного розвитку регіонів Міністерства культури України. Контактний телефон: 234-15-61.

 


Порядок відбору україномовних книг для поповнення фондів публічних бібліотек

4 серпня під головуванням Міністра культури України Євгена Нищука відбулося засідання колегії Мінкультури.

Під час засідання колегії розглядалися питання  висунення кандидатів на здобуття  стипендії Президента України для молодих майстрів народного мистецтва на 2017 рік, а також призначення стипендій Президента України для найбільш обдарованих молодих митців України на 2016/2017 навчальний рік та  вдосконалення порядку відбору  україномовних книг для поповнення фондів публічних бібліотек у поточному році.

З інформацією про висунення кандидатів на здобуття  стипендії Президента України для молодих майстрів народного мистецтва на 2017 рік, а також призначення стипендій Президента України для найбільш обдарованих молодих митців України на 2016/2017 навчальний рік виступив  директор департаменту  мистецтв та навчальних закладів Мінкультури Павло Білаш.

Зокрема  він повідомив членам колегії, що впродовж січня – травня  2016 року до Мінкультури надійшло 171 пропозиція від обласних та районних державних адміністрацій, Національної спілки майстрів народного мистецтва України, закладів культури та навчальних закладів. За результатами роботи оновленої  Комісії з питань призначення стипендій Президента України для молодих майстрів народного мистецтва, до складу якої увійшли провідні спеціалісти у сфері декоративно-прикладного мистецтва, представники Національної спілки майстрів народного мистецтва України, Національного музею українського народного декоративного мистецтва, Національного музею народної архітектури та побуту України, Українського центру культурних досліджень, Центру української культури та мистецтва та ін.,  було відібрано та рекомендовано до розгляду колегії Міністерства культури України 80 претендентів на здобуття стипендій Президента України у 2017 році.

Павло Білаш відзначив, що список претендентів представляє розмаїття видів народного мистецтва, це: гончарство, художня кераміка, художня обробка дерева, художня обробка металу, ткацтво, вишивка, писанкарство, народне малярство, декоративний розпис, лялькарство, народна іграшка, плетіння з природних матеріалів, витинанка та бісероплетіння.

Також запропонований список претендентів має широку географію осередків традиційного народного мистецтва та охоплює творчість молодих майстрів з багатьох регіонів України, за виключенням АР Крим, Луганської та Херсонської області.

Після розгляду представленої інформації колегією Міністерства культури України було прийнято рішення висунути 80 кандидатур на здобуття стипендій Президента України для молодих майстрів народного мистецтва на 2017 рік згідно зі списком, представленим  за рішенням Комісії з питань призначення стипендій Президента України для молодих майстрів народного мистецтва.

Щодо призначення стипендій Президента України для найбільш обдарованих молодих митців України на 2016/2017 навчальний рік,  директор департаменту  мистецтв та навчальних закладів інформував присутніх про рішення експертної Комісії Міністерства культури України з надання рекомендацій щодо кандидатів на  призначення стипендії Президента України для найбільш обдарованих молодих митців України, визначити  кандидатури 41-го студента  вищих  навчальних   закладів  та учнів середніх спеціалізованих мистецьких закладів, з числа переможців або дипломантів міжнародних мистецьких конкурсів і фестивалів, виставок, які представляють 6 вищих навчальних закладів та 5 середніх спеціалізованих мистецьких закладів, що належать до сфери управління Мінкультури, на отримання стипендії.

Своїм рішенням Колегія постановила за визначні результати в навчанні та творчій діяльності призначити стипендії Президента України для найбільш обдарованих молодих митців України на 2016/2017 навчальний рік рекомендованим учням і студентам мистецьких навчальних закладів.

З доповіддю про необхідністю вдосконалення порядку відбору україномовних книг для поповнення  фондів публічних бібліотек виступила начальник управління соціокультурного розвитку регіонів Міністерства культури Лариса Нікіфоренко.

Зокрема, Лариса Нікіфоренко інформувала, що діюча процедура здійснення  закупівлі   книжок для поповнення фондів публічних бібліотек, з огляду  на важливість питання, особливо сьогодні, коли бібліотеки є одним із важливих елементів у формування інформаційно-культурного простору, викликає  необхідність в удосконаленні порядку відбору україномовних книг для поповнення публічних бібліотек.

Пропонується внести зміни у  Порядок відбору україномовних книг для поповнення фондів публічних бібліотек, передбачивши: можливість колегії Міністерства культури України щорічно надавати рекомендації щодо пріоритетної тематики книг, які будуть відбиратися для поповнення фондів публічних бібліотек у поточному році; надання видавцем гарантій щодо наявності зазначених у поданні тиражів видань та виконання постачання видавцем книжкової продукції до споживачів у встановлений Мінкультури термін; здійснення дорадчим колегіальним органом, який утворюється Міністерством культури України тематичної та змістовної оцінки видань та формування пропозицій Мінкультури щодо переліку видань, рекомендованих для придбання  з метою поповнення фондів публічних бібліотек.

Окрім того, потребує внесення змін і до Положення про Експертну раду з відбору україномовних книг для поповнення фондів публічних бібліотек,  які передбачають введення додаткового пункту, який встановлює заборону щодо розгляду  видань, які пропагують посягання на територіальну цілісність України, ксенофобію, насильство; заперечують моральні цінності суспільства. Формою роботи Експертної ради  обрати  засідання, що проводяться за рішенням її голови у разі потреби. Разом із тим, таких засідань має бути мінімум два: перше засідання Експертної ради відбувається для здійснення тематичної та змістовної оцінки видань, формування переліку видань для подальшого його опрацювання публічними бібліотеками, заключне - проводиться з метою формування пропозицій Мінкультури щодо переліку видань, рекомендованих для придбання  з метою поповнення фондів публічних бібліотек.

«Міністерство культури розуміє, що існуючий дотепер  порядок  поповнення  бібліотечних фондів не є досконалим,  і потребує змін, саме тому зараз необхідно переглянути цей порядок та закупати для бібліотек актуальні, цікаві, затребувані  читачами книжки. Переконаний  спільними зусиллями вже  найближчим часом ми отримаємо результат», - зазначив Міністр  культури Євген Нищук.

Після обговорення представленої інформації колегією Міністерства культури України було прийнято рішення схвалити зміни, які вносяться до Порядку відбору україномовних книг для поповнення фондів публічних бібліотек та до Положення про Експертну раду з відбору україномовних книг для поповнення фондів публічних бібліотек.

Також, Колегія рекомендувала при відборі книг для поповнення фондів публічних бібліотек  у цьому році визначити пріоритетними: сучасну українську літературу; кращі зразки світової літератури в українському перекладі; літературу національно-патріотичного спрямування, що популяризує ідеї зміцнення української державності.


Методичний посібник для розробників проектів інфраструктурного розвитку об'єднаних териториіальних громад


Збір пропозицій до проекту нової редакції Закону України "Про бібліотеки і бібліотечну справу"

На адресу Української бібліотечної асоціації надійшов лист від Міністерства культури України з проханням надати пропозиції до проекту нової редакції Закону України "Про бібліотеки і бібліотечну справу". Просимо всіх зацікавлених членів УБА надати власні пропозиції до цього документу до 28 червня 2016 р. на електронну пошту УБА info@ula.org.ua.
Пропозиція для бібліотек від видавництва "Країна мрій"

Офіційний партнер УБА, видавництво "Країна мрій" пропонує поповнити книжкові фонди продукцією власного видавництва (прайс, хіти продажів).

Видавництво пропонує бібліотекам знижку 20% на книги, а також оплачує доставку до відділення Делівері чи Нової пошти. Працюють по безготівковому розрахунку, надають договір, видаткові накладні, рахунки та установчі документи. Мінімальна вартість замовлення для співпраці – 1500 грн.

Книги видавництва "Країна мрій" можна подивитися за посиланням.

Звертайтесь за контактами: Корнієнко Тетяна, менеджер з продажів видавництва "Країна мрій", тел. (098) 832-19-88, e-mail: korniyenko@bukvashops.com.ua


Міністр культури України Євген Нищук розпочав консультації з професійним середовищем з питань створення Інституту Книги

В рамках створенням та розробки функціоналу майбутнього Інституту Книги (роботу якого передбачено Законом №3084  «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення системи державного управління в книговидавничій сфері", який 22 лютого 2016 р. підписав Президент України) Міністр культури України Євген Нищук розпочав консультації з представниками професійного середовища.  “Важливо максимально реалізовувати стратегічні й законодавчі ініціативи,  такі, як Український інститут книги. І не для того, аби "командувати", а для того, щоб творити. Виключно фахівці в рамках нової інституції мають визначати: які книги мають першочергово видаватися, які з них мають розповсюджуватись у бібліотеках або за кордоном. І, хочу наголосити, що ми говоримо передусім про видавничу справу, як креативну індустрію і популяризацію читання ” – сказав Євген Нищук. Зокрема, Євген Нищук зустрівся з Олександрою Коваль - президентом ГО «Форум видавців» та організатором Національного книжкового «Форуму видавців у Львові»; в рамках Книжкового Арсеналу провів зустріч з представниками видавництв, серед них: “Meridian Czernowitz”, “Основи”, “Комора”, “Нора-Друк” та інших; Максимом Стріхою – заступником Міністра освіти і науки України, який має ґрунтовні напрацювання з цього питання, а також проконсультувався з Юрієм Луценком – політиком, який вважає питання створення Інституту книги стратегічним для розвитку читання в Україні. Серед інших питань обговорили особливості формування штату Інституту книги та створення експертної ради при Інституті, перші кроки його функціонування у 2017 році, особливості упорядкування законодавства та розробки необхідних програм: зокрема тих, що стосуються перекладів книжок з української мови та на українську мову. Обговорили також питання потенційної співпраці Інституту Книги з мережами книгарень та засобами масової інформації – популярними журналами, газетами та ТБ-каналами.


Міністр культури України Євген Нищук розповів DT.UA про майбутню реформу структури Мінкульту; про ставлення до квот та "чорно"-"білих" списків митців. Поділився також творчими планами — у яких нових виставах на нього чекати найближчим часом.

У політичному театрі, яким давненько стало наше життя, не звикати до несподіваних мізансцен та карколомних фабул. Не дивує і повернення на авансцену деяких попередніх суспільно-політичних героїв. Власне, другий захід Євгена Нищука в "культову" будівлю на вул. І.Франка — у статусі міністра культури України — мало кого збентежив. Бо одні цього повернення — чекали, інші — його прогнозували. Попередній термін його культміністерської діяльності (з 27 лютого по 2 грудня 2014 р.) був періодом важливих заяв, молодої енергетики та відкритості культсоціуму (частина цього соціуму через таку відкритість іноді ладна була лізти міністру майже на голову). Його теперішній черговий міністерський розгін, який стартував минулого тижня, на мій погляд, більш напружений. Буде більше уваги до кожної заяви, ба навіть до кожного руху лівою рукою. Адже культурна територія за останній час стала ще більш нашпигованою конфліктними мінами, політичними снарядами, а скарбниця Мінкульту (до того ж) напівпорожня. Отже, на такій території міністрові культури, вочевидь, доведеться частенько згадувати одного зі своїх сценічних героїв — Фігаро з п'єси Бомарше. Аби вправно балансувати — ніби на канаті — між своїми і "чужими", між добрим серцем і державною службою. Полишаючи в дурнях тих, хто дурнем насправді і є, аби врешті-решт виграти і всіх "одружити".

— Євгене Миколайовичу, тема розмови буде відверто заданою — найважливіші кроки Мінкульту, який ви нещодавно очолили, у просуванні реформ, у розбудові сучасного культурного середовища. Отже, перші кроки — хоча б на ІІ півріччя 2016-го?

— Гадаю, важливо максимально реалізувати за цей період стратегічні й законодавці ініціативи. У співпраці з парламентським комітетом з питань культури і духовності. Серед таких ініціатив, наприклад, виведення з-під юрисдикції Держкомтелерадіо проекту "Українська книга". Тобто повернення його в Мінкульт. І не для того, аби "командувати", а для того, щоби створити Український інститут книги. Виключно фахівці в рамках нового інституту мали би визначати: які книги мають першочергово видаватися; які з них мають розповсюджуватись у бібліотеках або за кордоном. У такому ж напрямі законотворчості — ідея, яку обговорюємо з депутатом Іриною Подоляк. Це намагання позбутися зайвих і давно непотрібних заборон-перепон, які ускладнюють процес переміщення культурних цінностей. Відразу хочу заспокоїти музейне середовище: ніхто нічим не планує "торгувати"! Але треба дати можливість музеям ефективно, без зайвих перешкод, просувати свої твори, свої шедеври на нові виставки, як на теренах України, так і в інші країни. Звісно, дотримуючись чинного законодавства. Але, наголошую, уникаючи зайвих, іноді вигаданих перепон! Ще один надважливий крок, який є для мене пріоритетним, — це активізація співпраці з європейськими програмами, з європейськими інституціями. Саме європейські культурні фундації останнім часом пропонують дуже багато цінних для нас ініціатив. Отже, годиться поновити контакти. Важливо використовувати їх досвід. Так само важлива співпраця в рамках актуальних спільних культурних проектів. Можете як завгодно розглядати мій наступний крок і мою ініціативу, але дуже хочу повернутись обличчям до сільських будинків культури, до бібліотек…

— У той бік давно вже ніхто не дивиться. Про них майже всі забули. Мабуть, чекають, коли геть розваляться...

— Отож, моя ідея полягає в тому, щоб люди, котрі претендують на оренду землі в селах, або на фермерство, або на розбудову своїх підприємств, заодно брали шефство над місцевими будинками культури, бібліотеками. А якщо таких культзакладів там немає, то хай би їх створювали або ж перетворювали ангари на сучасні культурні приміщення, на культурні території…

— Цей та інші кроки — важливі. Але, як я розумію, скарбниця Мінкульту не наповнена вщерть? Отже, де шукати джерела фінансування цих і наступних кроків у культурі?

— Попереду — фінансова ревізія в Мінкульті. Згодом буде повний звіт. Але, наскільки мені відомо, скарбниця справді майже порожня. Є інформація, що бюджет Мінкульту майже наполовину перекинутий на "капіталку", тобто на капітальні ремонти в різних закладах культури. І до кінця року, вочевидь, ситуація буде дуже напруженою. З меценатами в цьому плані — також складно. Бо ж не маємо закону про меценатство. Отож ще один крок — повернення до законодавчої історії з приводу меценатства в Україні. З іншого боку, ще раз наголошую, є надія на активізацію найближчим часом роботи з європейськими інституціями, з програмою "Креативна Європа". І це дасть змогу отримати гранти на нові проекти, на нові ідеї. Важливо також долучитися до реалізації ідей, які нещодавно запропонували культурній спільноті і Микола Княжицький, і Наталя Заболотна, і інші. Мова про так званий Фонд культури. Про різні джерела його наповнення. У тому числі з акцизів, з лотерей. Бачення такого фонду в різних креативних сторін — різне. Але переконаний: знайдемо саме ту формулу, яка влаштує всіх. У майбутньому такий фонд і акумулював би кошти, потрібні українській культурі. Це має бути абсолютний прозорий "акваріум". Тобто все абсолютно відкрито, чесно, ніяких подвійних ходів і стандартів.

— Чи не дублюватиме така ідея "культурного фонду", власне, ідею, пов'язану з Фондом кіно, який, зі свого боку, лобіюють Держкіно та ряд популярних олігархів?

— Про дублювання не може бути й мови. Має бути єдиний Фонд культури, що передбачатиме підрозділи — кіногалузь, сучасне мистецтво, театр…

— У разі юридичного оформлення саме такого фонду, а також погодження його Кабміном і парламентом, чи не лишиться Мінкульт останнім із тих, хто на нього впливатиме й матиме від нього кошти?

— Сподіваюся, що процедура діяльності такого фонду, його формула буде докладно прописана. До речі, ще в листопаді я спілкувався на цю тему і з Володимиром Гройсманом, і з Арсенієм Яценюком, і вони підтримали цю ідею. Гадаю, її можна оформити вже до нового бюджетного року. І всі юридичні нюанси опрацювати — зокрема й стосовно звітності. Переконаний, що взаємодія Мінкульту з таким потенційно важливим фондом має бути адекватною. І нам вдасться реалізувати низку прекрасних культурних ініціатив, які пропонує, в тому числі, й недержавний сектор культури.

— Продовжуючи тему важливих кроків на ІІ півріччя 2016-го (власне, це мотив нашої розмови), не можу не запитати про перебіг театральної реформи в Україні. Про дискусії довкола неї. Очевидно, ви читали те, що написали реформатори. І, можливо, маєте з цього приводу власну думку?

— З написаним я ознайомився. І вважаю, що театральна реформа вкрай важлива й давно назріла. Як людина театру, я чудово розумію, що все це активно і жваво обговорюється. Зокрема і з нотами протесту. Передбачаю, що певні протести впадуть і на мою голову, вже як міністра. Отже, в деяких питаннях театральної реформи я маю бути не тільки "прокурором", а й "адвокатом". Враховуючи соціальні аспекти театральних змін. Як ви розумієте, ідеться про трудове законодавство, про захист людей театру з боку профспілок. Є закон. Але є також і доля людини. І така людина має право бути захищеною від соціальних негараздів, коли почне працювати "маховик реформи". Отже, з цього приводу є багато тем для діалогу з Мінсоцполітики, з іншими міністерствами. Мені, наприклад, кажуть: "Євгене, є ж вимога МВФ — підвести вік артистів балету і цирку до загальнодержавного пенсійного віку…" А ви лишень уявіть, як славно танцюватимуть балерини в 60 років — згідно з такими "вимогами", — наприклад, "Лебедине озеро"! І як у цирку канатоходець у 55 маневруватиме над манежем… Що хочу сказати? Не варто перетворювати серйозні реформи в театрі на капусник. Тому про всі деталі та нюанси подальших реформ — переконаний — поговоримо вже найближчим часом.

— Зазвичай міністр культури України — це вже історична традиція — має бути у щонайтіснішому контакті з Міністром фінансів України. Бо завжди "нема грошей". Чи можете похвалитися суто діловими й людськими контактами з новим міністром фінансів?

— Справді, такий діалог важливий. І я мав дуже добрі стосунки з попереднім міністром фінансів — Олександром Шлапаком. З нинішнім міністром — Олександром Данилюком — я також у добрих стосунках, бо знаю його давно, знаю його ефективну роботу, пов'язану з МВФ, з іншими структурами. Отже, у нас є взаємодія. І, можливо, саме з ним буду радитися щодо корекції у фінансовому відділі нашого міністерства — задля більшої та тіснішої комунікації.

— Склалася ще одна традиція: провокувати того чи іншого міністра культури запитанням про вагу й потрібність самого такого міністерства. Ви, очевидно, теж постійно чуєте такі вигуки: "Нам не потрібне ніяке Мністерство культури!"

— У цьому плані хочу заявити: реформа Міністерства культури — буде. І вже найближчим часом. Не хочу критикувати якісь попередні історії, у різні часи були і добрі справи, але все часто зводилося лише до технічного перерозподілу міністерством коштів між національними закладами культури. Така "технологія" призвела до певної стагнації. Тому нині формую стратегію реформування Міністерства культури — як апарату, як органу виконавчої влади. Звісно, навіть реформоване міністерство ніколи не зможе відмовитися від важливої функції збереження та захисту національних надбань. І, зокрема, у Канаді, як ви знаєте, є департамент історичної спадщини. Паралельно буде створено новий Департамент — з розвитку культурних індустрій, інноваційних процесів та стратегічних досліджень. Це передбачає ефективний менеджмент у культурі. Саме зараз триває шлях консультацій, аби пришвидшити цей процес. Як відомо, є низка громадських організацій, що пропонують не просто слова, а конкретні документи й серйозні напрацювання у цьому напрямі. Отже, з ними тривають консультації.

— Ви зазначили, що одна з традиційних функцій Мінкульту — перерозподіл коштів між національними колективами. Власне, чи не забагато їх, національних? Чи не час провести таку собі "ревізію", визначивши адекватність цього статусу відносно того чи іншого колективу?

— Деякі національні колективи бояться, що я їх ліквідую. Але я проти "ліквідації". Я за те, аби оновився менеджмент того чи іншого національного закладу. Важливий ребрендинг. Ось вам приклад: виступає сучасний національний грузинський ансамбль Сухішвілі, — і на їхні концерти в палаці "Україна" неможливо придбати квитки. Тим часом грузинські артисти у захваті від наших виконавців з ансамблю Павла Вірського, які для них прямо боги… Тому, на мій погляд, треба щось робити, аби і ансамбль Вірського, і хор Верьовки, і інші національні колективи звучали гучніше на теренах України саме сьогодні. У час, коли вони нам дуже потрібні. Можливо (я не наполягаю), таким колективам треба трохи оновлювати свою художню стилістику, варто частіше їздити у фольклорні експедиції, тобто в ті місця, де ще лишилася жива народна музика, автентична пісня. Можливо, цікаво не тільки творчо існувати у форматі суворого радянського "академізму", а частіше прислухатися до голосу життя, до голосу автентики.

— В умовах нинішньої фінансової скрути, як ви вважаєте, національних закладів може ставати більше?

— Це складне запитання. З одного боку, було би непогано підтримати справді талановиті театральні чи музичні колективи, які сьогодні є лідерами. Адже статус національного — це помітний фінансовий бонус. Втім, ви розумієте, що відбувається в часи кризи... На мій погляд, годиться серйозно розглянути, а потім, можливо, навіть реалізувати ідею статусу "національний" відносно того цікавого й надзвичайно сучасного явища, яким є сьогодні сучасна українська хореографія, наш сучасний танець. У репертуарі Національної опери не завжди знаходиться місце для такого експерименту. Але на культурній мапі України є, до прикладу, чудовий досвід Раду Поклітару, Дениса Матвієнка. І вони чекають підтримки. Їхні проекти збирають переповнені зали. Отже, у такому напрямі варто шукати механізми підтримки сучасних культурних ініціатив, можливо навіть у статусі "національний". Втім, не завжди конче лобіювати певний статус. Набагато важливіше сьогодні у столиці чи в інших містах реалізувати ідею "вільної сцени". Скажімо, за французькою моделлю. Це мала би бути відкрита сцена. Не просто ангажемент, а територія, яка передбачає прокат, звісно, не бульварних, а цікавих сучасних сценічних актуальних проектів. Якби вдалось уладнати всі юридичні нюанси, а також знайти меценатів, то такою територією могла би стати Мала опера на Лук'янівці (в столиці). Там близько 300 місць, чудовий простір. І, взагалі, давно назріла ідея нового сучасного театрального залу — в столиці.

— Як продовження цієї теми ще одна гостра проблема, якої не можна оминути, — "чорні" та "білі" списки іноземних митців, а також "квоти" в ефірі, що пересварили багатьох українських музикантів.

— Насправді я проти складання "чорних" і "білих" списків та піару на них. Однозначно. Я за те, аби спільно з відповідними органами напрацювати правильний підхід щодо тих людей, які шкодять Україні, які є пропагандистами, які зазіхають на нашу незалежність. Має існувати жорсткий захист інформаційного, медійного, творчого простору від таких іноземних митців. Але це не повинно переходити в публічну демонстративність, у складання таких собі "списків" з десятків різних людей. Це має бути американська модель, яка чітко визначає "хто" може, а "хто" не може перетинати кордон країни — і з якої причини. Саме тому, що такі окремі люди (а не "списки") є персонами нон-грата. Тобто має бути чіткий, жорсткий і адекватний — індивідуальний — підхід до кожного зокрема. З числа тих, хто справді загрожує нашому суверенітетові, хто зазіхає на нього. Має бути менше "піару" довкола таких списків, а більше серйозної роботи. Стосовно квот. Я серед тих, хто першим озвучував українською мовою на "1+1" найпопулярніші фільми. Тобто з тих, хто доводив, що якісний український дубляж привертає увагу до мистецтва і російськомовне населення, і представників інших народів, які населяють нашу країну. Тривалий час в Україні саме політики розігрували мовне питання — як карту, як провокативний козир для свого електорату. І таким чином постійно спекулювали… Тому я, як керівник Міністерства культури, бачу свою місію в тому, аби популяризувати державну мову, утверджувати її й водночас об'єднувати суспільство, уникати відверто маніпулятивних, провокативних конфліктів, до яких, на жаль, вдаються окремі політичні гравці… Питання мовних квот у ефірі треба вирішувати — обов'язково: послідовно, еволюційно, без демонстративного галасу, а співпрацею між медіавласниками та органами влади. Переконаний, що поступальний адекватний шлях, а не піар-провокації, буде ефективнішим, кориснішим. І стане тим шляхом, який об'єднає наше суспільство — в любові та шані до рідної української мови.

— Пане Євгене, до вашого теперішнього приходу на посаду міністра було визначено багато важливих культурних проектів, які мав би підтримати Мінкульт вже у другому кварталі. Яка доля цих проектів, серед яких фестивалі, форуми, інші заходи?

— Я не прихильник перекреслювати все хороше і корисне, що було до мене. Якщо проведено цікаву роботу, є важливі напрацювання — то чому я маю це анулювати? Переконаний, що коли вивчу всі відібрані проекти, кращі з них, звісно, будуть підтримані.

— Серед першочергових кроків, про які ми говорили спочатку, надважливий — це оновлення команди. Власне, формування своєї команди. Хто до неї увійде, хто залишиться з попередників?

— На посаду апарату Мінкульту повертається Тамара Мазур — досвідчений юрист, вона працювала в Кабміні радником. Посаду заступника з питань Європейської інтеграції знову обійме Світлана Фоменко — фахівець високого рівня у сфері міжнародних відносин. Я мав намір повернути в Мінкульт Олесю Островську, пропонував їй посаду, ми зустрічалися. Але в Олесі є свої обставини, які не дозволяють їй сьогодні прийти в Міністерство, тому вона працюватиме у статусі офіційного радника. Було бажання, аби у статусі заступників працювали сучасні ефективні театральні менеджери, такі, наприклад, як Ростислав Держипільський з Івано-Франківська чи Богдан Струтинський з Театру оперети. Але розумію, що вони наразі роблять важливі речі, на своїх місцях розбудовуючи український культурний простір. Є низка спеціалістів, прізвища яких обговорюються як кандидатури на посади нового складу Мінкульту. Серед них Анна Бубнова, Аліса Ложкіна, Антон Дробович та інші.

— На цей час у вашому діючому театральному репертуарі — вистави відразу в трьох провідних київських театрах. Чи постраждають репертуари цих театрів від вашої теперішньої державної роботи?

— Гадаю, афіші в різних театрах формуватимуться таким чином, щоб я грав у виставах у час, який не буде "вкрадено" в Мінкульту... Тобто все це не завадить діяльності державного службовця, наприклад, коли вистави йтимуть у суботу або в неділю ввечері. Зараз розпочалася робота над новою виставою "Три товариші" за романом Ремарка (Національний театр імені Івана Франка), де мені запропонували роль Роберта Локампа. На цій ролі я не сам. Отже, репетиції (у певний час) також не завадять моїй роботі в міністерстві.

— Неможливо оминути тему ваших взаємин з В'ячеславом Кириленком, з одного боку — вашим попередником, а з іншого — теперішнім віце-прем'єром з гуманітарних питань.

— Стосунки робочі, ділові. Можливо, ви чули виступ прем'єр-міністра Володимира Гройсмана, який сказав, що особисто стане куратором Міністерства культури і буде активно підтримувати культурну галузь як один із важливих стратегічних напрямів. Також ішлося про те, що наше міністерство буде в тісному взаємозв'язку з Мінсоцполітики, з віце-прем'єром з європейської та євроатлантичної інтеграції Іванною Климпуш-Цинцандзе. Отже, кураторів багато. І слава Богу, що всі хвилюються за українську культуру.
 


На підтримку української книги в Херсонській області запланували витратити 200 тис. грн.

На сприяння збільшенню випуску україномовних видань у 2016 році в Херсонській області запланували витратити 200 000 гривень. Про це сказано в розпорядженні голови Херсонської ОДА №121 від 19.02.2016 р. «Про проект змін до програми розвитку інформаційного простору Херсонської області на 2015 - 2016 роки». Заохочувати книговидавців планують шляхом заохочення місцевих видавництв і видавничих організацій області до випуску наукової, технічної, суспільно-політичної, історичної, художньої літератури, соціально значущих видань місцевих авторів. Відповідати за виконання роботи будуть Департамент з питань внутрішньої та інформаційної політики, управління культури, міськвиконкоми, за участю обласної організації Національної спілки письменників України.


День безпечного Інтернету 2016 в Україні

9 лютого 2016 року у світі відзначається День безпечного Інтернету. В Україні у цей день у закладах освіти, бібліотеках, дитячих та молодіжних клубах, громадських та бізнес-організаціях, в медіа та на сторінках соціальних мереж  діти та дорослі обговорюють питання безпечної поведінки в Інтернеті, потенційних загроз, випадки порушення прав людини та механізми їх захисту. Національний комітет Дня безпечного Інтернету в Україні підготував інформацію про те, як приєднатися до Дня безпечного Інтернету:

Логотип «День безпечного Інтернету» можна завантажити за посиланням: http://startuem.lg.ua/?p=1445

Повідомляйте про свої події у соціальних мережах, використовуючи хештег #SID2016Ukraine

Ви можете повідомити Національний комітет Дня безпечного Інтернету про заплановані Вами заходи за посиланням: http://goo.gl/forms/tgjU3eQrc

Ви можете використовувати відео канал «Права людини та Інтернет» за посиланням: http://bit.ly/1P1AdOM

Урок Інтернет-безпеки для проведення з дітьми та молоддю Ви можете завантажити за посиланням: http://startuem.lg.ua/?p=1445

Посібник «Освіта в сфері прав людини в Інтернеті» з 5 новими груповими вправами можна завантажити тут: https://www.academia.edu/18492034/

Пройти онлайн-курс «Права людини та Інтернет», що передбачає ознайомлення Інтернет-користувачів з їх правами в онлайновому середовищі можна тут: http://hr-online.org.ua/ua/kursi/. Реєстрація тут.

Тренінгові вправи переможців Національного конкурсу тренінгових вправ з безпечної поведінки в Інтернеті для дітей та молоді Ви можете завантажити за посиланням: http://startuem.lg.ua/?p=1427#more-1427 або знайти у журналі «Соціальний педагог» видавництва «Шкільний світ» (Випуск №2, 2015).

Приєднатися до міжнародної кампанії «Рух проти мови ненависті онлайн» можна на сайті: http://www.nohatespeechmovement.org/ (англійською мовою). Завантажити практичний посібник «Букмаркс: керівництво по боротьбі з мовою ненависті онлайн за допомогою освіти у сфері прав людини» (англійською мовою) - http://bit.ly/1e726mq

Ви можете приєднатися до Дня безпечного Інтернету у Twitter: https://twitter.com/UkraineSID

Контакти:

Національний комітет Дня безпечного Інтернету в Україні

hrightsonline@gmail.com

http://startuem.lg.ua/

Джерело інформації: Ресурсний центр ГУРТ


Програма "Українська книга" реалізовуватиметься у 2016 році за новими правилами

Держкомтелерадіо розробив і вніс на розгляд Кабінету міністрів України Концепцію державної політики щодо розвитку національної видавничої справи та популяризації читання на період до 2020 року. Після її схвалення відомство розробить конкретну програму підтримки української книжки та читання. Водночас реалізація бюджетної програми «Українська книга» відбуватиметься у 2016 році за новими правилами. Про це повідомляє прес-служба Держкомтелерадіо. За словами голови відомства Олега Наливайко, розширено список тематичних розділів видань – видаватимуться крім інших  книжки військово-патріотичного спрямування, а також переклади творів українських авторів іноземними мовами.  За новими умовами один видавець може подавати не більше трьох заявок на один тематичний розділ. Ця норма унеможливить дисбаланс, який мав місце раніше, коли значну частину коштів отримували кілька великих видавництв. Кардинальних змін зазнав також розділ, за яким регламентується робота експертної ради.


Не подсказывайте правительству, что библиотеки можно сократить  - Елена Воскобойникова-Гузеева, член президиума Украинской библиотечной ассоциации


Верховна Рада України затвердила основні функції Українського інституту книги. Відповідний проект закону № 3084 "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення системи державного управління в книговидавничій сфері" у другому читанні підтримали 232 народних депутата. Передбачається, що Український інститут книги на підставі делегованих повноважень здійснює, зокрема такі функції: створення і реалізація проектів та програм популяризації української літератури в Україні та за кордоном, фінансування перекладів української літератури іншими мовами та іноземної літератури українською мовою, а також реалізація національно-культурних державних цільових програм, пов'язаних з популяризацією української книговидавничої продукції в Україні та за кордоном, підтримкою книговидавничої справи, бібліотек і бібліотечної справи, популяризацією читання, створенням перекладів. Інститут книги буде неприбутковою державною установою. Директор Інституту книги призначатиметься на п'ять років за результатами конкурсного відбору.

Народні депутати ухвалили Закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення доступу сліпих, осіб з порушеннями зору і хворих на дислексію до виданих творів у спеціальному форматі".

За відповідне рішення проголосували 240 народних обранців.

Законом закріплено правові норми, які сприятимуть розширенню доступу незрячих до виданих творів у спеціальному цифровому форматі, поповненню бібліотечних фондів, у тому числі й документами з рельєфно-крапковим шрифтом для сліпих, пристосуванню бібліотек для користування їхніми послугами людьми з особливими потребами, популяризації вітчизняного книговидавництва, створенню і функціонуванню електронних бібліотек, створенню спеціальних аудіокниг для людей з вадами зору.


Рекомендації щодо організації надання бібліотечних послуг в умовах об'єднаних територіальних громад, підготовлені ученим секретарем Національної парламентської бібліотеки України Н.Розколупою  ( http://profy.nplu.org/ download.php?lng=uk&pg=1332)


Для надання можливості зробити перший крок в IT, Фонд BrainBasket запускає масштабну програму Technology Nation – безкоштовний курс з основ програмування. Цей курс дозволить усім бажаючим отримати ІТ-освіту світового рівня та вивчити основи найбільш популярних мов програмування, що дасть слухачам хороший базис для подальшого навчання та працевлаштування в IТ-сфері. Матеріали курсу надаються провідними технічними університетами світу, такими як Гарвард, Стенфорд, МІТ – наразі з ними ведуться переговори з вибору максимально вдалої програми.
 

Заняття проходитимуть у форматі blended learning (змішане навчання), що передбачає самостійну роботу з лекційним матеріалом, який викладений онлайн, і аудиторну практику під керівництвом досвідчених менторів на базі 100 бібліотек по всій Україні (в т.ч. РТЦ Херсонської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Олеся Гончара).

Участь в програмі не потребує попередніх технічних навичок, подати заявку можуть усі бажаючі. Єдиними критеріями відбору є володіння комп’ютером на рівні впевненого користувача та знання англійської мови на рівні upper-intermediate або вище.

Запрошуємо усіх, незалежно від віку, місця проживання та інших факторів, взяти участь у безпрецендентній програмі Technology Nation!

Перший етап програми стартує вже 1 березня 2016 року!

Щоб подати заявку – реєструйтеся за цим посиланням вже сьогодні!


«Змінюючи світ: Порядок денний сталого розвитку до 2030 року (Порядок денний ООН +2030)» - "Бібліотеки вносять важливий внесок у розвиток. Дані методичні матеріали були розроблені, щоб підтримати будь-яку діяльність на захист включення бібліотек і доступу до інформації в національні та регіональні плани розвитку, які будуть обговорюватися на засіданні.

20 сайтів для пошуку міжнародних програм, волонтерств, грантів, конкурсів та роботи

Якщо хтось все ще вважає, що поїхати за кордон майже задарма, вчитися там чи знайти бажану роботу неможливо, – просто ліниві. Ми живемо в той час, коли можливості валяються просто під ногами, але ж звісно потрібно трішки напружитись, щоб їх підняти.

Спеціально для тих, хто “наполегливо” шукає таких можливостей для подорожей, навчання чи роботи в Україні або ж за кордоном – підбірка сайтів, на яких можна знайти гранти, конкурси, стажування, міжнародні проекти та літні школи.
1. “Велика ідея” – https://biggggidea.com/opportunities/
Сайт дуже зручний у використанні, містить понад 200 можливостей щомісяця – гранти, конкурси, події, школи з різних спеціальностей та для людей різного віку, які проходять як на території України, так і в різних куточках світу.

2. “Litcentr” – http://litcentr.in.ua
Тут знайдуть можливості розвитку свого таланту літератори: письменники та поети, а також журналісти.

3. “Unistudy” – http://unistudy.org.ua/short-term/training/
Інформація на цьому сайті надається українською мовою, що зручно для тих, хто не досконало володіє англійською, проте оновлюються можливості на ньому не надто часто.

4. “Mladinfo” – http://http://www.mladiinfo.eu
Один з тих сайтів, на яких регулярно з’являються нові конкурси, міжнародні програми та тренінги. Варто просто час від часу переглядати їх, обирати той чи інший цікавий проект і вирушати за новими знайомствами та досвідом.

5. “Platforma” – http://platfor.ma
На цьому сайті, окрім цікавих статей, є і розділ “Можливості”, в якому зібрані варіанти навчання, стажування в різних куточках світу, а віднедавна ще й вакансії роботи у Києві.

Для тих, хто думає, що Вконтакті це лише набір картинок та цитат в стрічці новин,- ось 15 спільнот, де регулярно публікуються найрізноманітніші можливості для молоді – від таборів до волонтерства, від грантів до тренінгів.
1. Можливості, стипендії та гранти для українців – https://vk.com/uachance
Повний спектр можливостей – стипендії, гранти, тренінги, літні школи та багато іншого, – просто тисніть на теґ та обирайте те, що Вам підходить. Пошук можна здійснювати і по країнах. Можливостей тут безліч.

2. Можливості для молоді – https://vk.com/m_molod
Для молодих, креативний, сповнених енергії і нових ідей. Тут є проекти, представлені цією організацією, репости інших проектів, а також щомісяця посилання на “Дайджест можливостей” від Studway. Тому нічого не пропустите.

3. 3 анонси/день| Нова можливість щодня – https://vk.com/tru_anonsu
Окрім того, що у цій спільноті є різноманітні можливості – тренінги, навчання, волонтерства і вони завжди оновлюються, є зручна система теґів з назвами країн. Тому якщо ви шукаєте можливість поїхати до конкретної країни, – не зволікайте, Вам сюди.

4. NGO “Stella” – https://vk.com/club74617608
Харківська молодіжна неурядова та неприбуткова організація “Стела” допомагає молодим активним українцям брати участь в міжнародних програмах в Європі – міжнародних тренінгах та обмінах. Інформація викладена доступно та детально – приєднуйтесь!

5. My_UA – https://vk.com/public66760236
Молодіжна організація, з якою я здійснила свою першу поїздку на міжнародний тренінг. Інформація в спільноті викладена доступно та повно, завжди оновлюється, а організатори привітні та відповідальні. Дуже раджу.

6. Erasmus+ European Voluntary service (EVS) – https://vk.com/erasmusevs
ERASMUS – одна з найвідоміших програм молодіжного обміну та навчання за кордоном, створена Європейською молодіжною комісією. Ви знайдете безліч пропозицій з удосконалення своїх навичок в тій чи іншій сфері, отримання нового досвіду та знань, зутрічі з цікавими людьми з різних країн світу.

7. Міжнародні волонтерські табори – https://vk.com/volunteerxchange
Волонтерство – це можливість не тільки подорожувати та знайомитись з новими людьми, а й бути корисними, працювати для інших. В цій спільноті завжди оновлюються такі можливості, проте встигніть стати їх учасником – місця швидко займають проворніші за Вас. Багато інформації про волонтерства можна дізнатись в розділі “Обговорення” або безпосередньо запитати організаторів на стіні групи чи по електронній пошті.

8. Міжнародний комітет – http://https://vk.com/mizhkom
Ще один ресурс із зручною системою пошуку варіантів поїздок та програм, які Вас цікавлять – за допомогою тегів #стипендія, #грант, #тренінг, #семінар або інше.

9. Гранты,стипендии,стажировки! Обучение за рубежом – https://vk.com/scholarships
Тут і можливості представлять, і поради та консультації нададуть. Для тих, хто бажає отримати освіту за кордоном, вдосконалити свої вміння та здобути знання в певній сфері, взяти участь у міжнародних конференція – все це знайде у цій спільноті.

10. Альтерантива -В – https://vk.com/alternative_v
Можливості для волонтерів – детальні описи пропозицій на українській, російській чи англійській мові. А також чимало іншої цікавої та корисної інформації для любителів подорожувати.

11. Elsa Ukraine – https://vk.com/elsaukraine
Ресурс, присвячений European Law Students’ Association, осередки якого є у великих містах України, зокрема Харкові, Одесі, Львові, Києві та ін. Оголошення про семінари, конференції, програми для студентів-юристів та практиків.

12. Молодёжная НГО “Искра” – http://https://vk.com/ngo.iskra
Відправляюча організація, яка займається волонтерськими програмами і молодіжними обмінами. В групі є багато “гарячих” можливостей, тому якщо Ви легкі на підйом, то знайдете там цікаві пропозиції.

13. “Яппи” - https://vk.com/your_career
Ресурс кар’єрних можливостей – стажування, вакансії в Україні та за її межами, стипендії та гранти. Окрім цього, статті, які містять поради щодо отримання бажаної роботи, мотивуючі цитати та багато іншого.

14. Стажування для студентів – https://vk.com/stazhuvannya
Шукати можливості розвитку та отримання досвіду потрібно ще будучи студентом, – шкода, що я зрозуміла це вже по закінченні університету. А Ви не пропустіть свій шанс.

15. Центр международных обменов “Breakster” – https://vk.com/internationalexchange
Організація займається пошуком міжнародних програм, набором учасників та лідера групи, допомагає підготуватись до участі в проектах та постійно надає необхідну інформацію учасникам як під час підготовки, так і на час їх перебування за кордоном.

Список ресурсів, звісно ж, невичерпний.


Яким буде майбутнє бібліотек?

Директор наукової бібліотеки Національного університету «Києво-Могилянська академія» Сергій Назаровець коментує готовність українських бібліотек до глобальних викликів:

«Місія бібліотек – задовольняти інформаційні потреби та зберігати знання, відтак, чим досконалішими будуть технології, тим краще ми зможемо виконувати свою місію».

Важко уявляти яскраве майбутнє бібліотек і водночас спостерігати за пост-рецесійним станом багатьох бібліотечних закладів, які зараз змушені доводити доречність свого існування, переживаючи скрутні часи, а то й знаходячись під постійною загрозою закриття.

Але в новій доповіді на тему бібліотек від компанії Arup (яка займається соціально ангажованим дизайном) йдеться не про похмурі перспективи, а навпаки, переконливо доводиться, що навіть у такі скрутні часи деякі бібліотеки переживають «ренесанс», і що майбутнє може принести хороші зміни і для інших бібліотек.

«Незважаючи на відсутність фінансування та загрози онлайн-альтернатив традиційним бібліотекам, «тенденції, що формують майбутнє бібліотечних закладів, мають потенціал для того, аби змінити і реанімувати роль бібліотек у суспільних, академічних і корпоративних колах», – говориться в доповіді.

Інтерактивне знання

У бібліотеках завжди зберігали знання. У минулому знаннями була інформація в книгах. Сьогодні знання є оцифрованим; деяка інформація, що зберігалась на DVD, дискетах і в zip-файлах, може бути втрачена через зміну форматів (це явище називається "bit rot" і означає занепад програмного забезпечення, а іноді і деградацію даних).

«Я вважаю, що необхідно не просто створити нову інфраструктуру, призначену для зберігання знань у цифровому форматі, але й розробити механізми, які забезпечать ефективне зберігання оцифрованих знань протягом тривалого часу», – зазначає Вінт Серф, один з найперших інтернет-ентузіастів.

Бібліотеки можуть використовувати онлайн-мережі, щоб «забезпечити широкий доступ до раніше недоступних архівів». Бібліотека Конгресу США використовує Flickr для розміщення фотоархіву у світовій мережі, покладаючись на допомогу добровольців для проставлення тегів.

Бібліотеки також можуть спробувати профінансувати свої проекти за допомогою спільнокошту, використовуючи Kickstarter.

За минулий рік на Kickstarter було залучено більше $ 1 млрд для потреб бібліотек, окрім того, за допомогою платформи Kickstarter в період між 2013 і 2014 було профінансовано понад 150 бібліотечних проектів.

Стимулювання співпраці

Бібліотеки можуть бути як місцем індивідуального навчання для окремих осіб, так і місцем зустрічі для тих, хто прагне до співпраці з іншими. «За умов зростання ролі економіки знань, у середовищі з високим рівнем співпраці при допомозі негайно засвоюваної інформації створюються нові цінності», – говориться в доповіді.

Це означає, що із місць збереження книг бібліотеки перетворюються на «простір, в якому відбувається значуща взаємодія».

В майбутніх бібліотеках будуть працювати роботи та комплексні механізми, за допомогою яких можна буде збирати книги у читальних залах та діставати необхідні матеріали з підземних сховищ. У доповіді наводиться приклад бібліотеки Університету Чикаго, де з 2011 року працює вражаючий «бібліотекар-бот».

Центри організації дозвілля

Майбутні бібліотеки можуть грати нову роль в суспільстві. До штату Центральної бібліотеки у Сан-Франциско, наприклад, входить соціальний працівник, який допомагає бездомним. «Співробітники бібліотек, які отримали необхідну професійну підготовку, допомагають бездомним отримати доступ до інформації про притулки та спеціалізовані заклади, а також дізнатись про свої права та спеціальні програми», – йдеться у доповіді Arup.

Завдяки програмі по скороченню бездомності, підтриманою Центральною бібліотекою Сан-Франциско, притулок отримало більше 150 осіб, а ще 800 бездомних отримали доступ до соціальних послуг.

«Багато бібліотек будуть працювати на благо малозабезпечених громадян, оскільки вони забезпечують рівний доступ до інформації для всіх, незалежно від національності, віку, статі та сексуальності користувачів бібліотечних послуг», – говориться в доповіді.

Безперервне навчання

Бібліотека майбутнього стане інтерактивною; доступ до знань відвідувачі будуть отримувати за допомогою сенсорних екранів, технологій доповненої реальності та смарт-пристроїв.

«У майбутньому межі між персональними пристроями і штучно створеним середовищем стануть розмитими; реальне життя наповниться новими шарами інформації, яка буде доступна користувачам у будь-який момент», – говориться в доповіді.

Водночас простір бібліотеки більше не буде обмежений стінами, натоміть у користувачів з'явиться доступ до інтернет-ресурсів, соціальних мереж, ресурсів спільнокошту та мобільних послуг, а також до бібліотечних зібрань, які раніше були недоступими для широкого загалу.

В якості партнерів-поширювачів бібліотечних ресурсів можуть виступати різноманітні організації, наприклад, такі як Московський метрополітен, де був запущений проект «Віртуальна бібліотека Московського метрополітену», який дозволяє скачувати книги російської класиків під час перебування в метро.

Найважливішим питанням, звичайно, залишаються фінанси: чи буде у бібліотек матеріальна можливість робити те, що їм потрібно робити? Навіть найкращі починання не вийде реалізувати, якщо не вдасться знайти альтернативні джерела фінансування.

Досвід Kickstarter переконує, що спільнокошт та соціальне кредитування допомагають перетворити можливості на реальність. Але не можна покладатися лише на спільнокошт; у доповіді Arup йдеться про «розширення спектру державних та комерційних послуг», які надаватимуть бібліотеки.

А що ж в Україні?

Сергій Назаровець директор наукової бібліотеки Національного університету «Києво-Могилянська академія», координатор проекту ELibUkr в Україні Associate Editor DOAJ

Десь у середині 90-х українські бібліотекарі безвідповідально почали гратися у протиставлення паперової книги комп’ютерам та Інтернету… і дуже швидко за це поплатися суттєвою втратою користувачів.

Ми не можемо наступати на ті ж граблі, тому зараз сучасну бібліотеку просто неможливо собі помислити без Інтернету та комп’ютерних технологій. Місія бібліотек – задовольняти інформаційні потреби та зберігати знання, відтак, чим досконалішими будуть технології, тим краще ми зможемо виконувати свою місію.

Звичайно, це не означає, що достатньо нафарширувати бібліотеки технологіями і чекати, коли читачі самі прийдуть. Нам потрібно активно пропонувати свої послуги, постійно вдосконалювати сервіси, знати інформаційні потреби своїх користувачів, але розвиток комп’ютерних технологій тільки допоможе нам у цьому.

Задовольняти інформаційні потреби та зберігати знання – це, звичайно, не є щось нове. Просто завжди слід пам’ятати, що постійно змінюються і самі технології, і користувачі та їх потреби. Бачимо, що зараз, крім «класичних» послуг, які в основному пов’язані з доступом до інформації, користувачі вимагають і доступ до сервісів електронного навчання, і облаштування простору для спільної роботи, і промоції їх художніх, чи інтелектуальних продуктів у світовому інформаційному просторі… і бібліотеки можуть та повинні надавати подібні послуги, що цілковито відповідає нашій місії.

Однак, як на мене, навіть цього вже недостатньо бібліотекам, щоб вважатися сучасними інституціями. Мені дуже подобається фраза з одного серіалу – "You’re the future. Ain’t nothing scarier than that". Бібліотекарі повинні перестати бути фаталістами. Нам слід вчитися передбачати потреби користувачів. Що вимагатиме наш читач через 5, 10, 20… років? І, звісно ж, не просто забавлятися у Мічіо Кайку, а й відповідно застосовувати наші сервіси.

Проблема в тому що, українські бібліотеки дуже погано фінансуються. Як ми можемо рухатися до глобальної економіки, якщо у для нас вже стали нормою повідомлення типу – «бібліотека залишилась без фінансування»? Як може співпрацювати український бібліотекар на світовому рівні якщо йому забракне зарплати для сплати візового збору?

Проблеми з фінансуванням відвертали і відвертають сильних молодих людей від вибору бібліотечної професії, а крім того це живить непотизм і корупцію, які також процвітають у нашій галузі. Як результат, штати вітчизняних бібліотек часто перенасичені некомпетентними, старими, корумпованими, неамбітними, лінивими кадрами, що не дозволяють українському бібліотекознавству сформувати креативну масу для злагодженої роботи над глобальними викликами.

Ще одна особливість українських бібліотек – це незнання іноземних мов, яке часто призводить до локальності вітчизняної бібліотечної справи, її замкненості в пострадянських межах. Як наслідок, наші бібліотекарі знайомляться не зі світовими практиками, ресурсами, технологіями, а лише з тими, які можуть зрозуміти. Звичайно, як правило, це російський контент та розробки, які часто не тільки не передові, а й деколи отруєні певною ідеологією.

Зараз, маємо певні надії на новий закон про вищу освіту, який розширює автономію українських університетів. Сподіваймося, що гарантована автономія не залишиться тільки на папері, наші університети перестануть жити за одним лекалом і керівники вузів зможуть краще планувати розвиток своїх установ.

Розуміємо, що жоден сучасний університет, як науково-дослідна та освітня установа, просто не здатен існувати без якісної бібліотеки. Тому, власне прогнозую, що саме вузівські бібліотеки стануть піонерами цих неймовірних якісних перетворень, а вже від них даний позитивний досвід запозичать публічні та НАНівські бібліотеки.


Доповідь Віце-прем'єр-міністра - Міністра культури України В'ячеслава Кириленка "Реформи культури в 2015 році"


Ярослава Сошинська. "Бібліотека XXI століття"


Децентралізація та заклади культури - такій темі було присвячене чергове обговорювання ключових реформ в країні та їх вплив на місцеві громади у форматі “Година з експертами”, що проходило в рамках відеоконференції в Американському домі (м.Київ). До участі в заході долучились 250 громад з усієї України. Як реформа децентралізації та місцевого самоврядування вплине на галузь культури? Які виклики стоять перед закладами культури на місцях? Як проводили подібну реформу в Польщі та які уроки заклади культури винесли після 10 років функціонування в децентралізованих громадах? Як заклади культури можуть знайти своє місце у реформаторській діяльності та окреслити шляхи подальшого розвитку? Відповіді на ці питання давали Ростислав Карандєєв - заступник Міністра культури України, Яцек Войнаровськи – програмний директор Інституту публічної політики (Варшава, Польща), радник Міністра адміністрації та цифрових технологій. Р. Карандєєв привернув увагу до планів та завдань реформи децентралізаціїї у галузі культури та розповів про ролі й обов'язки центральних державних органів влади та органів місцевого самоврядування у впровадженні реформи на місцях. Пан Войнаровськи поділився досвідом та кращими практиками впровадження реформи децентралізації у Польщі, а також зупинився на особливостях та вплив на заклади культури.


Міністерством культури України розроблено проекти нормативно-правових актів: «Правила користування бібліотеками» та «Інструкція про збереження документних ресурсів бібліотек державної та комунальної форм власності», які розміщено на офіційному веб-сайті Міністерства культури України (розділ «Громадське обговорення») для отримання пропозицій та зауважень.
Додаткова інформація за телефоном (044) 234-15-61.
Документи:
Правила користування бібліотеками
Інструкція про збереження документних ресурсів бібліотек державної та комунальної форм власності


Міністерством культури розроблено проект постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами культури, заснованими на державній та комунальній формі власності», який розміщено на офіційному веб-сайті Міністерства культури України (розділ «Громадське обговорення») для отримання пропозицій та зауважень.
Зауваження та пропозиції приймаються в термін до 11 грудня 2015 року в письмовому та електронному вигляді на адреси:
Міністерство культури України – 01601, м. Київ, вул. І. Франка, 19, конт. тел.  234-15-61;
E-mail:        prihodnyuk@mincult.gov.ua
Документи:
Проект постанови КМУ
"Про внесення змін до Переліку платних послуг, які можуть надаватися бюджетними закладами культури, заснованими на державній та комунальній формі власності"
Перелік платних послуг
Перелік платних послуг, які можуть надаватися закладами культури, заснованими на державній та комунальній формі власності


Кабінет міністрів України дозволив закуповувати періодичні видання за попередньою передплатою. Таке рішення закріплене постановою уряду №946 від 18 листопада на офіційному сайті уряду.
“Кабінет Міністрів України постановляє: внести зміну до пункту 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2014 р. № 117 “Про здійснення попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти” (Офіційний вісник України, 2014 р., № 34, ст. 916, № 76, ст. 2151, № 92, ст. 2653, № 97, ст. 2782; 2015 р., № 62, ст. 2032), доповнивши абзац перший після слова “крім” словами “передплати періодичних видань”, — йдеться у постанові.
Нагадаємо, у жовтні цього року Українська асоціація видавців періодичної преси (УАВПП) звернулася до прем’єр-міністра Арсенія Яценюка з проханням розблокувати передплату на пресу для бюджетних організацій (зокрема, бібліотек, навчальних закладів, інститутів, лікарень, тощо).
До 18 листопада цього року оплата передплати на наступний рік бюджетним організаціям була заблокована постановою Кабінету Міністрів України № 117 від 23 квітня 2014 року.


Засідання «Круглого столу» у Комітеті з питань культури і духовності на тему: «Законодавче врегулювання створення Українського інституту книги: українські реформи та європейський досвід»


Якщо ваша бібліотека обладнана комп'ютерами, що надаються для публічного доступу користувачів і не були придбані за рахунок програми Бібліоміст, то ви маєте право на отримання програмного забезпечення безкоштовно! (детальніше). Будь ласка, зверніть увагу, що заявки приймаються до 20 листопада 2015 року. Заявки потрібно надіслати на ел. скриньку Катерини Макрушиної, kmakrushyna равлик (знак @  на клавіатурі, без пробілів) irex.org.

Допоміжні файли для завантаження:
- Форма замовлення ПЗ для бібліотек;
Для тих, хто зацікавлений отримати більше інформації про можливості програмного забезпечення корпорації Майкрософт, приводимо посилання на онлайн посібники з використання:
- Microsoft Office 2010;
- Microsoft Windows 7;
- Microsoft Security Essentials (антивірус).


26 жовтня  2015 р. відбувся круглий стіл "Трудове законодавство в галузі культури і мистецтва", організатором якого виступили Укрінформ та  Комісія з питань культури, мистецтв та галузевої освіти Громадської ради при Міністерстві культури України.


На першому каналі Українського радіо у вечірньому ефірі вийшла авторська програма "Про культуру" з віце-прем'єр-міністром -міністром культури України В'ячеславом Кириленком. Щоп'ятниці о 20:40 В'ячеслав Кириленко інформуватиме слухачів про актуальні питання та проблеми у сфері культури.


"Бібліотека року 2015"

Вітаємо рідну Бібліотеку!

Бібліотечний вересень продовжує радувати працівників та користувачів бібліотеки. Тільки відгримів обласний Фестиваль "Бібліотечна палітра Херсонщини -  2015", на якому своїми здобутками ділились бібліотекарі сільських та центральних бібліотек. І ось нова приємна звістка - бібліотека ім. Олеся Гончара за рішенням Української Бібліотечної Асоціації визнана "Бібліотекою року - 2015" серед бібліотек України, незалежно від відомчого підпорядкування.
Професійне товариство не залишив байдужим проект «Бібліотека: зміни… реалії… майбутнє», який яскраво продемонстрував, що Гончарівка - це колектив інноваційних, креативних, сучасних бібліотекарів, в якому струмочки окремих особистостей складають  безмежний океан Херсонської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Олеся Гончара - найпотужнішого бренду бібліотечної України.
З заслуженою нагородою, дорогі колеги!

(детальніше http://ula.org.ua/ua/news/3210-peremozhtsi-konkursiv-ta-nahorodzheni-vidznakamy-uba)


Нарада з питання реформування бібліотечної справи


У Національній парламентській бібліотеці під головуванням Віце-прем’єр-міністра – Міністра культури В’ячеслава Кириленка відбулась нарада з питання реформування бібліотечної справи за участі керівників провідних бібліотек, експертів, практиків та книговидавців.

Під час наради було окреслено головні принципи щодо реформування бібліотечної справи, в тому числі, шляхи модернізації бібліотек, підходів та переліку завдань зі створення Національної Електронної Бібліотеки, осучаснення бібліотечних фондів та формування кадрового ресурсу для бібліотек.
«Ми маємо працювати не лише над оновленням фондів та модернізацією наявних технічних можливостей, а й над осучасненням способів роботи з читачем-користувачем та продукуванням системного бачення реформи, враховуючи процес децентралізації,» — сказав В’ячеслав Кириленко.
Також, був обговорений проект Стратегії розвитку бібліотечної справи в Україні до 2025 року «Якісні зміни бібліотек задля забезпечення сталого розвитку України», який розробляється Міністерством культури України спільно з Українською бібліотечною асоціацією і винесений на громадське обговорення.
«Усі запропоновані рецепти по реформуванню бібліотечної справи маємо збалансувати в одному документі, у Стратегії розвитку бібліотечної справи до 2025 року. Після чого буде ухвалена ціла низка проектів поправок до законів та урядових рішень, які забезпечать реалізацію даної стратегії,» — зазначив Віце-прем’єр-міністр – Міністр культури.
Текст стратегії розвитку бібліотечної справи також обговорюватиметься українськими бібліотекарями, науковцями та експертами на VІ Львівському бібліотечному форумі, який відбудеться 8–12 вересня в рамках 22-го Міжнародного книжкового «Форуму видавців у Львові».
Також, Віце-прем’єр-міністр – Міністр культури наголосив, що у справі реформування бібліотечної галузі вже досягнуті позитивні результати. Насамперед, відновлено бюджетне фінансування для закупівлі книжок української мовою, які поповнили фонди бібліотек. Цього року таке фінансування склало 9 млн. гривень. При цьому бібліотеки, враховуючи потреби читачів, самостійно обирали, які саме книжки закуповуватимуться.
«Магістральний шлях на закупівлю сучасних, нових книжок українських авторів і навіть в електронній формі повинен бути відкритий. Для цього потрібно провести реформу з оновлення бібліотечних фондів. Застарілі книги мають вилучатися, адже у багатьох випадках — це понад 80% бібліотечного фонду,» — зазначив В’ячеслав Кириленко.
Окремо, були визначені конкретні кроки щодо спрощення процедури закупівлі книжок та періодичних видань, осучаснення існуючих стандартів надання бібліотечних послуг, необхідність збереження спеціального статусу для галузевих бібліотек (медичних, освітніх) та спеціалізації для дитячих і юнацьких бібліотек, забезпечення доступу користувачів до мережі Internet тощо.


16 червня 2015 року Міністр освіти і науки України Сергій Квіт підписав Наказ Міністерства освіти і науки № 641 «Про затвердження Концепції національно-патріотичного виховання дітей і молоді, Заходів щодо реалізації Концепції національно-патріотичного виховання дітей і молоді та Методичних рекомендацій щодо національно-патріотичного виховання у загальноосвітніх навчальних закладах».

Уже з наступного 2015-2016 навчального року Концепція реалізовуватиметься у загальноосвітніх навчальних закладах України.

Концепція національно-патріотичного виховання дітей та молоді

Методичні рекомендації щодо національно-патріотичного виховання у загальноосвітніх навчальних закладах

Заходи щодо реалізації концепції національно-патріотичного виховання дітей і молоді


15.06.2015 року на базі Регіонального тренінгового центру обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Олеся Гончара відбулася перша веб-нарада для відділів культури та працівників районних будинків культури.
Нараду вели начальник управління культури обласної державної адміністрації С.В. Думинська та директор обласного Центру народної творчості В.В. Капелюшник. Серед питань, що розглядались під час заходу: підготовка до Дня скорботи і вшанування пам'яті жертв війни в Україні, відзначення Дня Конституції та Дня молоді в Україні. Учасники  мали змогу обмінятись досвідом, думками та планами на майбутнє.
В нараді активну участь брали центральні районні та міські бібліотеки, адже саме завдяки їх досвіду вдалося організувати і вдало провести веб-захід, про результативність якого свідчить  значна кількість учасників – 23, та його тривалість – 1 год 23 хв.

З матеріалами наради можна ознайомитись за посиланням:

https://www.dropbox.com/s/t12scrhflwhq5dy/Webinar%20vid%20Uapravlinnya%20Kyltyri%20-%2015_06_15.wmv?dl=0


Логотип Української бібліотечної асоціаціїМіжвідомчою робочою групою було розроблено проект Концепції якісних змін бібліотек задля забезпечення сталого розвитку України (до 2025 року). Цей документ було обговорено на нараді керівників структурних підрозділів у сфері культури обласних державних адміністрацій та допрацьовано відповідно до поданих пропозицій.Пропонуємо Вашій увазі проект Концепції якісних змін бібліотек задля забезпечення сталого розвитку України (до 2025 року), на основі якої наразі розробляється проект Стратегії розвитку бібліотечної справи до 2025 р. «Якісні зміни бібліотек задля забезпечення сталого розвитку України».

Міністерством культури України розроблено проект Положення про краєзнавчу діяльність державних і комунальних бібліотек, який розміщено на офіційному веб-сайті Міністерства культури України (розділ «Громадське обговорення») для отримання пропозицій та зауважень.
Зауваження та пропозиції приймаються в термін до 27 квітня 2015 року в письмовому та електронному вигляді на адреси:
Міністерства культури України – 01601, м. Київ, вул. І. Франка, 19, конт. тел. 234-15-61;
E-mail: n.gutsul@mincult.gov.ua.
Контактна особа: Гуцул Наталія Іванівна.


Почему библиотеки не умрут


Почему в штате библиотеки должен быть специалист по работе с молодёжью?
 

23 доказательства, что книги делают нас лучше


Современной молодёжи – современную библиотеку, или как научиться слышать друг друга
 
Про вшанування подвигу учасників Революції гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні

На підтримку ініціатив громадськості та з метою увічнення великої людської, громадянської і національної відваги та самовідданості, сили духу і стійкості громадян, завдяки яким змінено хід історії нашої держави, гідного вшанування подвигу Героїв Небесної Сотні, які віддали своє життя під час Революції гідності (листопад 2013 року - лютий 2014 року), захищаючи ідеали демократії, відстоюючи права і свободи людини, європейське майбутнє України, постановляю:

1. Установити в Україні День Героїв Небесної Сотні, який відзначати щорічно 20 лютого.

2. Кабінету Міністрів України розробити із залученням громадськості, родин загиблих Героїв Небесної Сотні, а також активних учасників революційних подій листопада 2013 року - лютого 2014 року та затвердити у двомісячний строк комплексний план заходів із вшанування подвигу учасників Революції гідності та увічнення пам'яті Героїв Небесної Сотні, передбачивши, зокрема:

     проведення щороку заходів із належного вшанування подвигу учасників Революції гідності;

     створення у місті Києві в установленому порядку музею, присвяченого подіям Революції гідності;

     проведення у навчальних закладах, військових частинах, закладах культури тематичних заходів, бесід про масові акції громадського протесту в Україні, що відбувалися у листопаді 2013 року - лютому 2014 року, та про їх учасників;

     проведення за участю Національної академії наук України, музейних, архівних і наукових установ пошукових робіт щодо збирання документальних, фото-, відео- та інших матеріалів, які висвітлюють зазначені події, а також фіксацію та дальше широке оприлюднення таких матеріалів.

3. Кабінету Міністрів України, Київській міській державній адміністрації опрацювати питання увічнення пам'яті Героїв Небесної Сотні засобами монументального мистецтва у місті Києві.

4. Обласним, Київській міській державним адміністраціям:

    забезпечувати у День Героїв Небесної Сотні, День незалежності України, День Гідності та Свободи, День Соборності України покладення квітів до пам'ятників та пам'ятних знаків Героям Небесної Сотні;

   здійснити в установленому порядку заходи щодо вшанування подвигу учасників Революції гідності та увічнення пам'яті Героїв Небесної Сотні, зокрема, шляхом установлення пам'ятних знаків, меморіальних дощок, відповідного найменування (перейменування) площ, вулиць у населених пунктах України тощо, присвоєння в установленому порядку імен загиблих учасників Революції гідності навчальним закладам, заснування іменних премій та стипендій.

5. Міністерству закордонних справ України забезпечувати проведення закордонними дипломатичними установами України заходів із вшанування подвигу учасників Революції гідності та увічнення пам'яті Героїв Небесної Сотні, а також участь представників дипломатичного корпусу іноземних держав, акредитованих в Україні, у відповідних офіційних заходах, які проводитимуться в Україні.

6. Державному комітету телебачення і радіомовлення України забезпечувати широке висвітлення заходів щодо вшанування подвигу учасників Революції гідності та увічнення пам'яті Героїв Небесної Сотні, організацію циклів тематичних теле- і радіопередач.

7. Цей Указ набирає чинності з дня його опублікування.

Президент України П.ПОРОШЕНКО

11 лютого 2015 року


10 причин читати сучасну українську літературу. Українська книга є!


Почему наше будущее зависит от чтения


"Дослідження читання книжок в Україні-2014"

Увага! Паспортизація публічних бібліотек комунальної форми власності:

У відповідності з наказом начальника управління культури обласної державної адміністрації № 145 від 26 грудня 2014 р. з метою проведення аналізу стану та визначення стратегії діяльності бібліотек на Херсонщині проходитиме паспортизація публічних бібліотек комунальної форми власності.
Для якісного проведення паспортизації науково-методичним відділом було проведено цикл вебінарів для працівників центральних бібліотек, учасники яких отримали консультації щодо заповнення паспортів, оформлення підсумкових документів.

1.  Наказ начальника управління культури обласної державної адміністрації № 145 від 26 грудня 2014 р.

2. Додаток 1

3. Додаток 2

4. Додаток 3

5. Додаток 4

6. Перший вебінар

7. Третій вебінар

8. Четвертий вебінар


Ірина Подоляк: "Війна закінчиться, і що далі? Ми будемо культурною нацією чи ні?"

Ірина Подоляк потрапила до Верховної Ради як депутат вперше – вигравши вибори в 116-ому окрузі у Ірини Фаріон. До цього пані Подоляк два роки керувала Управлінням з питань культури Львівської міської ради. Під її керівництвом у культурному житті Львова почались нові процеси: відвойовування майна, яке має працювати на культуру, пошуки стратегії культурного розвитку міста, співпраця з громадськими організаціями. Останнє було незвичним для самих організацій: “Було дуже дивно, коли виконавча влада почала працювати з громадськими організаціями, – розповідає Подоляк. – Всі давно звикли до того, що влада – це головний ворог України”. Робота, яку Ірина Подоляк робила у Львові, а також загальна небайдужість до питань культури зробили її чи не головним послом культурного середовища в Верховній Раді нового скликання.

Деякі навіть розглядали її як ймовірну кандидатуру на пост міністра культури, але через те, що Подоляк обиралась по мажоритарці, а не по списку, вона не претендувала на пост в уряді. “Я пройшла цю виборчу кампанію своїми ногами, говорила з конкретними людьми, вони дивились конкретно на мене і вирішили мене підтримати, – пояснює вона. – І тут раптом я їм скажу, вибачте, люди, я хочу претендувати на посаду міністра культури, хочу будувати кар’єру у виконавчій гілці влади? Я не вважаю, що це правильно”.

Ми поговорили з пані Подоляк про те, чому коаліція проголосувала за Кириленка як міністра культури, чи варто забороняти російські серіали, а также про те, що вже вдалось зробити і що потрібно зробити для реформ в культурі найближчим часом. Як член коаліції, ти можеш розповісти, як з’явилася кандидатура Кириленка, чи вона обговорювалась депутатами, чи ні? Як так сталось, що він став міністром культури?Наша фракція мала зустріч перед голосуванням за уряд з ключовими міністрами, з якими нам було цікаво познайомитись. Кириленка серед них не було. Це був Аваков, міністр енергетики, міністр інфраструктури, міністр сільського господарства…

Його не було, тому що його не запросили, чи тому, що він просто не прийшов?

Тому що ми його не запрошували. Уяви собі, завтра ми голосуємо уряд, а сьогодні стає відомо, що прем’єр буде пропонувати Кириленка на цю посаду. Ми своєї кандидатури не подавали, то що нам робити – не голосувати за весь уряд, тому що нас не влаштовує Кириленко?

Це питання того, який сенс має все, що відбувається у Верховній Раді.

Крім того, ми до останнього розраховували, що міністром культури залишать Нищука. Це було б правильне рішення на той час – треба було забезпечити тяглість тих позитивних процесів, які почались в Мінкульті.Чи існує взагалі діалог між комітетом з питань культури і духовності (Подоляк – перший заступник голови комітету – прим.) та Мінкультом? Я пам’ятаю, що на засіданні перед прийняттям бюджету Кириленко був, але недовго. Чи зустрічались ви ще після того?

Так, він був на тому засіданні, побув півгодини и побіг на засідання уряду. І з тих пір ми більше не бачилися ні з Кириленком, ні з керівниками департаментів і управлінь, ні з заступниками міністра. Очевидно, їм немає потреби в якомусь діалозі з депутатським корпусом і з профільним комітетом.

З цього я роблю один висновок: якщо немає потреби, значить, все залишається, як було – по-старому. В теперішньому його складі Мінкульт має всі умови, щоб прекрасно працювати. Я говорю це з сарказмом, звісно. У них все в порядку.Те, що я могла зробити, я зробила.

Що саме?

По-перше, в бюджетному кодексі вдалося зафіксувати важливу для інституцій культури зміну: заклади культури, які мають свої власні надходження, мають право розміщувати їх не на казначейських рахунках, а на банківських. Ця зміна дає закладам можливість мати доступ до своїх коштів, вчасно виконувати проекти, формувати історію свого проектного менеджменту. Це мобільність і стимул для того, щоб заробляти більше.

Ще мені вдалося змінити назву однієї мінкультівської програми в бюджеті – теж дуже важлива річ, як на мене. Тут я зустріла певний опір з боку Мінфіну. Взагалі, я підримую свого колегу Олега Березюка, який вимагає від міністра фінансів, щоб вона звільнила своїх заступників, які неналежним чином підготували цей бюджет.

Над цим бюджетом ми сиділи 20 чи 22 години на раді коаліції з прем’єром, з міністрами, з Гройсманом, з представниками фракцій і ледь не постатейно його перелопачували. Це не є нормальна підготовка документу міністерством фінансів.

Отже назва програми, яку я поміняла: “Збереження історико-культурної та архітектурної спадщини в національних і державних заповідниках, здійснення заходів з охорони культурної спадщини, паспортизація, інвентаризація пам’яток культури, архітектури” – тут була крапка, а ми додали через кому: “об’єктів світової спадщини ЮНЕСКО”. Це і дерев’яні церкви, і Лавра, і місто Львів, і вже Чернівці. Принаймні в наш законодавчий словник, який стосується культури, ми маємо нарешті внести поняття “ЮНЕСКО”.

Але кількість грошей не змінилась?Ні.

Чи це автоматично означає, що дерев’яні церкви, припустимо, отримають гроші, а Меджибожу, в якому обвалилась стіна, може не дістатись?

Ні, бо, по-перше, на Меджибіж грошей теж ніде не закладено, а по-друге, грошей нема і на об’єкти ЮНЕСКО. Взагалі я ще не знаю, що за гроші в цій статті прописані, я б дуже хотіла поговорити з міністром на цю тему.

На цьому етапі система опиралась навіть проти зміни назви програми. Коли я звернулась до заступника міністра фінансів Матвійчука, я йому відразу сказала: мова не йде про гроші, мова йде про назву зміни програми. Це тривало до ночі – Мінфін не вносив цю зміну, поки я в ложі уряду просто не почала просити пояснень. Навіть такі мінімальні зміни, які не пов’язані з грішми, треба виходжувати, розумієш?

В найближчий час я планую зустрітись з книговидавцями і поговорити з ними про те, які запобіжники ми можемо зняти для них в рамках існуючого законодавства, щоб вони нормально розвивались. Вони просили продовження пільг, але оскільки майже всі пільги в Україні зараз є скасовані, ми не могли вдовольнити їх прохання. Ми розуміємо, що це важливо, ми зацікавлені в тому, щоб народ читав, щоб українська книжка розвивалась, але сьогодні треба думати над іншими механізмами. Крім того, ми з Сергієм Тарутою (який також є членом парламентського комітету з питань культури – прим.) будемо працювати над кількома законопроектами, пов’язаними зі створенням фонду.

Мова йде про Національний культурний фонд?

Ми ще не знаємо, як він буде називатись. Це дуже складний і системний законопроект, тому що створення такого фонду є дуже непростою річчю. Треба вибрати модель, треба подумати над його дизайном і вбрати, врешті-решт, все це в нормальну юридичну мову. Ми з паном Тарутою вже говорили про це – ми не хочемо виносити в Раду сирий законопроект, який буде провалений. Тому що нам від попередньої Ради дісталось 400 законопроектів, які ми маємо розглянути – і таке враження, що вони просто створювались для того, щоб депутат міг звітувати перед виборцями тим, скільки законопроектів він подав. Вони неякісні. А ми маємо зробити якісний законопроект. Важливо обговорити його з усіма, хто може мати до цього стосунок: з міністерствами економіки, освіти, молоді і спорту, з Держкомтелерадіо, з Держкіно, з громадськістю, експертами. Це має бути закон, в якому йтиметься про розвиток.

Міністерство зараз займається бюрократичною роботою – належним чином воно не займається ані збереженням, ані охороною пам’яток, ані розвитком культури.

Доступ до цього фонду має бути для всіх рівний : для державних і недержавних закладів культури, для громадських організацій, для окремих фізичних осіб – художників чи музикантів, наприклад.

Окремої уваги потребує законодавство, пов’язане з об’єктами ЮНЕСКО. Я вважаю, що місцевим органам влади, на території яких знаходяться об’єкти ЮНЕСКО, потрібно давати більше прав, але й впровадити жорсткіші санкції за порушення міжнародних договорів та способів управління тим майном, яке знаходиться в зоні об’єкту ЮНЕСКО. Держава мусить це фінансувати, але й виписувати санкції за недотримання законодавства. Потрібно провести детальний аналіз того, як ми зберігаємо і охороняємо пам’ятки культури – можливо, цим має займатись уже якесь реорганізоване міністерство культури. Однозначно, функції і завдання міністерства культури треба переглянути.

Ні для кого не секрет, що попередній склад Мінкульту – той, який був до Нищука, – дуже багато зловживав в цій сфері. Тоді можна було в Мінкульті взяти будь-яке погодження на втручання в об’єкт історичної спадщини ЮНЕСКО – можна було його перебудувати, надбудувати, з музею зробити ресторан, все, що завгодно. Всі ці дозволи давались в Києві.

Коли міністром був Нищук, Кабмін погодив законопроект про мораторій на забудову в буферних зонах заповідників. Що з ним?

Він пройшов Кабмін, але до Верховної Ради так і не дійшов. Я хочу повернутись до законопроектів: ти казала, що законопроекти не мають бути аби якими, а мають бути якісними. Яке твоє ставлення до законопроекту, за яке вже в першому читанні проголосували – про заборону пропагандистських фільмів? Він же дуже загальний, під ті визначення можна підвести все, що хочеш.

Ні, там є якісь рамкові моменти. Скажімо, це не стосується фільмів, знятих до 91 року. Це вже якесь певне обмеження.

Тут дуже складне питання: ми або відкрита європейська ліберальна країна, де кожен має право на все, або ми країна в періоді трансформації і російської агресії. І тут уже не до забав. Часом просто треба відрізати.

В принципі, я проти заборон. Але те, що ми бачимо по телевізору – ці російські серіали, які героїзують працівників російських спецслужб, міліції, військових – це інформаційне сміття, без якого можна жити. Нехай це не дуже демократичний і ліберальний закон, нехай це закон обмежень, але в країні війна. Якщо власники телеканалів потратилися на закупівлю цього мотлоху і влетіли в копійку – ну що ж, дуже шкода. Я думаю, в другому читанні цей закон буде прийнятий – з поправками, які внесуть після першого читання. Як довго він буде діяти, сказати важко.

З іншого боку, ми повинні зрозуміти: якщо ми щось забороняємо, то ми маємо натомість щось дати. А коли я на раді коаліції в бюджетну ніч звернулася до достойного товариства і сказала їм, що ми маємо борги по виробництву кіно за 2014 рік, і що нам потрібні ще близько 140 мільйонів для того, щоб закінчити ті проекти, які ми почали, у відповідь був нервовий сміх. Всі відмахнулися, навіть не хотіли чути: «У країні війна, яке кіно? Всі кошти на військовий сектор…»    Читайте: Бюджет-2015 на кино - это смертный приговор украинской киноиндустрии, - глава Союза кинематографистов

За власників телеканалів я найменше хвилююся – вони дадуть собі раду, куплять турецькі або польські серіали. Але ми ж мусимо подумати про український контент. Тут треба постійно говорити з людьми, переконувати їх. Тому що всі депутати зараз в якійсь гарячці: вони наче переконані, що ця війна назавжди. А я не хочу так думати.

Тут видається, скоріш, що депутати не в істериці, а просто таким чином відмахуються від інших проблем. Так і з заборонами: це щоб поставити галочку, мовляв, ок, за культурку потурбувались.

Ні, це неврастенія. Всі ж хочуть жити в нормальній країні.

Всі депутати Верховної Ради, всі громадяни України – ми ж себе вважаємо культурним людьми, правда ж? Ми ж себе не вважаємо малоосвіченими і некультурними примітивами. Ми не хочемо себе такими вважати. Ми вважаємо, що некультурний – хтось інший.

Часом треба просто зупинитися. Війна закінчиться, і що далі? Ми будемо культурною нацією, чи ні? Як нас в світі сприймати будуть - як народ, який вічно ходить у військовій формі, зі страшними історичними травмами? Чи ми все ж будемо відчувати себе дітьми Революції гідності?

Тому ми однозначно ще не раз будемо говорити про все, що пов’язано в гуманізацією суспільства і представників цього суспільства в стінах ВР. Тому що без цього я не бачу взагалі ніякого сенсу щось робити.

Як на твою думку, що потрібно зробити для культури в Україні в першу чергу? Ні для кого не секрет, що культура зараз в дуже складному становищі, і просто так залишати її без змін не можна.

Насправді цього року ми маємо багато, що зробити, але ми повинні розуміти, що без співпраці і розуміння Міністерства культури буде складно.

Окрім прийняття законів про національний фонд та про захист пам’яток, треба провести аудит всього майна і установ, які зараз підпорядковані Мінкульту. Тому що це дуже великий акваріум з дуже мутною водою, в якому плавають дуже мутні соми.

Тут навіть питання не кількості грошей, які йдуть на культуру, а в ефективності їх використання. Всі ці інститути підвищення кваліфікації: всім же зрозуміло, що останнє місце, куди йдуть за підвищенням кваліфікації молоді менеджери культури – це Інститут підвищення кваліфікації працівників культури. В цьому плані є хороша ідея у Влада Троїцького: створити школу для культурних менеджерів, куди б приїздили іноземні експерти і вчили наших молодих людей. Там же треба відкрити майданчик для того, щоб менеджери почали втілювати свої проекти в життя. Для чого це потрібно? Для того, щоб за два чи п’ять років, коли настане час оновлювати наші культурні інституції в кадровому плані, ці кадри вже були. Якщо їх не готувати, їх не буде.Я знаю, що є проблеми з центром Леся Курбаса. Для мене великою загадкою є, з якого такого великого дива йде фінансова підтримка творчим спілкам, серед яких опинилась раптом Просвіта. Але цих пояснень немає, кому дати. Зазвичай відповідь така: так склалось історично. І таке враження, що для теперішнього міністра культури найкращим варіантом є взагалі нічого не міняти. Це означає продовження стагнації. Але цей міністр має шанс увійти в історію як міністр-реформатор. А має й інші шанси – це його особистий екзистенційний вибір.

Ми повинні не боятися інновацій. Не час цього всього боятись. Я знаю: якщо даєш людям можливості, свободу, якщо хоч трохи дерегулюєш галузь, там відразу з’являється нормальний, цінний культурний продукт.

Може, в цьому плані є слушною ідея про реорганізацію Мінкульту?

Напевне, що так. Це взагалі навіть не є проблема на сьогоднішній день. В містах, таких, як Харків, Львів, Дніпропетровськ, Ужгород чи Івано-Франківськ – що Мінкульт є, що його нема. Принаймні, у Львові ми не відчували присутність чи відсутність Мінкульту.

Від Мінкульту ми потребували лише дозволів або листів про те, що вони “не заперечують” проти якихось змін. Такого листа щодо впровадження електронного квитка у львівських театрах ми чекали близько 8 місяців, а погодження щодо об’єднання двох філій бібліотек – зі збереженням місць праці людей, об’єднанням фондів, оптимізацією приміщень – більше, як 8 місяців. Це ж навіть не відповідальність Мінкульту – це була моя відповідальність, тому що усюди стояв мій підпис. Однозначно потрібна дерегуляція і більша свобода для органів місцевого самоврядування.Тоді незрозуміло, чим займається Мінкульт взагалі.

Я не знаю. Щось погоджують, щось не погоджують. Мінкульт потребує реформ. І хочеться, щоб звідти пролунали якісь сигнали про те, що ці реформи плануються і будуть проводитись, але про це не чути. Тому що, наскільки я зрозуміла, зараз для Мінкульту пріоритетом №1 є очолення боротьби з символами тоталітаризму. Це дуже важливо, без сумніву, але наразі є дуже багато роботи, яку треба вже починати робити, а не очолювати ті процеси, які суспільство почало реалізовувати саме і, без сумніву, саме й завершить.

Нас, наприклад, дуже цікавить участь України в Венеційській бієнале. Ми знаємо в комітеті, що в Мінкульті відбулась якась зустріч з цього приводу. Але про це ми довідуємось з сайту Мінкульту. Це неправильна постановка питання. Ми погоджували цей Кабмін, голосували за нього, ми не збираємось втручатись в їхню роботу, але ми маємо контролювати, чим займається будь-яке міністерство. Тому що ми несемо за цей уряд відповідальність.

Загалом в мене дуже сумні думки щодо нашої співпраці з Мінкультом: немає діалогу, немає спільного бачення і потреби міністра в цьому діалозі теж немає.

Я хочу модерної нової парадигми, хочу свіжого повітря. Це повітря є: є маса людей, які готові допомогти, але чиновникам це не потрібно. Значить, Мінкульт треба реформувати.

Я іноді взагалі дивуюся, як наша держава ще існує. В уряді працює дуже багато старих кадрів, які не хочуть ні відповідальності, ні змін. Я не знаю, як цей колос на глиняних ногах ще досі тримається.

Дарья Бадьёр
редактор отделов "Культура" и "Блоги"


ДСТУ 3582:2013 ”Інформація та документація. Бібліографічний опис скорочення слів і словосполучень українською мовою. Загальні вимоги та правила (ISO 4:1984, NEQ; ISO 832:1994, NEQ) вийшов друком у газеті "Шкільна бібліотека плюс" №23/24 за грудень 2014 р. 

Культурний фронт і культурний тил

imgДесять років тому брати Капранови не відкрили, а просто першими озвучили очевидне – чим більше в регіонах бібліотек, тим менше населення голосує за Януковича, Партію регіонів та комуністів.

Під час Революції Гідності в "Українському домі" зібрали "Бібліотеку Майдану". Нею користувалися наші повстанці в часи відпочинку. Саме книгозбірня однією з перших зазнала атаки "беркутів", котрі відбили приміщення собі. Книжки, навіть російською мовою, виявилися для них чимось чужим, не зрозумілим, а значить – небезпечним. Щоправда, коли 20 лютого 2014 року ввечері я разом із незнайомими людьми прибирав "Український дім" від слідів життєдіяльності силовиків, окремі книжки знаходив серед кинутих під час поспішного відступу особистих солдатських речей. І взагалі, частину бібліотеки розтягнули, що непрямо підтверджує – принаймні серед солдатів строкової служби були нормальні люди. Котрим книга потрібна для загального розвитку.

Улітку було кілька ініціатив із збирання книжок для Східного фронту. Перевіривши, що несуть, я трохи заспокоївся: книги були не нові, але потрібні, актуальні й корисні – від Джека Лондона й Ернеста Хемінгуея до Джеймса Чейза та Василя Шкляра. Але коли восени побачив, що несуть пораненим у Центральний військовий госпіталь – попросив у Бога пробачення, зібрав "оте" й провів смітникову люстрацію.

Недавно Сергій Жадан подзвонив із підконтрольної Україні частини Донбасу та переказав із перших вуст: наші солдати на блокпостах дуже хочуть книжок. І навіть висловили побажання щодо авторів та жанрів. Тому мій проект "Книжкова Сотня" підключився, книги для фронту збираються.

Це означає лише одне: всякий, хто хоче мати бодай невеличку бібліотеку, ніколи в житті не здасть країну ворогу. Говоримо насамперед про зовнішнього. І потреба наших хлопців у читанні, причому – читанні вибірковому, а тому – свідомому, свідчить про сформований проукраїнський світогляд та стійкий моральний дух.

Але разом із тим час показує: книги й бібліотеки потрібні не лише для фронту. Скажу більше – в тилу їх потребують не менше, а навіть більше. Адже там, де читають, нема війни й сепаратизму. Ватна орієнтація, звісно, має місце навіть у Львові, не кажучи про Київ. Та ватники проявляють себе значно менше на фоні читаючих, озброєних книжками мас.

Книгарні є не всюди. Натомість бібліотеки збереглися. Тому їхнє оновлення, нехай власними силами, реалізуючи скромні можливості "Книжкової Сотні" - ось ділянка фронту, яку можна й треба обрати для себе всім бажаючим. Де в бібліотеках є актуальні книжки – там захищені тили. Значить, хлопці на блокпостах можуть стояти спокійно. Їм є, кого й що захищати.

Виявляється, не лише мені приходить таке в голову. Цитую фейсбучнрий пост Олени Максименко:  

"Останнім часом багато доводиться їздити по селах та провінційних містечках. Те, що я бачу і розумію, не новина, проте по-новій цим проникаюся. Розумна-активна-вольова фб-спільнота - то настільки мізерна частка нашого електорату!!! Більшість - це вкрай депресивний і бідний люд, котрий радо віддасть свій голос якщо не за гречку, то за того, хто перекриє прогнилий дах у сільській школі, приміром, або ж залатає убиті вщент (кортіло написати грубіше) дороги. Або ж просто привітно поспілкується.

Зустріла днями жінку, в якої чоловіка не відпускають на ротацію з квітня місяця! Бідолаха покірно пакує на передову передачки двічі на тиждень, і їй навіть на думку не спадало добитися законної відпустки, звернутися до військкомату, влаштувати пікет чи бодай висвітлити проблему в ЗМІ. Ну тобто навіть натяку на ідею не виникає робити хоч якісь кроки".

А далі – очевидний висновок:

"Тільки потужні освітні проекти, тільки хардкор. Книжки в бібліотеки, інтелектуальне кіно, зустрічі з правниками, лекції-майстер-класи-спілкування... Люди відкриті до нового, люди радо ідуть на контакт. Люди не дурні, вони просто в глибокому анабіозі. Без підняття рівня освіти та соціальної позиції нашої більшості цей лід не зрушиться".

Як бачимо, книжки для бібліотек, особливо – міських, районних та сільських, і є отой культурний тил, який треба забезпечити, аби здобути перемоги на культурному фронті.

І не лише культурному.

P.S. Ця колонка є водночас закликом до всіх, хто готовий допомогти в справі регулярного пововнення провінційних бібліотек актуальними книгами. Звертатися можна і треба до мене.


"Довідник з е-волонтерства" - Це практичний посібник створено для ознайомлення з плюсами і мінусами онлайн волонтерства та ефективної співпраці з інтернет-волонтерами, а також деякі інструкції втілення вашої ідеї е-волонтерства у життя.


22 грудня у Рівненській обласній універсальній науковій бібліотеці відбувся круглий стіл "Бібліотека - розумні інвестиції". Під час обговорення бібліотекарі, науковці та представники місцевого самоврядування спробували визначити соціально-економічну цінність бібліотек. Захід ініціювало Рівненське обласне відділення Української бібліотечної асоціації.

У круглому столі взяли участь автори книги "Розумні інвестиції. Соціально-економічна цінність бібліотек" - Тетяна Любива та Юлія Ткачук, фахівці Програми "Бібліоміст". В книзі авторки пропонують застосовувати індекс повернення інвестицій («return on investment», або скорочено – «ROI») для обрахування вигідності інвестування грошей у сучасні послуги бібліотек. Згідно дослідження "Бібліомоста", викладеного в книзі, нові бібліотечні сервіси, такі, як курси ІТ-грамотності, розмовні клуби іноземних мов, заняття у фотовідеостудіях мають додатний індекс повернення інвестицій та приносять від 200 та до більш, ніж тисячі відсотків грошової вигоди для місцевих громад, що проявляється у економії коштів громадян завдяки безкоштовним бібліотечним послугам. Методика обрахування економічної цінності бібліотек, через визначення індексу повернення інвестицій  - це простий інструмент, який наочно демонструє очевидні переваги вкладення коштів місцевих громад у бібліотеки.
Присутні на заході Світлана Левицька, голова постійної комісії обласної ради з питань науки, освіти, культури і духовності та Галина Юрчик, кандидат економічних наук зазначили однак, що індекс дає можливість обрахувати миттєву, короткострокову вигоду від бібліотечних послуг, ажніяк при цьому не даючи відповіді на питання як здобуті в бібліотеці знання чи вміння вплинуть на долю громади і користувачів бібліотеки за кілька місяців чи років.
Тобто, окрім економічної виправданості існування бібліотек (попри те, що вони не отримують прямого прибутку), заклади мають ще й соціальну цінність, що полягає у підвищенні рівня освіченості громадян та їх інформаційної свободи.


Міністр культури України Євген ‪Нищук‬ - про зміну влади та про місце культури в національному розвитку
Між Міністерством культури України та Українською бібліотечною асоціацією підписано Меморандум про співпрацю, який спрямований на інноваційний розвиток публічних бібліотек та інформаційного суспільства, інформатизації бібліотек, процесам демократизації та доступу громадян до інформації.
Така співпраця дасть можливість запровадити інноваційні процеси формування ресурсів бібліотек та забезпечення доступу до них, організацію обслуговування користувачів та підвищення кваліфікації працівників бібліотек, міжбібліотечної взаємодії та сприяння поширенню найкращих практик та обміну досвідом серед фахівців бібліотечної справи.
З цією метою партнери сприятимуть створенню відповідних умов для впровадження спільних програм і проектів, внесення змін до законодавчих, нормативних документів, залучення і використання фінансових, кадрових, інтелектуальних ресурсів, розробці та використанні професійних програм підвищенню кваліфікації працівників бібліотек.
Також, Сторони сприятимуть розвитку ініціатив публічних бібліотек у межах міжнародних програм і проектів, орієнтовних на виконання бібліотеками своїх суспільних функцій в питаннях надання інформаційних послуг і доступу до інформаційних ресурсів мережі Інтернет та запровадження інноваційних форм обслуговування користувачів.
Для реалізації поставлених завдань буде сформовано річний календарний план спільних дій і заходів.
Сподіваємося, що така співпраця дасть можливість перетворити в реальність завдання, які сьогодні вимагає життя.
Меморандум підписаний Міністром культури України Євгеном Нищуком та Президентом Української бібліотечної асоціації Іриною Шевченко.
 

Світлана Ославська

Якою бути бібліотеці завтра?

В Україні діє понад 18 тисяч публічних бібліотек, і кожен третій українець є користувачем хоча б однієї такої бібліотеки. Разом з тим, інтерес до читання традиційних книжок спадає, і бібліотеки змушені освоювати нові напрямки роботи, аби утримати старих користувачів, якщо вже не привабити нових.

Тож сьогодні публічні бібліотеки – це не лише книжки. Вони стають центрами допомоги вразливим верствам населення, відкривають курси комп’ютерної грамотності для пенсіонерів, допомагають підприємцям, стають координаторами збоку коштів для допомоги АТО, а також розширюють спектр культурних заходів. Що думають самі бібліотекарі про збільшення функцій та напрямків діяльності бібліотек?

Бібліотека села Грем’яче на Параді літературних героїв в Острозі

Ярослава Хіміч, координатор Центру безперервної інформаційно-бібліотечної освіти Української бібліотечної асоціації:

«Я не люблю слово «книгозбірня». Бібліотека в принципі припинила бути книгозбірнею, як тільки з книг зняли ланцюжки. Радянські хати-читальні – це також було більше, аніж книгозбірня. Так що бібліотека не є вже давно бібліо-текою в дослівному розумінні цього слова.

Бібліотека має виконувати функцію, важливу для певної громади. Якщо для села чи міста потрібно, щоби бібліотека почала робити щось додаткове – це правильно. Бо є попит, і публічна бібліотека має його задовольняти. І бібліотекарі намагаються, щоб їхні руки були корисними».

Бібліотека: Соціальна підтримка

У бібліотеках невеличких містечок та сіл бібліотеки, реагуючи на потреби громади, стають центрами соціальної підтримки та допомоги. Так, Городенківська центральна районна бібліотека ім. Мартовича організувала клуб «Ти не одна», де психолог, юрист, спеціалісти центру зайнятості допомагають самотнім жінкам. У бібліотеці села Лиман Одеської області відкрився пункт психологічної підтримки для молоді «Територія довіри», а в іншому селі на Одещині певний час діяв проект «Разом ми сильні» для підтримки малозабезпечених та багатодітних сімей, а також дітей-сиріт та опікунів. Бібліотеки Львівської та Івано-Франківської областей допомагають родинам заробітчан, котрі працюють у країнах ЄС, зв’язатися зі своїми рідними за допомогою скайп-розмови.

Чимало бібліотек мають програми для людей з обмеженими можливостями. І хоча, за даними УБА, в Україні 90% бібліотек не відповідають умовам доступності для інвалідів, є винятки.

Юлія Покотило, координаторка Інклюзивного читального залу у Житомирській обласній науковій бібліотеці імені Ольжича

«У нашій бібліотеці проходять практику студенти з вищого професійного училища, де навчаються діти-інваліди з усієї України. Ми також допомагаємо їм з навчанням, організовуємо дозвілля. Ми організували проект “10 історій, що надихають” – діти розповідали іншим студентам про видатних людей з обмеженими можливостями, наприклад, сліпого серфінгіста чи безрукого художника. Це важливо, аби зняти стереотипи в суспільстві, що такі люди не спроможні доносити інформацію, і це також гарний спосіб самовизначення для цих підлітків.

 Житомирський центр каніс- та іпотерапії разом із нашою бібліотекою проводить сеанси каніс-терапії для дітей з ДЦП та аутизмом. Із собаками, двома золотистими ретриверами, діти відпрацьовують вправи на моторику рук, комунікаційні вправи: ходять із повідком, водять собаку, годують її, витирають мордочку. Для кожної дитини каніс-терапевт складає окрему програму».

Каніс-терапія в Житомирській обласній науковій бібліотеці ім. Олега Ольжича

Марія Медведська, завідувачка сектору з впровадження бібліотечних інновацій Харківської обласної бібліотеки для юнацтва:

«У Харківській бібліотеці для юнацтва психолог із дітьми вимушених переселенців проводить казкотерапію. Вона сама пише казки і ставить вистави з дітьми, і це її власна ініціатива. За допомогою інтерактивних вистав вона допомагає долати психологічні проблеми, також сама відвідує табори переселенців. Не всі можуть і хочуть приїхати до бібліотеки, тим паче не всі розуміють, що психологічна допомога потрібна. Іноді вдається заманити на психологічний тренінг за допомогою хитрощів, наприклад, сумістити тренінг зі святом. Бо сама собою ідея психологічного тренінгу часто не знаходить сприйняття». 

Бібліотека: Культурний центр

Розмаїття заходів, яке можемо бачити в бібліотеках, перетворює їх на справжні культурні центри. Це не лише традиційні гуртки, а й літературні читання й зустрічі, презентації нових книжок, кінопокази тощо. Особливий акцент у бібліотечних заходах нерідко зроблений на спільному дозвіллі батьків та дітей.

Марія Медведська:

«Одна з фішок нашої бібліотеки – це театр. До нас приходять харківські театри, розповідають про свою діяльність та обов’язково грають уривок із вистави. Це не просто культурна ініціатива, а й соціальна. Глядач може вирішити, чи варто йому йти в цей театр дивитися повністю виставу, чи ні. Адже квитки дорогі і не кожен може дозволити витрачати гроші, не маючи уявлення, про що і якої якості вистава? Ну і звісно, ми також популяризуємо цим театральне мистецтво».

Молодіжний клуб у Харківській бібліотеці для юнацтва

Бібліотека: Інформаційний центр

Все ж, як вважають бібліотекарі, найважливіша функція бібліотеки – інформаційна. Сьогодні інформація неможлива без техніки, і часто це стає перешкодою для того, аби бібліотека стала сучасним і привабливим простором. Навіть у Києві лише дві третини бібліотек підключено до мережі, а загалом по Україні тільки 16 % бібліотек мають доступ до інтернету, при тому що на одну бібліотеку в середньому припадає менш як один комп’ютер (за даними Української бібліотечної асоціації на червень 2014 року).

Лариса Лаптєва, директорка бібліотеки села Грем’яче Острозького району Рівненської області:

«Зараз усі інновації у бібліотеках спираються на використання інтернету. У нас активність  почалася з того, що бібліотека з’явилася в соціальних мережах. Через соцмережу я знайшла волонтера, котрий допоміг мені налаштувати інтернет в бібліотеці, коли ми отримали комп’ютери через програму «Бібліоміст». Так само я знайшла підприємця, який виготовив безкоштовно рекламну друковану продукцію для бібліотеки. Тобто, через такий канал спілкування можна зав’язати партнерські зв’язки для бібліотеки.

Специфіка бібліотек Рівненської області в тому, що ми працюємо спільно із шкільними бібліотеками. Тому мені доводиться співпрацювати зі школою: діти готуються тут до уроків, гуртки можуть провести в бібліотеці засідання. Та й вчителі користуються інформаційним центром: я допомагаю їм створювати портфоліо чи презентації. Приходять і студенти, котрі навчаються в Острозькій академії. Не кожна родина може дозволити собі провести додому інтернет чи придбати комп’ютер. Бібліотека дійсно може обслуговувати різні верстви населення». 

Майстер-класи у Харківській бібліотеці для юнацтва

Бібліотека: Перспективи

Ставитися до такого розмаїття функцій бібліотеки можна по-різному. З одного боку, село, містечко чи район міста має безкоштовний заклад, де кожен може отримати додаткову освіту, розважитися, поспілкуватися. З іншого боку, це все вимагає від бібліотекаря бути, так би мовити, майстром на всі руки. Нові напрямки роботи, якими наповнені бібліотеки, викликають питання: якими ж будуть бібліотеки в майбутньому, які шляхи розвитку оберуть?

Лариса Лаптєва:

«Популярність читання дійсно зменшується. І завдання бібліотеки – не втратити читача чи, як ми говоримо, користувача. І знаходяться різні шляхи, як привабити людину до бібліотеки. Поряд із майстер-класом, скажімо, можна представити книжки на відповідну тему. Тепер кожна бібліотека перебуває в пошуку читачів, прагне або повернути їх, або не втратити». 

Марія Медведська:

«Позиція нашої бібліотеки – бібліотека не дорівнює книгозбірні. Немає сенсу звужувати функції лише до видачі книг. Тим паче що нових книжок надходить недостатньо. Тож бібліотека стає більше подібною на соціокультурний громадський центр. Він має працювати згідно із потребами своєї громади. В нас, скажімо, немає курсів комп’ютерної грамотності для пенсіонерів, це не наша цільова аудиторія, оскільки це юнацька бібліотека.

Держава має щастя користуватися послугами людей, котрі віддають справі душу. В бібліотеках працюють ті, хто готовий жертвувати матеріальною складовою. Все, що робиться в бібліотеках, відбувається з ініціативи бібліотекарів. Можна було б робити значно менше, і робити на «добре» і «середньо», а не на «відмінно», як це є. Потрібно дати бібліотекам простір для діяльності і можливості».

Ярослава Хіміч:

«Бібліотеки змінюються і будуть змінюватися, але я вважаю, що сутнісних змін у діяльності бібліотек все ж таки немає. Бібліотека – це соціальний інститут, тому до її основних функції можна відносити все, що стосується соціокультурної діяльності.

Наприклад, в одній з бібліотек в Миколаївській області діє тренажерна зала. Багато хто на це скаже: «А як же книжки?». Але поруч є книжки, їх можна читати. У такий спосіб можна долучити людей до чогось, цікавого і потрібного їм, а потім і до книги.  Багато людей стали активними читачами книжок, хоча прийшли до бібліотеки працювати за комп’ютером.

Ми, бібліотекарі, маємо знати психологію людини. Маємо створити в бібліотеці простір, де можна і затишно почитати, і цікаво поспілкуватися. Тут без масових заходів не обійдешся.  А самі бібліотекарі готові до змін». 

Читачі бібліотеки села Грем’яче 

Фото – зі сторінок соцмереж бібліотек


На сайті ІФЛА розміщена російськомовна електронна версія видання ІФЛА "Національна бібліографія в електронну еру: керівництво та нові напрямки розвитку", переклад якої підготувала Н.К. Лелікова, голова Секції по бібліографії РБА, член Постійного комітету Секції по бібліографії ІФЛА.
Видання англійською мовою вийшло в серії публікацій ІФЛА по бібліографічному обліку в 2009 році. В даний час Секція з бібліографії ІФЛА готує оновлений варіант, який буде називатися «Оптимальний досвід для національних бібліографічних агентств в електронну еру» («Best Practice for National Bibliographic Agencies in the Digital Age»).


За ініціативи Української бібліотечної асоціації та Асоціації бібліотек України групою експертів було підготовлено інформаційну довідку «Стан, проблеми та напрями реформування бібліотечної мережі України». Вона містить узагальнену інформацію про стан бібліотечних мереж різного відомчого підпорядкування, а також аналіз нагальних потреб, що стосуються оновлення законодавства, розробки і прийняття низки нормативних документів, обговорення і узгодження пропозицій щодо розробки стратегії розвитку базових напрямів діяльності (інформатизації, ресурсного та кадрового забезпечення).

Вказана інформаційна довідка була надіслана до:

Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності

Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації

Комітету Верховної Ради України з питань інформатизації та інформаційних технологій

Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти

Віце-прем`єр-міністра України О.Сича

Міністерства культури України

Міністерства освіти і науки України

Міністерства аграрної політики та продовольства України

Міністерства охорони здоров`я України

Національної академії наук України

Національної академії педагогічних наук України

Національної академії аграрних наук України

з пропозицією використовувати її під час розробки стратегії розвитку культурного, освітнього, інформаційного середовища та власне бібліотек в Україні; визначення та впровадження стандартів якості, підтримки синергетичних організаційних заходів.


З 1 липня 2014 року набув чинності ДСТУ 7448:2013 "Інформація і документація. Бібліотечно-інформаційна діяльність. Терміни та визначення понять", затверджений Наказом Мінекономрозвитку України від 29.11.2013 р. №1423. Стандарт розроблено в УкрІНТЕІ на заміну російського ГОСТ 7.26-80 "Библиотечное дело. Основные термины и определения".


У Міністерстві культури під час засідання Міжвідомчої координаційної ради з питань розвитку бібліотек та бібліотечної справи обговорили питання щодо удосконалення законодавчої бази у сфері бібліотечної справи та проведення  паспортизації бібліотек. У засіданні взяли участь Міністр культури України Євген Нищук та заступник Міністра Олександр Журавчак. Учасники засідання обговорили проекти нормативно-правових документів, які регламентують діяльність бібліотек. Зокрема, правила користування бібліотеками і внесення змін до Переліку платних послуг, які можуть надаватися бібліотечними закладами. Також було підняте питання щодо внесення змін до Закону України «Про бібліотеки та бібліотечну справу» та надання державної підтримки бібліотекам Українського товариства сліпих.


Зверніть увагу!

З 01.01.2014 року на заміну ДСТУ 3582-97 набув чинності ДСТУ 3582:2013 ”Інформація та документація. Бібліографічний опис скорочення слів і словосполучень українською мовою. Загальні вимоги та правила (ISO 4:1984, NEQ; ISO 832:1994, NEQ).


Програма "Бібліоміст" пропонує посібник "Навчання для сучасних бібліотекарів", виданий Ініціативою «Глобальні бібліотеки» Фундації Білла та Мелінди Гейтс. Він розроблений спільно з грантоотримувачами Ініціативи, пропонує практичні поради з розробки, реалізації та подальшої підтримки навчальних програм для співробітників бібліотек у контексті програм-учасниць ініціативи «Глобальні бібліотеки». Посібник охоплює шість тем: управління навчальною програмою, оцінка потреб, компетенції та навчальний план, методи навчання та розробка навчальної програми, оцінювання та сталий розвиток.

Навчання з погляду ініціативи «Глобальні бібліотеки» та її грантоотримувачів – це шлях до розвитку знань, умінь та навичок, а також можливість змінити певні ставлення, цінності та поведінку. Бажаємо вам успіхів у навчанні.


Науково-дослідний відділ Національної Парламентської бібліотеки України в підсумкових матеріалах дослідження "Вивчення стану забезпечення сільського населення України публічними бібліотеками" акцентував свою увагу на аналізі результатів  по Херсонській області. Просимо ознайомитися з цими матеріалами.

29 жовтня 2013 року в програмі "Херсонщина онлайнвідбулася дискусія на тему розвитку бібліотек в районах та селах України в наш час.
Гості програми:
  • Ірина Кравець, директор ЦБС смт. Велика Олександрівка Херсонської області
  • Валентина Зайченко, директор Нововоронцовської центральної районної бібліотеки в Херсонскій області
 

запис зустрічі на цій сторінці - http://www.youtube.com/watch?v=AOQ53KNgpIk#t=99


Міністерством культури України спільно з Одеською національною ордена Дружби народів науковою бібліотекою імені М. Горького розроблено проект Положення про централізовану бібліотечну систему, який розміщено на офіційному веб-сайті Міністерства культури України (розділ «Громадське обговорення») для отримання пропозицій та зауважень.


15 травня 2013 року відбулися парламентські слухання на тему “Проблеми розвитку українського книговидавництва, книгорозповсюдження та перспективи підтримки книгочитання в Україні”. З матеріалами  можна ознайомитися на сайті Верховної Ради України.


16 квітня 2013 р. у Києві відбувся круглий стіл «Життєздатність бібліотечних інновацій: пошук шляхів забезпечення». Результатом роботи круглого столу стала рекомендація щодо прийняття Протоколу про наміри між Міністерством культури України, Українською бібліотечною асоціацією та програмою «Бібліоміст».  Протокол планується підписати і оприлюднити найближчим часом.


Книгозбірні чи книгосховища: як вижити українським бібліотекам? Сторінка Ві-Ві-Сі в Україні 


Пакет документів для реєстрації персональних даних користувачів бібліотек (07.02.2013)

Пропонуємо Вашій увазі «Пакет документів для реєстрації персональних даних користувачів бібліотек», розроблений партнером УБА Центром правової інформації БФ «ГОРЄНІЄ».

До складу пакету документів (архівний файл у форматі ZIP) входять:

1. Положення про персональні дані

2. Приклад наказу

3. Пропонований варіант розписки

4. Розширений варіант розписки

В документах необхідно вказати назву бібліотеки та перелік даних, що заповнюються у формулярах.

Вхід